Авторизація

» » » Олександрівська лікарня: кому вигідний наклеп на медичний заклад?

Олександрівська лікарня: кому вигідний наклеп на медичний заклад?

Олександрівська лікарня: кому вигідний наклеп на медичний заклад?Сьогодні не вилаяти медицину вважається мало не поганим тоном, причому лають і галузь загалом, і медичні заклади, і окремі відділення цих закладів, і лікарів, і медсестер, і навіть молодший медичний персонал. Та лай чи не лай, а обійтися без поліклінік і лікарень навряд чи виходить — як кажуть, усі під Богом ходимо, тож рано чи пізно доводиться звертатися по допомогу.

Чи пологи, чи якесь хірургічне втручання, чи важка застуда, чи проблеми із слухом чи зором, чи онкологічне захворювання, але, так чи інакше, справу з лікарнями доводиться мати кожному. Звісно, задоволеними залишаються не всі. І якщо раніше невдоволення висловлювалося в офіційних скаргах до різних інстанцій, то тепер вихлюпується на сторінки ЗМІ, в інтернет, у соціальні мережі.

Останнім часом хвилі невдоволення медичними закладами, особливло державними, стають дедалі частішими — то один заклад потрапляє під нищівну критику, то інший. Не стала винятком і столична Олександрівська лікарня (колишня Жовтнева), заснована ще в 1875 році й названа на честь цесаревича Олександра, майбутнього імператора Олександра III. Цей медичний заклад іще тоді вважався третьою за розміром терапевтичною клінікою Російської імперії, та й залишається однією з найбільших, принаймні, у столиці, тож її традиції налічують мало не півтора століття. Сьогоднішня лікарня — це, станом на 2016 рік, 1225 ліжок і 53 служби, а також десять центрів, на базі яких працюють кафедри Національного медичного університету імені О.О. Богомольця і кафедри Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Але хоч би хто тут не працював, невдоволені пацієнти однак є. Одна з таких обурених пацієнток, Наталія Лебідь, навіть висловила 21 березня свої враження на сторінках видання «Україна молода». Наскільки об’єктивні ці претензії? Чи справді лікарня так уже сильно завинила перед своєю пацієнткою, що вона вирішила знеславити медичний заклад?

На очі широкому загалу винесена історія лікування жовчнокам’яної хвороби. Але ж цікаво спостерігати, що пише в матеріалі сама невдоволена жіночка. Найперше, що примушує замислитись і почати сумніватися в добросовісності, — це помилка в заголовку критичної статті, причому помилка в найменуванні медичного закладу. Ну, чесне слово, хоч би правильно називали об’єкт «наїзду». Дуже цікавою здається й скарга на неправильну діагностику, а відтак і неправильне лікування, у якійсь приватній клініці, що спричинило до погіршення стану здоров’я аж до загрозливого. Причому тут же кидається у вічі, що ота сама приватна клініка навіть не названа, хоча саме вона й мала б бути об’єктом критики.

Якщо ж перейти до самого захворювання, тобто до жовчнокам’яної хвороби, то тут треба зважати, що достеменно її патогогенез і дотепер точно не встановлений, але добре відомо, що спричиняється захворювання порушенням метаболічних процесів холестерину й білірубіну. Лікарі зауважують, що спровокувати розвиток і загострення хвороби можуть надмірна вага, вживання жирної або смаженої їжі й нездорове харчування взагалі, а також нестача фізичної активності. Сьогодні вже відомо, що хвороба часто розвивається у прихильниць дієт для схуднення, оскільки це завжди є стресом для організму, а голодування завжди спричиняє високий рівень холестерину. Тож у переважній кількості випадків людина сама підштовхує розвиток чи загострення жовчнокам’яної хвороби. На жаль, сучасне життя сприяє тому, що люди дедалі частіше їдять на ходу і здебільшого ведуть малорухливий спосіб життя, що, власне, і закінчується проблемами із здоров’ям. Цікаво б довідатись, чи пані авторка критичного матеріалу завжди дотримувалася здорового способу життя, включаючи достатню фізичну активність і дійсно правильно харчувалася й чи не спричинила проблеми своїми ж неправильними діями?

Критикуючи Олександрівську лікарню, хвора скаржиться на обстеження у військовому шпиталі на Госпітальній, 18. Йдеться про ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію. Але ж військовий шпиталь — це окремий медичний заклад, на який Олександрівська лікарня і її керівництво зовсім ніяк не впливають. Що ж до причин обстеження саме там, то не така уже й таємниця, що у військових госпіталях обладнання зазвичай завжди було кращим, аніж у цивільних державних клініках. І у госпіталі, у тому числі й Київському, обстежують не тільки своїх хворих, але й тих, які приходять з інших медичних установ. Проте жодного впливу на будь-яку цінову політику чи на будь-які інші порядки, заведені у військових медичних закладах, ані лікарі, ані керівництво Олександрівської лікарні не мають.

І ось тут уже виникає питання до журналіста Наталі Лебідь, яка достеменно знає, що такою навіть не підтасовкою, а просто підстановкою фактів можна без особливих зусиль створити негативне враження про зовсім інший об’єкт. У нашому випадку журналіст згадала в заголовку Олександрівську лікарню (щоправда, у назві матеріалу допустилася прикрої помилки), а шпетити почала невідому читачеві приватну клініку й Київський військовий госпіталь. Але ж відомо, що більшість пересічних читачів зосередиться саме на згаданій у заголовку назві, і увесь негатив так чи інакше зачепить вказану установу. Як кажуть у народі, чи він украв, чи у нього вкрали, але ж щось там таки було. На жаль, розлога й публічна письмова скарга дуже нагадує організований і навіть замовлений виступ, хоча напевне цього стведжувати й не можна.

Якщо ж говорити про закиди щодо вартості обстежень, то цю вартість встановлюють на рівні кожного медичного закладу, а не централізовано. На цінову політику будь-якої медичної установи Олександрівська лікарня впливати не може — тут і думати особливо нічого. Чого ж не поспитати саме у військовому госпіталі про принципи ціноутворення на їхні ж медичні послуги? Для чого вводити в оману читачів видання й користувачів інтернету? Тут чомусь негайно виникає нехороша думка, що «це жу-жу неспроста» — десь із півроку тому на схожі звинувачення відповідала ще одна добре знана київська лікарня. У чому ж річ? Комусь не дають спокою величезні території, які можуть бути використані під дорогу забудову, але зайняті муніципальними лікарнями? Починається перевірка можливості «віджиму» дуже дорогої землі в центрі міста? Комусь потрібні керівні посади в закладах столичної медицини? Невже знову йдеться про замовні матеріали на догоду комусь поки що невідомому?

Також багато скарг пані Лебідь було спрямовано на роботу середнього й молодшого медичного персоналу. Чому так стається, що хворі не одержують необхідної допомоги, якщо йдеться не про медичні, а про звичайні побутові послуги? Справа в неуважності сестер і санітарок чи річ все-таки в чомусь іншому? Чи все ж колишня пацієнка перебільшує? Не секрет же, що хворі люди, які погано себе почувають, часто сприймають ситуацію надміру емоційно. Окрім того, не варто забувати й таку «деталь», що більшість процедур, і вже тим більше ін’єкцій, виконуються не будь-коли й не за особистим бажанням медсестри, а в певний час, який визначається схемою лікування й іншими медичними потребами.

Окрім іншого, пані Лебідь говорила, що хворі змушені давати персоналу хабарі, мало не звинуватила в корупції, нехай і в побутовій. Звісно, якщо таке й трапляється, то це аж ніяк не прикрашає будь-якого медичного прцівника. Але ж відомо, що всякі хабарі, причому зовсім незалежно від розміру, можливі тільки тоді, коли їх дають. І навіть законодавство визначає при хабарництві відповідальність обох сторін. Тобто відповідати має не тільки той, хто бере, але й той, хто дає. Чи забули? Пані авторка погано вивчила законодавчу базу?

Щодо придбаних пацієнткою ліків, то тут можна сказати тільки одне — стан медичної галузі справді не найкращий, а безкоштовних ліків справді не вистачає, причому геть усюди. Чи винна в цьому Олександрівська чи будь-яка інша лікарня, а чи слід уже звикнути, що епоха безкоштовної медицини й безкоштовних медичних послуг давно минула? Мабуть, реформа медицини справді на часі. Але дуже важливо, щоб участь у цій реформі брали не тільки фахівці медичної галузі, але й громадськість, яка, власне, і користується цими послугами. Відомо, що реформою передбачена реімбурсація, тобто відшкодування вартості ліків. Щоправда, поки це стосується тільки небагатьох категорій хворих. До речі, справді безкоштовне лікування запроваджене в дуже небагатьох країнах світу, та й то тільки в тих, де високі показники ВВП на душу населення й зовсім інша ментальність, причому зазвичай це невеликі країни. Якщо ж брати за взірець навіть медицину в тих же Німеччині, Ізраїлі чи США, то, коли йдеться про поклініки й лікарні, доводиться і чекати, і платити…

Звісно, сьогодні великі надії покладаються на медичну реформу, яка вже анонсована Міністерством охорони здоров’я України, але ж її успішність залежатиме не тільки від чиновників від медицини і лікарів. Кожна реформа, а надто така, яка безпосередньо торкається всього населення, залежить від кожної людини, а також від критики. Та дуже важливо, щоб ця критика була об’єктивною, справедливою й конструктивною — тільки тоді вона зможе придатися для позитивних змін. Якщо ж замість виважених висловлювань і перевірених фактів журналісти на кшалт пані Наталі Лебідь знервовано подаватимуть тендеційні точки зору, то до справжніх реформ і до високого рівня медицини відстань так і залишиться такою далекою, як до неба рачки.

Цікаво, що враження хворих від роботи Олександрівської лікарні зовсім різні й часто зовсім не схожі на тенденційні заяви розлюченої пані.

Колишній пацієнт хірургічного відділення Олександрівської лікарні пан Сергій Михальченко, який має 52 роки, поділився своїми враженями від нещодавнього перебування й лікування в цьому медичному закладі:

— Недавно мені довелося звернутися до Олександрівської лікарні, щоб видалити варикозні вузли на ногах. Хірургічне втручання було плановим, тому, звісно, довелося сплатити певні кошти до лікарняної каси й придбати деякі ліки, яких лікарня просто не одержує. Мені цілком зрозуміло, що сучасне життя важке не тільки для нас, пересічних громадян, але й для медицини як галузі. Та медичний персонал робить усе можливе, щоб надавати людям потрібну допомогу. Операція була цілком успішною. Пооперційний період я також знаходився в лікарняній палаті. Щодо роботи молодшого й середнього медичного персоналу, то жодних зауважень я не маю, бо не тільки лікарі, але й медичні сестри, і санітарки працювали на совість, були не тільки компетентними, але й доброзичливими — усі призначення лікаря виконувалися вчасно і якісно, палата прибиралася, як це й має бути. Якщо говорити про лікарняне харчування, то воно було не тільки достатнім, але й доволі непоганим, на що я навіть і не спродівався, тому був приємно вражений. Звісно, перебування в медичному закладі відрізняється від курортного відпочинку, але Олександрівська лікарня, на мою думку, надає високий рівень медичних послуг навіть у цей і для країни загалом, і для медицини зокрема непростий час. Після виписки з лікарні мені ще кілька разів довелося сюди приїздити для перев’язок, оглядів і консультацій, із чим проблем також не виникало жодного разу. Якщо ж лікар, який робив операцію, був зайнятий і не міг приділити мені уваги, то потрібну консультацію надавали інші лікарі, які також були й допрозичливими, і уважними, і цілком професійними.

Така ось правда й про Олександрівську лікарню, і про медицину загалом.

Іван Правдін

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Серпень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031