Авторизація

» » » Таємниця кота в мішку

Таємниця кота в мішку

Таємниця кота в мішку
Таємниця кота в мішку
Фото Галини Пагутяк
Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Ми живемо в дивній країні. Починаємо шанувати своє, коли хтось чужий його похвалить. А це трапляється вкрай рідко. Літературний туризм у нас не в пошані, всім подавай замки й палаци. Викладачі і вчителі не збираються розповідати, а тим більше везти учнів хоча б у Кам’янку-Бузьку, що зовсім поряд зі Львовом. Чому? – спитаєте ви. Що там у тій Кам’янці?
Ну, найперше герб: три рубіни в оправі, такого ніде нема. Старовинна назва червоних коштовних каменів – карбункул, і символізують вони кров Христа. Людині доби Відродження це не треба було пояснювати. Але чому три камені – я так і не зясувала. Зелене тло – для розвитку й процвітання.
Кам’янка-Струмилова, як називалось раніше це невелике галицьке містечко, є ще батьківщиною українського театру. Не Львів і не Київ. У 1619 року бакалавр філософії Якуб Гаватович, вчитель у Кам’янці, разом з учнями поставив на Спаса, під час ярмарку «Трагедію, або Візерунок смерті пресвятого Івана Хрестителя, предтечі Божого» з двома інтермедіями українською мовою. Називав він себе Леополіт, бо народився у Львові. Драма була присвячена, вгадайте кому? Регіні Жолкевській, дружині гетьмана Жолкевського, з дому фельштинських Гербуртів.
Таємниця кота в мішку

Фото Галини Пагутяк
І уявіть собі, ця площа досі є, і збоку навіть пам’ятна дошка про цю подію з портретом Гаватовича. Його життя варте цілого роману, та й жив він у цікаві часи, виконував секретні доручення Жолкевського. Не всі забули про батьківщину української драми і в 1914 році, коли поставили у Кам’янці вперше, напевно, найкращу українську драму «Украдене щастя» Івана Франка. Тут бував Лесь Курбас, тут написав роман «Вир» Григорій Тютюнник. Освічений рід Цегельських протягом кількох століть піклувався про духовне і культурне життя Кам’янки.
Таємниця кота в мішку

Фото Галини Пагутяк
Коли приїжджаєш до Кам’янки, то підіймаєшся від автостанції дорогою, яка провадить через ринок, зараз передріздвяний. Китайський мотлох, фрукти, присипані снігом,теплі шапки і шкарпетки, риба, олія, мітли, хліб із Жовтанців,образи…Зимно, вогко, людей небагато, бо половина них зараз святкує інше Різдво. Знизу видно бані двох церков і гостренький шпиль неготичного костелу. Непомітно виходиш нагору. Праворуч – дуже симпатична ратуша, біля якої немає чомусь новорічної ялинки, а зліва йдеш стометрівкою з ліхтарями і далі збоку площа, стара ринкова, перетворена на парк, вглибині якої кафе «Казка» із залами для дітей і дорослих. Отут, напевно, і відбувалась вистава, яка засвідчила: українська драма народилась. Уявляю, яка то була втіха. Гончарі, чоботарі, торгівці худобою, селяни – стали першими глядачами. Не знаю,чи була присутня пані гетьманова, але бургомістр напевно був, і коли почалась перша інтермедія «Продав кота у мішку» і після пишномовних польських реляцій забриніла українська мова, то це було щось неймовірне. Такого ще не було. Хитрий автор «продав кота у мішку», і то не одного, а два, бо українські інтермедії було дві. Звісно, інтермедії мали бути, але ж не хлопською мовою! Сюжети їх старі як світ. У першій п’єсі шахрай продає кота під виглядом лисиці, на комір. Але не переживайте. Коли щасливий покупець відкриває мішок, котик щасливо тікає. Напевно, його позичили у когось з міщан, бо коти у ті часи цінувалися, їх було небагато. Отож котик подався додому, добряче стресований, а шахрай ще й змусив невдаху побити горщики, які мали йти на продаж. Горщики точно постраждали. І це ще не все. Наступна інтермедія була на тему, хто з’їв пиріг, який дивом опинився на шляху базарувальників, що вертались додому. Втім, чому я маю розповідати сюжет? Валерій Шевчук видав антологію української барокової драми, адаптувавши тексти до вимог сучасного правопису і читати їх дуже легко. Ще би поставити їх, як тоді, – розвіяти сонну тишу підупалого містечка. Якщо скромний вчитель зумів це зробити, то львівським театрам це цілком під силу.
Таємниця кота в мішку

Фото Галини Пагутяк
Совєцька військова частина вже давно покинула Кам’янку, забравши свої монументи на цвинтар. І Пушкін теж зник. У прегарно вбраному до Різдва костелі саме правили другу літургію українською і польською мовами, а ксьондз почав проповідь з того, що жодна комерція не повинна зіпсувати нам свято. Так, і ялинка була теж, штучна, на початку стометрівки. Зберегли живе дерево, – які молодці! В провінції люди мудріші. Замість того, щоб на Різдво тинятись у переповненому туристами Львові, можна поїхати у тихе містечко і відчути, яке воно, це свято, на дотик і на смак.
Їхати треба на автостанцію №2, а звідти автобусом на Радехів, Луцьк чи прямим усього 40 хвилин.
Галина Пагутяк,
для IA ZIK.

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930