Авторизація

» » » ВСУ визнав помилковим зменшення судом суми реальних збитків

ВСУ визнав помилковим зменшення судом суми реальних збитків

Особа, здоров’ю якої заподіяно шкоди, має право вимагати відшкодування витрат, у тому числі й на санаторно-курортне лікування в межах реальних збитків. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №359/1517/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
11 жовтня 2017 року
м.Київ
№359/1517/16-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» про стягнення витрат на санаторно-курортне лікування та відшкодування моральної шкоди, за заявою Особи 6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.01.2017,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у 1968 році йому завдано тяжких тілесних ушкоджень у трансформаторному пункті №1298, що належить відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом II групи з дитинства (довічно).
Рішенням Залізничного районного народного суду м.Києва від 23.09.69 винним у заподіянні шкоди визнано відповідача.
На підставі рішення Залізничного районного суду м.Києва від 9.07.2001 встановлено потребу в санаторно-курортному лікуванні та зобов’язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше від одного разу на рік у період із червня до вересня.
Посилаючись на те, що відповідач не виконує рішення суду, чим порушує його права, примушує його вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, принижує його людську гідність та завдає тяжких моральних страждань, Особа 6 просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на санаторно-курортне лікування за період 2014—2015 років у розмірі 40600 грн. та моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 23.05.2016 позовні вимоги Особи 6 задовольнив частково: стягнув з публічного акціонерного товариства «Київенерго» як правонаступника акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на користь позивача 40600 грн. витрат на санаторно-курортне лікування та 40000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 80600 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Апеляційний суд Київської області 6.12.2016 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Особи 6 задовольнив частково: стягнув на його користь з ПАТ «Київенерго» 10080 грн. витрат на санаторно-курортне лікування та 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
ВСС ухвалою від 25.01.2017 відмовив у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою Особи 6 на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.
21.04.2017 Особа 6 звернувся до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВСС від 25.01.2017, в якій просив скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині стягнення майнової шкоди та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: стст.22, 1166, 1195 Цивільного кодексу.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення Особи 6 посилається на ухвали ВСС від 20.06.2013, 28.01.2015, 27.01, 13.04, 26.10.2016, ухвалу ВСУ від 4.04.2002 й постанову ВСУ від 25.05.2016, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.
Оскільки Особа 6 просить ВСУ переглянути судові рішення лише в частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди, то в іншій частині зазначені судові рішення не переглядаються.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Особи 6 доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
Справу суди розглядали неодноразово.
Суди встановили, що 23.06.68 Особі 6 у віці 6 років було завдано тяжких тілесних ушкоджень у трансформаторному пункті №1298, що належить відповідачу, внаслідок чого позивач став інвалідом 2 групи з дитинства довічно.
Рішенням Залізничного районного народного суду м.Києва від 23.09.69 винним у завданні шкоди було визнано відповідача, за Особою 6 визнано право на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою працездатності до досягнення ним 15 років.
Рішенням цього ж суду від 27.04.81 стягнуто з відповідача на користь Особи 6 804,97 крб. витрат, пов’язаних із втратою працездатності, за період з 1.10.79 до 21.04.81.
Рішенням Залізничного районного суду м.Києва від 9.07.2001 стягнуто з відповідача на користь позивача витрати, пов’язані із втратою працездатності, у розмірі 58443,55 грн. за період з 1.01.81 до 1.02.2001, відшкодовано моральну шкоду в розмірі 21750 грн. Визнано за Особою 6 право на санаторно-курортне лікування у медичних закладах та компенсацію на придбання ліків. Зобов’язано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше від одного разу на рік у період із червня до вересня, лікування у медичних закладах, компенсацію на придбання ліків. Визнано за Особою 6 право на протезування та ортопедичне взуття та стягнуто з відповідача на користь Особи 6 вартість протезів. Стягнуто з відповідача витрати на побутовий догляд у розмірі 136 грн. та звичайний догляд — 272 грн. Зобов’язано відповідача відшкодовувати витрати на побутовий та звичайний догляд довічно. Зобов’язано відповідача придбати для Особи 6 автомобіль марки «Таврія», сплативши вартість переобладнання, сплачувати щомісячно кошти на придбання пального, зобов’язано придбати збірний гараж вартістю 5000 грн.
За 2014—2015 роки відповідач не надавав кошти позивачу на санаторно-курортне лікування, тому за період із 6 до 18.08.2014 та з 6 до 20.07.2015 Особа 6 сплатив власні кошти за лікування у санаторно-курортному закладі «Санаторій ім. Гоголя» за адресою: вул.Миргородських дивізій,12, м.Миргород, Полтавська область.
Санаторно-курортний заклад «Санаторій ім. М.Гоголя» входить до реєстру об’єднання «Миргород-курорт».
Суди установили, що позивач дійсно перебував на санаторно-курортному лікуванні у закладі, який має відповідну ліцензію Міністерства охорони здоров’я на надання медично-лікувальних послуг громадянам та інвалідам, відповідні матеріально-технічні засоби для надання таких послуг та кліматичні умови для оздоровлення та лікуванням природними ресурсами курортів, та сплатив (18850 + 21750) 40600 грн.
Постановляючи ухвалу від 25.01.2017, про перегляд якої порушує питання заявник, касаційний суд, відмовивши у відкритті касаційного провадження, погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо зменшення суми витрат на санаторно-курортне лікування позивача, оскільки такі витрати підлягають стягненню з відповідача в межах обсягу бюджетних коштів з урахуванням середньої вартості таких путівок відповідно до Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 17.06.2004 №785.
Разом з тим у наданих заявником на підтвердження підстав подання заяви судових рішеннях суди, вирішуючи питання про стягнення з відповідачів на користь позивачів витрат на санаторно-курортне лікування, керувалися лише нормами стст.22, 1166, 1195 ЦК, не застосовуючи при цьому положень порядку.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.22, 1166, 1195 ЦК у поєднанні з положеннями порядку.
Усуваючи розбіжності в застосуванні касаційним судом зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Статтею 22 ЦК встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частина 2 цієї статті визначає, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Ця норма збігається із правилом ч.3 ст.22 ЦК, яка також передбачає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі.
З аналізу наведених цивільно-правових норм можна зробити висновок, що особа, якій заподіяно шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, має право вимагати від фізичної або юридичної особи, яка завдала такої шкоди, відшкодування витрат, у тому числі й на санаторно-курортне лікування, в межах витрат, які вона понесла (реальні збитки).
Пункт 1 порядку визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених законами «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».
Ці закони визначають правовий статус таких категорій громадян, як ветерани війни, праці, громадяни похилого віку (пенсіонери) та жертви нацистських переслідувань, спрямовані на захист цих категорій громадян, у тому числі й шляхом створення належних умов для підтримки здоров’я та активного довголіття.
Зокрема, цими законами передбачено, що громадяни зазначених категорій мають право на безоплатне першочергове забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування (стст.12—16 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стст.6—65 закону «Про жертви нацистських переслідувань», стст.23, 33 закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).
Також, за положеннями цих законів, порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів. Порядок медичного відбору й направлення на санаторно-курортне лікування встановлюється центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах охорони здоров’я, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту населення, а також колективними договорами та угодами.
Фінансування витрат, пов’язаних з наданням особам пільг, визначених цими законами, у тому числі й на санаторно-курортне лікування, здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів (ст.17 закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.6 закону «Про жертви нацистських переслідувань», ст.23 закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).
Оскільки порядок був прийнятий саме на виконання законів «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», то його дія, зокрема в частині визначення розміру компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування відповідно до п.7 цього порядку, поширюється лише на осіб, яких стосується дія цих законів.
Як установили суди, рішенням Залізничного районного суду м.Києва від 9.07.2001 зобов’язано саме ПАТ «Київенерго» як особу, яку визнано винною у завданні позивачеві шкоди, сплачувати позивачу необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше від одного разу на рік, при цьому суд не вказав ні конкретного закладу, в якому позивач має проходити санаторно-курортне лікування, ні про обмеження сум платежів на таке лікування.
При цьому суди не встановили, що Особа 6 відноситься до категорії осіб, на яких поширюється дія вищевказаних законів та положення порядку.
Тому при визначенні розміру сум на санаторно-курортне лікування, на які позивач має право на підставі судового рішення Залізничного районного суду м.Києва від 9.07.2001, суд першої інстанції правильно виходив із загальних засад цивільного права щодо відшкодування реальних збитків (документально підтверджених позивачем витрат) у порядку, передбаченому нормами стст.22, 1166, 1195 ЦК, тоді як суди апеляційної та касаційної інстанцій, неправильно застосувавши до спірних відносин положення порядку, дійшли помилкового висновку про зменшення заявленої позивачем суми.
Отже, ухвала ВСС від 25.01.2017 та ухвала Апеляційного суду Київської області від 6.12.2016 в частині стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції в цій частині — залишенню в силі.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
постановила:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 25.01.2017, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 6.12.2016 скасувати в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь Особи 6 10080 грн. витрат на санаторно-курортне лікування.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2016 в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь Особи 6 40600 грн. залишити в силі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.http://zib.com.ua/
ВСУ визнав помилковим зменшення судом суми реальних збитків

Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/130973.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/130973.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031