Авторизація

» » » Деякі сторінки історії ШОА (Голокосту) в Україні. Як це було в Кременчуці

Деякі сторінки історії ШОА (Голокосту) в Україні. Як це було в Кременчуці

Деякі сторінки історії ШОА (Голокосту) в Україні. Як це було в КременчуціРадянська пропаганда, використовуючи переважно чорно-білі фарби при висвітленні трагічних сторінок Другої світової війни, чимало зробила для вкорінення у масовій свідомості мільйонів людей в СРСР і за кордоном тези про печерний антисемітизм українських націоналістів. Потрібно визнати, що лідери ОУН, співпрацюючи з нацистами, особливо на початковому етапі війни, дали для цього достатньо підстав. Не може бути жодних сумнівів щодо участі у каральних акціях української допоміжної поліції, яка складалась переважно з місцевих жителів. Разом з тим, очевидні факти, що свідчать про зворотне, замовчувалися офіційними істориками, що не сприяло створенню об'єктивного уявлення про складні взаємини українців з євреями під час нацистської окупації України. Тепер же, коли Україна прагне вирватися з-під гніту «вічної дружби» з Росією, озброївшись «кращими досягненнями» радянських пропагандистів, інформаційно-пропагандистські війська Володимира Путіна, схоже, вирішили переконати світову спільноту у тому, що антисемітизм є чи не родовою ознакою українців. Але чи так це насправді?

В одному з нарисів історії Кременчука Полтавської області (Нарис історії Кременчука: Наукове видання / Осташко О. І., Юшко В. М., Кріт В. О., Стегній П. А. - Кременчуг, 1995.-179с) автори стверджують, що євреї, котрі проживали у місті, незважаючи на жорстокий окупаційний режим, виживали в ньому аж до середини 1942 року. На цьому наполягають також очевидці нацистських злочинів в окупованому Кременчуці, зокрема, Лисенко М.О. Оскільки таке становище євреїв не є характерним для інших міст України, де в кінці 1941 - на початку 1942 року вони були майже повністю знищені, краєзнавець Борис Шепетовський, який проживає в Ізраїлі і є автором дослідження «Єрусалим в Україні» (дивись «Вектор ньюз» від 15.02.2017 року) зайнявся пошуком відповіді на закономірне питання, як і завдяки чому євреям Кременчука вдалося зберегти себе у тих нелюдських умовах. Ця стаття покликана допомогти Борису Шепетовському у його благородній справі.
***

Як відомо, більша частина Кременчука розташована на лівому березі Дніпра, а його менша - Крюків, знаходиться на правобережжі. У 1941 році річка Дніпро відігравала важливу роль природної перешкоди на шляху просування німецьких військ. Тому, підрозділи Вермахту, подолавши героїчну оборону РСЧА і кременчуцьких ополченців, оволоділи Крюковом 9 серпня, а самим Кременчуком лише через місяць - 9 вересня 1941 року. Як у Крюкові, так і в Кременчуці, нацисти застосували досвід створення в захоплених містах закритих кварталів для примусового компактного утримання євреїв, які отримали назву гетто (від італ. ghetto nuovo «нова ливарна»). Додаткова інформація про них, можливо, міститься в «Довіднику про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941-1944)», підготовленому Державним комітетом архівів України у 2000 році, де вказані 304 гетто, що існували з 1941 по 1944 рік на території України.

Відправленню євреїв у гетто передували реєстрація всього цивільного населення міста і складання на її основі списків осіб єврейської національності. До їх підготовки окупанти залучали, насамперед, місцевих жителів, які добровільно або під страхом смерті погодилися на співпрацю з нацистами. У статті «Кременчук» в «Електронній єврейській енциклопедії» говориться про те, що 26 вересня 1941 року була проведена реєстрація євреїв міста. Окупаційна влада зареєструвала три з половиною тисячі (3 500) євреїв та близько ста змішаних сімей, однак не вказано, чи були включені у це число люди, які мешкали у Крюкові. Як би там не було, але навіть з урахуванням масштабної евакуації єврейських сімей з Кременчука до східних регіонів СРСР, цифра 3 500 виглядає явно заниженою порівняно з довоєнними показниками, згідно з яким, у 1939 році в Кременчуці проживали 19 880 євреїв (22,2% всього населення). На цій підставі можна з достатньою долею впевненості стверджувати, що на початковому етапі списки євреїв міста Кременчука були далеко не повними, оскільки значна частина кременчужан не включала своїх сусідів, колег по роботі і спільному проведенню часу до «розстрільних списків». Мабуть для багатьох з них національні і релігійні відмінності не були визначальними. Українці і євреї у Кременчуці століттями проживали разом, спільні шлюби були досить поширеним явищем, тому, швидше за все, люди рятували людей від нелюдей. До речі, міф про участь «кременчужан-петлюрівців» у єврейських погромах в період Громадянської війни, насправді, є вигадкою. В 1919 році в місті дійсно було два єврейських погрому, але в травні його влаштували бандити отамана Григор'єва, а в серпні – «визволителі» генерала Денікіна.

Хрестоматійним став приклад того, як призначений окупантами перший бургомістр Кременчука Синиця-Верховський рятував євреїв від знищення. У звітах німецької польової комендатури вказувалося, що він видавав євреям фіктивні довідки про «арійське походження» і «змушував протоієрея Романовського хрестити зазначених ним євреїв і давати їм християнські імена». За допомогу євреям Синиця-Верховський був заарештований і в листопаді 1941 року страчений. Але це була аж ніяк не єдина форма опору жителів Кременчука німецькому окупаційному режиму. Зараз неможливо встановити точну кількість євреїв, яких кременчужани, незважаючи на загрозу життю, місяцями ховали у своїх житлових приміщеннях, на горищах і в підвалах, переправляли до родичів у «спокійнішу» сільську місцевість. А скільки ще, не замислюючись про грошову компенсацію, холодної осені 1941 – весни 1942 рр. ділилися з євреями одягом та продуктами харчування. Тоді ніхто з них не міг уявити, що настане час, коли Ізраїльський інститут катастрофи і героїзму національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) і Героїзму «Яд ва-Шем» буде видавати спасителям почесний сертифікат та іменну медаль Праведника народів світу. На жаль, така доля спіткала небагатьох. Більшість праведників було визнано за звернення самих врятованих, а до часу початку процедури визнання багатьох претендентів, як і свідків, вже не було в живих. Архівних документів не збереглося. Відомий у Кременчуці зубний технік Яків Сергійович Геніс у різних аудиторіях не втомлювався повторювати розповідь про те, як проста українська сільська жінка буквально «вихопила» його ще дитиною з «розстрільної» колони євреїв, і таким чином врятувала йому життя. Після війни він довго шукав її, але так і не знайшов, оскільки не запам'ятав ні імені, ні прізвища цієї безіменної Праведниці.

Якщо вірити інформації, викладеній в статті Олександра Пагіря «Місця нацистського терору на території Полтавської області, 1941-1943 рр» (http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=435), гетто у правобережній частині міста було організовано у жовтні-листопаді 1941 року в Крюківському гранітному кар'єрі, де містився 131 єврей. Вони були зігнані туди під конвоєм української допоміжної поліції під час облави 5-6 листопада 1941 року. Гетто у лівобережній частині міста, за архівними документами та спогадами очевидців, окупанти організували у 2-х кілометрах від міста, в районі Піщаної гори, у дерев'яних бараках, пристосованих, виходячи з усього, з житлових приміщень будівельників евакуйованого в тил СРСР Кременчуцького танкоремонтного заводу Київського Особливого військового округу. За даними «Електронної єврейської енциклопедії» їх кількість склала близько 1,1 тисячі осіб. Втім, очевидець тих трагічних подій житель Кременчука Лисенко Микола Онисимович називає іншу цифру - до 6000 чоловік.

Не виключено, що в Кременчуцькому гетто нацисти організували «юденрат» (з німецької Judenrat - «єврейська рада»). Так називалися адміністративні органи єврейського самоврядування, створені окупантами в примусовому порядку з впливових євреїв міст, у тому числі рабинів, для управління внутрішнім життям гетто, забезпечення виконання нацистських наказів, що стосуються євреїв. «Юденраты» створювалися у кожному населеному пункті з єврейським населенням на всіх окупованих німцями територіях. Якщо чисельність у даній місцевості перевищувала 10 000 осіб «юденрат» призначався з 24 членів, якщо менше – рівно в половину менше. Керівник «юденрата» називався «юденельтестер» (з німецької Judenältester) — єврейський староста. Оскільки в Кременчуці станом на кінець вересня 1941 року було зареєстровано, як мінімум, 3 500 євреїв «юденрат» міського гетто повинен був складатися з 12 членів. Крім того, про існування «юденрата» в гетто Кременчука побіжно згадує у книзі «Дика полин» радянський письменник, публіцист і драматург Цезар Соломонович Солодарь (1909 – 1992), говорячи про «поліцейські загони, що орудували під протекторатом гестапо на території гетто Львова, Чернівців, Проскурова, Кременчука».

Як відомо, про роль «юдертатів» у єврейському житті йдуть запеклі суперечки. Раніше в них бачили тільки співробітництво з нацистами і нічим не виправдане пристосуванство. З такою позицією важко не погодитися, оскільки збереглося чимало свідчень про те, як члени «юденратів», сподіваючись виграти час і зберегти себе, виконували будь-які забаганки німців — збирали гроші, здавали хутра та цінності, гнали людей на примусові роботи. Зараз ставлення суспільства і професійних істориків до «юденратів» дещо змінилося. Вони сприймаються як можливість виживання і більш успішного протистояння нацистам, оскільки службовці в них мали можливість влаштовувати саботаж, рятувати своїх одновірців. Одне не викликає сумнівів - німці створювали «юденрати» виключно для допомоги у знищенні євреїв, і якщо його члени потрапляли під найменшу підозру в опорі нацистській політиці, їх відправляли в табір смерті нарівні з рядовими в'язнями гетто. У Західній Європі німці знищили майже 90 % керівників гетто, а на окупованій частині СРСР загинуло практично всі. Тому, діяльність «юденрата» Кременчуцького гетто, якщо такий існував, має стати темою окремого дослідження.

Концентруючи осіб єврейської національності в гетто, окупанти переслідували мету витіснити євреїв з усіх сфер суспільного та економічного життя міста, перетворивши їх на рабську робочу силу для використання на примусових роботах. Як вказує у статті «Примусова праця євреїв під час ШОА (Голокосту) на Україні (1941-1944)» дослідник Семен Швейбиш: «При тотальному знищенні євреїв і бажання якомога швидше оголосити той чи інший район «юденфрай» (вільний від євреїв), були такі євреї, праця яких була необхідною для їх обслуговування, для нормального функціонування збройних сил та для інших потреб». Частіше всього життя дарувалась і тимчасово продовжувалося лікарям та медперсоналу. Так, колишній військовополонений Кременчуцького табору Живолуп Яків Григорович згадує: «Приблизно в грудні 1941 року головний лікар військовополонених німець Орлянд при великому морозі вишукував до 30-ти чоловік військовополонених, у тому числі 21 особу кваліфікованих лікарів, більшість з них єврейської національності».

Крім того, відомий радянський і український вчений, визнаний авторитет у питаннях вивчення Голокосту Олександр Йосипович Круглов в роботі «Катастрофа українського єврейства 1941-1944 рр» (Енциклопедичний довідник. Харків, 2001, стор 174) наводить такий факт: «У Кременчуці Полтавської області щоденно кілька сотень євреїв з гетто використовували на роботах з прибирання вулиць. Євреї, які працювали, отримували 400 грам хліба на день, непрацюючі – 200 грам».

Проте, це була всього лише «тимчасова відстрочка». Ізольованих в гетто євреїв міста Кременчука чекала трагічна доля. В «Електронній єврейській енциклопедії» зазначено, що 28 жовтня 1941 року більшість єврейського населення міста було знищено. У листопаді–грудні 1941 року німці проводили розстріли вже невеликих груп євреїв. У лютому 1942 року були знищені останні групи євреїв, і гетто було ліквідовано. В «Акті про звірства німецько-фашистських загарбників в місті Кременчуці та Кременчуцьких таборах смерті» називається цифра - близько 8000 тисяч знищених євреїв міста Кременчука (близько 2000 в районі Піщаної гори).

Достовірних документальних свідчень про те, скільки осіб єврейської національності було знищено в Крюкові, поки не виявлено. Інформація вищезгаданого дослідника Олександра Пагіря про те, що: «Влітку 1942 року відбулося масове знищення євреїв у Крюкові, біля Гострої могили», - потребує уточнення. Насамперед, з точки зору реальної кількості нібито знищених там євреїв – 8 000 осіб!!! Складно визначити також, скільки євреїв міста Кременчука було депортовано з вересня 1941 по вересень 1943 в табори примусової праці або табори знищення євреїв.

Аналізуючи причини «порушення термінів» проведення масових розстрілів євреїв, не слід скидати з рахунків «завантаженість» айнзатцгруп (від нім. Einsatzgruppen) – спеціальних оперативних військово-розвідувальних частин Служби безпеки (СД). Це були спеціальні військові формування, створені нацистським керівництвом в рамках військ СС для ліквідації на окупованих територіях цивільного населення і знищення військовополонених. Оскільки військовослужбовці Вермахту під різними приводами ухилялися від участі у каральних акціях, кожна айнзатцгрупа комплектувалася із співробітників гестапо, поліції і СД. Вона складалася з штабу, спеціальної команди (зондеркоманди) і оперативної команди (айнзатцкоманди). Всі вони проходили короткочасну спецпідготовку, навчаючись тактиці каральних акцій щодо великих груп людей. У перші місяці окупації, просуваючись услід за частинами Вермахту, айнзатцгрупи були зайняті виявленням і ліквідацією не тільки євреїв, але також партійного і комсомольського активу; проведенням розшукових заходів, арештів; знищення радянських партійних працівників, співробітників НКВС, армійських політпрацівників і офіцерів; боротьбою з проявами антинімецької діяльності; захопленням установ, що мають картотеки та архіви тощо. Природно, проводити додаткові масові розстріли євреїв айнзатцгрупи могли тільки у випадку готовності влади окупованих міст України.

Таким чином, якщо погодитися з тим, що євреям Кременчука дійсно вдалося зберегти себе до середини 1942 року, а матеріали Олександра Пагіря є додатковим підтвердженням цього, можна виділити такі причини, чому масовий розстріл євреїв Кременчука не був одноактною подією, а розтягнувся на більш тривалий період.
1. Місцеве населення міста Кременчука, ризикуючи власним життям, переховувало євреїв від переслідувань нацистів.
2. До певного часу окупанти були змушені використовувати євреїв як рабську робочу силу.
3. «Юденрату» Кременчуцького гетто або призначеним нацистами керівникам єврейського самоврядування, ціною неймовірних зусиль, певний час вдавалося відстрочувати масові розстріли євреїв.
4. Айнзатцгрупи СД, які спеціалізувались на геноциді євреїв, не встигали повсюдно проводити масові розстріли, тому після жовтня-листопада 1941 року залучались до проведення каральних акцій періодично, в залежності від готовності списків і концентрації євреїв у гетто.
***

Історична пам'ять – категорія складна і непостійна. Вона являє собою набір переданих з покоління в покоління історичних повідомлень і міфів про події минулого, особливо негативного досвіду, гноблення, несправедливого ставлення до того чи іншого народу, етнічної групи. Євреї Кременчука, незважаючи на замовчування з боку офіційних властей, десятиліттями дбайливо зберігали пам'ять про ШОА (Голокост) у своєму рідному місті, передаючи усні розповіді, фотографії та інші артефакти про те, яким чином їм вдалося вижити у ті страшні роки. Тому немає нічого дивного в тому, що за ініціативою місцевої єврейської громади «Лехаїм», підтриманої Міжнародним товариством «Україна-Ізраїль», виконком Кременчуцької Ради 22 листопада 1996 року присвоїв одній з вулиць міста ім'я «Вулиця Праведників». Кажуть, що це єдиний в Україні приклад, коли одна з вулиць міста названа на честь містян, які при рятуванні євреїв виявили героїзм і самопожертву.

Олександр Нечитайло

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Серпень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031