У довірі завжди є щось крихке і беззахисне
[/i]
Богдан Тихолоз
літературознавець, франкознавець
Дитина, яка засинає на твоєму плечі. Жінка, яка віддає себе тобі – всю, без решти. Сам ти, коли відчиняєш серце, як скриню Пандори, розчахнувши груди, – не відаючи, яких змій випускаєш – і яких впускаєш.
Батько, який підкидає тебе вгору на руках – високо, аж до неба.
Мама.
Просто – мама.
Вона дивиться тобі вслід, коли ти йдеш.
І зустрічає тебе своїм поглядом, коли ти повертаєшся.
Навіть коли не повертаєшся.
Навіть коли не бачиш цього погляду.
Бог, який тебе веде.
Навіть коли...
Довіра – це відкритість.
Саме тому довіра – це боляче.
У довірі зажди є щось крихке і беззахисне.
Щось дитинне.
Так легко її втратити.
Так легко змарнувати.
Так легко зруйнувати.
Чи є щось коштовніше за довіру?
Чи є щось сильніше за довіру?
Тільки любов.
Тільки любов.
Мабуть, тому, що любов – це і є довіра.
І тому, що довіра – це і є любов.
Гаряча.
Болісна.
Пристрасна.
Вразлива.
Наївна.
Беззахисна.
Як дитина, що засинає на твоєму плечі.
Долучайтесь до нас у Facebook