Авторизація

» » » Сантехнік за 2.50, або За що ми платимо обслуговуючим компаніям

Сантехнік за 2.50, або За що ми платимо обслуговуючим компаніям

А чи знаємо ми, мешканці багатоповерхівок, за що вносимо квартплату, яка зараз іменується пишно й поважно «Утримання будинків та прибудинкових територій»? Припустімо, власники помешкань у більш-менш нових будинках, можливо, мають менше клопотів. Але ж власники квартир у так званому старому житловому фонді, у тих же «хрущівках», таки справді потребують послуг по отому самому «утриманню будинків».
Сантехнік за 2.50, або За що ми платимо обслуговуючим компаніям

І це не вередливі й примхливі тітоньки виносять мізки багатостраждальним працівникам ЖЕКів (так традиційно іменують новітні обслуговуючі компанії), а цього вимагає Закон України «Про житлово-комунальні послуги (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 1, ст.1) {Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2454-VIII від 07.06.2018, ВВР, 2018, № 23, ст.211}. Саме цей Закон (https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2189-19) регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Зверніть увагу, йдеться не тільки про споживання, але й про надання послуг. Отож, читаємо Закон України. А там ідеться про «Обов’язковий перелік робіт (послуг), витрати на які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території», де чорним по білому написано, що «1. Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем: водопостачання; водовідведення; теплопостачання; гарячого водопостачання; зливової каналізації; електропостачання; газопостачання» таки справді належить до обов’язкових робіт, які мають виконуватися працівниками ЖЕКу, чи то пак тепер обслуговуючої компанії.

Повторимо ще раз: мешканці будинків платять у тому числі й за утримання зливної каналізації! І саме це виявляється жахливою несподівнкою для доблесних працівників сантехнічного фронту.

Не знаю, чи всюди так, але про сантехніків ЖЕКу «Діброва» (вул. Салютна, 5), що на Нивках у Шевченківському районі столиці, можу дещо розказати — мало не страшна казка-оповідка виходить.

Мешкаю я в старій хрущівці на Нивках із 1994 року, тобто уже понад чверть століття. Мабуть, пощастило, але до послуг у сантехнічній царині вдаватися не доводилось (хіба що лічильники на воду ставили). І раптом прибігає сусідка з першого поверху, яка обурено зявляє, що я (тобто моя квартира) її затоплюю гарячою (!) водою. Хто б не перелякався? Отож бо! Але коли з’ясувалося, що затоплення триває аж ніяк не менше чотирьох років, то переляк змінився неабияким здивуванням. Більше того, сусід із четвертого поверху, який недавно зробив непоганий ремонт, жодних претензій не мав і не має. Тобто на нього не капає? І на нього не тече?

Моїх знань із шкільного курсу фізики явно недостатньо, щоб зрозуміти дві дивовижні речі. По-перше, якої температури має бути вода, щоб, діставшись із п’ятого поверху до першого, та ще й по діагоналі, залишатися гарячою? А якщо це «хрущівка», у яких воду можна назвати гарячою тільки з великого переляку? По-друге, як може заливати перший поверх, не зачепивши при цьому, скажімо, четвертий? Ну, та чи мало на світі чудес!

Прийшли майстри-сантехніки із ЖЕКу «Діброва», які тут же звеліли розібрати капітальну стінку й прибрати сантехнічне обладнання, цебто унітаз разом із бачком. Майстри одразу знали, що тут мало не Ніагара нивківського масштабу, причому така гаряча, як гейзери в Ісландії.

Я виявилася особою слабкою — стінку розваляли, хоча водночас була знищена не тільки цегляна капітальна стіна, але й кахель, який цю цеглу прикривав. Привіт ремонту! Може, хтось скаже, для чого? Виявилося, що в проламі одразу видно зношені вщент комунікації (якщо простою мовою, то стояк), але комунікації ці сухі-сухісінькі й покриті багаторічним шаром пилу (фото додаю).
Сантехнік за 2.50, або За що ми платимо обслуговуючим компаніям

Тобто тут нічого нікуди не тече!

Та що поробиш – у капітальній, тобто товстій цегляній стіні величезна діра, сантехніка, цебто унітаз, знищена. Сподівалася, що майстри вибачаться й залагодять усе, принагідно замінивши в стояку якість потрібні деталі, що було б цілком доречно для їхнього ж спокою. Та не так сталось, як гадалось!

Пан Павло, власник мобільного номера 097-ХХХ-ХХ-ХХ, розповів дуже зворушливу історію про своє сутужне життя, бо ж на місяць одержує тільки дві гривні й п’ятдесят копійок. Із квартири. Скільки це на загал, він не уточнив, але сказав, що навіть робочу куртку йому не видали, а змушений, бідося, по людях побиратися. Далі — краще й веселіше. Доблесний боєць сантехнічного фронту повідомив, що він не зобов’язаний нічого робити за ці копійки, і запропонував мені, жінці з другою групою інвалідності, самостійно приладнати до пошарпаного стояка не менше чотирьох детальок, кожна з яких мала бути оплачена доволі грубими грошима — щось 200 гривень, щось 150… Звісно, жодних товарних чеків чи номерів банківських рахунків… Як варіант, можна заплатити — у засмальцьовану кишеню позиченої одежини видатного спеціаліста, який горлає, як навіжений ховрах на схилах...

Роблю спробу порозумітися. Пан Павло відчуває, що на цю дамочку треба натиснути, і піднімає голос, тобто починає верещати. Каюсь: я використала свій поставлений голос викладача КПІ, відшліфований лекціями в потокових аудиторіях із дуже слабкою акустикою. Хто там вчився, той знає… Пан Павло сторопів (мабуть, не чекав такого від жіночки-інваліда), підхопив свої речі на плечі й швиденько побіг сходами вниз, перед тим гарно грюкнувши дверима… Двері витримали!

Отож, маю розвалену капітальну стіну, знищену сантехніку, перспективу великого ремонту в санвузлі й потребу бодай якось залатати виявлені негаразди (ніхто й не сумнівався, що в будинку, якому вже добре за півстоліття, такі негаразди на стояку каналізації таки ж будуть).

Диспетчерська, яка має робити хоч щось, доповіла, що це не їхній клопіт.

ЖЕК, цебто обслуговуюча організація «Діброва», на телефонні дзвінки не реагує. Слухавку не беруть – та й по тому. Принцип у них, здається, такий: немає дзвінка — немає проблеми (добре, хоч до людей поки не дісталися, за прикладом Джугашвілі). Але та ж диспетчерська номерком поділилася: 400-82-15. Мо’, від люті, а мо’, щоб від них відчепилися, то «стрілки перевели»…

Майстер того ж таки ЖЕКу, пан Андрій (067-ХХХ-ХХ-ХХ), здається, почувається спокійно і врівноважено. Звісно, чого б то йому перейматися? Не його то клопіт! Велике діло: капітальну стінку розвалили просто так, сантехнічне обладнання у квартирі зняли теж просто так, людина зазнала великих витрат і збитків — знову ні за цапову душу. Ви б ото ще й про Закон згадали! Їй-бо, аж смішно робиться!

Та чи для сміху пишуться й ухвалюються закони? Чому працівники сервісних служб дозволяють собі поводитися неввічливо й недостойно? Чому мешканці, які роками сплачують немалі суми за «утримання будинків», мають самостійно вирішувати проблеми, які створені працівниками, котрі мали б ці проблеми вирішувати?

Цікаво, а скільки одержує вчитель за одного учня або за одне слово (це ще краще) чи продавчиня за одне натискання на клавішу касового апарата?
Читаючи закон, у Статті 7 «Права і обов’язки споживачів» можна натрапити й на твердження, що споживач має право: «1) одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів;…3) на відшкодування збитків, завданих його майну, шкоди, заподіяної його життю або здоров’ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг…».

Якщо повернутися до моєї історії, то послуги я не одержала, причому про якість навіть не йдеться, моєму майну завдані збитки через непрофесійні дії працівників ЖЕК «Діброва», причому якраз «внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг». Більше того, я ще й одержала пропозицію заплатити за явну некомпетентність і хамство – пан сантехнік відверто й неприховано вимагав гроші за те, що, за законом, входить в «утримання будинків».

Принагідно зауважу, що з однокімнатної квартири загальною площею менше 30 кв.м нараховують 143 грн.46 коп за утримання будинків і прибудинкових територій. То кого я маю утримувати? Сантехніка Павла? Який чомусь вирішив, що саме з мене він одержить відшкодування за всі свої життєві негаразди й розчарування. І навіть за курточку із світловідбивними елементами, яку чи то добрі люди дали, чи то яка бозна-звідки взялася…

Звісно, кожна людина може звернутися за захистом своїх порушених прав до суду, тим більше, що в цьому випадку все дуже чітко визначається Законом «Про житлово-комунальні послуги». Але у якій країні ми хочемо жити й чому дозволяємо зневажати себе, законодавство держави й навіть здоровий глузд? За що сплачуємо немалі гроші, сподіваючись на якісне обслуговування, а натомість слухаємо трагічні історії про два п’ятдесят?

Чи сантехнікам і ЖЕКам закон України не писаний?

P.S. Якщо когось зацікавили послуги справжніх гуру від сантехніки, редакція має у своєму розпорядженні їхні координати.

Наталія Коваль, спеціально для Vector News

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Декабрь 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031