Авторизація

» » » 70 років тому народився Михайло Бойчишин, який був другою особою НРУ, і зник у 1994 році

70 років тому народився Михайло Бойчишин, який був другою особою НРУ, і зник у 1994 році

70 років тому народився Михайло Бойчишин, який був другою особою НРУ, і зник у 1994 році
5 грудня 1948 р. у селі Чемерицях Львівської області народився Михайло Бойчишин – права рука Чорновола, вів усю організаційну роботу, скарбник Руху, забезпечував фінансування партії. У ніч із суботи 15-го на неділю 16 січня 1994 р. на секретаріат НРУ в Києві було здійснено збройний напад. Зникла друга особа НРУ.
Про це написала дослідниця і блогер Ганна Черкаська.
Подаємо її допис у повному обсязі:
«Михайло Бойчишин народився 5 грудня 1948 року в селі Чемерицях Перемишлянського району Львівської області у багатодітній сім’ї службовця. З 1961 року родина переїхала до Львова. Школа, вечірнє відділення Українського поліграфічного інституту імені І.Федорова. Учився і працював Михайло Бойчишин – столяр, токар, слюсар-електрик на ВО «Мікроприлад». З 1969 працював у ПКІ конвейєробудування. 1972 рік був багатий на події: Михайло здобув професію інженера-механіка; отримав путівку у молодіжний табір відпочинку «Політехнік» в Алушті. Молодь, море, гарне товариство… На останньому вечорі, на дискотеці запросив дівчину потанцювати. Виявилося, що Михайло і Любомира львів’яни, їй – 20, йому – 24; вони працюють на одному заводі, вона конструктор-будівельник, щодня проходять однією прохідною.
Всю ніч проговорили, а вранці роз’їхалися. Та у Львові Бойчишин розшукав Любомиру, через два місяці вінчалися у церкві Петра і Павла у Львові. З того моменту на ціле десятиліття вони стали неблагонадійними, будь-яке кар’єрне зростання виключалося одразу. «Як Бойчишин буде керувати іншими людьми? Він же вінчався в церкві», – сказав один гебіст. Для неї Михайло був домашнім, ідеальним сім’янином; прекрасним батьком Ліди та Романа.
У 1980-му пролунав перший дзвінок про здоров’я дружини: лікар-справжній фахівець своєчасно поставив діагноз, пролікував. З того часу Любомира двічі на рік лікувалася, але сили танули: її хитало, не могла ходити без тростини…
З 1988 року Михайло Бойчишин поринув політику: брав активну участь у створенні Товариства української мови та Народного Руху України за Перебудову (НРУ). В 1989 році став членом НРУ. У 1990 році виборці Залізничного району Львова обрали його депутатом Львівської обласної ради, потім – посада Голови Шевченківського районного виконавчого комітету міста Львів. Здавалося б все добре, та з 1990 року розсіяний склероз Любомири призвів до інвалідності першої групи, а там і візок.
На початку 1992 року ІІІ з’їзд НРУ обрав Михайла Бойчишина заступником співголів партії, а пізніше він став Головою Секретаріату НРУ. Михайло – права рука Чорновола, вів усю організаційну роботу; скарбник Руху, який забезпечував фінансування партії.
6 січня 1994 р. Бойчишин приїхав із Києва додому на Свят вечір, пробув до десятого. Кожного дня телефонував дружині з Києва: короткі три хвилини розмови. У гарному настрої зустрів Старий Новий рік. На той час депутата Львівської облради Бойчишина висунули в народні депутати України в «безпрограшному» 266-му окрузі.
15-го Михайло розмовляв з Любомирою хвилин 20, голос був трохи незвичним.
У ніч із суботи 15-го на неділю 16 січня 1994 р. на секретаріат НРУ в Києві було здійснено збройний напад – двоє невідомих послалися на необхідність терміново передати пакет документів для пана Бойчишина, зайшли до приймальні. Вдарили пістолетом вахтера, вдерлися до приміщення. Але Михайло Бойчишин вийшов із секретаріату за три години до того, і не повернувся. Зникла друга особа впливової політичної партії, яку ніхто не поспішав шукати.
Так уже склалося, що у неділю, 16-го січня я була в штабі Руху. В’ячеслав Максимович, а біля нього невідступний Лавринович. Чорновіл водив нас кімнатами, ділився думками. Михайло ж був його другом, вони дружили родинами.
Виникло кілька версій. Перша: начебто Рух отримав для виборчої кампанії від діаспори близько 12 мільйонів доларів. Зеківський генерал звернувся до рекетирів, як зек до зеків. Відповідь: ні, на Бойчишина вони не полювали; шукайте серед своїх.
Друга: опоненти Руху вирішили до виборів «поставити на місце» Вячеслава Чорновола та рухівців. Чорновіл відмовився від балотування на пост Президента України.
Третя: за два дні до викрадення Михайло у присутності свідка під час телефонної розмови з американським юристом українського походження повідомив, про наявність документів, що свідчать про серйозні фінансові афери високих посадовців. Михайло Бойчишин закликав співрозмовника перед виборами вивести їх на чисту воду.
Четверта версія стосувалася проекту Балто-Чорноморського нафтового колектора, що позбавило б Росію монополії на постачання нафти в Україну та Білорусь. Обговорення питання планувалося на 29-30 січня 1994 року на другій міжнародній конференції, головою оргкомітету якої був Михайло Бойчишин. Після його викрадення більшість документів проекту зникла…
Складалося враження, хто хтось розправлявся з сім’єю Бойчишина. Після зникнення батька зник альбом і всі фотографії. Трагічна загибель 18-річного сина Романа, учня греко-католицького ліцею у дорожньо-транспортній пригоді, а на тілі був слід від удару по шиї…
Зникла машина «вісімка» Бойчишиних.
Та Любомира Бойчишин не здавалася: створила жіночий інформаційно-реабілітаційний центр «Любомира» для жінок-інвалідів та матерів неповносправних дітей, заснувала однойменний журнал. Виховувала онуків Олеся та Любомира доньки Ліди. У 2005 році Любомира Бойчишин увійшла до 1000 кандидаток на Нобелівську премію миру.
2 червня 2010 р. на 58-му році пішла з життя Любомира Бойчишин».

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31