Авторизація

» » » “Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

“Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

«А що про мене скажуть?» Із цих думок і починається замовчування випадків домашнього насильства серед чоловіків. Вони просто залишаються на самоті зі своїми проблемами. Чому це табуйована тема? 

"У мене були справи, пов’язані з домашнім насильством, яке вчинене жінкою відносно чоловіка. Як виявилося, такі випадки є далеко непоодинокими", - заявив Щербак Роман, адвокат АО "Легал Партнер". За його словами, особам чоловічої статі важко переступити психологічний бар’єр, щоб звернутися по допомогу до правоохоронних органів. Хоча і там, і у судах він не помічав стереотипного бачення ситуації, де жінка може вчинити насильство над чоловіком. Роман додав, що на його досвіді у таких справах рішення були на користь аб’юзерок, а не потепілого. А все через невміле оформлення матеріалів правоохоронними органами. Відтак справи закривались за відсутністю складу правопорушення. Тому постраждалим адвокат радить серйозно ставитися до фіксації та збору доказів. Далі потрібно моніторити сайт суду, щоб мати інформацію про дату і час розгляду справи, бо суд самостійно не викликає потерпілого. А от в суді потрібно надати вже зібрані докази і свої пояснення.

Історія сорокасемирічного жителя Черкас Юрія Допіри про аб’юз у сім’ї з боку дружини і тещі. Він розповів, як досі бореться за свої права через роки після розлучення та що змусило його звернутися до журналістів. 
“Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

-  Розкажіть, будь ласка, які у вас були стосунки з колишньою дружиною до одруження та після? 
До одруження здавалося, що все чудово. Оцей період закоханості та ейфорії, коли ти не помічаєш у людині ніяких мінусів. Одружилися ми у 1998 році. Відтоді постійно мусив доводити те, що люблю її. Дружина часто говорила, що чогось хоче, а я біг виконувати, бо хотів догодити. Думаю, людина витирала об мене ноги, але настільки був закоханий, що цього не помічав. Це зараз я вже тверезо оцінюю ситуацію. З моменту створення сім’ї ми певний час жили у моєї тітки на квартирі, а далі переїхали до її батьків. Керувала усім у сім’ї моя колишня теща. Що б не відбувалося, дружина швидко їй все доповідала, – і починалися знущання. Наприклад, з квартири виганяли, коли ми там жили. Аргументуючи, щоб мої батьки мене забезпечували. Дочка виховувалася так, що більше схилялася до своєї мами та бабусі.

- У чому, на вашу думку, проявлялося негативне ставлення до вас від дружини та тещі? 
Коли ми жили на квартирі у її батьків, то теща постійно казала, що у її дочки є машина, а у мене нічого, то вже би у батьків своїх просив. Намагався на це не зважати, зберегти сім’ю. Оці наші старі «прошивки», щоб тримати все заради дітей. Буває так, що я посварюся з дружиною, на кілька годин піду з квартири, бо просто не вистачало нервів на скандали. Все! Мої речі складені біля дверей. Вона постійно маніпулювала, що це не моя квартира. За найменшого скандалу теща одразу починала гнати мене з квартири. Поступово це все накопичувалося, мусив мовчати, підкорятися, виконувати забаганки. Мої інтереси не бралися до уваги. І щодо відпочинку, то навіть на риболовлю не дозволяли йти. Дача, городи – отак я мав відпочивати. Моя колишня працювала у ліцеї, тому нам у 2012-му виділили спортзал. Сказали, що другого житла немає. Я з нього зробив однокімнатну квартиру, то ми переїхали туди. Думали, що будемо жити спокійно, подалі від батьків. Але літо вона проводила у своєї мами на дачі. І саме після того починалися дорікання до мене. Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші.
“Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

З понеділка по п’ятницю їздив у відрядження у Київ, а коли приїжджав у Черкаси, то до мені дорікали, чому я не їду щось робити на дачу. На дачі працював: допомагав вирощувати картоплю, копав її. Врожай ми продавали. І дружина обіцяла, що прибуток буде ділитись. А коли прийшла осінь, то грошей не давали, тому що ми тещі винні. І так було кожний рік. Проблеми розвивалися тихенько. Я думав, що з часом вирішиться. Їздив по відрядженнях, намагався забезпечити сім'ю. Моїм же батькам нічого не можна казати. Колишня їх не поважала. От піду поспілкуватися, а коли повернуся додому, то вона починала ображати моїх батьків, називала їх жахливими словами. Вже не вистачало нервів на це все.

- Юрію, можете, будь ласка розповісти про той момент, коли більше не могли витерпіти?  
У 2015-му році отримав травму, бо впав з даху. Дружина зі мною у лікарню не поїхала. Залишила на три тижні. Можливо, через це вона хотіла швидше мене покинути. Відтоді наші стосунки почали розвалюватися. Я не міг працювати, але ж колишня дорікала, що «мамі треба викопати картоплю». Скажу чесно, тоді дуже багато плакав. А ще у 16-му році знайшов її анкету на сайті знайомств, коли ми ще були сім’єю. Кожного вечора до неї хтось дзвонив. Одного разу, коли вона була у ванній, я підняв слухавку. Там був чоловічий голос. Тоді це все і випливло, тому сам знайшов її анкету у мережі. Колишня виправдовувалася, що це нібито її підставили. Я звернувся до психолога. Думав, що він допоможе нам налагодити стосунки у сім’ї. Попросив дружину піти, але вона сказала, що не хвора, тому не буде. Попросив також і свою дочку спробувати піти на консультації, то вона раз сходила, а потім також сказала, що їй це не потрібно. Розумієте, коли із трьох людей двом сім’я не потрібна, то так і почали віддалятися.  Потім почалось... розлучення, аліменти, поділ нажитого.

- Що відбувалося після розлучення?
Друзі та куми зразу стали на її сторону, відійшли від мене: «Ти ж чоловік, маєш взяти білизну та шкарпетки й піти». А я сказав, що якщо ви можете так вчинити, то робіть самі, але не давайте порад. Потім на аліменти на мене подали. Я там не протестував. Але у 18 років дитина заявила, що їй цих грошей не вистачає. Каже, що вона відчує сором, що її тато працює двірником і не може купити телефон. Відчуваю, що це, скоріше всього, не її слова, а колишньої дружини з тещею. Зрозумів, що безкорисливо тут якось говорити та пояснювати, бо мама з бабусею «зробили прошивку», що батько поганий.

- А що було з вашою дочкою? 
- Потім дружина стала працювати у колонії. Через деякий час забрала туди працювати й нашу вісімнадцятирічну дочку, щоб вона там працювала на зоні. Хоча дитина закінчили у нас у Черкасах медичну академію, на фармацевта. А на зону пішла охоронцем. Для мене це був шок.

- Що ви відчували на душі через ті події?
Коли ти живеш заради людини, а все руйнується, то було дуже боляче. Ти намагаєшся зрозуміти, що було не так, що не так зробив. Потім аналізуєш і розумієш, що людина тебе не кохала, а використовувала у своїх цілях. Біль, розчарування. Потім ненависть, а зараз у балансі, коли на мене не тиснуть на слабке місце. Але коли на мене мама починає давити, то я засмучуюся. Зараз став на це менше реагувати, тому що спочатку все доходило до скандалів. Тепер  реагую на це простіше. Консультації психолога роблять своє діло.

-  Що було далі? Як відбувався поділ майна?
Далі мене почали виганяти з квартири. Дійшло до того, що постійно міняли замки. Я не міг потрапити у наше спільне житло, де мої речі. Рік тому прийшов туди з поліцією, третього квітня. Приїхали ще адвокати. Ми зайшли о 8-й, а об 11-й мене звідти “копи” вивели, бо я нібито домашній аб’юзер. Колишня написала на мене заяву, дитина була свідком, що коли я зайшов у квартиру у присутності поліції, то штовхав свою дружину, бив, погрожував. Моя адвокат викликала у суд нібито потерпілу, свідків, поліцію. Ніхто не прийшов. Поліція сказала, що може прийти або ні, відео та фото вони не надали. Потерпіла зі свідками не прийшли. Суддя закрила справу у зв’язку з відсутністю складу злочину. З того моменту у квартиру потрапити не можу. Звертався до керівництва ліцею, щоб вирішити щось. Мені написали, що через розлучення я втратив право проживання у тій квартирі. Адже за Статутом ліцею гуртожиток є учнівським, і право на проживання у ньому мають працівники ліцею та члени їх сімей. Хоча моя колишня також не працює вже там.

Я звернувся до влади. До Міністерства освіти, але воно направило мене знов до ліцею. Директорка залишається на своєму. Тобто вони мене і не виселяють, але у той час не дають жити. Там залишилися всі речі, а я не можу туди потрапити, щоб забрати те, що судом виділене. У квартиру не пускає дружина. Крім того, тодішні друзі пишуть образи, бо я «дістаю» свою сім’ю, а колишня взагалі заблокувала мої номера. Її друзі також це зробили. Тобто на контакт не йдуть. Дитина зараз зі мною не спілкується.
“Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

«Шановні мешканці мікрорайону Луначарка! За адресою… проживає мати, яка виховала альфонса»

Ось, що вона розкидала по поштових скриньках біля будинку мами і розклеювала по дошках оголошень біля будинків. 

- Де ви живете зараз?
Зараз живу то у мами, то у друзів, то квартиру знімаю, коли гроші є.

-  Ви зверталися ще по допомогу?
Звертався у поліцію зі скаргою на співробітників поліції за незаконний протокол. Нічого не допомогло. Звертався до депутатів, але відповідей не було. Писав до уповноваженого ВРУ із прав людини. Там сказали, що вони розглянуть це, однак пізніше також настала тиша. Ще шукав притулки для чоловіків, які постраждали від домашнього насильства. Але не знайшов, ніби чоловікам допомога не потрібна. Я звертався у різні ток-шоу, але нічого не виходило, бо моя колишня відмовлялася йти на контакт із журналістами. І моя адвокатка також каже, що не може знайти із дружиною спільну мову.

- А рідні вам намагалися допомогти?
Мама моя - ні. Вона не хотіла з ними спілкуватися взагалі. А зараз, коли з’являюсь у неї в гостях, то вона мене «пресує»: “Правильно твоя колишня зробила, що все забрала, бо ти дурень”.  А батько помер у 2017-му через рак.

-  А що ви робите зараз?
Зараз ходжу до психолога. Звернувся на гарячу лінію по домашньому насиллю і мене перенаправили до центру соціальної допомоги. І у кінці листопада я звернувся у Черкаський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Зараз раз у два тижні ходжу до психолога. Мені це допомагає. Став більше любити і поважати себе. Я зараз повноцінно працювати не можу, бо 6 років тому отримав травму, коли впав з даху. Потрібно хоча б раз у рік ходити на процедури. Намагаюся вибратися зі всієї цієї ситуації. У депресію не падаю, алкоголь не вживаю. Веду здоровий спосіб життя, бігаю, іноді займаюсь сапсерфінгом, працюю. Але психологічний дискомфорт, який тягнеться останні 3 роки, то вибиває з колії.
“Ти повинен. Ти зобов’язаний. Мої гроші – це мої гроші. Твої гроші – це наші гроші!”

Ще пишу вірші для себе. Ось один з тих, коли я написав через розлучення:
Цинично, подло, как обычно,
топор вогнала в спину мне.
И дело вовсе не в деньгах,
а то, что поступила так,
опять послушав свою мать.
И не нужны мне оправдания
и снова ложь из уст твоих!
Тебя любил! Была надежда!
Любовь и Вера умерла…
Но ты сейчас своим поступком,
надежду в клочья порвала. 


Цей матеріал підготовлений у рамках проєкту «Everyone has to be protected», що впроваджується ГО «Ти потрібен Україні» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів є виключною відповідальністю ГО «Ти потрібен Україні» і не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

This material was prepared as part of the «Everyone has to be protected» project implemented by the NGO «Ukraine needs you» supported  by the Democracy  Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine. The views of the authors of  the sole responsibility of NGO «Ukraine needs you» and  do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.

Денис Булавін

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Сентябрь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930