Авторизація

» » » Навіть декілька квадратних метрів землі можуть стати приводом для судових баталій (огляд практики)

Навіть декілька квадратних метрів землі можуть стати приводом для судових баталій (огляд практики)

Земельні спори завжди були й залишаються ключовими в Україні. Пріоритетними у цій сфері є земельні межові спори, котрі, як не прикро, трапляються не лише серед пересічних українців, а й серед близьких родичів та знайомих. Наразі Міжнародне інформаційне агентство «Вектор ньюз» проводить дослідження «Сучасний стан земельних відносин» в рамках проекту «Права українців». Для прикладу було взято справу№363/832/13-ц, котра знаходилася на розгляді Вишгородського районного суду Київської області, а в подальшому – на розгляді Апеляційного суду Київської області.

Суть спору, на перший погляд, досить проста, утім після детального аналізу ходу справи, приходить чітке розуміння щодо того, яку велику роль в системі судочинства відіграє доказова база та професійні вміння адвоката правильно донести факти та ймовірні докази до судді.

Житель Вишгороду (умовно назвемо його громадянин В.) є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд. Право власності громадянина В. на вказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку від 23 листопада 2011 р. Правовими підставами набуття громадянином В. права власності на земельну ділянку стали два цивільно-правові договори: договір дарування земельної ділянки, укладений між громадянином О. (дарувальник) та громадянином В. (обдаровуваний) та договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між громадянином Г. (продавець) та громадянином В. (покупець).

При виготовленні державних актів на право власності на земельну ділянку попередніх землевласників, а потім і громадянина В., розроблялася відповідна технічна документація із землеустрою, з суміжними землекористувачами та землевласниками погоджувалися межі земельної ділянки. Так, згідно Акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки, який був складений ще в 1998 р. і є в матеріалах технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю ще попередньому власнику, вказано, що межа проходить по встановленій огорожі. Зазначений Акт містить підписи суміжних землекористувачів та землевласників. В свою чергу громадянином В. дійсні (фактичні) межі існуючих земельних ділянок не змінювались, межові знаки не переносились і межа суміжної земельної ділянки залишилась в стані, погодженому ще в 1998 р.

На земельній ділянці громадянина В. розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Житловий будинок був збудований в 1983 році, а більшість господарських споруд – ще в 1964 р. Відповідність будинку та господарських будівель будівельним нормам, стандартам та правилам підтверджується відповідним сертифікатом. Деякі господарські споруди, що розташовані на земельній ділянці громадянина В. (два сараї, погріб та погрібник) знаходяться в безпосередній близькості до забору, що видно з плану присадибної ділянки з будівлями, наведеному в технічному паспорті на житловий будинок. В даному технічному паспорті також відображено огорожу, яка існувала в незмінному вигляді з 1964 року на межі з сусідньою земельною ділянкою.

Інша сторона спору (умовно назвемо її громадянка Т.) успадкувала після смерті своєї матері житловий будинок у місті Вишгород по сусідству з громадянином В. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (березень 2012 р.) розпочала приватизацію прибудинкової земельної ділянки. Рішенням Вишгородської міської ради від 26 жовтня 2012 р. громадянці Т. було передано у приватну власність дві земельні ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства. Наприкінці 2012 р. громадянка Т. отримала державні акти на право приватної власності на вказані вище земельні ділянки. Зазначені земельні ділянки є суміжними із земельною ділянкою громадянина В.

Натомість, громадянка Т. ще до оформлення правовстановлюючих документів на будинок та до приватизації земельних ділянок розпочала реконструкцію житлового будинку (без оформлення у встановленому законодавством порядку будівельного паспорта забудови земельної ділянки) після чого і почалося руйнування огорожі громадянина В. та існуючих межових знаків і претензії на частину земельної ділянки, якою ще з 1964 року користуються сусіди: спочатку попередні власники, а тепер громадянин В.

Після виникнення конфлікту з громадянкою Т. щодо існуючої межі громадянин В. звертався із заявою до міського голови м. Вишгород, в якій просив не давати дозвіл на приватизацію земельної ділянки громадянці Т. Причинами звернення стало те, що остання почала руйнувати встановлені ще при попередньому власнику межові знаки та огорожу.

На звернення громадянина В. до Голови Вишгородської міської ради із проханням відмінити рішення від 26 жовтня 2012 р., про яке йшлося на початку статті, у зв’язку з тим, що громадянка Т. не погоджується із межовими знаками, встановленими попередніми власниками земельної ділянки, В. отримав відповідь виконавчого комітету з пропозицією вирішувати спір в судовому порядку.

Адвокат громадянина В. пані Оксана Богатиренко (Адвокатське об’єднання «Київська міська агенція незалежних адвокатів «ЮСТЕМ») зазначає: «Я вважаю, що Вишгородська міська рада неправомірно відмовила В. у вирішенні земельного спору щодо меж в позасудовому порядку та прийняла незаконне оскаржуване рішення. Адже відповідно до ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України, органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Зазначене також підтверджується судовою практикою Верховного суду України (Ухвала від 15.09.2010 р.) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Ухвала від 06.07.2011 р.).»

Таким чином, в провадженні Вишгородського районного суду Київської області з’явилася справа №363/832/13-ц за позовом громадянки Т. до громадянина В. про відновлення межі земельної ділянки позивачки. У свою чергу громадянин В. подає зустрічний позов про визнання недійсним рішення Вишгородської міської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки належні громадянці Т., оскільки задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Крім того, в якості співвідповідача було залучено Вишгородську міська раду Київської області, оскільки результат вирішення спору впливав на її права та обов’язки.

У своїх доводах адвокат Оксана Богатиренко звернула увагу суду на те, що на момент оформлення громадянином В. державного акта на право власності на земельну ділянку від 23 листопада 2011 р. громадянка Т. ще не була ані власником, ані землекористувачем суміжної земельної ділянки, а право власності на житловий будинок у неї виникло лише в березні 2012 р., тобто вже після оформлення громадянином В. правовстановлюючого документа на власну земельну ділянку. Крім того, громадянином В. дійсні (фактичні) межі існуючих земельних ділянок не змінювались, межові знаки не переносились, в тому числі і межа суміжної із громадянкою Т. земельної ділянки залишилась в стані, погодженому із попереднім землекористувачем ще в 1998 р. Зазначені доводи підтверджувались: технічною документацією із землеустрою, яка розроблялась при приватизації земельної ділянки попереднім власником громадянином О. та при складанні державного акта на право власності на земельну ділянку громадянина В.; технічними паспортами на житловий будинок, які були виготовлені: в 1964 р., в 1988 р. та 2009 р. та містили інформацію про рік побудови житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці громадянина В. і належать йому на праві власності.

Згідно абрису меж земельної ділянки, який був доданий позивачкою Т. до первісної позовної заяви, зазначалося, що накладка земельної ділянки громадянина В. на її земельну ділянку становить усього від 0,75 м. до 2,15 м. При цьому вона вимагала відновити межі її земельних ділянок. Однак в даному випадку межа її земельних ділянок повинна була проходити через господарські будівлі та споруди (сараї, погріб, погрібник), які належать громадянину В. а як зазначено вище, більшість цих споруд були зведені ще в 1964 р.

В обґрунтування своїх позовних вимог громадянка Т. посилалася на Акт про передачу на зберігання межових знаків власнику (користувачу) земельної ділянки, який був складений на її замовлення землевпорядною організацією 06 лютого 2013 р. Вже під час розгляду справи Вишгородським районним судом Київської області за клопотанням адвоката було витребувано у відділі Держземагентства у Вишгородському районі копію технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державних актів громадянці Т. на право власності на земельні ділянки. Зазначена технічна документація містила Акт встановлення в натурі (на місцевості) та погодження зовнішніх меж земельної ділянки та передачу на зберігання встановлених межових знаків власнику земельної ділянки від 28 вересня 2011 р. Як і передбачалось, із суміжним землекористувачем громадянином В. зовнішні межі не були погоджені, а замість підпису було вказано кадастровий номер його земельної ділянки.

Дані акти не можуть слугувати підтвердженням фактичних меж належних громадянці Т. земельних ділянок оскільки в обох випадках оформлені з порушенням норм чинного законодавства. Так, згідно ст. 198 Земельного кодексу України, при оформленні права власності на земельну ділянку проводиться комплекс робіт (кадастрові зйомки), виконуваних для визначення меж земельних ділянок, які включають, у тому числі, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Крім того, згідно п. 1.12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 (Втратив чинність 23.08.2013 р.), складання державного акта на право власності на земельну ділянку або право постійного користування земельною ділянкою при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та об'єднанням громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки. 

Також: згідно п.п. 2.8, 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, передбачено, що після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих меж. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Однак всупереч вказаним нормам права, не було встановлено на місцевості (в натурі) межі земельних ділянок громадянки Т. та не погоджено межі земельної ділянки з суміжним землевласником громадянином В.

Про те, що на замовлення Т. було начебто перенесено межі її земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянин В. не знав, про складання відповідних актів не повідомлявся і не підписував їх, тим більше, що на місцевості жодних нових межових знаків, окрім раніше встановлених на замовлення громадянина В., не існує. В даному випадку також привертає увагу саме дата складання Акту про передачу на зберігання межових знаків власнику (користувачу) земельної ділянки - 06 лютого 2013 р., тобто виявляється коли поверхня землі була засніжена і скута лютими морозами Т. визначала межі земельних ділянок на місцевості та встановлювала межові знаки. «На моє переконання це малоймовірно, а отже в дійсності межі земельних ділянок громадянки Т. встановлювалися лише на папері, а на місцевість не переносились, в протилежному випадку виконавець робіт зі встановлення меж земельних ділянок Т. в натурі (на місцевості) міг би пересвідчитись, що межа проходить через господарські будівлі В.», - зазначає адвокат.

Виходячи з того, що своїх обов’язків, передбачених вказаними нормами права, розробник технічної документації не виконав, більше того, вказав неперевірені та недостовірні дані стосовно меж земельної ділянки, розміру земельної ділянки яка дійсно перебувала в користуванні у громадянки Т., це призвело до порушення норм земельного законодавства та прав суміжних землекористувачів.

Розгляд справи в суді першої інстанції затягнувся більш ніж на півтора роки. За цей час з приводу земельного спору між двома сусідами на місцевість виїжджали спеціалісти Державної інспекції сільського господарства в Київській області. За результатами проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства був складений Акт перевірки від 17 жовтня 2013 р. в якому встановлено: що фактичні межі земельних ділянок гр. В. та Т. не відповідають межі, визначеній згідно з координатами поворотних точок. Зокрема, точка 2 згідно зі схемою знаходиться на погребі гр. В. (побудова 1964 р. згідно з тех.паспортом Вишгородського БТІ). На замовлення громадянина В. землевпорядною організацією був виготовлений зведений кадастровий план від 29 листопада 2013 р., яким було встановлено, що фактичні межі земельних ділянок, які знаходяться в м. Вишгород на даній вулиці не співпадають з юридичними межами згідно державних актів на право власності на земельні ділянки.

За час розгляду спору по справі була проведена судова земельно-технічної експертиза. Незважаючи на допущені експертом неточності та прогалини, на яких наразі не будемо акцентувати увагу, було встановлено, що юридична межа земельної ділянки громадянки Т. проходить через сарай, погріб, вбиральню, які належать громадянину В.

Встановлені в Акті від 17 жовтня 2013 р. та зведеному кадастровому плані від 29 листопада 2013 р. обставини, які також підтверджуються у висновку судової земельно-технічної експертизи, свідчать про допущені помилки при приватизації земельних ділянок. Оскільки приватизація більшості земельних ділянок по вулиці відбувалася в 90-ті роки, виконання вимірів земельних ділянок здійснювалось простими інструментами з прив’язкою до будівель (оскільки на час приватизації не існувало точних геодезичних приладів), отже в подальшому при внесенні метричних даних земельної ділянки до системи координат для включення до Державного земельного кадастру, в тому числі місцеположення поворотних точок її меж, відбулася помилка, що призвела до неспівпадіння юридичних та фактичних меж земельних ділянок.

«Найпершим доказом того, що громадянин В. самовільно не займав частину земельної ділянки, належної його сусідці, а також того факту, що частина земельної ділянки на яку вона наразі претендує, ніколи їй не належала, є наявний в матеріалах справи Технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок від 22 червня 2009 р., в якому зазначено роки побудови господарських будівель та споруд (сарай, погріб – 1964 рік, погрібник та вбиральня – 1983 рік). В Технічному паспорті також наведено план присадибної ділянки з будівлями та відмічено наявність забору на межі з сусідньою земельною ділянкою, власницею якої в 2012 році стала громадянка Т. Додатковим підтвердженням факту існування господарських будівель та споруд (сараїв, погребів та погрібника) задовго до виникнення спору між сторонами є Інвентаризаційна справа на домоволодіння від 17 червня 1964 р. та Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 03 лютого 1988 р.  Отже, враховуючи вищенаведене, частина земельної ділянки, на яку претендує громадянка Т., ніколи не була в її користуванні і бути не могла в силу наведених обставин. Той факт, що вона отримала правовстановлюючі документи на земельні ділянки, межа яких знаходиться на господарських будівлях і спорудах, що належать громадянину В. свідчить лише про те, що приватизація земельних ділянок громадянки Т. виконувалась аналітичним методом без виїзду на місце. Не було виконано встановлення в натурі меж земельних ділянок з наступним закріпленням межовими знаками, ознайомленням та передаванням їх по акту на зберігання. Результатом даної приватизації стало неспівпадання старих меж земельних ділянок», - впевнена адвокат.

Слід зазначити, що такі ситуації непоодинокі в Україні. І в більшості випадків сусіди вирішують питання «накладок» земельних ділянок мирним шляхом. Проте, нажаль, не в нашому випадку.

Незважаючи на вищенаведені докази того, що межа земельних ділянок громадянки Т. знаходиться на господарських будівлях і спорудах громадянина В., незважаючи на порушення вимог земельного законодавства при приватизації земельних ділянок громадянкою Т. - рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року було частково задоволено позов громадянки Т. Вказаним рішенням зобов’язано громадянина В. звільнити самовільно зайняті земельні ділянки, що належать громадянці Т. на праві приватної власності згідно Державних актів на право власності на земельні ділянки, шляхом демонтажу паркану із металевої сітки та металевих стовпів довжиною 15 м.

В задоволенні зустрічного позову громадянину В. було відмовлено.

Адвокат зазначає: «Ми не погодились з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 р. та подали апеляційну скаргу до Апеляційного суду Київської області».

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги на наявні в матеріалах справи докази, які свідчать про допущені порушення при виготовленні державних актів на право власності на земельні ділянки громадянки Т., а саме: відсутність погодження меж з суміжним землекористувачем громадянином В. та факт проходження меж земельних ділянок громадянки Т., через господарські будівлі і споруди громадянина В. Задовольняючи позовні вимоги громадянки Т. та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову громадянину В., судом першої інстанції було фактично дано «зелене світло» на знесення господарських будівель та споруд, які були побудовані батьками громадянина В. ще в 1964 та 1983 роках.

В свою чергу Апеляційний суд Київської області, розглянувши справу, взяв до уваги доводи адвоката щодо порушення норм земельного законодавства, які були допущені при приватизації земельних ділянок громадянки Т. та ухвалив рішення, яким:

- рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 р. скасував;

- в задоволенні позову громадянки Т. до громадянина В. відмовив; зустрічний позов громадянина В. до громадянки Т. задовольнив;

- визнав недійсним рішення Вишгородської міської ради від 26 жовтня 2012 р., яким було передано у власність громадянці Т. земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства;

- визнав недійсними державні акти на право приватної власності на земельні ділянки громадянки Т.



Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930