Авторизація

» » » Застосовувати разом і пеню, і штраф незаконно, – рішення ВСУ

Застосовувати разом і пеню, і штраф незаконно, – рішення ВСУ

Одночасне застосування штрафу й пені за порушення строків виконання грошових зобов’язань свід-чить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №347/1910/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
11 жовтня 2017 року
м.Київ
№347/1910/15-ц
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — РОМАНЮКА Я.М.,
суддів: БЕРДНІК І.С., ГУМЕНЮКА В.І., ЄМЦЯ А.А., ЖАЙВОРОНОК Т.Є., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Особи 1 про стягнення заборгованості, за заявою Особи 1 про перегляд судових рішень,
ВСТАНОВИЛИ:
У вересні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 29.11.2011 Особа 1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300 грн. зі сплатою 36% річних за користування кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач погодився на те, що заява на отримання кредиту разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку становить між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» договір про надання банківських послуг.
У зв’язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 31.07.2015 утворилася заборгованість у розмірі 13385,50 грн., яка складається з: 1960,67 грн. заборгованості за кредитом, 7731,23 грн. заборгованості за відсотками, 2580 грн. пені і комісії, а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 613,60 грн. (процентна складова). Указану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.
Заочним рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.07.2016, позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено, стягнуто з Особи 1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 13385,50 грн., з яких заборгованість за кредитом — 1960,67 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7731,23 грн., заборгованість по пені та комісії в розмірі 2580 грн., штраф (фіксована частина) в розмірі 500 грн. та штраф (процентна складова) в розмірі 613,60 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.03.2017 касаційну скаргу Особи 1 відхилено, заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У поданій заяві Особа 1 просить скасувати ухвалу касаційного суду та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме стст.207, 261, 1055, 10561 ЦК, ст.11 закону «Про захист прав споживачів».
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Суди встановили, що 29.11.2011 Особа 1, звернувся з письмовою анкетою-заявою (б/н) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання йому кредиту в розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У заяві відповідач висловив згоду з тим, що заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Відповідно до пп.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з подальшою зміною його розміру відповідно до кредитної історії.
Згідно з пп.1.1.7.3.1 умов та правил надання банківських послуг строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, видатків банку становить 50 років.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором заборгованість Особи 1 станом на 31.07.2015 складала 13385,50 грн. з серед яких 1960,67 грн. — заборгованості за кредитом; 7731,23 грн. — заборгованість за процентами за користування кредитом; 2580 грн. — заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована частина); 613,60 грн. (процентна складова).
Згідно з випискою про здійснення операцій Особа 1 здійснив останню операцію по картці 10.10.2012, знявши готівку в сумі 1300грн.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що належними та допустимими доказами у справі доведено, що позичальник не виконує взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість, яка повинна бути стягнута у судовому порядку. При цьому банк звернувся в межах строку позовної давності, оскільки останній платіж за вказаним договором було проведено 10.10.2012, а з позовом до суду банк звернувся 25.09.2015 — у межах трирічного строку позовної давності.
У наданих для порівняння ухвалах ВСС зроблено такі висновки:
— в ухвалі від 24.05.2017 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема, виходив з того, що наявні у справі умови і правила надання банківських послуг не підписані відповідачем як позичальником, тому з урахуванням правових позицій ВСУ апеляційний суд повинен був дослідити питання про те, чи є ці умови і правила надання банківських послуг складовою частиною укладеного між сторонами договору та які насправді умови цього договору;
— в ухвалі від 2.12.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що відповідач заперечує факт укладення генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, тим самим оспорює суму кредитної заборгованості, яка виникла як на підставі анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, так і на підставі генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості; суди дійшли передчасного висновку про задоволення позову, оскільки лише після встановлення факту підписання відповідачем вказаної угоди можна визначити правильну суму кредитної заборгованості. Разом з тим, установивши факт непідписання відповідачем угоди про реструктуризацію заборгованості, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої генеральною угодою, однак стягнув решту кредитної заборгованості, вказаної банком у позовній заяві. Апеляційний суд не перевірив обґрунтованості розрахунку заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутня належним чином завірена копія договору генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, яку суд не досліджував;
— в ухвалі від 18.03.2015 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, керувався тим, що, за змістом ст.266, ч.2 ст.258 ЦПК, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається від дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що розрахунок пені банк зробив з липня 2008 до березня 2014 року, і оцінки цьому з урахуванням вимог закону не надав. Відповідачка визнала лише факт отримання нею картки та заперечувала факт підписання заявки на кредитування та довідки про умови кредитування. При цьому посилалась на те, що в матеріалах кредитної справи є кілька копій Умов та правил надання банківських послуг без жодної відмітки та штампу банківської установи, які б засвідчували їхню автентичність та дату складення, та відсутні дані про ознайомлення її з діючою станом на 17.06.2008 редакцією умов і правил користування банківською карткою. У порушення вимог закону, апеляційний суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема не перевірив доводів відповідачки щодо умов та правил надання їй позивачем банківських послуг, та які саме були чинними на момент укладення кредитного договору.
У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду від 6.07.2016 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, керувався тим, що суди попередніх інстанцій, установивши, що відповідач, підписавши заяву про відкриття банківського рахунку, приєднався і зобов’язався виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг та тарифів банку, не дослідили та не з’ясували, які саме умови та тарифи були розміщені на сайті банку на час відкриття банківського рахунку, тобто на час укладення договору приєднання, зокрема до яких саме умов та тарифів приєднався та зобов’язався виконувати відповідач, підписавши заяву про відкриття банківського рахунку. Судами не перевірено та не встановлено, що саме умови та тарифи, надані банком до суду, були чинні та діяли на час підписання сторонами заяви від 15.05.2011 і що саме до цих умов та тарифів приєднався відповідач, прийняв їх і зобов’язався виконувати, а також що саме ці умови та тарифи разом із заявою про відкриття банківського рахунку становили договір банківського обслуговування, підписаний сторонами. Визнавши надані банком завірені копії умов і правил надання банківських послуг та тарифів такими, що відповідають вимогам ч.2 ст.36 ГПК, місцевий та апеляційний суди не з’ясували, чим саме підтверджується дата їх публікації та набрання чинності, а також розміщення саме цих документів на інтернет-сайті банку в загальному доступі та копії локального акта позивача про їх затвердження та введення в дію. Крім того, усупереч вимогам ч.3 ст.10561 ЦК суди попередніх інстанцій не з’ясували правомірності такої односторонньої зміни розміру процентної ставки та обставин повідомлення відповідача про таку зміну, а також наявності його згоди на внесення змін з урахуванням п.3.2.1.1.16 умов та правил.
У наданих для порівняння постановах ВСУ зроблено такі висновки:
— договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК). Згідно із чч.1, 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам, п.5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в 5 років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже в цій справі зміст п.4.2 умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам не можна визнавати необґрунтованими. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 11.03.2015);
— вирішуючи питання про правомірність зміни банком процентної ставки за користуванням кредитом, суд відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору та вимог ч.4 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» не врахував, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку (постанова від 30.11.2016);
— відповідно до ст.261 ЦК початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК кредитор протягом усього часу — до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами — ст.1048 ЦК), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (постанова від 6.11.2013);
— відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в 3 роки (ст.257 ЦК). Статтею 258 ЦК передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог. Згідно із ч.1 ст.259 ЦК позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За ст.207 ЦК, правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що умови, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності (постанови від 1.07 та 10.06.2015);
— боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку (постанова від 12.09.2012);
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ виходять з такого.
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом чч.3, 4 ст.267 ЦК, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Установлено, що відповідач Особа 1 до винесення рішення у справі судом першої інстанції заяви до суду про застосування строків позовної давності не подавав.
Стосовно пропущення банком загального строку позовної давності для звернення до суду з позовом відповідач зазначив в апеляційній скарзі. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що трирічний строк позовної давності банком не пропущено.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
Оскільки ст.267 ЦК є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.
Отже, апеляційний суд неправильно застосував положення ч.3 ст.267 ЦК, розглянувши по суті подану до суду апеляційної інстанції заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Аналогічні висновки щодо застосування ст.267 ЦК викладені в постанові ВСУ від 30.09.2015 №6-780цс15.
Щодо збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку суд виходить із такого.
Відповідно до пп.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 умов та правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з наступною зміною його розміру у відповідності до кредитної історії.
Згідно зі ст.628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.10561 ЦК (у редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із ч.3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У ч.4 вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною в кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов’язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов’язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов’язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Відповідно до п.3 правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 17.08.2002 №1155, рекомендоване поштове відправлення — це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.
Згідно з п.114 правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності — повнолітнім членам сім’ї за умови пред’явлення ними документа, що посвідчує особу.
У разі підвищення банком процентної ставки з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Саме такі висновки містяться в наданих заявником для порівняння постановах ВСУ від 12.09.2012 та 30.11.2016.
Однак суди не встановили, чи належним чином був повідомлений Особа 1 про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, а тому дійшли передчасного висновку про стягнення з відповідача збільшеної процентної ставки за користування кредитом.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) суд керується таким.
Цивільно-правова відповідальність — це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК).
За положеннями ст.61 Конституції, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Умовами спірного договору, а саме — пп.1.1.5.21, 1.1.5.25, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час згідно з пп.1.1.5.20, 2.1.1.12.7.4, 2.1.1.12.8.1 умов та правил надання банківських послуг передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення — строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена ВСУ у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15.
За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про одночасне стягнення з боржника пені та штрафів (фіксованої частини в розмірі 500 грн. та процентної складової в розмірі 613,60 грн.).
З огляду на зазначене рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись п.4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву Особи 1 задовольнити частково.
Заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 25.01.2016, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.07.2016 та ухвалу ВСС від 20.03.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.http://zib.com.ua/
Застосовувати разом і пеню, і штраф незаконно, – рішення ВСУ

Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій —

[url=http://zib.com.ua/ua/comments/130972.html]Читати всi




[url=http://zib.com.ua/ua/print/130972.html]
[url=#][/url]

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031