Тільки вчора хотів похвалити нашу умовну мовну аудиторію за те, що, мовляв, оце інтерв'ю пана Скрипки не викликало звичної вже нової хвилі мовосрачу. Мовляв, ростемо, міцнішаємо, нас вже не так легко вивести з себе та збити з пантелику...
Куди ж твоє діло! Реакція просто затрималася – а нині пішла луна гаєм. Знову одні волають про російськомовних воїнів АТО, інші репетують про "ворожу мову", яку належить викорінити... як хтось казав: "Наша пісня гарна й нова, починаймо її знова".
Ну, то й я нагадаю: сили не треба! І пан Скрипка, який закликає створювати оті самі "мовні гетто", не розуміє єдиної речі – не треба робити ті гетто та когось туди заганяти. Історичний досвід демонструє, що подібні гетто створюються самі собою.
В будь-якій країні, де панує одна мова, є певна кількість людей (і не важливо – приїжджих чи автохтонів, як кажуть німці, "з мігрантським підгрунтям"), яка й насправді не в змозі вивчити місцеву мову. І ці люди самі себе заганяють в справжнісінькі мовні гетто – приклади можна бачити, скажімо, в Ізраїлі, де знаходяться люди (переважно похилого вже віку), які, як там жартують, "іврит катан ба-арец" (це така собі мішанина з простих івритських слів, яка буквально означає "іврит маленький в землі"). Такі люди звужують своє спілкування до самих собі подібних, дивляться русо-тіві та сахаються телефонних дзвоників на домашні телефони, бо бояться, що з ними слухавка загомонить івритом, а вони не знатимуть, що від них хочуть...
Подібні ж мовні гетто можна спостерігати в деяких великих містах у Німеччині: колись, щойно оселившись в Берліні, дід забрів до району Нойкелльн, заблукав і не міг навіть ні в кого дорогу спитати, бо навколишні жителі не знали німецької... а дорогу вказали мені два чемні поліціянти – турок та араб, їх навмисне призначили патрулювати саме туди...
Тож, як бачимо, оті гетто створюють себе самі, але – лише за однієї умови: якщо місцева мова й справді є пануючою. Якщо вона є державною, якщо вона розвивається, якщо в школах викладають всі предмети саме нею, а всі (всі!) інші мови є або другими, або іноземними. Скажімо, в тій же Німеччині, на території Лужиц (Lausitz), яка поділена між федеральними землями Саксонія та Бранденбург, живе малесенький слов'янський народ лужицьких сорбів, загалом – 60 тисяч осіб. І саме для них в місцевих школах викладають сорбську мову – але виключно, як другу (не як іноземну, це відмінність). Результат – лужицькі сорби мають дві рідні мови: свою та німецьку. І аж ніяк не почувають себе жителями гетто.
Читайте також: У Росії відреагували на заяву СкрипкиОтже, пане Скрипко, нема чого та нема з ким воювати. Мине час (і я гадаю, не такий вже й великий) й ті, хто справді здатні вивчити українську, просто її вивчать та до неї звикнуть. А хто нездатний – ну, буде жити, як старі руськайизичні в Ізраїлі: сахатися телефонів та шукати собі супровід, аби піти до якоїсь державної установи.
Мовне гетто – воно в голові.
Дід Панас
Долучайтесь до нас у Facebook
