Авторизація

» » » На добре здоров’я. Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе

На добре здоров’я. Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе

На добре здоров’я. Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе
На добре здоров’я. Стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе

[/i]

Тетяна Козирєва

Журналіст, у сфері особливих зацікавлень якої – медицина
Всі чекаємо зараз на Різдво, і це благословенна пора, час милосердя. І я, власне, присвячую нині блог милосердю, бо говоритиму про хворобу Альцгеймера, а це захворювання, за якого поступово відмирають клітини головного мозку, що призводить до порушення пам’яті й інтелекту, поведінки та емоційної сфери. 
Щоби була зрозуміла важливість обговорюваного, відразу ж додам, що Альцгеймера належить до тих небагатьох захворювань, які неможливо ні попередити, ні лікувати.
Уперше недугу понад 110 років тому,1906-го, описав німецький психіатр і невролог Алоїс Альцгеймер. Звідси й назва.
До слова: минулого року в тій самій порі подавала інтерв’ю з психіатром Людмилою Степаненко. Кому цікаво, прошу читати тут:
Спитаєте, для чого повертаюся до цієї теми? Намагатимусь пояснити.
У світі на Альцгеймера хворі близько 70 мільйонів осіб, й лікарі називають цю недугу однією з найбільш важких і складних проблем охорони здоров’я. Хвороба Альцгеймера визнана основною причиною деменції (старечої недоумкуватості). На неї страждають до 5 відсотків людей віком від 65 до 80 років і понад 25 відсотків тих, котрим понад вісімдесят.
Соціологічні опитування засвідчують, що навіть у країнах із дуже доброю і дуже високо розвиненою медициною люди бояться деменції більше, ніж, не повірите, раку! А причин для цього – кілька. І на першому місці – догляд, а це важченне навантаження на близьке оточення недужого. Це справді так. Я точно це знаю – з власного досвіду, бо мала хворих на Альцгеймера і батька, і маму. Додам, що вони не впізнавали мене. Тато, коли годувала його, як мале дитя, з ложечки, казав мені: «Дякую, пані». Мама, щоправда, називала Тетянкою, але це була не я, бо мамуня чи не щодня розповідала, що її донька Тетянка померла, і сильно плакала при тих спогадах. А я… Воно все вкупі не те що спантеличувало – збивало з ніг. Спочатку геть не давала собі ради і нарікала сама на себе, позаяк була переконана, що просто-на-просто панікую, через що все валиться з рук. А потім подивилася-почитала всякі-різні медичні і немедичні джерела, де аналізувалися аналогічні ситуації, робилися спроби оцінити і фінансові навантаження, і моральні нюанси, пов’язані з допомогою хворому при різних захворюваннях, і вичитала, що при хворобі Альцгеймера часом складається навіть більш важка ситуація, ніж при наркоманії (алкоголізмі), раку, остеопорозі і депресії. І це тому, що хвороба Альцгеймера дуже часто призводить до цілковитої неспроможності недужого до самообслуговування.
От тому про це сьогодні й говоритиму – трошки про хворобу, але головно – про особливості догляду. До розмови запросила професора Львівського медуніверситету, доктора медичних наук Олександра Фільца.
Зараз чи не про всі захворювання говорять як про такі, що значно молодшають. Ця тенденція стосується і хвороби Альцгеймера?
– Щодо початку розвитку захворювання, то я бачив два випадки хвороби Альцгеймера в дуже молодому, як на цю хворобу, віці – це були жінка 36 років і чоловік 41 року. Позаяк є кілька таких, атипових, випадків, це означає, що концепція про хворобу Альцгеймера як суто про хворобу літніх людей не є абсолютною. І ще маю зазначити, що раніше психіатри встановлювали два діагнози щодо недоумкуватості: хвороба Піка та хвороба Альцгеймера, які розрізнялися за перебігом, темпом і фіналом. Хвороба Піка – це атрофічні процеси в лобних частках головного мозку, які відповідають за думку, фантазію, уяву. Хвороба Альцгеймера – хвороба скроневих ділянок півкуль, які відповідають за практичні, побутові навички. Згодом ці дві хвороби об’єднали в одну – Альцгеймера.
– Чи можна помітити початок захворювання?
– Так. Це ініціальний, первісний, делікт. Якщо простіше – проступок, ще простіше – дурниця. Наприклад, коли інтелігентна людина краде в магазині ковбасу. Ураження скроневих ділянок проявляється непомітно, повільно. Потрапляючи в ситуацію, де потрібна концентрація уваги й практичних навичок, людина стає розгубленою. Стороннім здається, що ця активна та розумна людина просто втомилася, чи тривожиться, чи стрес перенесла, а це вже можуть бути певні прояви хвороби. І ніколи не треба забувати, що хвороба Альцгеймера на перших стадіях (досить рано – можливо, в 50 чи 55 років) може маскуватися під депресію, яка триває досить довго. Вона має дуже специфічний вигляд апатичного незадоволення, яке не піддається антидепресивному лікуванню. Згодом до таких станів долучаються перші прояви розладів пам’яті. Далі настає середня стадія – від м’яких до середніх проявів. І насамкінець – фінальна стадія.
– У чому проявляється середня стадія?
– У наростанні розгубленості, втраті практичних навиків, забудькуватості в засвоєнні інформації. Наведу приклад викладача, який свої старі лекції читає без проблем, а щодо нових, то не годен написати. Далі йде стадія невпізнавання образів. Спершу – складних, а згодом людина не розпізнає знайомих облич тощо.
– А останні стадії хвороби?
– Щодо третьої чи четвертої стадії захворювання, то маємо знати, що медикаментами такі стани майже не коригуються. І це є дуже важкі розлади, коли людина не впізнає, не пам’ятає, не годна сама їсти, не вміє зробити самотужки найпростішого.
– На що особливо варто звертати увагу?
– На вечірній і нічний час, коли порушення психіки проявляються найяскравіше. До 70 відсотків таких хворих мають у темну пору доби складні галюцинаційні переживання, сприймаючи галюцинації за реальність. Є навіть у психіатрії термін «збиратися в дорогу», який означає, що хворі хочуть піти з дому, починають інші активні дії, стають агресивними, й дуже важко їм щось пояснити.
– Я, попри всі складнощі, часом – нестерпні, не віддавала ні батька, ні маму до лікарні. Але в моєму оточенні є дуже багато людей, котрі не витримували фізичних та емоційних навантажень, повязаних із доглядом, через що їхні рідні опинялися у спецзакладах. Як би ви це прокоментували?
– Поза сумнівом, треба бути дуже терплячим до таких хворих, адже вони не пам’ятають, що і як правильно робити, мають дезорієнтацію в часі, в місці і в просторі й практично не можуть себе обслуговувати. Тому питання про перебування такого хворого удома чи в лікарні – це справа дуже індивідуальна (на розсуд доглядальника) і дуже делікатна. Особисто я не раджу доправляти такого хворого до лікарні. Передовсім тому, що різка зміна звичних для нього обставин чи ситуації надзвичайно пришвидшує розвиток хвороби. Тому все ж таки раджу тримати хворого у звичній ситуації. Або, якщо вже несила доглядати хворого удома, доправляти його в спеціальні установи, де є комфортні умови. В цьому потрібно особисто пересвідчитися. Це – по-перше. І, по-друге, в таких установах має бути правильно навчений, кваліфікований персонал. Це також варто проконтролювати.
– Я намагалася і батька, і маму хоч якось, хоч трошки повернути до сьогодення. Наприклад, часто показувала сімейні фото. А мамі співала, як колись, у старі добрі часи, її улюблені пісні. Також розповідала історію їхнього дуже романтичного знайомства, про що знала дуже добре, бо і мама, і тато часто мені про це розповідали… Але насправді всі мої спроби закінчувалися печально, бо згадуватись нічого не згадувалося, а мама, траплялося, починала плакати, бо не могла зрозуміти, чого я від неї хочу? А тато, хоч уважно слухав, ніяк на це не реагував. То чи варто взагалі це робити?
– Навіть якщо людина важко хвора, то зробити їй приємне – похвальна справа (до речі, давні спогади в їхній пам’яті зберігаються найдовше). Проте варто пам’ятати, що повернути до реальності хворих на хворобу Альцгеймера неможливо. Щодо загальних порад… Хвороба й старість потребують терпіння, відповідальності, тож рідним і близьким, доглядаючи своїх стареньких, треба бути якомога доброзичливішими.
– Крім доброзичливості (бо, як на мене, до всіх недужих завжди потрібно ставитися доброзичливо), що ще можете порадити родичам, котрі опікуються саме хворими на Альцгеймера?
– Найдовше, що утримується в пам’яті людей із такого роду розладами, – так звана емоційна пам’ять. Є дві речі, котрі варто взяти до уваги. Треба поводитися з такими людьми достатньо природно, не штучно, бо десь там, у глибині, вони оцю штучність, нещирість відчувають, хоч нам і здається, що ці хворі – геть нічого не тямлять, узагалі не переживають із жодного приводу. Але насправді переживання та хвилювання є, тому й наголошую, що з людьми з хворобою Альцгеймера треба поводитися цілком природно. По-друге, якщо вже стане дуже важко, варто подумати, що на нас всіх чекає старість. І тут до часу згадати такий вислів: «Чини так, щоб твої дії стали загальнолюдським законом, тобто мали значення, були важливими й для тебе, й для тієї людини однаково». Інакшими словами, стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе.
Живіть довго.
І, звісно ж, будьте мені здорові.

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930