Авторизація

» » » Правописне шумовиння, або Кому й навіщо знадобилося змінювати український правопис

Правописне шумовиння, або Кому й навіщо знадобилося змінювати український правопис

Cui bono? Cui prodest? Кому це треба? Хто виграє? Хто матиме зиск? Цікаво, чи хтось розглядав так зване мовне питання саме під цим кутом?
Правописне шумовиння, або Кому й навіщо знадобилося змінювати український правопис

Відповідь не така вже й очевидна. Річ у тому, що все, що робиться в цьому світі, комусь приносить користь, а комусь шкоду, включно з війнами, анексіями, революціями, реформами. Отож і зміни українського правопису, які фактично є ще однією горе-реформою, теж принесуть зиск. Але кому?
***

Зміни у правописі, як і будь-яка реформа, потребують відповідей на кілька питань. По-перше, чому й кого не влаштовує сьогоднішній стан справ? По-друге, на який результат таких змін треба розраховувати? По-третє, що знадобиться, щоб досягти бажаного? Як і в якій послідовності треба діяти (це по-четверте)? Ну, і нарешті, які потрібні ресурси для реалізації змін? Причому ресурси дуже різні: часові, людські, технічні, технологічні, матеріальні.

Можливо, для когось це здаватиметься дивиною, але зміни в мові потребують грошей! Причому не просто великих, а грандіозних. Якщо потрібні коментарі, то вони ось: доведеться переробити й передрукувати підручники. Причому йдеться про підручники з усіх предметів, оскільки всі вони мають бути написані за одними правилами. І йдеться ж не тільки про підручники шкільні й не тільки про підручники з української мови! Йдеться про коледжі, училища, університети. Я не беруся підрахувати, скільки знадобиться часу, людей із відповідною кваліфікацією (додаємо час і гроші на набуття необхідної кваліфікації), поліграфічних потужностей, паперу, фарби, логістичних витрат…

Наскільки я розумію, доведеться переробити й передрукувати всі методичні матеріали. Про словники й довідники страшно думати, бо це робота неймовірного масштабу і, відповідно, потребуватиме неймовірних часу й грошей. Обов’язково доведеться перекласти з української мови за новим кривописом закони й підзаконні акти, коментарі до законів, судові рішення. Іще документи, починаючи від свідоцтва про народження й закінчуючи свідоцтвом про смерть… А хтось передбачав підвищення кваліфікації для величезної кількості вчителів, викладачів вишів, вихователів дитячих садочків, а також для редакторів, коректорів і багатьох інших фахівців? Причому все це треба зробити швидко! Ніхто ж не опановуватиме новий кривопис, який намагаються видати за правопис, користуючись старими матеріалами?

А далі я можу зробити припущення, що, оскільки йдеться про державну мову, усе це робитиметься державним коштом. І ось тут самі собою вигулькують два питання. По-перше, а хіба зараз гроші більше немає куди подіти? По-друге, а чи не стане цей розкішний проект покращеною й гуманітарно облагородженою версією «великого крадівництва»? Хтось вирішив трошки підправити свій фінансовий стан за рахунок змін в українському правописі? Чи хтось запевнить, що на підручниках не крастимуть? Чомусь я в це не вірю — не з нашого це життя картинка, бо у нас же й на армії під час війни красти не гребують. Друге можливе джерело коштів на проведення «покращення» і «осучаснення» українського правопису — гранти різних ненашенських фондів. По-перше, досвід розкрадання грантових грошей у наших грантожерів досконалий, філігранний, довершений, мистецький, бездоганний, блискучий, фантастичний… Ну, ви зрозуміли — вкрадуть хоч би там що. По-друге, а на якого біса будь-яким фондам вкладати гроші в цю аферу? Що вони, фонди цебто, із цього матимуть? І виходить, що найперший здобуток грантодавців — це прикормлені карасики й щучки, які за сумнівні срібники продаватимуть що завгодно.

Чи згущую я фарби? Боюся, що ні, бо це все матиме набагато більші масштаби, ніж я спроможна уявити.
***

Іще одна сторона питання. Власне, це і є питання перше — для чого потрібні зміни в українському правописі? Навіть якщо не брати до уваги, що на таку грандіозну реформу грошей у державі немає й узяти їх немає де.

Хочу послатися на Максима Вакуленка, який писав наприкінці цьогорічної зими (перепрошую за розлогу цитату): «Якщо подивитися на коментарі в соцмережах про скасування незаконної постанови про правопис, то чудово видно, що ЗМІ знову провалили задачу об’єктивного інформування, замінивши її для величезної кількості дописувачів ганебною пропаґандою… Як же виходити з цього становища, в якому ми опинилися через неякісне урядування й провалене намагання накинути мовну норму згори? Реформатори пропонують силове рішення, продовжувати ламати мовну норму ще далі, скажімо, підключивши нові повноваження Національної комісії зі стандартів державної мови для ще суворішого затискування реформованої норми в мовний простір, що їй помітно опирається (не дійшовши за два роки навіть до урядових текстів!). А втім, цей шлях веде в нікуди. Для належного рішення потрібні певні інтелектуальні зусилля, нові інтелектуальні підходи, можливо, нові люди, і — головне! — постійна належна комунікація влади і суспільства. Не спільноти, не групи, а саме суспільства!».

Тобто «грандіозна» ідея спотворити українську мову виникла на ґрунті «намагання накинути мовну норму згори», щоб досягти всеохопного й повсюдного «деросійщення». Ось вам і політична складова! Лозунг «геть від Москви» перекладений на мову (саме на мову, знахідний відмінок іменника «мова», на кого? на що? на мову, а не орудний: ким?чим? мовою), яку вирішили спотворити тільки для того, щоб було подалі від російської. Я, звісно, перепрошую, але чи не нагадує ця дискусія спробу пояснити, чим червоне відрізняється від квадратного?
***

Згідно з переліком Сводеша для слов'янських мов, українська збігається з російською лише в 172 лексемах з 207, що набагато менше, ніж збігів із білоруською (190 з 207). Сподіваюся, що товариство в курсі, хто такий Моріс Сводеш і про який перелік ідеться. Якщо ж потрібні авторитети вітчизняні, то пропоную думку мовознавця, доктора філологічних наук Костянтина Миколайовича Тищенка, який переконливо довів, що російська мова має з українською тільки вісім спільних фонологічних рис із чотирьох десятків, властивих слов’янським мовам. За 32 фонологічними ознаками із 40 українська мова відрізняється від російської. Цікаво, що більшість із цих 32 рис водночас єднають українську мову з рештою слов’янських мов. А ось із точки зору лексики, найближчою до української є білоруська мова (84 % спільної лексики), потім польська (70 %), словацька (68 %) і тільки на четвертому місці — російська мова (62 % спільної лексики). Про яке «деросійщення» йдеться? Схожого між цими мовами приблизно стільки ж, як між шваброю й чарівною паличкою!

І напрошується висновок, що жодних підстав для реформувань правопису немає! Спільна з російською лексика, звісно, є. І набута ця спільна лексика в результаті історичних процесів, які змінити не можна — вони вже були. Крім того, у багатьох випадках краще говорити про українізми в російській мові, аніж про зросійщення української. Уявіть собі реакцію сучасних «знавців» на слово «труд». Але ж це аж ніяк не русизм! І українська мова користувалася цим словом задовго до того, як російська з’явилася в принципі. Трудівник, трудівниця, трудитися… Та й величезна кількість інших прикладів. Оце й справді, хто б то цупив помиї із свинячої ряжки, коли в хаті святковий стіл накритий! Це я про кількість лексичних одиниць у кожній із цих мов: лексика української мови налічує вдвічі більше лексичних одиниць, ніж російська (за найскромнішими підрахунками).

Отож, як на мене, «мовних реформаторів» можна спорядити в садочок поїсти черв’ячків чи ловити метеликів із цими їхніми «цестрашеннимирусизмами». Чи, може, якщо слова «мама», «хліб», «сонце», «земля» спільні, то відмовлятися й від мами, і від сонця? А від землі вже й так відмовилися, то хоч слово залиште…
***

Я аж ніяк не претендую на роль істини в останній інстанції, але можу запевнити всіх, кожного й будь-кого, що розвиток мови, причому будь-якої, — це складний історичний процес, який триває щонайменше стільки, скільки існує народ. Оскільки в часи Київської Русі Київ уже був столицею однієї з наймогутніших у Європі держав, а на місці Москви ще кілька століть стоятиме ліс, то багато питань знімаються самі по собі.

Кожен народ за часи свого послідовного розвитку проходить нелегкий шлях із війн, повстань, навал, загарбань, і всі ці події залишають слід і в історії, і в пам’яті, і в мові. Половці, печеніги, монголи, татари, турки, варяги, греки, балти, мадяри, поляки, німці, франки… Хтось думає, що бодай якісь взаємини не залишили свого сліду? А якщо зважити, що із середини XVII століття значна частина української землі належала саме Російській імперії, то хіба можна сподіватися, що нічого спільного не буде? І будь-що спільне — це тільки результат зросійщення? Але ж правда в тому, що давно відірвана від України Кубань й по сьогодні часто-густо україномовна! До речі, як і села на Луганщині.

У нас нахабно намагаються «віджати» не тільки Крим, але й рівноапостольного Володимира, королеву Франції й матір французьких королів Анну Ярославну, основоположника практичної космонавтики Сергія Корольова — а у нас тихо як у вусі. Може, хтось чув про якісь бодай найслабші заперечення? За такою логікою, мабуть, слід відмовитися від усього, що може комусь хоч здаватися російським. Підказки треба? Пам'ятник Тарасу Шевченку в Москві, здається, був. То від Шевченка відмовляємося? Про Миколу Гоголя й Михайла Булгакова навіть не питаю. Але зобов'язана перепитати про Пантелеймона Куліша, про Євгена Гребінку, про Григорія Сковороду… Чи відмовляємося вибірково?

Насправді, усе це зводиться до сприйняття себе меншовартісними й нещасними потерчатами. І гноблені ми, і гноблені, і гноблені… Пам'ятаєте, як збиралися переходити на латинку. Щоб не як у Росії. Але ж кирилиця з'явилася спочатку в Києві й лише за кілька століть у Москві. То з якого дива і якого милого? То, може, не нам відмовлятися треба? Бо чи розумно йти пішки, маючи в кишені всі проїзні документи?
***

Кілька слів про запропоновані зміни до правопису. Імперативних норм там мало. Отже, який варіант обирати, залишається на розсуд вчителя, редактора, керівника й кожного носія мови. І хоч імперативів справді мало, та будь-якої критики скалічений і кривенький новий правопис не витримує (про це не зараз). Тобто виходить, що оця «мовна реформа» потрібна не для мови, а для чогось іншого. Для чого? Відволікти увагу від землі, від соціальної політики, від медицини, від освіти, від оборони, від промисловості, від сільського господарства? Ну, і під шумок іще й поцупити щось теж непогано — тому картинка, цьому хатинка, комусь садочок, а комусь ставочок. Їм хіба ж мова потрібна? Та годі! Там уже бюджети ділять і гранти патрають — поки подумки, але це вилами по воді, тобто не точно. Може, уже якісь срібники й відпрацьовуються.

І найголовніше — без мови не буде народу. Хтось і чомусь намагається знищити український народ? Ми комусь заважаємо? Забрати землю, мову, пам'ять… Не парадна картинка виходить.
***

І ось питання питань. Чому про це все, тобто про ситуацію з реформуванням мови, мовчать і громадські діячі, і політики, і громадські рухи? Телеканали завзято, але врізнобій пхають фемінітиви куди треба й куди не треба. На одному каналі міністерка, на іншому міністриня. Уже й до пташок добралися — про альбатросиню чули? І жоден канал у жодному з ток-шоу жодного разу цю тему (не альбатросині й не фемінітивів, а правописної реформи) не зачепив! Щось знають? Мають якісь вказівки й інструкції? Цієї теми не торкнувся жоден політик, жоден депутат, жоден чиновник, жоден економіст чи жоден політолог. І незалежні й незаангажовані ЗМІ ні пари з вуст. І правники мовчать… Ніхто. Ніде. Нічого. Нікому. Ніколи. А чому? Таке враження, що сприймається це все як шумовиння на воді, тобто як щось скороминуче й не зовсім серйозне. Було б серйозне щось, як земля чи як тарифи, то й позачергові сесії ВР збиралися б, і пани й паничі різних штибів і масштабів боролися б за бюджети й за відкати. А так — тихо…

Усім же зрозуміло, що правопис — це тьху. Чи не всім? Чи незрозуміло? Чи не тьху?
***

Хоча є один посадовець, який 11 травня аж підстрибував, такий був радий. Це я згадала «грандіозні» й одіозні плани Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя. Укрінформ тоді ж, 11 травня, процитував бідосю: ««Захистивши український правопис, системно імплементуючи мовне законодавство, ми очікуємо і на якнайшвидше затвердження Кабінетом Міністрів України Державної цільової національно-культурної програми забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на період до 2030 року». Так і хочеться спитати, якого ж милого поборник «забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя» вживає таку кількість запозичень? Про яке мовне законодавство йдеться (тільки конкретно, а не загалом), від кого чи від чого треба захищати правопис і який саме?

Я перепрошую, а хіба після Указу Президента про десятиліття української мови (це було в травні 2018 року) програму не приймали? То що робили увесь цей час? Чи Тарас Кремінь не в курсі й не в долі? Але бажання вхопити «кленовий листочок» під час подорожі через цей місточок у пана Тараса є. Як-бо слід розуміти такий пасаж: «Як відомо, 16 липня 2021 року в Україні має розпочатися іспитування на рівень володіння державною мовою для державних службовців та осіб, які мають намір набути громадянство України. Тож раджу майбутнім претендентам на держпосади, а також учасникам ЗНО у підготовці до екзамену послуговуватися чинним правописом. Жодна спроба дискредитації як чинного правопису, так і Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» не пройдуть».

Ось про що це сказано? Літера ґ – варіативна, фемінітиви – варіативні, закінчення – варіативні. То навіщо ця промова? Щоб іспит могли скласти всі, кому треба? Правил же, по суті, і близько немає! Виходить, що скласти іспити зможе або будь-хто (ну…), або тільки той, хто заплатить (схоже на правду). І якщо іспити чиновників – це проблеми дорослих людей, хоча й тут усе не так уже й просто, то іспити школярів – це вже проблема державного рівня. А хто ці «іспитування на рівень володіння державною мовою для державних службовців та осіб, які мають намір набути громадянство» оцінюватиме? Та й що оцінювати, якщо слова «іспитування» Академічний тлумачний словник української мови не знає. Немає такого слова ні для кого, не існує! А ось для чиновника високого рангу є. Цікаво, словотворчістю пан Кремінь сам займався чи, мо', хто допоміг-підказав? Думає переплюнути «яблуневоцвітно» Павла Григоровича? Ось переплюне — і тоді до русизмів додадуться кремінізми і почнеться між ними, між русизмами і кремінізмами тобто, боротьба не на життя, а на смерть (вибачте, не втрималася). Азірівка нервово смалить другу пачку.
***

І хоч круть-верть, хоч верть-круть, але завжди і всюди виходить одне — суцільне окозамилювання й омана суспільства, спроба зробити щось таке, що й самі мовореформатори второпати не спроможні, намагання спаскудити мову на всіх рівнях, починаючи з фонетичного. Кому й для чого це все знадобилося? Хто матиме із цього правописного шумовиння зиск і який саме?

Cui bono? Cui prodest?

Наталія Коваль (Глоба), спеціально для Vector News


Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930