Авторизація

» » » ВС з’ясував, що податківці неправомірно збільшили суму зобов’язання з ПДВ

ВС з’ясував, що податківці неправомірно збільшили суму зобов’язання з ПДВ

Виконання контрагентом послуг, які не є його основним видом діяльності, саме по собі не впливає на здійснення господарських операцій. Такий висновок зробив ВС в постанові №2а-6686/12/1470, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
23 січня 2018 року
м.Київ
№2а-6686/12/1470
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ХАНОВОЇ Р.Ф.,
суддів: ВАСИЛЬЄВОЇ І.А., ПАСІЧНИК С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Стивідорна компанія «Агроконтракт» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 у справі за позовом товариства до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
26.12.2012 товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення, яким товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 103808 грн., з яких: за основним платежем — 74026,00 грн., штрафні (фінансові) санкції — 29782 грн.
Позивач мотивував свої позовні вимоги тим, що це податкове повідом-лення-рішення не відповідає чинному законодавству.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 позов задоволено повністю з мотивів правомірності формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність господарських операцій та спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 17.10.2013 постанову суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив з мотивів визначення позивачем об’єктів оподаткування на підставі неповних даних первинної документації, яка свідчила б про наявність змін майнового стану платника податків у зв’язку зі здійсненням господарських операцій.
Суди попередніх інстанцій установили, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ «Де Карга» за серпень, грудень 2010 року, лютий, червень — листопад 2011 року, лютий 2012 року, приватним підприємством «ВКФ «Універсал-центр» за лютий 2011 року, результати якої викладені в акті перевірки від 7.12.2012, в якому зафіксовані порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 закону «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 №168/97-ВР, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу від 2.12.2010 №2755-VI, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 74026 грн.
На підставі акта перевірки згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 та абз.1, 2, 3, 4 п.123.1 ст.123, п.7 підрозд.10 розд.ХХ ПК відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.12.2012 про збільшення позивачу грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 103808 грн. (основний платіж — 74026 грн., штрафні (фінансові) санкції — 29782 грн.). Правовими підставами збільшення суми податкового зобов’язання податковим органом визначені ті самі норми, що викладені у висновках акта перевірки.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність обов’язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб’єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету або контролювати показники податкової звітності.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вказав на недостатність первинних документів, зокрема відсутність актів інвентаризації активів та зобов’язань, бухгалтерського обліку та фінансової звітності на підтвердження наявності змін його майнового стану у зв’язку зі здійсненням господарських операцій. Крім того, апеляційний суд у постанові зазначив, що всупереч основному виду діяльності ТОВ «Де Карга», яким є роздрібна торгівля з лотків та на ринках, позивач задокументував отримання від цього контрагента послуг з розвантаження вантажів, які перевозилися пароплавами.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та залишити в силі постанову МОАС від 28.03.2013.
Доводами касаційної скарги товариство спростовує висновок суду апеляційної інстанції, який ґрунтується на положеннях пп.«г» п.3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів від 11.08.94 №69, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 26.08.94 за №202/412, зазначивши, що у цій нормі йдеться лише про певні види фактів, який може встановлювати керівник підприємства щодо дій своїх посадових осіб. Дана норма не передбачає обов’язку органу контролю встановлювати факти зловживань у господарській діяльності. Натомість скаржник послався на п.20.1.9 ст.20 ПК, який установлює обов’язок платників податків проводити інвентаризацію за вимогою органу контролю. Відповідач під час перевірки не вимагав здійснення товариством інвентаризації особових засобів.
У касаційній скарзі товариство посилається на безпідставність доводів суду апеляційної інстанції щодо того, що послуги з розвантаження не є основ-ним видом діяльності контрагента ТОВ «Де Карга». Позивач зазначає, що довідка статистичного управління є лише результатом статистичного спостереження та не обмежує діяльності юридичної особи.
Податковим органом надані заперечення на касаційну скаргу, в яких викладені фактичні обставини, встановлені перевіркою органу контролю.
Учасники справи в судове засідання не з’явилися, хоча про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином. Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.345 КАС.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Підпунктом 44.1 ст.44 ПК установлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз.2 вищевказаної правової норми).
Водночас п.198.3 ст.198 ПК передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище від рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).
Аналіз норм ПК та закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, в тому чисті податковими накладними, які відображають реальність таких операцій та спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст.70 КАС, ч.4 якої передбачалося, що обставини, які, за законом, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена ч.2 ст.74 КАС (у редакції закону від 3.10.2017).
У даній справі в основу складу податкового правопорушення покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами — ТОВ «Де Карга» та ПП «ВКФ «Універсал-центр».
Належність та достовірність первинних документів, складених позивачем за результатом здійснення господарських операцій з двома контрагентами встановлена судом першої інстанції.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження реальності здійснення товариством господарських операцій. Суд апеляційної інстанції обґрунтовує свої висновки фактами, які самі по собі не впливають на здійснення господарських операцій (відсутність актів інвентаризації, відсутність контрагентів за місцем їх знаходження, виконання контрагентом послуг, які не є його основним видом діяльності). Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме — принцип допустимості доказів, за яким обставини справи, які, за законом, мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування відповідно до ч.2 ст.74 КАС.
Відтак збільшення грошового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення положень п.198.6 ст.198 ПК (податкове правопорушення) платником податків пов’язане з правомірністю віднесення до податкового кредиту суми податку та одночасним виконанням усіх трьох умов такого віднесення. Податок має бути сплачений (нарахований), нарахування проводиться у зв’язку з придбанням товарів/послуг, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, формування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної.
У межах розгляду даної справи має місце неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування цим судом рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції відповідно до ст.352 КАС.
Керуючись стст.341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ «Стивідорна компанія «Агроконтракт» задовольнити.
Постанову ОААС від 17.10.2013 у справі №2а-6686/12/1470 скасувати.
Постанову МОАС від 28.03.2013 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.http://zib.com.ua/
ВС з’ясував, що податківці неправомірно збільшили суму зобов’язання з ПДВ

Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/131850.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/131850.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Вересень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930