Авторизація

» » » Як я роботу шукаю, або Якось воно буде…

Як я роботу шукаю, або Якось воно буде…

Дурять нашого брата. Їй-бо, дурять. І не сумнівайтеся — аж гай гуде, так дурять. А як починають якісь сумніви гризти, то хоч для експерименту спробуйте роботу пошукати. І витримати це можна тільки за наявності почуття гумору. Слава Богу, що українцям почуття гумору властиве генетично й виколупати із нас вміння й бажання посміятися не змогли жодні лихоліття. А тут тільки й гризоти, що роботи немає… Але про все по черзі й по порядку.
Як я роботу шукаю, або Якось воно буде…

Отож колись робота була. Так, такі часи були. І хоч вони вже стали майже легендарними, але ще можна натрапити на якусь викопну істоту, яка пам’ятає про «притягнення за неробство». І найсмішніше, що роботи вистачало на всіх, навіть на «тунєядців», із якими велась нещадна боротьба шляхом притягнення до праці. Ну ж мо, спробуйте знайти роботу сьогодні!

Не буду брехати і зводити наклеп на сучасність, в інтернеті неважко знайти силу-силенну сайтів із пропозиціями роботи. Більшість таких сайтів безкоштовні, але можна знайти й такі, які розмістять ваші волання лише за гроші. Цікаво було б довідатись, де безробітний має роздобути оті дві-три сотні гривень, але хто ж скаже. Висновок такий — це один із тих самих чотирьохсот способів відносно чесного «відйому грошей у населення», які були відомі ще за часів Остапа Бендера.

Роботу пропонують.

Потрібні кухарі, охоронці, баристи, «господині» й «господиньки» для миття посуду й прибирання, няньки, доглядальниці, продавці на викладку товару й на лоток… Відтак зрозуміло, що робота є, робота всяка й робота різна. Але це не завжди те, що потрібно.

Щодо спеціалізованих ресурсів, які пропонують і рубрики, і вакансії, і резюме, то тут ніколи наперед не вгадаєш, що тобі запропонують, яку б роботу не шукав. Ось шукаю я редагування або написання матеріалів, то бачили б ви ті пропозиції!

І не думайте, що наша Галя балувана. Була б при здоров’ї, то пішла б і «на няньки», і недоїдки в ресторані з тарілок у помийницю викидати. Але ж здоров’я…

Ото якраз здоров’я має якісь інші бачення й інші вподобання. А інваліду знайти роботу — іще та гризота. Усі, звісно, співчувають. «Яка, — питають, — група? Друга? Добре-добре…». А що добре, чого добре, не кажуть. Мабуть, одразу внутрішній калькулятор починає вираховувати, скільки на податках за працевлаштування інваліда можна зекономити.

Вирахували. Запросили. Але ж інвалід не завжди погоджується на все й не завжди пристає на будь-що. Ось із недавнього досвіду придибенція. Досвід мій, придибенція зі мною – я очевидець і учасник (якщо вживати новомодні хвемінітіви, то очевидниця/очевидка/очевидеса/очевидиня й учасниця).

Повертаюся до своєї історії. Як неважко здогадатися, інвалідність я одержала, а роботу одержати не можу, бо інклюзивність тільки проголошена, а квоти для інвалідів оголошені, робота ж чи то не передбачена, чи то руки не дійшли, чи й для родичів при здоров’ї не вистачає. Ну, то таке… Доволі тривалий час працювала на різних сайтах. То стрічка новин, то статті на соціальні й політичні теми, то про здоровий спосіб життя писала… Але сайти мають властивість іти в небуття, забираючи із собою й роботу. Ось тільки не треба питати про «держава дає пенсію», бо прожити на пенсію неможливо нікому, а інваліду й тим більше. Отож беремо диплом із відзнакою столичного університету (для мене університет у Києві є тільки один, імені Тараса Шевченка), беремо трудову книжку з понад тридцяться роками стажу (іще десяток на умовах договорів, але теж офіційно), беремо ентузіазм і віру у світле майбутнє й надію на успіх.

І що? Як би сказати? Надія помирає останньою (чи якось так). Оголошення на сайтах (не менше десятка), фото з посмішкою, величезна кількість уподобань (понад півтори тисячі), немало дзвінків і звернень у месенджері.

Відволічусь. Бо про пропозиції. Тихо! Секретно! Тільки особисто! Ставте плюсик, або три п’ятірки, або три семірки, або іще який таємний знак. Тс-с, це тільки для своїх. Так і не в курсі, що там таке, бо після пропозиції підвищеного рівня секретності навіть страшно оті ролики, які пропонують, дивитися або слухати. А то ще мало що! Секрет же – куди там тим державним таємницям! Отож я на таку секретну роботу не пристаю, а волію щось простіше й зрозуміліше. Скажімо, літературне редагування, написання матеріалів або іще щось таке.

Теж не зовсім про історію пошуків, але важливо. Люди у нас чомусь свято вірять, що диплом медінституту дає можливість вилікувати все й одразу в кого-завгодно, освіта економіста дає можливість бути й бухгалтером, і міністром економіки, а філологічний факультет університету – то кузня коректорів і копірайтерів. Хто такий копірайтер – уявлення не маю, бо в цій царині кожен скоче так, як хоче, відтак вкладає в це поняття щось своє й глибоко сокровенне, пересічному громадянину недосяжне. Але про коректорів і редакторів (літературних) знаю дещицю. Ділюсь.

Літературний редактор робить текст текстом, а автора автором, бо бачить усі смислові «нестиковки», виправляє невдало підібрані лексеми (слова тобто) і взагалі приводить текст до ладу. Яким би не був знаним і пишним автор, але він не завжди й не одразу годен побачити всі особливості створеного (із недоліками включно). А пристойний літред вам іще й ритмомелодику поправить. Тільки ж не борсайтесь, коли вас просять поставити слово на два склади довше/коротше й із наголосом на якомусь певному складі. Це не із вредності, це щоб ваш текст був легким, як пір’їнка (заїжджене порівняння), і сприймався, як музика (не менш заїжджене). Літред майже завжди творець, відтак людина емоційна, а за темпераментом найчастіше сангвінік або холерик (це в курсі психології можна переглянути). А ще літред завжди перевіряє все на світі й нічого не бере на віру. Розповідати якісному літреду, що «це не з Вікіпедії», щонайменше смішно. Ну, ви зрозуміли: літред ще й посилання на сторінку дає легко й невимушено. Поет, артист, митець, ходяча емоція — ось таким є літред. А як інакше чужий текст відчути як щось рідне й кревне?

Коректор — це майстер! Він знавець букв і розділових знаків, експерт у царині правил і винятків, мисливець за переставленими й пропущеними літерами, які аж самі на свої місця квапляться. Коректор — це спокій, витримка, надійність, незворушливість, сталість. А за темпераментом це флегматик або меланхолік, якого вибити із стану рівноваги неможливо – і братися нічого. Якщо комусь пощастило знайти свого коректора, то пощастило знайти оту кам’яницю, за якою нічого не страшно. Саме коректор нічого не забуде, не пропустить, не загубить, саме він ніколи не розгубиться, не рознервується, не розсердиться… Стоїть, як скеля, непорушний (ловіть алюзію).

Я не коректор. Мені ніколи не вистачало незворушності й витримки. Але я літред. І автор.

…Продовжимо історію про пошук роботи. Показовий епізод номер раз. Журнал. Ба, навіть галузевий журнал. Потрібен редактор на півставки (агов, коректоре, пів ставки чи півставки? Чорти б його вхопили, той новий прЕ/Ивопис (точно не правопис, бо дуже вже багато там кривого і явно бісівського). У журналі понад сто сторінок, а фахівці знають, що це за навантаження. Здебільшого в таких здоровецьких журналах працюють по два літреди, якщо виходить один номер на місяць. А якщо два номери? Звісно, коли йшлося про половину ставки, то я й подумала про половину. Але це було передчасно. Думати передчасно, як з’ясувалося невдовзі.

На ділі виявилося, що одна людина (на цей раз я) має бути літредом і коректором, вичитувати зверстані сторінки… А потім ще й читати номер «наскрізь»! За тиждень! Це робота для випускового редактора, літреда, коректора й «білоголового»/»свіже око» на місяць. Чотири ставки замість запропонованої половинки. Зрозуміло, що про здоров’я тут нічого й говорити.

У результаті майже десятиденного марафону мені за щонайменше 3-в-1 заплатили дві з половиною тисячі гривень (після кількаразового нагадування).
Правда, номер «наскрізь» я не читала. Правило ж таке є — номер «наскрізь» читає той, хто підписує до друку. І це не літред, не коректор, і не «на дуді грець»…

Розкланялись. Нехай працюють, нехай розвиваються, нехай міцнішають. І не завадило б трохи професійності в роботу додати. Але то вже — як зорі стануть.

Іще одна спроба. Співбесіда в консалтинговій компанії. Офіс у центрі. Напрочуд приємна атмосфера. Приємна розмова. Щоравда, шкрябнуло зауваження, що час фахівців цієї компанії дуже вартісний. Не те що під сумнів вартість часу треба поставити. Але ж час не в грошах цінується, а в житті… Знову ж, то таке… Емоційно-літредівське.

Беру в руки матеріали. Бігме, Боже! Щоб економити дорогоцінний час, скажу лише, що якось і тут не склалося. Видіте, як потребуєте капелюха на голову, то навіть найкращі черевики на ноги не допоможуть. Цього разу людям треба були послуги коректора. Коректора-флегматика, навіть нехай і початківця. А то літред-холерик… Ні, я нічого злого не казала й навіть не думала — люди там просто пречудові. Але ж нещасна мова, нещасні речення, нещасні значення слів. «Ви, — кажуть, — спотворили значення висловлювання». Та ні, я просто невластиві українській мові слова замінила синонімами, причому запропонувала на вибір… Але не так. Бо насправді потрібен незворушний, як скеля, коректор, який просто виправить коми й м’які знаки, не переймаючись емоціями й значеннями… Господи, дай мені коректорські спокій і незворушність!

Розкланялись. Зараз буде повтор. Нехай працюють, нехай розвиваються, нехай міцнішають. І не завадило б трохи професійності в роботу додати. Але то вже як зорі стануть. А ось це — про згадку на консалтинговому сайті невиліковного захворювання в розумінні суттєвого недоліку. Інклюзивність? Не чули. Повага до людей із особливими потребами? Є, але на папері. Печалька…

Ось так і шукаю роботу. Щоправда, Міністерство соціальної політики й особисто Прем’єр-міністр Гончарук (О.) запевняють, що рівень безробіття падає, рівень зарплат збільшується, вакансій море, а інклюзивність (увага до особливих потреб) — взагалі наше всьо. Брешуть (ошукують, дурять, обманюють, морочать, кажуть неправду). Немає роботи. Ані для жінок, ані для чоловіків. Ані для молодих, ані для досвідчених. Ані для здорових, ані для хворих, навіть на засадах інклюзивності.

Лікарів не вистачає, кваліфікованого правника, вчителя, лектора, редактора, коректора, медсестру, дизайнера, верстальника (дизайнер і верстальник – теж різні спеціальності) і далі по списку — усіх не вистачає, окрім міністрів і борців із корупцією. Тим часом освіта, охорона здоров’я, видавництво занепадають, виробництво фактично агонізує. Але фахівці вперто не нужні, бо розумні занадо…

Камо грядеши? Куди йдемо? До чого прийдемо?

Але якось воно буде.

…Тим часом шукаю роботу.

Наталія Коваль, спеціально для Vector News

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Апрель 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930