Авторизація

» » » Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 років

Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 років

Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 роківСоловецькі розстріли 1937—1938 років залишили по собі багато таємниць... Нині ця тема набула особливої актуальності на тлі арешту в грудні в Петрозаводську (Республіка Карелія) Юрія Дмитрієва — дослідника політичного терору в СРСР, людини, яка віднайшла засекречений розстрільний полігон НКВС, відомий тепер як урочище Сандармох. Колеги з «Меморіалу» й друзі Дмитрієва впевнені, що цей арешт 60-річного пошуковця — брудна провокація і помста йому за багаторічну роботу з архівами репресій. Напередодні затримання Дмитрієву надходили дивні телефонні дзвінки з запитаннями про «списки катів», розміщені в Інтернеті... У коментарях небайдужих росіян з приводу цієї події читаємо: «Дмитрієва арештували на 2 місяці. У перспективі — 15 років. Люди, усі, хто знає Юрія, не мовчіть!» «У віці Дмитрієва дістати строк, що йому загрожує... означає гарантовано померти в тюрмі. Нащадки сталінських катів дуже хочуть, щоб дослідник репресій сам розділив долю жертв цих репресій».

Злочинця-чекіста не розстріляли

Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 роківУ зв’язку з тривожними новинами з Росії я звернув увагу на 10-томну Енциклопедію історії України, в якій розповідається про соловецькі розстріли 1937—1938 років (т. 9, видання 2012 року). У цьому виданні є окрема стаття про страти в’язнів, але, на жаль, вона не уникла прикрих похибок, зокрема й пов’язаних з долею осіб, чиїми руками скоєно злочини. Приміром, смертні вироки чекістам Леонідові Заковському й Іванові Апетеру (начальникові Соловецької тюрми) справді було виконано 1938 року, а от доля іншого тюремника — Петра Раєвського — склалася інакше...

Автор статті в енциклопедії зазначив: «П. Раєвського звільнили з посади помічника начальника Соловецької тюрми особливого призначення в жовтні 1938. Із того часу він працював начальником Новочеркаської в’язниці НКВС. 10 листопада 1939 був заарештований і невдовзі страчений» (курсив мій). Натомість російський дослідник Анатолій Разумов не підтверджує відомостей про страту. Він пише, що Петро Семенович Раєвський (1896–1967), народився в с. Новопавлівка на Орловщині, росіянин, член ВКП(б) й чекіст з 1919 року (служив у Тамбові, Саратові, Кірові, Ярославлі, Костромі). Нагороджений бойовою зброєю «Браунінг», знаком «Почесний чекіст». Навесні 1937-го начальникові Костромського міськвідділу НКВС капітанові держбезпеки Раєвському пропонували посаду начальника новоствореної Соловецької тюрми. Але він відмовився, погодившись на посаду помічника, хоча на ділі прийняв на себе основні обов’язки. Раєвський 18 червня 1937-го обійняв посаду помічника начальника Соловецької тюрми з оперативної частини, а начальником призначили старшого майора держбезпеки Івана Апетера (обидва колись служили в Центрально-Чорноземній області й на Соловки приїхали разом). Арештували Раєвського в липні 1939-го на посаді начальника Новочеркаської в’язниці УНКВС по Ростовській області. Він був доправлений у розпорядження НКВС СРСР. Засуджений 29 травня 1941 року Особливою нарадою при НКВС СРСР (8 років виправно-трудових таборів) як «один з керівників контрреволюційної повстанської організації, що існувала серед табірників на острові Соловки» («проводил вредительство — развалил агентурно-оперативную работу, дал возможность находящимся в лагере осужденным создать антисоветское повстанческо-террористическое формирование»). Доправлений в Унженський табір, де завідував ізолятором на штрафпункті. Відбував покарання до липня 1947 року. Рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР реабілітований 14 травня 1955-го. Відновлений у КПРС і в званні підполковника. Після реабілітації — пенсіонер. На початку 1960-х його намагалися притягти до партійної відповідальності за активну роль у розстрілах (він особисто підписував довідки на в’язнів Соловків). Помер у м. Кам’янка Пензенської області 1967 року.

Страчені в грудні 1937-го

У згаданій вище статті Енциклопедії історії України зазначено, що «509 соловецьких в’язнів, засуджених за протоколами № 134, 198, 199, 303 засідання особливої трійки Управління НКВС по Ленінгр[адській] обл[асті], були знищені в січні 1938». Насправді архівні документи свідчать, що розстріл цього тюремного етапу був наприкінці 1937 року (8—10 грудня).

Мені вже доводилося писати в пресі про «дві дати розстрілу», які можуть стосуватися до більшої частини соловецьких в’язнів, страчених у грудневому тюремному етапі. Зі статистики виконання смертних вироків 1937 року офіційно відомо, що божевільну кількість людей — 910 — енкаведисти розстріляли нібито в Ленінграді упродовж однієї (!) доби — 8 грудня. Чи так було насправді? «Це дивно, особливо для першої декади місяця», — зауважує історик із Санкт-Петербурга Анатолій Разумов. Він готував до друку багатотомний «Ленінградський мартиролог», уважно вивчав архівні документи й дійшов таких висновків:

а) другий тюремний етап соловецьких в’язнів (509 осіб) стратили 8—10 грудня, вочевидь, не в місті на Неві;

б) у більшості актів про розстріл дата може бути умовною. Дослідник обґрунтував це припущення, опублікувавши архівний документ, який на ділі уточнює дату смерті 288 «соловчан».

Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 років


Російський вчений доводить, що тюремний етап за протоколами «особливої трійки» № 134, 198 та 199 могли розстріляти на території Ленінградської області — в районі міста Лодєйне Поле, де раніше була «столиця» Свірлагу. Аргументи такі: Павла Шалигіна — одного зі штатних катів облуправління НКВС — 1 грудня відрядили в район Лодєйнопольського табірного пункту виконувати спеціальне доручення. І того ж дня виїхали з Ленінграда в напрямку Кемі (Карелія) командир 225-го полку Георгій Фриновський (мета відрядження: «ст. Соловецькі острови»), старшина кулеметної півроти Дмитро Карсаков та 16 військовиків 51-го залізничного полку (конвоїри). На початку грудня велику партію в’язнів було переправлено з Соловків на Карельський берег, а 8—10 грудня проведено розстріли (на двох актах дата 10 грудня, на решті — 8 грудня). Проте є серйозні підстави стверджувати, що 288 осіб розстріляно 9 грудня. На це вказують, зокрема, поставлені на алфавітних списках в’язнів позначки про розстріли й запис олівцем: «9/XII — 288 чел.». Понад 210 підкреслених прізвищ мають позначки у вигляді кільця, а 288 — підкреслено або позначено «пташкою» у вигляді латинської літери V. Схоже, саме цих «288 чел.» стратили 9 грудня, висновує історик і додає аргумент: саме 9-го повернулася з відрядження приблизно половина охорони, а Фриновський і решта конвою — 10 грудня. Так швидко можна приїхати в місто радше з Лодєйного Поля, ніж зі згаданої в документах ще однієї залізничної станції — Надвоїці, що в Карелії за 700 км від Ленінграда (можливо, там був проміжний пункт руху тюремного етапу).

Відлуння соловецьких розстрілів 1937—1938 років


Отже, щоб з’ясувати, кого саме могли розстріляти 9 грудня, достатньо звірити прізвища в’язнів з позначками в списках. А там немало людей з України: Йосип Букшований, Володимира Крушельницька, Кіндрат Куций, Василь Левицький, Ананій Лебідь, Володимир Лукомський, Микола Любченко, Антон Марцинюк, Ничипір Миколенко, Іван Мондок, Микола Нарушевич, Іван Пасунько, Ярослав Стрельбицький, Михайло Терлецький, Володимир Удовенко, Федір Холодний, Степан Ярославенко-Прядун та інші. Аналіз архівних матеріалів показав, що ці особи фігурують у тюремній справі № 104308/37, в якій звинувачено «націоналістів» — українців і білорусів. Отож усіх їх могли розстріляти вночі 9 грудня разом із в’язнями, звинуваченими у контрреволюційній, шкідницькій, бандитській діяльності, а також у шпигунстві (група ксьондзів — Станіслав Ганський-Ганький, Петро Мадера, Йосип Міодушевський, Гнат Опольський, Максимільян Туровський, Вацлав Шиманський, Річард Шишко)... А 8 грудня виконано вирок так званим троцькістам, «повстанцям», «терористам», серед них так само були українці — Іван Гордієнко, Микола Яворський, поет Віталь Сніжний та інші...

До речі, нині арештований карельський дослідник Юрій Дмитрієв цьогоріч виїздив з Петрозаводська до Лодєйного Поля — сподівався віднайти в тому районі на місцевості сліди можливих розстрілів другого соловецького етапу 1937 року (509 осіб). Поки що загадка залишилася нерозгаданою...

Сергій Шевченко

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Травень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031