Авторизація

» » » ВСУ з’ясував, хто має право оскаржити звільнення судді

ВСУ з’ясував, хто має право оскаржити звільнення судді

Звільнення конкретної особи з посади судді реально не відновить майнових, особистих немайнових (репутаційних) тощо прав, свобод чи інтересів заявника. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №п/800/413/16, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
31 жовтня 2017 року
м.Київ
№п/800/413/16
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ГРИЦІВА М.І.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., КРИВЕНДИ О.В., ПРОКОПЕНКА О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 5 до Вищої ради юстиції про визнання рішення незаконним та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2016 року Особа 5 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконним рішення ВРЮ «Про відмову у внесенні подання Президентові України про звільнення Особи 6 із посади судді Подільського районного суду м.Києва за порушення присяги та направлення висновку Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 19.05.2015 №31/02-15 стосовно вказаної судді з матеріалами перевірки до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 28.01.2016 №217/0/15-16; зобов’язати ВРЮ повторно розглянути питання про звільнення Особи 6 із посади судді у зв’язку з порушенням присяги.
Вимоги мотивував тим, що прийняте ВРЮ рішення №217/0/15-16 є необґрунтованим і таким, що винесено з порушенням принципу змагальності.
13.10.2016 представник ВРЮ подав клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства. Вважав, що заявник не є суб’єктом оскарження дій, рішень чи бездіяльності ВРЮ, здійснених/нездійснених стосовно суддів, оскільки у взаємовідносинах із ВРЮ він не виступає як особа, яка зазнала порушень своїх прав, свобод чи інтересів від цього органу державної влади.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 13.10.2016 із посиланням на зазначену в клопотанні процесуальну норму закону закрив провадження у справі. Своє рішення в основному обґрунтував тим, що згідно з ч.1 ст.89 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI позивач не є суб’єктом дисциплінарного провадження.
Представник позивача — Особа 7 — не погодився з оскарженою ухвалою суду й подав заяву про її перегляд ВСУ з підстави, встановленої п.4 ч.1 ст.237 КАС. Посилається на те, що суд фактично не обґрунтував свій висновок про неналежність заявника до кола суб’єктів дисциплінарного провадження з правами вимагати притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді. Вважає, що було порушено принцип змагальності, невід’ємною складовою якого є необхідність забезпечення рівності сторін. Цей принцип в аспекті висновків, сформульованих у рішенні Конституційного Суду від 25.04.2012 №11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Особи 8 щодо офіційного тлумачення положень п.20 ч.1 ст.106, ч.1 ст.11113 Господарського процесуального кодексу у взаємозв’язку з положеннями пп.2, 8 ч.3 ст.129 Конституції (п.3.1 мотивувальної частини рішення), має сприйматися як такий, що надає заявникові рівні із суддею права й уможливлює реалізацію його права оскаржити рішення чи дії ВРЮ. Посилається на те, що стст.6, 1711 КАС не встановлюють за суб’єктним складом обмежень на оскарження будь-яких дій чи рішень ВРЮ. Вважає хибним покликання суду на правові висновки ВСУ у справах з подібним предметом спору, оскільки правові висновки оскарженого рішення й постанов, на які робиться посилання, формувалися за різного нормативного регулювання спірних правовідносин.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ перевірила наведені в заяві доводи й дійшла виснов-ку про таке.
Рішення про закриття провадження у справі суд обґрунтував тим, що в розумінні п.3 ч.1 ст.131 Конституції, стст.83, 89, 113, 114 закону №2453-VІ, стст.3, 37 закону «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.98 №22/98-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) фізична Особа 5 не вправі (не може) оскаржити рішення ВРЮ в дисциплінарному провадженні, розпочатому стосовно судді.
У спірних правовідносинах, предметом яких було право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, ВСУ в контексті правовідносин певним чином подібних до тих, що становлять основу перегляду у цій справі, із посиланням на конституційні, матеріальні та процесуальні норми висловив свої судження та сформулював висновки про те, хто та за яких умов може звернутися за захистом своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань.
Зокрема, в постанові від 15.12.2015 (справа №21-5361а15) ВСУ зазначив таке.
Відповідно до ст.55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції). Для такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією та законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб’єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів ст.1, другого речення ч.3 ст.8, ст.55 Основного Закону полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою та представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб’єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до чч.1, 2 ст.55 Конституції, стст.2, 6 КАС.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу (справа про охоронюваний законом інтерес) КС у рішенні від 1.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів, у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб’єктивного права; б) є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб’єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов’язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб’єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст.55 Конституції та конкретизоване у звичайних законах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду по захист порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо, позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
У справі, що переглядається, Особа 5 стверджував, що діями судді Особи 6 були порушені його права громадянина, по захист яких у спосіб звільнення цього судді за порушення присяги він звернувся до ВРЮ як органу державної влади, наділеного повноваженнями на прийняття рішення. Позаяк ВРЮ цього рішення не прийняла і не захистила його право, він звернувся по захист порушеного права до суду й заявляє, що обрав для цього не заборонений законом засіб захисту.
Згідно із ч.1 ст.131 Основного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до відання ВРЮ належить:
1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів ВСУ і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Відповідно до ст.83 закону №2453-VI суддю може бути притягнуто до дисцип-лінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим законом.
Згідно зі ст.84 зазначеного закону дисциплінарне провадження щодо судді — це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді. Право на звернення зі скаргою (заявою) щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, має кожен, кому відомі такі факти.
Водночас спеціальний порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їх незалежність від незаконного стороннього впливу.
Частиною 1 ст.89 закону №2453-VI передбачено, що суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення ВККС про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до ВРЮ або ВАС не пізніше від одного місяця з дня вручення йому чи отримання поштою копії рішення.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що право на оскарження рішення ВРЮ, що здійснює дисциплінарне провадження, мають лише суб’єкти останнього в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб’єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.
Аналогічну правову позицію колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ висловила, зокрема, у постанові від 1.08.2017 (справа №21-3827а16).
У взаємозв’язку із зазначеним слід додати, що зміст заявлених вимог, характер та вид рішення ВРЮ, перебіг дій, які передували його постановленню, дають можливість простежити, що спричинення шкоди чи порушення приватних прав, свобод або інтересів, про які стверджує заявник, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення №758/418/14-п, розпочатої стосовно нього за ознаками проступку, передбаченого ст.1222 Кодексу про адміністративні правопорушення (невиконання водіями вимог про зупинку), було здійснено суддею Подільського районного суду м.Києва Особою 6, яка відповідно до ст.221 цього кодексу стосовно Особи 5 діяла саме як суд — суддя, який одноособово розглядав справу про адміністративне правопорушення. За рішенням судді в цій справі його визнано винним у вчиненні проступку та обмежено право користування майном; він набув статусу порушника закону.
Порушені права внаслідок дії постанови судді у справі про адміністративне правопорушення Особа 5 захистив у порядку апеляційного оскарження цього рішення, а також ініціював у встановленому законом порядку процедуру притягнення судді до відповідальності у вигляді звільнення з посади за порушення присяги судді. На підставі звернення заявника ВРЮ розпочала дисциплінарне провадження стосовно судді та прийняла оскаржуване рішення №217/0/15-16.
Отже, у контексті правовідносин, що склалися між Особою 5 і державою у зв’язку зі звинуваченням у вчиненні адміністративного проступку, заявлені порушення ВРЮ суб’єктивних прав заявника шляхом незастосування до судді Особи 6 стягнення у вигляді звільнення з посади судді не можна визнати дійсними, обґрунтованими чи прийнятними. Обраний спосіб захисту — звільнення конкретної особи з посади судді — реально не захистить (не відновить) майнових, особистих немайнових (репутаційних) тощо прав, свобод чи інтересів заявника, бо шкідливий вплив на них спричинили не персональні дії Особи 6, а власне, судове рішення, постановлене нею як судом — суддею, який одноособово розглядав справу про адміністративне правопорушення.
Наведені вище фактичні передумови та зумовлене ними нормативне регулювання дають підстави визнати слушним висновок суду про наявність підстав для закриття провадження у справі згідно з п.1 ч.1 ст.157 КАС.
Міркування та судження, наведені в заяві про перегляд, не містять вагомих і переконливих аргументів для скасування оскаржуваного судового рішення з підстав його невідповідності вимогам чинних норм процесуального та матеріального права.
Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VІІІ, стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви представника позивача Особи 5 — Особи 7 — відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.http://zib.com.ua/
ВСУ з’ясував, хто має право оскаржити звільнення судді

Матеріали за темою



У скільки громадянам обійшлися прояви неповаги до суду

в„–4 (1354), 27.01—02.02.2018



Рішення ГРД не можна оскаржити в суді, – думка судді ВС

26.01.2018



5 ключових змін, що посилять відповідальність за несплату аліментів

в„–3 (1353), 20.01—26.01.2018



Громадські роботи не стають на заваді заробітку

в„–3 (1353), 20.01—26.01.2018



Коли порушення поліцейського не впливають на судовий розгляд

в„–3 (1353), 20.01—26.01.2018



Психіатрична експертиза допоможе уникнути адмінвідповідальності

в„–1-2 (1351-1352), 09.01—19.01.2018



Що змінилося в КАС (порівняльна таблиця)

26.12.2017



ВСУ висловився про оскарження відмови в наданні інформації

в„–49 (1347), 16.12—22.12.2017



Зразкова справа розвантажить адміністративні суди

в„–42 (1340), 04.11—10.11.2017



За зловживання процесуальними правами адмінсуди не каратимуть суворо

01.11.2017



Стислі строки - не догма, є й інші норми, - ВСУ

в„–40 (1338), 21.10—27.10.2017



Суддів дисциплінують, - М. Смокович

17.10.2017



Верховний Суд визначив юрисдикцію для сиріт

в„–38 (1336), 07.10—13.10.2017



ВСУ зобов'язав суди пояснювати юрисдикцію позивачу

в„–35 (1333), 16.09—22.09.2017



Позивачі зможуть вимагати штрафи для чиновників

в„–35 (1333), 16.09—22.09.2017



Що не може вчиняти суддя, якому заявили відвід, - позиція ВСУ

в„–32-33 (1330-1331), 14.08—31.08.2017



Постанову про адмінправопорушення можна буде оскаржити до керівного органу

в„–32-33 (1330-1331), 14.08—31.08.2017



Внутрішньо переміщені особи можуть повторно звертатися по допомогу після припинення її виплати

в„–29 (1327), 22.07—31.07.2017



Право на повторне отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеною особою визнав суд

14.07.2017



ВСУ висловився про зміну власника предмета застави, — документ

в„–25 (1323), 24.06—30.06.2017


Завантажити більше публікацій
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/131669.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/131669.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Декабрь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031