Авторизація

» » » З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції

З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції

Цьогоріч у країні, що зазнала агресії Російської Федерації, громадськість мала б ініціювати підготовку Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років».

Керівництво країни, як і 2007-го, певно, не випустить з уваги того, що Кремль воліє замовчувати. І тоді (власне, вже за кілька місяців) державні органи зможуть належно організувати й провести низку заходів з метою вшанування пам’яті репресованих і привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії України, зумовлених насильницьким впровадженням комуністичної ідеології. Саме такою ініціативою громадськості, спрямованою на відродження національної пам’яті й утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства, пропонується вважати й інформаційну акцію «Рік жертв Великого терору» (спецпроект «Вектор ньюз»), і цю публікацію.

Пригадався недавній виступ автора перед молоддю в Товаристві «Знання» України (на запрошення керівництва Міжнародного об’єднання «Соловецьке братство»). Впало в око те, що мало хто з присутніх у залі юнаків і дівчат зміг відповісти на просте запитання про Соловки. В якому морі лежать ці острови? Тиша у відповідь – не так прогалина в знаннях з географії, як насторожлива прогалина в знанні історії України XX століття.

Тема Соловків розлога, проте й у «краплині води» однієї пізнавальної статті може відбитися образ минулої епохи, якщо розповісти, приміром, про Сікирну гору – історичне місце на Соловецькому архіпелазі в Білому морі.

З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції


Гора розстрільних ям
Нині Сікирка – перлина північної природи, але в тому місці слід поводитися, як на кладовищі. Влітку схили гори рясніють ягодами чорниці, якою ніхто не ласує. Та й іншими дарами лісу дозволено лише милуватися, не можна рвати квітів, співати, галасувати, курити чи вживати спиртне, про що попереджають написи на стендах. Не треба тривожити спокій мертвих...

Ця гора – одна з найвищих точок Соловецьких островів (73,5 м над рівнем моря). З історії відомо: у середині XIX ст. ченці заснували там скит і змурували храм Вознесіння Господнього з боковим олтарем Архістратига Михаїла. У бані храму на стометровій висоті над рівнем моря обладнали маяк. Його світло видно за 40 кілометрів. Згодом до церкви прибудували келійний корпус. Гора «обросла» дерев’яними сходами на північному схилі й господарськими спорудами (валунна лазня, конюшня). У другій половині XIX ст. скит став місцем масового паломництва. А в радянські (табірні) часи на місці молінь будівничі комунізму мордували людей і карали на смерть... У церкві розмістили штрафний ізолятор для в’язнів.

З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції


У камерах, згадував очевидець, були темрява й крижаний холод: «Варварские условия для заточенных в этом пекле коммунистического ада на Секирке изобретены как бы преднамеренно, с целью убить в человеке морально-духовное существо, уподобив его тварям земным...». Коли в’язень прибував на Сікирку, в нього забирали всі речі, примушували роздягтися та штовхали до камери в самій білизні: «В камерах обоих ярусов нет ни коек, ни каких бы то ни было постельных принадлежностей... Люди спят в одном белье на покрытом инеем каменном полу церкви». В ізоляторі, який ще називали «будинком кари, смерті та крові», зі штрафних знущалися: «ставили на пеньки» – голими під хмари комарів. Примушували сидіти на дерев’яних жердках, а знесилених, котрі з них падали, нещадно били. Рятуючись від лютих морозів, люди лягали спати штабелями й не всі, хто опинявся в нижніх рядах, доживали до ранку.

Один з начальників Соловецького табору особливого призначення Успенський приїздив на Сікирку розважатися – постріляти в’язнів. Як згадувала ув’язнена Гуревичкіна, у підвалі вона бачила трупи: «Однажды пьяный Голубков (в’язень, «начальник Сікирки». – Авт.) взял меня за руку и повел в подвал, где лежали расстрелянные, и сказал: «Скоро и ты будешь лежать вместе с ними. Это все расстреляны Успенским, Дегтяревым и Приваловым, а ты хочешь знать, сколько завтра будут расстреливать»? И прочел мне длинный список мужчин и женщин» (Іван Чухін, «Каналоармейцы»).

У цьому ізоляторі побувало й немало в’язнів з України, приміром, Микола Павлушков. Разом з іншими фігурантами сфальсифікованої справи його було «засуджено» до 10 років позбавлення волі за участь у «Спілці визволення України». На процесі «СВУ», як писала 1930 року газета «Більшовик України», пролетарський суд судив «весь український націоналізм, націоналістичні партії, їхні ідеї буржуазної самостійности, незалежности України».

У таборі 30-річний в’язень Павлушков через сім місяців подав заяву в ОДПУ СРСР (квітень 1934-го): «Лишь с переводом нашего изолятора с горы Секирной в Савватьево жизненные условия для меня приняли приемлемый характер». Але в умовах безмежної чекістської сваволі ця «прийнятність» була відносною: Павлушкову не давали змоги ні листуватися, ні бачитися зі своїми близькими. Захищаючи власні права, в’язень оголошував голодування, проте нічого не змінилося в його долі й за рік: у заяві начальникові 3-го відділу Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС українець вимагав ліквідувати нарешті це нестерпне становище. І кровопивці «виправилися»: наприкінці 1937-го – ліквідували і Миколу Павлушкова (в карельському урочищі Сандармох), і розстріляли в роки Великого терору багатьох інших звинувачених у «контрреволюційній діяльності»...

...Чернече життя Сікиро-Вознесенського скиту на сучасних Соловках відновлено 2003-го. На територію скиту поширено особливі правила відвідання, пов’язані з богослужбовою діяльністю, охоронним режимом пам’яток та наявністю поховань в’язнів. Згодом на замовлення Соловецького музею-заповідника на горі провела дослідження експедиція Карельської регіональної громадської організації «Академія соціально-правового захисту» (керівник – Юрій Дмитрієв, якого нині в Росії панівний режим намагається дискредитувати й покарати, проти чого активно протестує громадськість у багатьох країнах).

Громадський протест
Захисники, однодумці пошуковця збирають підписи під черговим листом, у якому виклали такі вимоги.

«Мы, участники Международных Дней Памяти, ежегодно проходящих на Соловках и в урочище «Сандормох», возмущены абсурдным обвинением, предъявленным историку и краеведу Юрию Дмитриеву. Требуем его немедленного освобождения из-под стражи и возвращения опекаемого им ребёнка в семью Дмитриева.

Юрий Алексеевич Дмитриев был одним из первооткрывателей урочища Сандормох под Медвежьегорском. Здесь захоронены тысячи людей, тайно казненных в годы Большого террора. По решению Правительства Республики Карелия это урочище стало Международным мемориальным кладбищем. Родные и близкие казненных здесь жителей Карелии и узников Соловецких лагерей, которые искали это место десятилетиями, сегодня могут приехать сюда и положить цветы. Сегодня в Сандомохе установлено более 25 коллективных памятников и около 400 личных памятных знаков, поставленных потомками казненных, Сандормох стал местом памяти и паломничества, широко известным в России и за рубежом.

Ежегодно 5 августа на Международный день памяти жертв Большого террора сюда из разных районов Карелии, регионов России и стран мира приезжают родные и близкие расстрелянных в Сандормохе, историки, журналисты, дипломаты... Усилиями Юрия Дмитриева и других исследователей расстрелянные здесь люди известны поименно. Юрий Дмитриев, создав книгу памяти «Поминальные списки Карелии, 1937–1938», назвал поименно более 13 тысяч человек, расстрелянных в Карелии в годы Большого террора, кроме Сандормоха он обнаружил в Карелии несколько других захоронений жертв террора.

Обнаружение захоронения и открытие мемориального кладбища стало важнейшим событием в жизни детей, внуков и правнуков тех, кто был расстрелян и захоронен в Сандормохе. Сегодня многих из детей расстрелянных, доживших до обнаружения захоронения в 1997 году, уже нет в живых, они не могут высказать слова благодарности и поддержки Юрию Алексеевичу, но есть их внуки и правнуки. Есть сотни участников ежегодных Дней памяти в Сандормохе, для которых этот участок карельского леса стал местом памяти и единения народов, культур и религий Восточной Европы. Сандормох напоминает о бессмысленности и тщетности и самого террора, и попыток его скрыть.

В этом году исполняется 20 лет с момента открытия этого мемориального кладбища. Без Юрия Дмитриева не проходят ни одни Дни памяти в Сандормохе, и мы надеемся, что юбилейные Дни памяти в 2017 году не станут исключением».


З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операціїПоблизу церкви Вознесіння Господнього на території Сікирки Юрій Дмитрієв і його помічник письменник-казкар Василь Фірсов (на жаль, нині вже покійний) у лісі шурфували підозрілі провали ґрунту, шукаючи можливі місця розстрілів 1920–1930-х років. Влітку 2006-го Дмитрієв розповів авторові цих рядків, що експедиція виявила яму з останками 26 людей. Кістяки лежали безладно один на одному кількома шарами. На деяких черепах залишилися сліди вхідних отворів від куль. У ямі знайдено також гільзи, кілька пістолетних куль та побутові речі – взуття, ґудзики, гребінець. Того ж дня пошуковці-дослідники, описавши виявлені останки людей, після панахиди, яку служили насельники Свято-Вознесенського скиту, опустили кістки у двох домовинах до ями й місце розкопу засипали. І в інші дні в різних місцях на Сікирці карельські пошуковці виявили немало ям, заповнених трупами зі слідами насильницької смерті. Лише за часів Великого терору на архіпелазі й поза ним було страчено до двох тисяч в’язнів Соловецької тюрми. А загалом за два десятиліття через той табір пройшло до півмільйона людей (дані Соловецького музею), життя багатьох забрали також екзекуції, епідемії хвороб, виснажлива праця...

З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції
З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції

З нагоди 80-х роковин кремлівської терористичної операції


Нині в українському суспільстві, в людській свідомості й генетичній пам’яті поколінь поволі згасають страхи, що в ХХ ст. намертво в’їлися були в образ біломорських островів. Ідуть у вічність люди, яких від самого слова «Соловки» прошивало морозом. Їхнім онукам уже здається, що кремлівський мур і його башти вже не так тяжко «смердять століттям темряви і сваволі». І хай якими золотосяйними постають нині на островах духовні святині, хоч би як ретельно їх реставрували – аж до цілковитого знищення слідів, що залишив у Білому морі червоний СЛОН (рос. – Соловецкий лагерь особого назначения), – люди й далі їздитимуть туди не лише помолитися, а й «подивитися на ті місця, де голі люди замерзали, а голодні вмирали...» – так пророкував політв’язень-українець Юрій Машкевич навесні 1937-го.

У попередні два десятиліття делегації громадськості з України щорік вирушали до Біломор’я, де брали участь у днях пам’яті на меморіалах, пов’язаних із трагічними подіями масових політичних репресій, зокрема в урочищі Сандармох і на Соловках. Тож актуальним було б і цьогоріч (коли для українця виїзд до північних меморіалів – це гра в «російську рулетку») постановити на державному рівні: провести роботу з організації в Україні меморіальних заходів і поширення у світі інформації про політичні репресії в СРСР і УРСР та згубні наслідки Великого терору для Українського народу.

Актуальні пропозиції
Як і напередодні 70-х роковин, актуальною є більшість пропозицій, які свого часу надіслали в інстанції правозахисник Василь Овсієнко й автор цих рядків (див. публікацію «Пересторога. Згадаймо на державному рівні 70-ті роковини Великого терору» в газеті «День», квітень 2007): Кабінету Міністрів – забезпечити проведення в Україні наукових конференцій, круглих столів, тематичних заходів у закладах культури, мітингів-реквіємів на вшанування пам’яті жертв Великого терору, а також передбачити видання книжок, плакатів, публікацію архівних документів і матеріалів про політичні репресії 1937–1938 років, зокрема про українське «розстріляне відродження» й соловецьку трагедію... Звернутися до релігійних організацій в Україні з пропозицією провести поминальні панахиди за жертвами Великого терору. У день початку масових розстрілів соловецьких в’язнів 1937–1938 років (27 жовтня) обмежити проведення розважальних заходів, внести відповідні зміни до програм радіо і телебачення. Міністерство освіти і науки України разом з місцевими органами виконавчої влади забезпечило б проведення в навчальних закладах лекцій, уроків пам’яті, інших тематичних заходів, організувало б залучення учнівської молоді до збирання документальних матеріалів про політичні репресії для поповнення фондів шкільних і краєзнавчих музеїв. Держкомтелерадіо України забезпечив би широке висвітлення у засобах масової інформації заходів із вшанування пам’яті жертв Великого терору, організував тематичні радіо- і телепередачі.

Хай би священна пам’ять про жертви Великого терору, як і про страхіття Голодомору-геноциду 1930-х років, стала пересторогою від небезпеки повторень тоталітарних режимів.

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Популярне в мережі
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Червень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930