Авторизація

» » » Голова КС Станіслав Шевчук: Важко вимагати від простих людей коритися владі закону, якщо він приймається в неконституційний спосіб

Голова КС Станіслав Шевчук: Важко вимагати від простих людей коритися владі закону, якщо він приймається в неконституційний спосіб

Після внесення змін до Конституції лунало чимало думок щодо нових можливостей для захисту громадянами своїх прав. Однак нові редакції закону «Про Конституційний Суд України» та процесуальних кодексів додали скептичних оцінок. Хто ж має рацію: ті, хто вважає, що повноваження КС скоротилися, чи автори реформ, які обіцяли громадянам ефективний інструмент для відстоювання своїх прав? Із цього питання ми почали розмову з Головою Конституційного Суду Станіславом ШЕВЧУКОМ.
«На перший план виходять права людини та їхній конкретний захист з боку КС»
— Станіславе Володимировичу, ваша позиція як науковця: нинішні повноваження КС ширші з точки зору ефективності конституційного контролю, ніж раніше, чи навпаки?
— Я вважаю, що Суд сьогодні отримав найефективніші повноваження для конституційного контролю у вигляді конституційної скарги. Адже на її підставі будь-який закон може бути визнано неконституційним.
Раніше у нас переважав більш абстрактний конституційний контроль. Суд, як правило, переймався вирішенням спорів про повноваження між Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Президентом та іншими абстрактними питаннями. Тепер на перший план виходять права людини та їхній конкретний захист з боку КС.
Хоча такі скарги можуть стосуватися тільки законів, а не всіх актів держави включно із судовими, як, наприклад, у Німеччині, але це тільки перший крок. Його треба опрацювати доктринально, подивитися, як цей інститут дії на практиці, й тоді вже робити наступні кроки.
Думаю, наша перспектива, до якої слід прямувати, — це конституційна скарга за прикладом Німеччини. І, звичайно, наше завдання — домогтися, аби КС за авторитетом у суспільстві не поступався органу конституційної юрисдикції цієї країни.
— Однак сьогодні ми доволі далекі від цієї мети. Адже нинішня конституційна скарга — це бліда тінь того інституту, який відстоювали ваші попередники, як-от: перший Голова КС Леонід Юзьков чи суддя Павло Євграфов.
— Процедура ампаро, тобто можливість захисту конституційних прав і свобод на підставі конституційної скарги, — це ідеал, до якого треба прагнути. Сьогодні законодавець визначив, що в нас діятиме нормативна скарга. На мою думку, наразі рано говорити, як складатиметься практика, доки не будуть розглянуті перші скарги.
Але це не означає, що цей інститут буде законсервований у такому вигляді. Із чогось треба починати.
— Однак Суд не зможе вийти за встановлені законодавцем межі. Що заважатиме становленню цього інституту і чи не обмежує профільний закон повноваження самого КС?
— Ні, обмеження повноважень не відбулося. Більше того, я вважаю прогресивним той факт, що Суд позбувся обов’язку офіційного тлумачення законів. Раніше це чомусь вважалося якоюсь сакральною функцією. Але цілком логічно, аби питанням тлумачення норм права, їхнім практичним застосуванням займався найвищий орган у судовій системі.
Що стосується ефективності конституційної скарги, то є кілька проблем, які можуть цьому завадити. Насамперед це розуміння цього інституту, пов’язане із правовою культурою, менталітетом і усвідомленням сучасних тенденцій конституційного права. Адже ми вивчали цю дисципліну з точки зору формування та регулювання відносин між органами влади. Насправді необхідно приділяти увагу критеріям визначення конституційності законів з погляду обмеження прав і свобод людини, їх сутності та змісту, тобто категоріям, що походять з природного права.
— Позбавлений права офіційного тлумачення, КС не зможе впливати на вирішення спорів щодо правозастосування. На думку експертів, якби КС міг швидко поставити крапку в таких спорах, це було б набагато ефективніше, ніж очікувати, коли судді дійдуть згоди з цього питання. До того ж кожні 3 роки відбуватиметься ротація складу Великої палати ВС, тож може змінюватися і домінуюче тлумачення такої норми.
— Це так, але існують тисячі питань, що вимагають тлумачення, яке матиме нормативну силу. Я не впевнений, що КС спроможний їх усі охопити. Тож ВС впорається із цим швидше.
«Суддя не може застосовувати закон, якщо вважає його неконституційним»
— Однак і раніше Суд тлумачив не всі норми, а лише доктринальні, щодо яких не було єдності в касаційних судів. Такі як, скажімо, спори про юрисдикцію. Сьогодні є, наприклад, розбіжності між суддями та органами прокуратури щодо розуміння словосполучення «здійснює підозру», що безпосередньо стосується гарантій незалежності суддів.
— Прагнення шукати правди десь «нагорі» відображає рівень нашої правосвідомості. Слід більше довіряти суддям будь-якої ланки. Наприклад, унаслідок проведеної реформи право на апеляцію за Конституцією у нас стало, по суті, абсолютним. Натомість у країнах англосаксонського права 90% спорів остаточно вирішується у першій інстанції. Адже там довіряють судовій системі.
Стосовно вашого прикладу: деякі слідчі судді під «здійсненням» розуміють безпосереднє вручення підозри, а не лише її візування. Я теж схиляюся до такої позиції.
З іншого боку, раніше суди могли напряму звертатися до нас у разі сумнівів щодо конституційності певної норми. І КС міг дати свій висновок, що було особливо важливим, коли спір стосувався доктринальних питань конституційного права. Тепер вони повинні самостійно застосовувати закон з урахуванням норм Конституції, гарантій прав людини, а на такі дослідження у них просто не вистачатиме часу.
— Отже, в цьому питанні все ж відбулося звуження повноважень КС?
— Погоджуюся, що обмеження права судів загальної юрисдикції на безпосереднє звернення до КС має місце. Напевне, автори реформи вважали, що наявність конституційної скарги певною мірою компенсує попередній механізм. Адже людина, яка пройде всі інстанції, матиме можливість звернутися до нас, якщо вважатиме закон, котрий був застосований для вирішення її спору, неконституційним.
Хоча не зрозуміло, навіщо витрачати на це сили і час. Тим більше що суддя не може застосовувати закон, якщо вважає його неконституційним.
— Проте у ВС окремі колегії наполягають на тому, що судді повинні послуговуватися актами, які є чинними на момент розгляду справи. Навіть якщо є подання до КС з обґрунтуванням неконституційності закону. Хоча у 1996 році Пленум ВСУ видав постанову, де наголошував на застосуванні Конституції як акта прямої дії. Сьогодні ця доктрина змінилася?
— Ні, Основний Закон, його норми мають найвищу юридичну силу. Водночас, крім букви Конституції, є ще її дух, принципи, критерії можливості обмеження прав людини. Це дуже серйозні категорії, якими навряд чи здатні оперувати судді першої інстанції. Та й це не їхня функція. Тож, якщо суддя має сумніви в конституційності норми певного акта, в нього повинна бути процесуальна можливість для безпосереднього звернення до КС.
— Отже, вимога застосовувати закон, який суддя вважає неконституційним, є неправомірною?
— Якщо є розбіжності між нормами закону і Конституції, судді зобов’язані застосовувати останню. Інша річ — на яких критеріях ґрунтуються ці переконання.
Змушувати суддів послуговуватися чинними законами, які апріорі мають сприйматися як конституційні, — це рудимент радянської освіти. Як каже мій вчитель — суддя Європейського суду з прав людини у відставці, професор Володимир Буткевич, за такого підходу суддя може із сотні тисяч нормативних актів, які діють у країні, вибирати ті, що йому подобаються, і на їх підставі виносити рішення. Але це не матиме нічого спільного з верховенством права.
— Може, в тому і був сенс реформи: дати судді можливість вибирати акт, необхідний для прийняття рішення на користь певної сторони?
— Не думаю, що архітектори реформи закладали в неї такий зміст. Напевне, вони хотіли змінити чинну систему, але зробили це так, як змогли.
«Достойні люди оберуть достойних кандидатів і навпаки»
— Ви також намагалися змінити ставлення парламенту до Конституції. Запрошували на зустрічі лідерів фракцій, зокрема, для того, щоб роз’яснити вимоги до законотворчого процесу. Та, схоже, до вас не дуже дослухалися. Адже й у нових актах маємо такі правові конструкції, як «авторитет у суспільстві», «значний досвід», «бездоганна репутація» тощо. Чи відповідає така термінологія принципу визначеності як складової верховенства права?
— Звичайно, законодавець повинен уникати таких оціночних понять, аби суддя не здогадувався, що малося на увазі. Особливо якщо йдеться про відповідальність чи обмеження прав людини.
— А якщо це вимоги до кандидатів на певні посади? Як виміряти наявність таких якостей?
— Свого часу ректор Чернівецького університету, професор Євген Ерліх увів таке поняття, як «соціологія права». Він звернув увагу, що оціночні поняття на кшталт «злісне хуліганство» чи «добросовісність» наявні у багатьох кодифікованих актах різних країн. Їх тлумачать у контексті вимог сьогодення під час розгляду конкретної справи. У цьому випадку суддя діє як законодавець.
Що стосується виміру названих понять, то все залежатиме від суб’єктивного сприйняття цих категорій тими, хто повноважний оцінювати їх наявність. Якщо це будуть достойні люди, то вони оберуть достойних кандидатів і навпаки.
Візьміть, наприклад, вимоги до судді Європейського суду з прав людини: високі моральні якості, визнаний рівень компетентності тощо. І та держава, яка пропонує кандидатів до обрання, й визначає їхню відповідність цим критеріям.
— Оскільки ви також були суддею ad hoc ЄСПЛ, вас, очевидно, можна вважати авторитетною людиною з високими моральними якостями. А як суспільству зрозуміти, хто має в нього авторитет? Завтра якийсь блогер скаже, що має авторитет, бо в нього — мільйон підписників, і ми маємо визнати за ним право давати оцінку?
— Я не ризикнув би сказати, що є авторитетом у суспільстві, це — ваша оцінка. Хоча визначення авторитетності — це давня проблема, до якої звертався німецький філософ і соціолог Юрген Хабермас.
Наприклад, вченому для того, щоб вважатися авторитетним, достатньо визнання кількох десятків колег, оскільки такої кількості науковців, скільки є підписників у блогера, просто не існує. Тому і формується ілюзія, що кількість появ на телеекрані чи переглядів у YouTube прямо пропорційна авторитету людини в суспільстві. За такої логіки достатньо не дивитися телевізор і в людини не буде жодних авторитетів.
«Без КС не буде ні демократії, ні держави»
— Ваше спілкування з керівниками фракцій допомогло сформувати в них відчуття авторитетності Суду та Конституції?
— Ми тільки на початку великого шляху до цього. Адже раніше в парламенті весь час формувалася думка, що КС — це корумпований орган, де працюють «люди Президента», які приймають рішення йому на догоду. Причому гаранти змінювалися, а кліше залишалося. Із цього зачарованого кола виходу начебто не було.
Сьогодні ми намагаємося пояснити народним обранцям, чим займаємося, як приймаємо рішення, з якими проблемами стикаємося. А головне — що без Конституційного Суду не буде ні демократії, ні ефективної держави.
— Чому? Не працював же КС майже 1,5 року після «помаранчевої революції», бо не призначалися судді, цей склад майже рік не ухвалював рішень, і нічого — армагедону не сталося.
— Так, але чи варто надалі з цим експериментувати? Політики мають усвідомлювати, що їхні нападки на єдиний орган конституційної юрисдикції підривають засади системи стримувань і противаг, тобто основи державної влади.
— І якою сьогодні ви бачите роль Суду? Це має бути орган, який вчить конституційному праву всі гілки влади, чи такий собі наглядач за ними, який дає по руках тим, хто посягає на права і свободи або чужі повноваження?
— Дивіться: за останні кілька місяців ми прийняли два рішення, якими визнано неконституційними в цілому два закони — про мовну політику та про референдум. І це говорить про те, що Суд стоятиме на сторожі дотримання конституційних вимог до законотворчості. Були розмови з лідерами фракцій з приводу того, як нам спільно захищати Конституцію в умовах кризи легітимності влади і довіри один до одного.
— Вони погодилися?
— Так, принаймні всі позитивно сприйняли таку пропозицію. І це тільки початок. Розумію, такі зустрічі можуть викликати необґрунтовані підозри щодо нібито обговорення конституційних подань і рішень, але впевнений, що вони потрібні для підтримання того ж авторитету Суду.
— Навпаки, незаангажований спостерігач уважатиме, що бодай судді КС змусять нинішній парламент поважати процедуру. Адже те, що відбувалося під час процесуальної реформи, прийняття закону «Про Вищий антикорупційний суд», 5 років тому юристові могло хіба що примаритися у жахливому сні.
— Звісно, це питання авторитетності влади в суспільстві. Важко вимагати від простих людей коритися владі закону, якщо він приймається в неконституційний спосіб.
— Та чи не відкрив Суд «скриньку Пандори», вимагаючи від парламенту неухильного дотримання процедури? Адже вже є кілька подань, які ставлять під сумнів ухвалення реформених законів з тих самих підстав — порушення Регламенту ВР.
— Було б надто спрощено сприймати ці рішення як такі, що означають неодмінне скасування закону через те, що один народний депутат натиснув кнопку за іншого. Якщо уважно прочитати тексти цих актів, то з’ясується, що в них наведені критерії того, які системні порушення можуть мати наслідком визнання неконституційним такого закону.
По-перше, якщо вони призвели до викривлення результатів голосування. По-друге, якщо було порушено право законодавчої ініціативи. По-третє, якщо розгляд проекту відбувався не за конституційною процедурою.
Крім того, до функцій Суду не входить контроль за дотриманням усіх вимог Регламенту ВР, а тільки тих, що мають конституційний рівень. Тож не варто очікувати, що КС визнаватиме неконституційними 90% актів парламенту через найдрібніші відхилення від процедури.
І, звичайно, ми маємо реагувати на такі порушення. Причому найкращим інструментом для цього є превенція, аби народні депутати усвідомили, що не можна брутально порушувати Конституцію.
— Чи повинен КС, реагуючи на такі порушення, враховувати обставини ухвалення того чи іншого акта або суспільний запит на його прийняття?
— Це називається революційна доцільність, коли воля народу виходить з берегів і фіксує певні акти. Але це не може тривати довго. Є й наукові праці, які так і називаються: «Конституція і революція». З цього приводу можна провести не одну конференцію чи круглий стіл.
Конституція не може слугувати інструментом для знищення держави, повалення демократичного ладу. Якщо режим є легітимним, якщо він дотримується демократичних принципів, то Суд і громадяни мають ставати на його захист. Якщо ж він стає корумпованим, якщо владу починають узурпувати, то в народу виникає природне право на повстання.
«Навряд чи людина, яка звертається до нас, хоче лише ввійти в історію»
— Аби не заглиблюватися в політику, повернімося до конституційної скарги, що також покликана захистити права народу. Проте виявилося, що закон дещо відкоригував ці очкування. Зокрема, рішення КС навіть не буде підставою для перегляду справи, якщо судове рішення в ній буде виконане. Чи є за таких обставин сенс звертатися до КС? Може, ліпше, не гаючи часу, звертатися до Страсбурга, чий вердикт стане підставою для перегляду?
— Дійсно, це ще один аргумент на користь того, що у нові кодекси закралася, будемо вважати, помилка. Рішення ЄСПЛ вимагає від держави restitutio in integrum, тобто поновлення первісного стану, що існував до порушення. Такий саме підхід має застосовуватися і до рішень КС, адже йдеться про ті самі права і свободи.
Навряд чи людина, яка звертається до нас, хоче лише ввійти в історію як автор скарги, розгляд якої завершився рішенням про визнання неконституційним норми закону. Їй важливо захистити свої права, отримати відшкодування та повернути відносини до попереднього стану.
Можливо, деякі автори цих змін уважали достатнім, аби громадянин міг ініціювати скаргу щодо закону, який є потенційно неконституційним. Нагадаю, що Суд не має права самостійно порушити будь-яке провадження. Тож, виконавши роль ініціатора, особа захистить на майбутнє права інших громадян, а сама залишиться ні з чим, крім морального задоволення. Бо навряд чи до того часу, як буде оголошено висновок КС щодо скарги, рішення в його справі залишатиметься невиконаним.
Виходить, має місце або такий умисел, або нерозуміння законодавцем природи конституційної скарги. Адже вона спрямована як на аналіз конституційності закону, так і на restitutio in integrum, за аналогією зі страсбурзьким судом. Переконаний, що ці положення кодексів необхідно змінювати, але КС не є суб’єктом законодавчої ініціативи і не може взяти на себе цю місію.
— Але ж законодавець дав КС право постановити забезпечувальний наказ. Щоправда, у виняткових випадках. Чи є вже приклади, коли Суд скористався ним?
— Ні, жодного такого випадку ще не було. Закон, дійсно, дозволяє зупинити виконання судового рішення на час розгляду скарги. Тобто теоретично такий інструмент є, але те, як часто він буде застосовуватися на практиці, покаже час.
— А які випадки вважатимуться винятковими?
— Це напрацьовуватиметься практикою. Як з відмовними ухвалами. Ми вже проаналізували понад півтори сотні конституційних скарг, щодо яких прийнято рішення повернути їх заявникам. Одночасно ми узагальнили підстави відмови і методом індукції — від часткового до загального — сформулювали 15 критеріїв неприйнятності. Невдовзі ми надрукуємо їх у своєму «Віснику», аби громадяни могли визначитися, чи має їхня скарга підстави для розгляду Судом.
Те саме стосується й розвитку конституційного права. Кожна людина індивідуальна, і внаслідок реформи вона стала носієм суб’єктивного конституційного права. Тобто якщо держава, наразі — в особі парламенту, порушує конституційні права особи, остання має можливість звернутися до КС, і ми висловимо правову позицію із цього приводу. Отже, через наші рішення права, закріплені в Конституції, отримують, по суті, свій розвиток.
Це той самий феномен, як, скажімо, у США, де конституційні права отримують розвиток через судові прецеденти. І там уже близько 500 томів таких справ.
— Але ж у тих же Сполучених Штатах можна звернутися із позовом про оскарження актів, які можуть завдати шкоди чиїмось правам у майбутньому. Наприклад, щодо антиміграційних указів Доналда Трампа. У нас потрібно чекати, доки ці права порушать, аби спочатку пройти всі судові інстанції й лише потім оскаржити закон у КС.
— Не готовий сказати, наскільки була б ефективною модель абстрактної конституційної скарги у наших реаліях. Але парадокс нашої моделі в тому, що ми взяли концепцію «жертви», яка застосовується ЄСПЛ, і одночасно ввели поняття «остаточне судове рішення», яке не може переглядатися навіть за умов застосування закону, що порушує права людини. І це викликає здивування.
«Відверта неповага до Конституції та законів провокує суспільство на зневагу влади в цілому»
— Є ще один аспект, що дивує. Маємо приклади, коли Суд визнавав неконституційними ті чи інші норми, однак громадянам це не принесло жодного зиску. Наприклад, щодо оподаткування пенсій. Адже позиція ВС зводиться до того, що закон не був визнаний неконституційним, отже, прийняті на його підставі рішення не можуть переглядатися.
— Тут діє принцип презумпції конституційності. Тобто доки ми не встановили зворотного, закон вважається конституційним. Інакше матимемо розвал правої системи, оскільки ніхто не виконуватиме законів, доки КС не підтвердить їхню конституційність.
Згадане вами рішення стане запобіжником на майбутнє. Адже тепер відомо, що пенсії не можуть оподатковуватися, оскільки є соціальними виплатами, а не доходом.
— Проте це не завадить парламенту знову прийняти таку саму норму, як було, наприклад, із довічним грошовим утриманням для суддів.
— Тоді ми знову визнаємо її неконституційною, причому набагато швидше, ніж першого разу. А те, що раз у раз порушуються гарантії незалежності суддів і цей факт вже був установлений рішенням КС, є неприпустимим для правової держави. Складається враження, що судді сприймаються законодавцем не як представники державної влади, а як працівники якоїсь другорядної установи, яких можна тероризувати, чиїми правами можна нехтувати.
Для того щоб парламент, як кажуть, на наступав на одні й ті самі граблі, необхідно налагоджувати діалог між Президентом, Верховною Радою, Урядом і Судом. Аби кожен розумів, що ігнорування рішень КС позначатиметься й на їхньому авторитеті в суспільстві. Адже відверта неповага до Конституції та законів провокує суспільство на зневагу влади в цілому, ставить під сумнів її легітимність.
— Проте і тут Суд доклав своїх рук, дозволивши ще деякий час послуговуватися нормою щодо підслідності злочинів на території закладів пенітенціарної системи, яку він визнав неконституційною.
— Тут є свій парадокс. З одного боку, норма, що визнана неконституційною, не має права на подальше життя. З другого — має бути перехідний період, аби не траплялося правових струсів з погляду функціонування держави. Законодавець має сам визначитися, хто ж буде здійснювати досудове слідство у цій категорії справ, аби не утворилася прогалина в цьому регулюванні.
— Нічого не сталося б: займалися б цим ті, хто і раніше, до появи цієї норми.
— Зачекаймо ще місяць, і хай це підтвердить парламент. Так буде правильно з точки зору принципу поділу влади і логіки конституційної реформи.
— Можна укладати парі, що нардепи навіть не згадають про цей обов’язок. Принаймні на цей пленарний тиждень такий проект навіть не включено до порядку денного.
— Тоді ця норма автоматично втратить чинність з 25 липня. Раніше таких повноважень у КС не було, тож будемо вчитися займатися кожен своїми функціями.
Із чим я погоджуюся, то це з тим, що неконституційні норми мають втрачати чинність одразу з ухваленням рішення Суду. І в переважній більшості випадків КС так і робитиме.
«Ми прагнутимемо досягти такого ж рівня впливу, як перший склад КС»
— Раніше КС міг указати на преюдиціальність свого рішення. Таких випадків було лише 5, здебільшого пов’язаних із соціальними виплатами, але це принаймні давало громадянам можливість відновити порушені права в судах загальної юрисдикції. Яка роль відводиться сьогодні єдиному органу конституційної юрисдикції? Статиста з обліку порушень?
— На таку роль ні я, ні мої колеги не погодимося. Рішення КС повинні не просто констатувати порушення, вони мають виконуватися. Не можна миритися з фактами невиконання або, як зазначалося, ігнорування рішень Суду. Якщо в Конституції сказано, що вони є обов’язковими, це своїми діями мають доводити всі суб’єкти влади.
— Проте, на жаль, частіше відбувається навпаки: КС визнає норму неконституційною, вона втрачає чинність, але парламент не квапиться заповнити прогалину. До речі, чи відновлюється у такому випадку попередня редакція положення, що існувало до внесення змін?
— Ні, якщо Суд у своєму рішенні не вкаже на це. Інакше можна дійти до абсурду. Але якщо йдеться про зміни до законів, що звузили права і свободи людини, то з огляду на ч.3 ст.22 Конституції ми маємо таку можливість. Тобто якщо буде встановлено, що змінами звужені права, які існували раніше, то вважається, що до цього часу закон не суперечив цій конституційній вимозі. Отже, Суд має поновити права у тому обсязі, що існував до прийняття неконституційних змін.
Напевне, слід більш докладно наводити аргументи в мотивувальній частині рішення, аби вони сприймалися суспільством. Якщо порівняти наші тексти з тими, що були 4—5 років тому, то можна побачити, що ми до цього прагнемо. Щоправда, є й інша крайність, наприклад у Німеччині, де рішення сягають сотень сторінок.
Візьміть, зокрема, рішення щодо психіатричної допомоги. В ньому викладені наріжні позиції стосовно неприпустимості обмеження волі без судового рішення, яких випадків це не стосувалося б: чи примусового поміщення до психіатричної лікарні, чи затримання на блокпості. Й у нових процесуальних кодексах нарешті закріплений судовий контроль за правами обмежено дієздатних осіб. Це безумовний прогрес, хоча і не такий великий, як того хотілося б.
— Але якщо порівняти авторитет в органів влади першого складу КС і нинішнього, то, напевне, він буде не на вашу користь.
— До першого складу КС входили зірки тієї системи. І, безумовно, він мав заслужений авторитет. Сьогодні ми будуємо нову систему конституційного контролю, що діаметрально відрізняється від старої. Якщо раніше в КС переважала доктрина правового позитивізму, то сьогодні — судового активізму. Але ми прагнутимемо досягти такого ж рівня впливу, який мав перший склад КС, до якого входив, зокрема, мій вчитель, професор Петро Мартиненко, якого, на жаль, уже немає з нами.
— Оскільки невдовзі ми відзначатимемо День Конституції України (інтерв’ю записувалося наприкінці червня), хочеться почути вашу оцінку: Основний Закон став сьогодні актом найвищої юридичної сили чи атрибутом, на якому складають присягу, але потім не відкривають його?
— На жаль, поки що атрибут. Але якщо нам усе вдасться, Конституція стане ефективним інструментом відстоювання прав і свобод людини і громадянина. Адже без її захисту з боку судової системи вона так і залишатиметься атрибутом держави.
— Будемо сподіватися, що КС це вдасться ще за вашої каденції.http://zib.com.ua/
Голова КС Станіслав Шевчук: Важко вимагати від простих людей коритися владі закону, якщо він приймається в неконституційний спосіб

Станіслав Шевчук: «Важко вимагати від простих людей коритися владі закону, якщо він приймається в неконституційний спосіб»

Матеріали за темою



Конституційний Суд — це запобіжник держави від популізму політиків, — Карасьов

05.07.2018



КС може скасувати відповідальність за незаконне збагачення

в„–29 (1327), 22.07—31.07.2017



КСУ розгляне справу щодо пенсій державних службовців

26.06.2018



Висновок КСУ у справі щодо недоторканності нардепів (текст)

21.06.2018



Рішення КС №3-р/2018 не вплине на якісний склад доказової бази

в„–22 (1372), 02.06—08.06.2018



У КС почали розбиратися зі скаргами громадян на законодавство

в„–21 (1371), 26.05—01.06.0218



Вперше в історії розглядатиметься конституційна скарга щодо підвідомчості справ про адмінправопорушення

21.05.2018



Аби виправдати свавілля парламенту, Верховний Суд визнав КС політичним органом

в„–18-19 (1368-1369), 10.05—18.05.2018



У КСУ пообіцяли нещадно боротися із кнопкодавством

в„–18-19 (1368-1369), 10.05—18.05.2018



Конституційні скарги можуть стати тягарем для КС

в„–16 (1366), 21.04—27.04.2018



Обрано заступника Голови Конституційного Суду

15.03.2018



Нові судді Конституційного Суду склали присягу

02.03.2018



КС визнав оподаткування пенсій неконституційним

28.02.2018



Президент призначив двох суддів Конституційного Суду

28.02.2018



Судді Конституційного Суду ухвалили регламент

22.02.2018



Обрано Голову Конституційного Суду України

21.02.2018



Які рішення можна очікувати від КС найближчим часом

в„–3 (1353), 20.01—26.01.2018



КСУ більше не головує в BBCJ

03.01.2018



КС визнав неконституційним виключення партією кандидатів у депутати

22.12.2017



КСУ скасував відповідальність за диктаторські закони, – рішення

в„–50 (1348), 23.12—29.12.2017


Завантажити більше публікацій
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/133602.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/133602.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Липень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031