Авторизація

» » » «Старі фото» Олексія Фазекоша: про долю, лідерство, зв’язок минулого та майбутнього у житті адвоката і політика

«Старі фото» Олексія Фазекоша: про долю, лідерство, зв’язок минулого та майбутнього у житті адвоката і політика

«Старі фото» Олексія Фазекоша: про долю, лідерство, зв’язок минулого та майбутнього у житті адвоката і політика

Є доволі розповсюджена думка, що насправді не існує ані минулого, ані майбутнього. Минулого немає, бо воно вже давно спливло й заховане в історії, а про майбутнє нічого не відомо, бо воно страшенно мінливе й найчастіше є просто витвором фантазії. Отож життя треба сприймати тільки як ту мить, яка ще не стала минулим, але вже набула чітких обрисів, що колись можна було тільки уявляти… Інші мудреці й філософи стверджують, що без минулого немає ані сьогоднішнього, ані, тим більше, майбутнього, бо все це — один шлях і один ланцюжок. Колишня стежка може стати широкою дорогою, але може й зникнути в пилюці або серед гострого каміння. Колишні думки можуть стати підґрунтям для майбутніх вчинків, які змінять прийдешнє, але можуть і розгубитися, так і не набувши виразності й навіть справжньою думкою ще не ставши.

Якщо у пересічного громадянина запитати, що може поєднувати ікони, картини з монахами, клоунами та мудреців з палаючими смолоскипами, і силу-силенну книжок - від Езопа та Сунь-Цзи до Захер-Мазоха та Вольтера, від спогадів Маргарет Тетчер до думок Паоло Коельо, від «Мистецтва укладати угоди» до «Фауста» - то на це питання ніхто не зможе відповісти, поки не завітає в гості до найвідомішого адвоката Закарпаття Олексія Фазекоша. Що власне ми й зробили. І були неймовірно здивовані тим, що побачили й почули. Бо ми вже знали Олексія Андрійовича як адвоката, і як людину, яка віднедавна вирішила повернутися у велику політику. Але старі фотографії з сімейного архіву О.Фазекоша надали нам зовсім нових знань про те, як і з чого формується Людина, Лідер і Фахівець.

Як би там не було, але оскільки така домашня обстановка свідчить про неабияку обізнаність людини, різновекторність її поглядів, всеохоплюючу пристрасть до нових знань, слова та схильності до роздумів над сьогоденним життям-буттям, то перше, про що ми запитали Олексія Фазекоша, дивлячись на фотографію, де він зображений зовсім маленьким, чи не випадково він простягав руку вперед, наче вказуючи на щось у майбутньому.
«Старі фото» Олексія Фазекоша: про долю, лідерство, зв’язок минулого та майбутнього у житті адвоката і політика

- Олексію Андрійовичу, то на що ви так захоплено вказуєте? Чи бачите ви сьогодні те, що вас захопило колись у дитинстві?
- Так, дійсно, перекладаючи нещодавно книжки, знайшов коробку зі старими світлинами, серед яких є й та, де я на щось вказую. І тут є привід замислитись, а як формується людина? Як формується характер, який потім стане долею? Чому хтось не може впоратися навіть із своїм обійстям, а хтось бере на себе відповідальність за долю міста, регіону чи навіть країни? Не є великою таємницею, що кожна людина починається з дитинства — із бабусиних казок, із колискової, із маминого яблучного пирога, із розмов із батьком… Із спогадів діда, який брав Берлин і отримав орден Червоного прапору. Із великодніх дзвонів і з подарунків на Новий рік. Із перших літер, які почали складатися в слова, а потім і в речення. Із понять рідна земля, честь, совість, правда, справедливість. Потім будуть перший клас і перший у житті іспит, перші випробування й перші розчарування, перше кохання й перша впевненість у своїй правоті… І навіть перше фантастичне оповідання в «Уральском следопыте» теж колись буде, і перша перемога в суді, і перша поразка. І поступово приходить вміння тримати удар, перемагати не тільки кулаком, але й словом, яке навіть Біблія ставить на перше місце. І бажання захистити слабшого, і прагнення зробити життя світлішим і приємнішим теж приходять, якщо казки колись сприймалися не як вигадка, а як мрія. І людська довіра, і людська вдячність, і бачення того шляху, який призначений Богом і малій батьківщині, і всій Україні. Ось так, на мою думку, формується характер, так формується доля, так формується людина.

- Декілька місяців назад ви майже шокували місцевий політичний бомонд своєю заявою про повернення у політику. Багато хто не вірив у це, аж ось вже проведена установча конференція, на якій були присутні депутати європейських парламентів та лідер партії «Соціалісти» Леонід Кожара. Також в Мукачево вже функціонує офіс закарпатського відділення партії. Як ви вважаєте, яку «політичну» фотографію слід зробити зараз, аби її переглядали й багато років потому?
- Я дуже добре пам’ятаю слова з пісні до культового фільму усіх радянських хлопчаків «Невловимі месники»: «Якщо знову над світом вдарить грім, Небо спалахне вогнем, Ви нам тільки шепніть, Ми на допомогу прийдемо». Так вже сталося, що партійні справи в моїй родині завжди стояли не на останньому місці. Мати колись була секретарем міськкому Компартії в Мукачево, а батько – секретарем райкому. Я цього ніколи не приховував. Більше того, саме споглядаючи за тим, як сумлінно вони виконували свою роботу, я розумів, що і як повинен робити я сам. Взагалі, хочу сказати, що все моє життя – це боротьба за лідерство. Ось в Україні з давніх-давен кажуть, що найдовша дорога починається із першого кроку, а найбільша ріка — із крихітного джерельця. Чи маємо ми підстави сумніватися в народній мудрості? Мабуть, що ні. Треба тільки зважати, що перші кроки бувають невпевненими, а джерельцям часто доводиться долати і мул, і каміння. Проб’ється потічок через усі перепони — стане могутньою рікою, навчиться дитина твердо стояти на ногах і йти вперед, хоч би які негаразди на її шляху не траплялися, — зможе змінювати життя, і не тільки своє. До чого я веду: партія «Соціалісти» сьогодні – це ще не могутній Дніпро, але вже дуже міцний політичний потік, з неймовірно потужною ідеологічною складовою й розгалуженими струмками, які наповнюють його з усіх регіонів України.

- Напевне, що «закарпатський потік», хоча й створений нещодавно, стане міцною основою для «Соціалістів», чи не так?
- Насправді сьогодні я вже досить вправний гравець на політичній арені. Свого часу я брав активну участь в роботі Народного Руху разом з покійним В’ячеславом Чорноволом. Дуже добре пам’ятаю, як народжувався рух інтелігенції за зміни в України. Врешті-решт, саме Ужгородська міська рада першою виступила проти ГКЧП – це й був початок моєї політичної діяльності, разом з Емілом Ландовським, першим демократично обраним мером в Ужгороді. Не можу не згадати й Йосипа Баглая, адже саме завдяки йому у свідомості співгромадян актуалізувалися постаті й події, замовчувані чи й заборонені для згадки в комуністичні часи. З-під його пера постала ціла галерея портретів видатних культурних, наукових, громадсько-політичних провідників. Йосип Баглай відзначався особливою принциповістю й послідовністю у відстоюванні українських цінностей, найважливішою з-поміж яких для нього була українська мова. Пам’ятаю й нашого славетного історика Михайла Тиводара, праці і думки якого стосовно «русинства» на Закарпатті є надзвичайно актуальними з погляду на сучасні проблеми сепаратизму, національного радикалізму тощо. Я всіх їх добре пам’ятаю, і їх настанови для мене "живі" як ніколи.

Всім відомо, що дуже тривалий час я співпрацював і з соціал-демократичними партіями. Двічі був обраний депутатом Мукачівської міськради. Безпосередньо працював над створенням Народно-трудового союзу. Тож мій досвід у поєднанні з ідеологією «Соціалістів», які пропонують відмовитися від неоліберальної моделі на користь соціальної альтернативи – стратегії людського розвитку в ім’я гідного життя для всіх громадян, дійсно мають великі шанси на політичний успіх.


А механізми найближчих змін у країні, то вони перебувають у площині досягнення цілі – створення соціальної держави з урахуванням української специфіки. Така держава забезпечуватиме умови для створення справедливого суспільства, подолання бідності та нерівності, підтримки малозабезпечених верств населення. Також партія підтримує необхідність націоналізації об’єктів, які були приватизовані з порушенням чинного законодавства, та об’єктів, знаходження яких в приватній власності шкодить національним інтересам України. Врешті-решт, партія вважає за необхідне розвиток в Україні ринку землі через обіг права оренди землі сільськогосподарського призначення із застосуванням всіх необхідних обмежень щодо нецільового використання земельних ресурсів, заборони спекулятивних операцій із землею тощо. Іншими словами «соціалісти» продукують повернення до створення національної ідеї, якої вже багато років не може запропонувати ніхто з інших сил лівого формату. І я вже бачу, що комусь заважає поява нової проєвропейської прогресивної сильної соціалістичної сили, яка може посісти лідируючі позиції в українській політиці. Але вимушений розчарувати усіх противників соціалізму, які нам перешкоджають: ми впевнено крокуємо до перемоги, ми налаштовані на те, щоб зробити Україну потужною державою. А життя покаже, хто буде визначати тенденції розвитку України.

- Здавалося б, чого варте звичайне слово. Але тим не менш, вам ніколи не закидали про те, що ви відноситесь до життя дуже по-філософські?
- По-перше завжди потрібно обміркувати свої слова перед тим, як щось сказати, тому що все нами сказане несе за собою певні наслідки, а по-друге, кожне наше слово поселиться в серці співрозмовника і визначатиме його подальше відношення до вас. Також не варто нічого приховувати та недоговорювати, бо справді це приносить нам болі та картань, голова забита лише роздумами, що б це могла приховати від вас та чи інша людина. Яскравим прикладом цього можуть слугувати слова відомої української поетеси Ліни Костенко "Страшні слова, коли вони мовчать!". А ще мені імпонує вислів Ларошфуко: "Справжнє красномовство — це вміння сказати все що треба, і не більше, ніж треба", чи я і намагаюсь слідувати по життю.
«Старі фото» Олексія Фазекоша: про долю, лідерство, зв’язок минулого та майбутнього у житті адвоката і політика

Що ж стосується філософії… Знаєте, президент Ірландії Майкл Хіггінс взагалі обстоює думку про виключне місце філософії в масовій освіті, вважає, що поширення методів філософського дослідження серед широких верств суспільства дозволить у майбутньому ефективніше вирішувати глобальні проблеми. І я теж гадаю, що філософія в українських реаліях може стати вагомим чинником суспільних змін. Чому я вважаю, що філософія може змінити наше суспільство? Якщо брати до уваги загальносвітовий контекст, то людство нині досягнуло етапу, коли кількість фактологічних, емпіричних знань накопичується у нечуваній прогресії, але водночас ми відчуваємо брак їхнього осмислення. Йдеться, зокрема, про нашу історію, про розуміння того, де перебуває і куди рухається Захід, сучасна цивілізація, Україна загалом.

Наприкінці ХХ століття була опублікована низка бестселерів, автори яких намагалися взяти на себе функцію такого осмислення: «Кінець історії та остання людина» Ф. Фукуями, «Зіткнення цивілізацій» С. Гантінгтона тощо. Однак з позиції сьогоднішнього дня ми можемо констатувати, що це були надто прості, поверхові «діагнози». Проблема такого осмислення в Україні є особливо актуальною. Філософія — це дуже важлива культура, яка допоможе нам не лише осмислити себе, власне місце у світі, а й сприятиме здійсненню певного прориву. Я читаю багато книжок, спостерігаю за реаліями, ознайомлююсь із сучасними дослідженнями в галузі права та політології тощо й розумію, що йдеться про загальний тренд. Ми потребуємо переосмислення, іншого бачення, створення іншої програми дій, адже попередні вже перестали «працювати». Філософія ж, власне, й займається створенням світогляду, певної картини світу. Шляхом вивчення самих лише фактів і подій досягнути цього неможливо. Ми повинні вміти інтерпретувати світ. Пошук таких внутрішніх зв’язків у політиці, адвокатурі й житті регіону і є моєю власною справою, або як ви кажете - справою філософії.

Але я скажу ще більше. Кожна людина потребує трьох базових навичок: читання, писання і промовляння. На жаль, сьогодні ми втрачаємо їх. Ідеться про вміння сприймати тексти високого ступеню складності, а отже, про вміння концентруватися хоча б протягом 30 — 40 хвилин. Для сучасної людини це вже проблема. Читання тексту — це завжди зламування певного «коду». Коли ми читаємо, то вчимося декодувати символи в сенси. Будь-яка книжка — це модель розуміння світу загалом. Коли ж ми намагаємось описати прочитані сенси в невеличкому есе, відбувається ще один крок до саморозвитку. І третє засадниче уміння — обговорення цих сенсів з іншими людьми. На цьому досі ґрунтується європейська цивілізація — це культура читання, культура писання та культура дискусії. Хтось із читачів може заперечити, що такі навички є в кожного, але це не так. Ідея народжується у свідомості, але, щоб «перекласти» її в текст й щоб потім обговорювати ці викладені в текстах ідеї, необхідно вчитися. Ці вміння необхідні всім людям, не лише фаховим філософам, адвокатам чи політикам — з них постають держава, корпорація, сім’я. Це — основа всієї європейської традиції. І я впевнений в найближчому майбутньому – й основа української традиції теж.

Розмовляв Іван Правдін

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Февраль 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728