Авторизація

» » » Історія як зброя пропаганди: чому Е. Коха судили в Польщі, а не в Україні?

Історія як зброя пропаганди: чому Е. Коха судили в Польщі, а не в Україні?

Історія як зброя пропаганди: чому Е. Коха судили в Польщі, а не в Україні?Закінчення. Початок див. тут

Щойно вторгшись в СРСР, Адольф Гітлер 17 липня 1941 року видав наказ «Про цивільне управління у знов окупованих східних областях», яким створив спеціальне рейхсміністерство на чолі з рейхсляйтером Альфредом Розенбергом (титул «рейхсляйтер» означав належність володаря до найвищої еліти нацистської партії (НСДАП). Вибір на користь А.Розенберга був обумовлений тим, що він народився 1893 року в Ревелі (нині Таллінн), який на той час входив до складу Російської імперії. Влітку 1917 року майбутній рейхсляйтер побував в Україні, 1918 року закінчив Московське вище технічне училище (нині МВТУ імені М.Баумана), орієнтувався в історії східних слов’ян, вільно володів російською мовою. Визначальним же чинником було те, що А.Розенберг обґрунтовано вважався одним із головних ідеологів НСДАП (партійний квиток № 625), який доклав чимало зусиль до розробки «расової теорії», «остаточного вирішення єврейського питання» та інших людиноненависницьких догм німецького нацизму.

Використовуючи досвід облаштування цивільної влади в окупованих країнах Західної Європи, де на той час уже функціонували рейхскомісаріати «Нідерланди» і «Норвегія», захоплені території СРСР були поділені на такі ж адміністративно-територіальні одиниці. Рейхскомісаріати офіційно не входили до складу Третього рейху, а були перехідною адміністративно-територіальною одиницею, яка у перспективі мала перетворитися з «піднаглядної» квазідержави на класичну колоніальну територію. Очолюваному А.Розенбергом рейхсміністерству окупованих східних територій були підпорядковані рейхскомісаріати «Остланд» (з центром у Ризі), до складу якого входили території республік Прибалтики і Білорусії та «Україна» (центр у Рівному). Управління рейхскомісаріатів «Кавказ», «Московія» і «Туркестан» 1941 року також були сформовані, однак до виконання своїх функцій не приступили, оскільки командування Вермахту так і не передало їм владу у прифронтових областях.

Рейхскомісаріат «Україна» об’єднував майже всю територію УРСР, за винятком «дистрикту Галичина» у складі так званої польської Генеральної Губернії, губернаторств «Бессарабія» (з центром у Кишиневі), «Буковина» (Чернівці) і «Трансністрія» (Тирасполь, а потім Одеса). Очолювати рейхскомісаріат «Україна» Адольф Гітлер доручив власнику партійного квитка члена НСДАП № 90 гауляйтеру Еріху Коху («гауляйтер» – другий після «рейхсляйтера» титул в НСДАП, котрий прирівнювався до військового звання «генерал-полковник»).
***
Свято дотримуючись доктринальних основ нацизму та стратегії встановлення світового панування німецької раси, Альфред Розенберг і Еріх Кох розходились у тактиці колонізації України. Напруженими були й особисті стосунки між ними. А.Розенберг, навіть намагався уникнути призначення Е. Коха на посаду рейхскомісара України. Він вважав, що окупаційний режим у рейхскомісаріаті «Московія» має бути більш суворим, а тому пропонував призначити його керівником Еріха Коха, який через свою патологічну брутальність отримав серед керівників НСДАП прізвисько «другий Сталін». Україну ж А.Розенберг бачив територією з лояльно настроєним населенням, вбачаючи небезпеку виникнення і поширення Руху Опору через надмірну жорстокість окупаційної влади. Але його спроба виявилась невдалою через наближеність Е.Коха до А.Гітлера і М.Бормана.
А.Розенберг знав і намагався при реалізації окупаційної політики враховувати національні, культурні, релігійні особливості республік СРСР. З метою максимального ослаблення Росії він пропонував різні моделі управління загарбаними територіями, прагнучи створити навколо неї «санітарну зону» з підпорядкованих Рейху буферних держав. Рейхсміністр східних територій неодноразово висловлював думки щодо можливості створення «України» як «незалежної» держави – союзника Німеччини. На початковому етапі А.Розенберг вбачав за можливе допустити українців до участі у самоуправлінні на нижчому і середньому рівнях, вважав за доцільне впроваджувати заходи щодо зміцнення національної самосвідомості українців як інструменту боротьби проти Росії. Пропонував навіть відкрити у Києві університет й перенести столицю рейхскомісаріату «Україна» з Рівного до Києва. З метою створення умов для максимального «викачування» з України продовольства і сировини А.Розенберг пропонував розпустити колгоспи і радгоспи й наділити українських селян землею. Для її обробітку, а також з огляду на катастрофічне перевантаження німецьких концтаборів, не без участі А.Розенберга Верховне командування Вермахту 08 вересня 1941 року видало розпорядження «Про поводження з радянськими військовополоненими у всіх таборах військовополонених». Ним було передбачено, що німці (фольксдойче), українці, білоруси, латиші, естонці, литовці, румуни, фіни мають бути відпущені додому.

Одна з причин напружених стосунків між А.Розенбергом і його підлеглим, які часом переростали у відкриті конфлікти, полягала у тому, що на відміну від свого безпосереднього керівника, Еріх Кох «університетів не закінчував». У ратній справі значних успіхів також не мав, за час Першої світової війни вище солдатського рангу не піднявся. Зате, вступивши в НСДАП, службова кар’єра Еріха Коха швидко пішла вгору. До призначення на посаду рейхскомісара України, яку він беззмінно обіймав з травня 1942 року по листопад 1944 року, цей вірний гітлерівський посіпака встиг проявити себе депутатом Рейхстагу (з 1933 по 1945), Гауляйтером (з 1928 по 1945) і Оберпрезидентом (з 1933 по 1945) Східної Пруссії, главою приєднаного до неї Цеханувського округу та керівником спеціального цивільного управління Білостоцького округу (з серпня 1941 по січень 1945), котрий був утворений окупантами на території сучасної Польщі та частково Білорусі.

На цих посадах Еріх Кох відзначався нелюдською жорстокістю по відношенню до євреїв, цивільного населення та бійців польського Руху Опору. У ще більших масштабах він проявив ці якості, керуючи рейхскомісаріатом «Україна». Своє кредо щодо українців Еріх Кох сформулював таким чином: «Безглуздо застосовувати щодо українців поняття національність і включати їх до сім’ї європейських націй. Україна ніколи не належала до Європи, вона була колискою панслов’янського руху. Для України і для усіх слов’ян діє лише закон переможців та переможених. Якщо німецький солдат завоював Україну, то не для того, щоб ощасливити український народ, а для того, щоб підпорядкувати його німецькому пануванню». Правління Еріха Коха навічно закарбувалось у пам’яті українського народу численними проявами лютого, немилосердного варварства. Під його особистим керівництвом здійснювалась політика нещадної економічної експлуатації та гноблення людей. Відступаючи під натиском Червоної армії, окупанти зруйнували майже всі підприємства вугільної, гірничодобувної, металургійної, машинобудівної, хімічної та інших галузей, вивезли мільйони тонн сировини, продовольства, промислового обладнання, культурних цінностей. Було перетворено на руїни 714 міст та містечок, спалено 250 сіл, населення яких підтримувало радянських партизанів. Але найтяжчим для українського народу були людські втрати. Еріх Кох був причетним до знищення (убиті, зникли без вісти, померли з голоду та від епідемій) понад 4,5 мільйона цивільного населення України (за даними «Книги пам’яті»), а ще 2,5 мільйона чоловік були депортовані в Німеччину, де працювали «остарбайтерами».

Проте, на відміну від Альфреда Розенберга, який 1945 року постав перед Нюрнберзьким трибуналом і був страчений 1946 року як військовий злочинець, Еріху Коху певний час вдавалося уникати справедливого правосуддя. У квітні 1945 року, проігнорувавши наказ Мартіна Бормана членам НСДАП «вмерти або перемогти», він втік криголамом зі Східної Пруссії в Данію, де вимагав у нового рейхспрезидента Німеччини Карла Деніца підводного човна для порятунку в Південній Америці. Після капітуляції гітлерівського режиму Еріх Кох повернувся до Німеччини, жив у містечку Хазенмоор поблизу Гамбурга у західній зоні окупації під ім’ям Рольфа Бергерау. Був викритий британською контррозвідкою і арештований лише у травні 1949 року.
Цього ж 1949 року британці передали Еріха Коха радянській окупаційній адміністрації. Утім керівництво СРСР вирішило видати його Польській Народній Республіці (ПНР) для суду за військові злочини, вчинені під час Другої світової війни.

Нам залишається лише здогадуватись, чим керувався Сталін, відмовляючись судити Еріха Коха за радянськими законами. Можливо, «вождь народів» вирішив у такий спосіб «підіграти» польській комуністичній владі, підняти її авторитет в очах світової громадськості. Таке припущення виглядає цілком логічним з огляду на те, як польські журналісти Славомір Орловський і Радослав Острович описують події навколо судового процесу над Еріхом Кохом у книжці «Эрих Кох перед польским судом» (Москва, 1961 год, Издательство Института международных отношений). Вони навіть не згадують про причетність представників радянських окупаційних органів влади до передачі цього нацистського злочинця полякам. У їхньої інтерпретації подій виглядає так, що за рішенням британського екстрадиційного трибуналу в Гамбурзі Еріх Кох був переданий 1950 року представникам польської військової місії безпосередньо британцями в містечку Хельмштедт на кордоні ФРН з НДР (Німецькою Демократичною Республікою). А представники Генеральної прокуратури і органів безпеки Польщі прийняли його вже на німецько-польському кордоні. При цьому польські журналісти уникають пояснень, як представники польської влади могли здійснювати процесуальні та слідчі дії на території НДР без узгодження їх з радянської військовою адміністрацією.

Вірогідною виглядає також версія про те, що, віддаючи Еріха Коха полякам, Сталін не хотів зайвий раз акцентувати увагу світової громадськості на злочинах, вчинених нацистами в Україні. Відомо ж, як він особисто зацькував Олександра Довженка за його геніальний сценарій до кінофільму «Україна в огні», вгледівши там приховані паростки українського націоналізму. Ймовірно, Сталін також не бажав широкого розголосу в СРСР і за кордоном інформації про спротив ОУН і УПА нацистам на території окупованих Польщі й України та їхнє криваве протистояння з польською «Армією Крайовою».

Не слід виключати також, що з приводу передачі Еріха Коха полякам була досягнута домовленість з британцями. У всяк випадку, перебуваючи під слідством, Еріх Кох 1950 року надіслав конфіденційного листа Президенту Польщі Болеславу Беруту. У ньому він на 23 аркушах машинописного тексту презентував цілий «пакет пропозицій» щодо «боротьби за соціалізм» у післявоєнній Німеччині. Цей демагогічний документ звичайно був відкинутий керівництвом Польщі, але долучений до матеріалів судової справи. У ньому Еріх Кох відверто пише про нібито невдалу спробу його вербування майором спецслужб Великої Британії, стверджуючи що тільки після рішучої відмови співпрацювати з британцями, він був виданий представникам радянської військової адміністрації.

***
Слідство над Еріхом Кохом тривало цілих дев’ять років, з 1949-го по 1958-ий рік. За цей час світ і Польща суттєво змінились. Після смерті Сталіна і масових протестів поляків 1956 року, які увійшли в історію як «Польський Жовтень», й призвели до лібералізації комуністичного режиму, влада ПНР провела широку амністію. На свободу вийшли 35 тисяч політв’язнів, насамперед бійців «Армії Крайової». Але амністія торкнулась також низки складів злочинів, скоєних під час Другої світової війни військовими злочинцями. Внаслідок цього, з обвинувального акту проти Еріха Коха, який був складений 1955 року, суд вилучив обвинувачення, що підпадали під амністію. Епізоди злочинної діяльності Еріха Коха, вчинені за межами Польщі, у тому числі в Україні, на вимогу адвокатів підсудного також були вилучені з обвинувачення і розглядалися лише як додаткові ілюстрації особистості підсудного.
Таким чином відбулось те, на що Сталін і його чиновники від юриспруденції явно не розраховували. Згідно з польським законодавством Еріха Коха судили лише за злочини, скоєні на посадах Гауляйтера і Оберпрезидента Східної Прусії, частина території якої, за рішенням Потсдамської конференції, відійшла до Польщі, а також керівника спеціальних цивільного управління Білостоцького округу. А знищення 4,5 мільйонів громадян УРСР та інші злочини, вчинені Еріхом Кохом, коли він керував рейхскомісаріатом «Україна», залишились непокараними. Хоча в суді розглядалось чимало епізодів злочинної діяльності колишнього рейхскомісара України. Серед згаданих у вищезазначеній книжці польських журналістів Славоміра Орловського і Радослава Островича фактів заслуговують на неабияку увагу:
– покази одного з в’язнів табору у місті Дзядлові Юзефа Святковського про розстріл поблизу Білостока дружин і дітей радянських офіцерів;
– свідчення одного з комендантів «Армії Крайової» Вінцента Романовського про управління Еріхом Кохом в Україні «людьми нижчої категорії», провокування конфліктів між українцями, поляками, євреями і білорусами, масові розстріли поляків і євреїв у Здолбунові, Рівному;
– матеріали допиту колишнього інспектора державних лісів Станіслава Звиногродзького, який під час війни мешкав у Рівному, про перебування Еріха Коха у столиці рейхскомісаріату «Україна» та ставлення до нього місцевого населення;
– покази колишнього бійця партизанського загону Дмитра Медведєва «Переможці» Юзефа Курьята про репресії окупаційної влади щодо жителів Рівненської області та діяльність Миколи Кузнєцова і його соратників;
– свідчення доктора Шимона Датнера про ускладнення стосунків між Йозефом Геббельсом і Еріхом Кохом через надмірну жорстокість, яку рейхскомісар проявляв в Україні, чим спричинив посилення Руху Опору;
– низка наказів, планів інструкцій, підписаних Еріхом Кохом та його публічні інтерв’ю. Зокрема, в одному з них рейхскомісар України висловлював пропозицію послабити біологічну силу українців шляхом введення до їхнього раціону якомога більшої кількості горілки та махорки;
– фотокопії так званих «Berchte» – звітів, доповідей, складених у головній Ставці Гітлера. Насамперед ті, що мають відношення до управління Еріха Коха рейхскомісаріатом «Україна». Серед них лист Коха Гітлеру, у якому він доповідає про вивезення з України до Третього рейху продуктів сільського господарства, гірничодобувної та іншої промисловості на декілька мільярдів марок та успішне вербування українських «остарбайтерів». Не менш цікавим є також лист Гітлеру Альфреда Розенберга, де той скаржиться на Еріха Коха і просить призначити розслідування через те, що рейхскомісар України вирішив перетворити місцевість навколо міста Умань на власне мисливське угіддя. У зв’язку з цим Кох розпорядився виселити й розстріляти місцеве населення, а села де вони мешкали – спалити.

Утім, зібраних доказів виявилось достатньо, щоб 9 травня 1959 року засудити Еріха Коха до смертної кари, хоча вирок так і не був виконаний з огляду на його нібито слабкий стан здоров’я. Згодом міру покарання замінили на довічне ув’язнення. До своєї природної смерті 12 листопада 1986 року у віці 90 років Еріх Кох утримувався у польській в’язниці Барчево у досить комфортних умовах – отримував кваліфіковану медичну допомогу, якісні медикаменти, користувався телевізором, журналами, газетами, інколи до нього навіть допускали журналістів, у тому числі з популярного радянського журналу «Огонек». На цій підставі російськими істориками була розкручена сенсаційна легенда, що Еріха Коха врятувала від страти нібито тривала співпраця з радянською розвідкою. В Україні ця гіпотеза згодом набула власного національного забарвлення. Зокрема, на сторінці «Історична правда» популярного Інтернет-видання «Українська правда», а також у «Вікіпедії» можна зустріти припущення, що Еріх Кох був таємним агентом Сталіна й використовувався для знищення непокірних українців. Насправді ця версія не має нічого спільного з реальністю. Справа у тім, що встановлений у розвідці НКВС і військовій розвідці СРСР порядок санкціонування оперативних контактів спецслужб з політиками такого рівня як Еріх Кох, передбачав обов’язкове узгодження їх з вищим політичним керівництвом держави. Відтак, важко повірити, щоб Лаврентій Берія без схвалення Йосипом Сталіним чи В’ячеславом Молотовим наважився б санкціонувати вербування та співпрацю з одним із наближених до Гітлера одіозних лідерів нацистської партії, руки якого по лікті у крові радянських людей. Ще більш складно уявити, як радянські розвідники під носом у чисельних нацистських спецслужб і каральних органів могли б забезпечувати керівництво «таємним агентом Еріхом Кохом» (відпрацьовувати йому завдання, узгоджувати порядок їх виконання та лінію поведінки, забезпечувати зв'язок, отримувати та реалізовувати інформацію, підтримувати морально та матеріально тощо). І навіть якщо гіпотетично допустити, що радянська розвідка дійсно здійснювала вербувальну розробку Еріха Коха, то навіщо тоді було ставити завдання розвіднику Миколі Кузнєцову з партизанського загону НКВС «Переможці» під командуванням Дмитра Медведєва фізично знищити його. Припущення деяких дослідників щодо нібито інсценування Миколою Кузнєцовим замаху на Еріха Коха не витримують критики. Достатньо скористатися відкритими джерелами, щоб з’ясувати реакцію керівництва НКВС на невдалий акт відплати. Там була проведена ретельна перевірка, щоб на підставі аналізу поведінки Миколи Кузнєцова спростувати підозри щодо ймовірно проявленої ним малодушності.

***
Цього року людство у черговий раз відзначатиме 72-ту річницю Великої Перемоги над німецьким нацизмом. Влада за темниками і сценарієм Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на день-два згадає про ветеранів Другої світової війни, в’язнів німецьких концтаборів, дітей війни, яких в Україні залишилось обмаль. Напередодні 8-9 травня слід також очікувати загострення у засобах масової інформації полеміки щодо «історичної політики», яка в Україні зведена до знесення «стахановськими темпами» пам’ятників, перейменування населених пунктів і вулиць, відміни свят радянської доби.

А як би хотілось, щоб нова українська влада була людянішою й далекогляднішою за своїх комуністичних попередників, які протягом усіх післявоєнних років так і не наважились поставити перед керівництвом СРСР і Польщі питання про видачу Еріха Коха для суду над ним за звірства, вчинені в Україні. То можливо хоч зараз УІНП проявить інтерес до матеріалів судового процесу над Еріхом Кохом. Переконаний, що у Польщі знайдеться чимало професійних істориків і відповідальних політиків, зацікавлених у такому співробітництві. Вони усвідомлюють, що мова ультиматумів, до якої днями у черговий раз вдався лідер партії «Право і Справедливість» Ярослав Качинський, котрий поставив подальший розвиток польсько-українських відносин у залежність від оцінок українським суспільством діяльності УПА, неприйнятний. На такому фундаменті атмосферу довіри і взаєморозуміння між українським і польським народами не створиш.

Олександр Нечитайло, краєзнавець

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31