Авторизація

» » » Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і Росії

Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і Росії

Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і РосіїБагато репресованих селян з України – так званих спец- а потім і трудпоселенців 1930-х років – не пережили Великого терору. А що нам відомо про долі депортованих? Ця тема ще чекає на дослідників.

Як пише вчений Віктор Земсков у книжці «Спецпоселенці в СРСР, 1930–1960» (М.: Наука, 2005), протягом 1930–1950 років у статусі спецпереселенців (трудпоселенців, спецпоселенців) «побували мільйони людей, у тому числі й цілі народи. Північні й східні райони СРСР були вкриті густою мережею спецселищ, де проживали депортовані». Тільки за офіційними даними, в 1930–1931 роках з України було виселено майже 64 тисячі родин так званих куркулів – на Урал, у Північний край, Східний і Західний Сибір, Якутію та на Далекий Схід. Переважно то були сім’ї селян середнього достатку й незаможні, а вижити в суворих краях пощастило не всім...

Після Голодомору-геноциду (1932–1933), здавалося, вже всіх, хто в українському селі здатен був на якийсь опір, репресивні органи «упокорили», але й тоді вони ще знаходили тут свої «резерви».

...Галузинці – село на пограниччі сучасної Хмельниччини з сусідньою Вінниччиною мені добре відоме. Власне, тут, на Деражнянщині, досі знаю майже кожний населений пункт, моя ж колишня робота в місцевій районці відкривала для таких пізнань неабиякі можливості. Тож кожне прізвище, кожне село зі списків жертв репресій, пов’язане саме з цим районом, сприймаю з особливим зацікавленням.

На Галузинці мимоволі звернув увагу, коли зіставив страшні факти, які засвідчили, що там наприкінці листопада 1933-го, в один день, а точніше 23 листопада, було репресовано водночас п’ять родин: три сім’ї поляків – Негребецьких, Савіцьких, Корбутів та дві українські родини Нестеруків. Окрема, не менш трагічна історія у сімей українців Кобилецьких, Романових та Приснюків з цього ж села, яких репресують пізніше…

Нині можна лише здогадуватися, як розгорталися того дня події. Можливо, в правління колгоспу, де розмістилася й сільрада, про це рішення повідомили з Летичівського райвиконкому телефоном, хоча звістку могли привезти й самі чекісти, яким було доручено вивезти сім’ї з села на залізничну станцію до Деражні. Як правило, таку чорнову роботу на місцях під керівництвом дзержинців виконували місцеві партактивісти. Хочеться вірити, що в правлінні колгоспу чи серед сільрадівських знайшлася добра душа, яка зуміла завчасу повідомити репресованих про те, що по них уже приїхали, і вони встигли зібрати хоч трохи теплих речей та сяких-таких харчів у далеку дорогу. Так, принаймні, було з моєю родиною по татові, яку репресували й вивезли до Сибіру в травні 1941 року з рідного села на Львівщині, коли про приїзд по них енкаведистів сім’ю попередили...

Тож коли в Галузинцях до осель репресованих родин під’їхали підводи, якими правував хтось із односельців, і чекісти разом з партактивом зайшли в хати, там на них уже чекали. Втікати їм не було куди, бо й часу на те, щоб зникнути в засніжених сільських околицях, у них також не було. Під дитячий і жіночий плач, сторожкі погляди сусідів з-за плотів, валка на кількох підводах, яку охороняли озброєні конвоїри, рушила з села, вочевидь, удосвіта…

Ці п’ять сімей потрапили в число репресованих за рішенням трійки з розкуркулення при Летичівському райвиконкомі, хоча всі вони в архівних справах зазначені як середняки. Щоправда, їхнім спільним «гріхом» перед радвладою, окрім Гаврила Савіцького та Йосипа Корбута, мабуть, слід вважати службу в царському війську ще на початку 1900-х. Але якраз Савіцький служив на початку 1920-х у червоній армії і через це потрапив, як видно з його справи, до місцевого активу: може, спершу був у комітеті незаможників, а згодом у колгоспі, де числився рахівником-обліковцем. Важко нині сказати, чим він завинив у 1932-му перед владою: чи то виступив проти надмірних хлібозаготівель у селі, чи першим дав відсіч «буксирам» із сусідніх Явтух, де така бригада, створена місцевим партактивом, діяла по сусідніх селах з особливою жорстокістю, але його тоді заарештували, а вже у листопаді 1933-го прізвище внесли до рішення згаданої трійки й відправили чергову жертву етапом до Карелії. Туди ж із села відправлять і його двох малолітніх синів Анатолія та Броніслава – нібито для «возз’єднання з батьком», як зазначено у справі. На той час він, мабуть, уже був удівцем, тож, перебуваючи на спецпоселенні (в Данилово доставили й інших його односельців), невдовзі одружився з Олександрою Ульянчук, з якою у них народилися дві донечки, які там і померли. Доля синів невідома, були ж підлітками, коли розпочалася війна, яка в тих краях нищила всіх без розбору (на той час їхнього батька вже не було на цім світі).

Йосип Корбут серед голів цих репресованих сімей був наймолодшим, проте відповідальність на нього впала не менша, адже у свої двадцять п’ять на його плечі лягли турботи про сімох рідних людей, а потім ще й про донечку, яка народилася й померла в неволі, як і всі вони… Братів Івана й Антона Нестеруків разом із сім’ями та родинами Негребецьких і Корбутів того холодного листопадового дня також вивезли до Деражні, де завантажили в товарняк, уже напакований репресованими з ближчої околиці. Схоже, разом з ними відправили й синів Гаврила Савіцького, а сам потяг остаточно формували й відправляли зі Жмеринки. Сюди з тамтешніх околиць у ті холодні дні на підводах і пішки конвоювали репресований люд, який після кількаденної виснажливої дороги прибуде до Карелії і вже на початку грудня буде розкиданий по різних трудпоселеннях Біломорсько-Балтійського комбінату НКВС СРСР.

Наші галузівчани потраплять до спецпоселення Данилово, де намагатимуться триматися разом. Суха інформація з їхніх справ засвідчить, що Негребецькі невдовзі втратять сина Едуарда, якого трирічним змушені були везти з собою на каторгу, а пізніше – доньку Ядвігу та сина Володимира, які мали нещастя народитися в неволі. Зіставивши дати їхньої смерті взимку та ранньої весни, неважко здогадатися, що померли діти від застуди. Сподіватися ж там хоч на якусь реальну медичну допомогу не доводилося, а холодні бараки, в яких жили репресовані сім’ї, прирікали дітей і дорослих, особливо взимку, на всілякі застудні хвороби.

Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і РосіїЩось подібне переживали там і сім’ї Нестеруків, хоча в Івана Нестерука троє синів на час виселення були більшенькими: Леонтію йшов тринадцятий, Анатолію – десятий, а Віталію четвертий рік. Видно, діти, коли батьки працювали на будовах Біломорканалу, доглядали одне одного, а старшого згодом було залучено до робіт з дорослими, тож міг приносити в сім’ю додаткову пайку. Поруч з ним працювала і двоюрідна сестра Зінаїда. А залучали їх, певно, спершу до обрізування гілля зрубаних дерев чи використовували на якихось допоміжних роботах, бо батьки трудилися на важчих ділянках будівництва каналу чи на його навколишніх об’єктах.

Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і РосіїЯк склалися долі більшості цих людей – невідомо. Та й про щоденний побут трудових поселенців можна лишень здогадуватися, але якщо їхні справи зрештою потрапили до архівів радянських каральних органів, певно, шансів на життя в депортованих було мало…

Приміром, прізвище одного з Савіцьких – Гаврила Владиславовича, 1898 року народження – можна знайти в книжці «Поминальні списки Карелії (1937–1938)», виданій 2002 року в Петрозаводську. Її упорядник Юрій Дмитрієв зазначив, що уродженець села Галузинці на Вінниччині 18 грудня 1937-го був заарештований і рішенням трійки НКВС у Карелії «засуджений» за політичною статтею 58 Кримінального кодексу РРФСР. Розстріляний 21 січня 1938 року в районі Медвежої Гори (урочище Сандармох). Реабілітований прокурором Карелії 12 грудня 1989-го...

Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і Росії
Долі спецпоселенців — терра інкогніта в історії України і Росії


Богдан Теленько, спеціально для «Вектор Ньюз»
м. Хмельницький

Фото – Сергія Шевченка

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Травень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031