Авторизація

» » » ВС зробив висновок щодо перерахування строку відбування покарання

ВС зробив висновок щодо перерахування строку відбування покарання

«Закон Савченко» підлягає застосуванню відносно періодів попереднього ув’язнення, які тривали до 20.06.2017 включно. Такий висновок зробив ВС в постанові №180/746/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
6 червня 2018 року
м.Київ
№180/746/16-к
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в складі:
головуючого — КРАВЧЕНКА С.І.,
суддів: ГРИГОР’ЄВОЇ І.В., МАЗУРА М.В., ОГУРЕЦЬКОГО В.П., ЩЕПОТКІНОЇ В.В. —
розглянула у відкритому судовому засіданні за касаційними скаргами першого заступника прокурора Дніпропетровської області та захисника Логойди Т.В. на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.07.2017 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016040330000265, щодо
Особи 3, Інформація 1, уродженця с.Мар’ївки Синельниківського району Дніпропетровської області, який не має місця реєстрації та постійного проживання, раніше неодноразово судимого, останнього разу — 27.12.2010 вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області за ч.2 ст.187 Кримінального кодексу із застосуванням ч.4 ст.70 цього кодексу до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК.
Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
За вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 23.05.2016, Особу 3 засуджено за ч.2 ст.187 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць із конфіскацією майна, яке є його власністю.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
До набрання вироком законної сили Особі 3 залишено раніше обраний запобіжний захід — тримання під вартою.
Строк відбуття покарання визначено рахувати з 11.04.2016.
На підставі ч.5 ст.72 КК зараховано Особі 3 у строк покарання попереднє ув’язнення з 11 до 13.04.2016 включно та з 13.04.2016 до набрання вироком законної сили.
Судом Особу 3 визнано винуватим у вчиненні в м.Марганці за обставин, викладених у вироку, розбою, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, скоєного особою, яка раніше вчинила розбій.
Як установив суд, 5.04.2016, приблизно о 8:31, на вул. Єдності Особа 3, погрожуючи Особі 5 застосуванням предмета, схожого на ніж, що вона сприйняла як реальну загрозу для життя та здоров’я, заволодів її мобільним телефоном Samsung GT вартістю 570 грн. та грошима в сумі 40 грн., завдавши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 610 грн.
Крім того, того ж дня, приблизно о 20:31, на вул. Красіна, 2 Особа 3, погрожуючи Особі 5 застосувати вищезазначений предмет, заволодів її сумкою з продуктами харчування, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 171 грн.
10.04.2016, приблизно о 20:25, неподалік будинку №69 на вул. Єдності Особа 3 вчинив напад на Особу 6. Приставивши до її живота предмет, схожий на ніж, погрожуючи його застосувати, що потерпіла сприйняла як реальну загрозу для життя та здоров’я, засуджений заволодів належними останній 200 грн., мобільним телефоном Nokia 220 DS вартістю 730 грн. та банківськими картками, чим завдав Особі 6 матеріальної шкоди на загальну суму 930 грн.
Окрім цього, 11.04.2016, приблизно о 5:21, неподалік автобусної зупинки на згаданій вулиці Особа 3 в такий самий спосіб учинив напад на Особу 7 і заволодів належними їй 23 грн., завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4.10.2016 вказаний вирок залишено без змін.
Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15.06.2017 за касаційною скаргою прокурора скасував на підставах, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.438 Кримінального процесуального кодексу, зазначене рішення апеляційного суду та призначив новий розгляд у цьому суді. Суд касаційної інстанції ухвалив уважати продовженим на 60 діб запобіжний захід Особі 3 у вигляді тримання під вартою.
За наслідками нового розгляду Апеляційний суд Дніпропетровської області, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, 26.07.2017 скасував згаданий вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й постановив свій вирок, яким вирішив уважати Особу 3 засудженим за ч.2 ст.187 КК до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч.5 ст.72 КК Особі 3 зараховано у строк покарання попереднє ув’язнення з 11.04.2016 до 26.07.2017 включно з розрахунку один день такого ув’язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду щодо Особи 3 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненнями до неї прокурор просить на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів прокурора зводиться до того, що суд апеляційної інстанції, всупереч приписам закону «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» від 18.05.2017 №2046-VIII, який набрав чинності 21.06.2017, зарахував Особі 3 у строк покарання попереднє ув’язнення з 21.06 до 26.07.2017 з розрахунку один день такого ув’язнення за два дні позбавлення волі замість одного. Цим, за твердженням прокурора, суд допустив неправильне застосування ст.72 КК. На думку сторони обвинувачення, згадана норма регулює лише процедурне питання, а тому на неї, враховуючи положення, які змінювалися, доповнювалися чи скасовувалися спеціальними законами, не поширюються вимоги стст.4, 5 вказаного кодексу. Крім того, у поданих доповненнях прокурор говорить про помилкове зарахування судом Особі 3 як попереднє ув’язнення періоду відбування засудженим покарання з 4.10.2016 до 15.06.2017.
У касаційній скарзі захисник Логойда Т.В., посилаючись на невідповідність призначеного Особі 3 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, здійснення апеляційного провадження за відсутності потерпілих, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. На думку скаржника, згаданий суд достатньою мірою не врахував відшкодування шкоди потерпілим, пом’якшуючих обставин — визнання Особи 3 вини та щирого каяття, натомість неправомірно визнав обтяжуючими обставинами скоєння злочину особою, яка раніше вчинила розбій, і те, що засуджений є безробітним, унаслідок чого призначив останньому надмірно суворий захід примусу. Крім того, захисник ставить під сумнів повідомлення потерпілим про дату, час та місце апеляційного розгляду.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Підстави розгляду кримінального провадження об’єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 3.04.2018 кримінальне провадження щодо Особи 3 на підставі ч.2 ст.4341 КПК було передано на розгляд об’єднаної палати Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла за клопотанням сторони обвинувачення, зважаючи на зміст наведених у касаційній скарзі прокурора доводів щодо неправильного застосування ч.5 ст.72 КК та заявлених ним вимог про скасування оспорюваного вироку, на зміни редакції згаданої норми в частині правил зарахування строку попереднього ув’язнення, внесені законом «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 №838-VIII та законом №2046-VIII, а також у зв’язку із цим на різні правові позиції в судовій практиці з питань застосування положень ч.5 вказаної статті КК в подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднакового застосування закону про кримінальну відповідальність судом касаційної інстанції в ухвалі містяться посилання на такі рішення.
Так, у постанові від 1.03.2018 колегія суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду погодилася з рішенням апеляційного суду про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк відбування покарання до 20.06.2017 за правилами ч.5 ст.72 КК (у редакції закону №838-VIII, з урахуванням принципу заборони зворотної дії закону, який «іншим чином погіршує становище особи»), а починаючи з 21.06.2017 — за правилами ч.5 ст.72 КК (у редакції закону №2046-VIII, відповідно до принципу прямої дії).
Натомість у постанові від 13.03.2018 колегія суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду виклала правовий висновок, згідно з яким у разі, якщо станом на 20.06.2017 особа мала право на застосування до неї положень, передбачених ч.5 ст.72 КК ( редакції закону №838-VIII), відповідно до ч.2 ст.5 КК відсутні підстави для застосування щодо неї положень закону №2046-VIII, яким погіршуватиметься становище цієї особи.
Крім того, колегія суддів звернула увагу на те, що практика неоднакового застосування положень ч.5 ст.72 КК у редакціях законів №838-VIII та №2046-VIII, що набрав чинності 21.06.2017, є поширеною в багатьох судах.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечити додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього кримінального провадження об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, вважав, що касаційні вимоги захисника необхідно задовольнити частково через допущені апеляційним судом порушення кримінального процесуального закону.
Засуджений Особа 3 заявив клопотання про здійснення касаційного провадження без його участі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах й у доповненнях, колегія суддів об’єднаної палати дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, а скаргу прокурора слід задовольнити частково на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винуватості Особи 3 у вчиненні суспільно небезпечних діянь, правильність їх кваліфікації за ч.2 ст.187 КК в касаційних скаргах не оспорюються. Тому згідно зі ст.433 КПК у зазначеній частині оскаржуване судове рішення в касаційному порядку не перевіряється.
Усупереч твердженням захисника, у скарзі призначене апеляційним судом Особі 3 покарання відповідає вимогам стст.50, 65 КК.
Як убачається з матеріалів провадження, при виборі засудженому заходу примусу суд апеляційної інстанції врахував усі обставини, які, за законом, мають правове значення.
Зокрема, цей суд урахував ступінь тяжкості вчиненого Особою 3 кримінального правопорушення, обсяг суспільно небезпечних дій засудженого, який, погрожуючи потерпілим предметом, схожим на ніж, учинив 4 напади. Крім того, суд узяв до уваги щире каяття засудженого й визнав це обставиною, що пом’якшує покарання. Обставиною протилежного змісту суд визнав скоєння злочину щодо особи похилого віку. Суд апеляційної інстанції також зважив на дані про Особу 3, який неодноразово притягався до кримінальної відповідальності й на шлях виправлення не став. Повною мірою врахувавши всі вказані обставини та особу винного, апеляційний суд призначив Особі 3 покарання, наближене до мінімальних меж, установлених санкцією ч.2 ст.187 КК. Підстав уважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
У справі містяться дані про те, що потерпілі, яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, не повідомляли про поважні причини свого неприбуття. Їх участь у цьому провадженні, за законом, не є обов’язковою. Тому згідно з правилами ч.4 ст.405 КПК неприбуття потерпілої сторони не перешкоджало проведенню апеляційного розгляду.
Отже, доводи захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог КПК через здійснення провадження за відсутності потерпілих є неприйнятними.
Крім того, відповідно до чч.3, 5 ст.22 КПК під час кримінального провадження захисник обвинуваченого не може здійснювати функції представництва в інтересах потерпілої сторони. Саме цієї сторони безпосередньо стосуються положення п.5 ч.2 ст.412 вказаного кодексу. Проте потерпілі не заявляли про порушення їхніх прав і не оскаржили в касаційному порядку вироку апеляційного суду, постановленого у зв’язку з призначенням засудженому більш суворого покарання, ніж призначив місцевий суд. За таких обставин посилання захисника в скарзі на згадані положення як на самостійну підставу для скасування оспорюваного вироку з юридичної точки зору убачаються некоректними та є неспроможними. Отже, відсутні й правові підстави для задоволення касаційних вимог захисника.
Аналізуючи в логічному та системному взаємозв’язку зміст і цілі законодавчих норм, що мають правове значення для вирішення порушеного стороною обвинувачення питання про неправильне застосування апеляційним судом ч.5 ст.72 КК, колегія суддів об’єднаної палати виходить із такого.
У ч.5 ст.72 КК (у редакції закону №838-VIII) було визначено правило зарахування строку попереднього ув’язнення в строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
У подальшому такий підхід законодавець визнав недостатньо обґрунтованим, адже 21.06.2017 набрав чинності закон №2046-VIII, яким ч.5 ст.72 КК викладено в іншій редакції, що передбачає зарахування попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.
Як уже було зазначено вище, положення ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VIII передбачали, що зарахування судом строку попереднього ув’язнення в разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. При цьому в строк попереднього ув’язнення в цілях цієї норми включалися строки: затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; тримання особи під вартою як запобіжного заходу, обраного суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження. Крім того, згідно з указаною нормою при призначенні основного покарання, не зазначеного в ч.1 ст.72 КК, суд зобов’язаний повністю звільнити засудженого від відбування такого основного покарання.
Натомість положення ч.5 ст.72 КК (у редакції закону №2046-VIII), які набрали чинності 21.06.2017, передбачають, що попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання в разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами ч.1 цієї статті, а при призначенні покарань, не зазначених у ч.1 ст.72 КК, суд, ураховуючи попереднє ув’язнення, може пом’якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Таким чином, наведені положення ч.5 ст.72 КК передбачають різні правила зарахування попереднього ув’язнення при: 1) призначенні покарання у вигляді позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч.1 ст.72 КК; 2) призначенні виду покарання, не вказаного в ч.1 ст.72 КК.
Обставини цього кримінального провадження охоплюються першою ситуацією, яка й буде предметом розгляду далі.
Вирішуючи поставлене перед об’єднаною палатою питання, колегія суддів виходить із того, що існують 3 види дії законів та інших нормативно-правових актів у часі:
— пряма дія (коли новий нормативно-правовий акт або нова правова норма поширюється на факти й правовідносини, що виникли та/або існують після набрання ним чинності, тобто такий акт діє лише «вперед» із моменту набрання ним чинності та до моменту його скасування чи зміни);
— зворотна (ретроактивна) дія (коли новий нормативно-правовий акт або нова правова норма застосовується до фактів та правовідносин, які існували до набрання цим актом (нормою) чинності, іншими словами, дія нормативно-правового акта поширюється на всі факти й правовідносини не лише «вперед» (пряма дія), а й «назад» у часі (зворотна дія);
— переживаюча (ультраактивна) дія (коли правова норма продовжує свою дію навіть після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини).
Нормативно-правові акти за загальним правилом мають пряму дію і лише в окремих випадках — зворотну чи переживаючу. Це повною мірою стосується положень законодавства про кримінальну відповідальність, зокрема чинного КК.
У ст.58 Конституції встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх учинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, ця норма визначає загальне правило прямої дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, а також заборону їх зворотної дії, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (тобто йдеться про злочинність і караність діяння).
Питання дії закону про кримінальну відповідальність у часі врегульовано також стст.4 та 5 КК, положення яких доповнюють одна одну й мають тлумачитися та застосовуватися в їх взаємозв’язку.
Зокрема, якщо новим законом передбачено суворіше покарання за певний злочин, ніж це було визначено раніше, то до злочинів, скоєних (і закінчених) до набрання новим законом чинності, у силу положень ч.2 ст.4 КК повинен застосовуватися закон про кримінальну відповідальність, що діяв на час учинення цього діяння, тоді як новий закон з огляду на положення ч.2 ст.5 КК не має зворотної дії. Іншими словами, для того, щоб із посиланням на принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів зробити висновок про неможливість застосування до певних фактів чи правовідносин нового закону після того, як він набрав чинності, необхідно, щоб згідно з положеннями ч.2 ст.4 КК до вказаних фактів і правовідносин застосовувалися норми попереднього закону.
Отже, при визначенні редакції ч.5 ст.72 КК, яка підлягає застосуванню в конкретному випадку, з огляду на положення ч.2 ст.5 КК необхідно з’ясувати, чи забезпечується в цьому випадку дія після 21.06.2017 попередньої редакції згаданої норми з урахуванням положень ч.2 ст.4 КК. При вирішенні зазначеного питання необхідно звернути увагу на відмінність формулювань указаних норм, оскільки в цьому випадку вони мають принципово важливе значення.
Так, ч.1 ст.5 КК передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі. Відповідно до ч.2 цієї статті закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
У той же час, за приписами ч.2 ст.4 КК, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час учинення цього діяння.
Аналіз змісту зазначених норм дозволяє зробити висновок, що ст.5 КК регулює виключно питання зворотної дії закону (тобто встановлює правила застосування закону до діянь і правовідносин, які були вчинені до набрання новим законом чинності й не тривають (не продовжуються) після цього), але не забороняє його пряму дію (тобто не виключає можливості застосування «нового» закону до діянь або правовідносин, які виникли та/або тривають після набрання ним чинності).
Водночас ч.2 ст.4 КК установлює, що застосуванню підлягає не будь-який закон про кримінальну відповідальність, який діяв на момент учинення діяння, а лише той, що визначає «злочинність», «караність» та «інші кримінально-правові наслідки діяння».
Очевидним є те, що досліджувані правила ч.5 ст.72 КК не визначають злочинності та караності діяння.
Разом з тим використання різних лексичних конструкцій — «іншим чином погіршує становище особи» в ч.2 ст.5 КК та «інші кримінально-правові наслідки діяння» у ч.2 ст.4 КК зумовлює необхідність точного юридичного розуміння їх змісту в аспекті питання попереднього ув’язнення, оскільки це впливає на визначення закону, який підлягає застосуванню, і регламентує правила зарахування строку такого ув’язнення в період після 21.06.2017. Для цього насамперед слід з’ясувати правову природу самого попереднього ув’язнення.
Відповідно до закону «Про попереднє ув’язнення» від 30.06.93 №3352-XII таке ув’язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Метою попереднього ув’язнення згідно із цим законом є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або заняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку та видачі (екстрадиції) або транзитного перевезення особи.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста в цьому ж провадженні; 4) перешкоджати провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою для застосування запобіжного заходу (в тому числі у вигляді тримання під вартою) відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вчинити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Запобіжні заходи, у тому числі тримання під вартою, як і затримання особи, є видами заходів забезпечення кримінального провадження (ст.131 КПК). Ці заходи, як і направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи та переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження не можуть ставити собі за мету покарання особи за скоєний злочин, оскільки це суперечить презумпції невинуватості.
Водночас призначення покарання, передбаченого відповідною статтею «Особливої частини» КК, звільнення від цього покарання, інші кримінально-правові наслідки діяння настають за результатами визнання судом особи винною або встановлення судом факту вчинення особою кримінально караного діяння і застосовуються (настають) після набрання вироком (ухвалою) суду законної сили.
На відміну від цього, затримання, тримання особи під вартою, направлення її до медичного закладу для проведення стаціонарної судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, переміщення особи, яка відбуває покарання, в установу попереднього ув’язнення для проведення слідчих дій або участі в судовому розгляді кримінального провадження є заходами не кримінально-правового, а кримінального процесуального характеру, що мають на меті виключно забезпечення належного здійснення кримінального провадження. Застосування цих заходів не може розглядатись як безпосередній наслідок скоєного злочину, оскільки вони зумовлені не визнанням судом особи винною, а застосовуються до моменту постановлення вироку та/або до набрання ним законної сили за наявності відповідних підстав, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Крім того, слід урахувати, що перелічені заходи застосовуються не до всіх підозрюваних та обвинувачених, яким у подальшому буде призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Водночас такі заходи, у тому числі тримання під вартою, цілком може бути застосовано до осіб, яких, за наслідками судового розгляду, буде виправдано або справу щодо них закрито.
Це істотно відрізняє кримінальні процесуальні заходи в межах кримінального провадження від кримінально-правових наслідків скоєння діяння (злочину), оскільки настання таких наслідків є неможливим для особи у випадку її виправдання судом чи закриття справи. Так само зазначене унеможливлює погіршення становища особи.
У контексті викладеного перелічені в ч.5 ст.72 КК (у редакції закону №838-VIII) види попереднього ув’язнення не можна розглядати як кримінально-правові наслідки, що безпосередньо або неминуче зумовлені фактом учинення кримінально караного діяння, за своїм юридичним змістом, вони є процесуальними заходами забезпечення кримінального провадження, а підстави та процедуру їх застосування регламентовано КПК.
У зв’язку із цим і правила зарахування попереднього ув’язнення, встановлені в ч.1 ст.72 КК, також не можна розглядати як передбачувані кримінально-правові наслідки діяння (злочину) в розумінні ч.2 ст.4 КК, оскільки таке зарахування, головним чином є наслідком застосування відповідних кримінальних процесуальних заходів.
Правила зарахування попереднього ув’язнення не є передбачуваними кримінально-правовими наслідками з огляду й на те, що особа наперед не може знати достеменно, будуть до неї застосовані відповідні процесуальні заходи чи ні, та про їх тривалість.
Як уже наголошувалося, на відміну від покарання чи інших кримінально-правових наслідків діяння підстави застосування та тривалість строку попереднього ув’язнення визначаються КПК. Вони можуть залежати від багатьох факторів, пов’язаних не тільки з діяльністю органів досудового розслідування, але і з процесуальною поведінкою самого підозрюваного чи обвинуваченого. Так, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосовано у зв’язку з тим, що особа переховувалася від правоохоронних органів та суду. У цьому випадку застосування такого заходу й подальше зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання є безпосереднім наслідком не скоєного злочину, а процесуальної поведінки особи. Натомість, якщо особа сумлінно виконувала покладені на неї процесуальні обов’язки, сприяла розкриттю злочину та здійсненню судового провадження, не оскаржила в апеляційному порядку постановленого місцевим судом вироку, за яким після набуття ним законної сили, її було ув’язнено й направлено в місця позбавлення волі, зарахувати у строк призначеного покарання попереднє ув’язнення неможливо, адже такий захід не застосовувався. Тому не виключено, що при призначенні однакового за видом та розміром покарання за скоєний у той же період часу злочин особа, яка перешкоджала кримінальному провадженню, на відміну від тієї, яка сприяла, може фактично відбувати значно менший строк покарання. Така колізія є несумісною із засадою справедливості. Про недопустимість її порушення в кримінальному праві наголосив Конституційний Суд у своєму рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011.
Виходячи з наведеного, правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення, хоч і містяться в нормі КК (ч.5 ст.72), за своєю суттю та цілями, фактично виконують функцію вирішення процесуальних питань.
Висновок
Положення ч.5 ст.72 КК щодо правил зарахування попереднього ув’язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч.1 ст.72 КК, не можна вважати такими, що визначають «караність» або «інші кримінально-правові наслідки діяння» в розумінні ч.2 ст.4 КК.
У зв’язку із цим положенням указаної правової норми в редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII не може надаватися ультраактивна дія, яка би забезпечила можливість їх застосування після набрання 21.06.2017 чинності новою редакцією цієї норми відповідно до закону від 18.05.2017 №2046-VIII.
Водночас, оскільки зазначене вище зарахування не є передбачуваним кримінально-правовим наслідком злочину самого по собі, а безпосередньо зумовлене фактом застосування кримінальних процесуальних заходів (без якого таке зарахування неможливе), то застосування ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 18.05.2017 №2046-VIII) з дати набрання ним чинності щодо періодів попереднього ув’язнення, що мали місце в період дії цієї норми, означає пряму, а не зворотну дію, а тому не порушуватиме положення ст.58 Конституції та ч.2 ст.5 КК. І лише застосування ч.5 ст.72 КК (у редакції закону від 18.05.2017 №2046-VIII) до періодів попереднього ув’язнення, що тривали до набрання цим законом чинності, становило би заборонену ч.2 ст.5 КК зворотну дію закону.
Таким чином, при зарахуванні попереднього ув’язнення у строк покарання у вигляді позбавлення волі або у строк іншого покарання, передбаченого ч.1 ст.72 КК (у редакції закону від 26.11.2015 №838-VIII) підлягає застосуванню стосовно періодів попереднього ув’язнення, які тривали до 20.06.2017 включно, у тому числі до набрання чинності вказаним законом, а в редакції закону від 18.05.2017 №2046-VIII — до періодів, які мали місце починаючи з 21.06.2017, незалежно від того, коли було скоєно злочин, за фактом якого здійснюється відповідне кримінальне провадження.
Такий підхід узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішенні від 12.02.2008 у справі «Kafkaris v. Cyprus», в якій Суд не встановив порушення ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті заборони зворотної дії закону. Як убачається з практики Суду, цей міжнародний судовий орган при визначенні поняття «покарання», яке вживається в п.1 ст.7 конвенції, розрізняє норми власне кримінально-правові, що стосуються визнання певного діяння злочином і встановлення відповідальності, та норми, які стосуються процесуальних питань чи питань виконання покарань, які можуть упливати на обсяг покарання, але вони не є такими, що визначають покарання саме по собі (п.142 рішення).
Таким чином, у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд, приймаючи рішення про зарахування Особі 3 у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 21.06 до 26.07.2017 з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі замість одного, неправильно застосував ч.5 ст.72 КК, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі.
Допущене порушення закону є істотним і на підставі п.2 ч.1ст.438 КПК тягне за собою скасування вироку апеляційного суду в частині, що стосується зарахування відповідно до ч.5 ст.72 КК строку попереднього ув’язнення. Потрібно вирішити це питання окремо в порядку стст.537, 539 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування оскаржуваного вироку в іншій частині, судом касаційної інстанції не встановлено.
Тому, зважаючи на доводи скаржників та заявлені ними вимоги, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а скаргу прокурора — задовольнити частково.
Керуючись стст.434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу захисника Логойди Т.В. залишити без задоволення, касаційну скаргу прокурора — задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.07.2017 щодо Особи 3 в частині рішення, прийнятого на підставі ч.5 ст.72 КК, скасувати та призначити у вказаній частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку стст.537, 539 КПК.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.http://zib.com.ua/
ВС зробив висновок щодо перерахування строку відбування покарання

Матеріали за темою



ВС зробив висновок щодо недопустимості доказів

в„–25-26 (1375-1376), 26.06—06.07.2018



Суддів зобов’яжуть указувати докази під кожну обставину

в„–25-26 (1375-1376), 26.06—06.07.2018



ВС зробив висновок щодо кваліфікації крадіжки з огороженого подвір’я

в„–24 (1374), 16.06—25.06.2018



За що затримали адвоката Святогора

12.06.2018



Позбавлення волі може бути більш м’яким покаранням, ніж її обмеження

в„–23 (1373), 09.06—15.06.2018



Покарання, призначене в межах санкції статті, під сумнів ставити не варто

в„–23 (1373), 09.06—15.06.2018



ВС зробив висновок щодо остаточного покарання за сукупністю вироків

в„–21 (1371), 26.05—01.06.0218



Оновлена експертиза в кримінальному процесі: перші результати

01.06.2018



Засуджений стягнув компенсацію за місяц в одиночній камері

30.05.2018



ВС вказав на помилки при винесенні виправдувального вироку

в„–21 (1371), 26.05—01.06.0218



Законність поводження із затриманим – клопіт прокурора

в„–22 (1372), 02.06—08.06.2018



З яких підстав судді відмовляють у задоволенні клопотань слідчих

в„–20 (1370), 19.05—25.05.2018



Скорочена ухвала не дає підстав для проведення слідчих дій

в„–20 (1370), 19.05—25.05.2018



Ухвала про взяття під варту, постановлена без запису розгляду, є недійсною

в„–20 (1370), 19.05—25.05.2018



2 вкрадених велосипеда вартуватимуть 3 років позбавлення волі

в„–20 (1370), 19.05—25.05.2018



Чому маски-шоу стоп не працює, - позиція юристів

17.05.2018



Ухвали про санкції НСРД стануть доступними

в„–18-19 (1368-1369), 10.05—18.05.2018



Апеляція ухвалою не може погіршувати стану засудженого, - ВС

в„–17 (1367), 28.04—09.05.2018



КС скасував територіальні винятки для розслідування злочинів у ДКВС

в„–17 (1367), 28.04—09.05.2018



Визнання неконституційними вимоги частини шостої статті 216 КПК України

27.04.2018


Завантажити більше публікацій
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/133535.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/133535.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930