Авторизація

» » » Дні тріумфу для Гройсмана – про роботу ВР на минулому тижні

Дні тріумфу для Гройсмана – про роботу ВР на минулому тижні

Дні тріумфу для Гройсмана – про роботу ВР на минулому тижні
Дні тріумфу для Гройсмана – про роботу ВР на минулому тижні

[/i]

Тарас Чорновіл

журналіст, політичний діяч
А тепер пройдуся ще трошки по роботі Ради на минулому тижні, щоб згадати про все те, що випало з нашої уваги після бурхливих подій четверга-п’ятниці. Тож допис №2 на цю тему. Думав, що буде просто невеликий текст, але мав вільний час і понесло, аж вийшла чимала стаття. Уже вибачайте – не вмію лаконічно.
Другим надважливим питанням вівторка стало голосування за пенсійну реформу. Якщо бути зовсім точним, то за реформу солідарної пенсійної системи в Україні. Уточнення важливе, бо деякі цікаві персоналії вже встигли обізвати реформу антиреформою під приводом, що не вводиться «тут і сьогодні» накопичувальна система. Саме таку дурницю колись на спільному ефірі заявив Добродомов. До речі, це одна з найпримітивніших форм популізму, коли береш якусь тезу, яка красиво звучить, але змісту якої сам не розумієш, і починаєш сипати звинувачення, що «злочинна влада чогось не хоче дати народу».
Тому лише коротко застережуся, що пенсії виплачує нам не держава, а ми самі формуємо Пенсійний Фонд, з якого йдуть виплати. Це тільки після експериментів Тимошенко за її другого прем’єрства Пенсійний фонд почав банкрутувати й у нього довелося щороку вливати все більше бюджетних ресурсів, які забирали не в депутатів чи суддів, а в учителів, лікарів тощо. Накопичувальна система – це загальноприйнятна світова практика, але за своєю суттю – це ще один пенсійний внесок, який в обов’язковому порядку знімається з вашої зарплати чи з прибутку компанії, в якій працюєте. От тільки в майбутньому на пенсії ці кошти (на додачу до солідарної пенсії) будете отримувати саме ви, а не якийсь невідомий уже нинішній пенсіонер, як при солідарній. Ми все одно запровадимо накопичувальну (зараз планують з 2019-го, хоча вартувало б не надто поспішати), коли доходи населення та прибутковість бізнесу будуть достатніми.
Але вертаємося до вівторка, коли Рада проголосувала реформу, й до кінця тижня, коли Президент у присутності Прем’єра підписав цей закон та ще пов’язану з ним зміну до Бюджетного кодексу. Направду, це були дні тріумфу для В.Гройсмана. Пенсійна реформа для нього була найважливішим завданням на цій посаді. Ще коли його лише обрали прем’єром, а уряд щойно формувався, він добився, щоб Мінсоцполітики очолив давній його соратник Андрій Рева. Я трохи в курсі подій, тож можу стверджувати, що вже тоді тема реформування пенсійного законодавства була для прем’єра принциповою.
Дуже добре, що попри всі перестороги саме ця реформа пройшла парламентське чистилище найбезболісніше. Позбавлена опіки «мами» Батьківщина зовсім розклеїлася й не змогла дати того «останнього й рішучого бою», якого всі очікували. За якихось чотири з половиною години були розглянуті всі правки тих, хто ще забажав стати поперек дорозі реформи (нардепи зробили навіть «неймовірну пожертву», вперше відмовившись від обідньої перерви), й остаточне голосування виявилося більш ніж успішним. Проти реформи виступили одностайно лише Оппоблок, Батьківщина та групка свободівців. Це традиційне антиукраїнське об’єднання більш звично виглядало б із залученням Самопомочі, але останньої миті там вистачило розуму дати дозвіл на вільне голосування, тож «за» проголосувало ледь більше половини фракції. Під час голосування зберігся текст закону, який став компромісом між урядом і профільним комітетом, як твердить Гройсман, розбалансування закону не відбулося.
І подальші дії були вкрай злагоджені для всіх гілок влади. Комітет і служби ВРУ невідкладно перевірили текст і завізували його, після чого спікер миттєво підписав. Також і юридична служба Адміністрації Президента опрацювала текст закону на упередження й після надходження документа лише провела текстову звірку. Тож закон був підписаний і набув чинності за рекордні пару днів після голосування.
Ну і, властиво, чому все це так важливо, та заради чого Володимир Гройсман так наполягав на розгляді й запровадженні саме цієї реформи.
1. Я вже згадував, що Пенсійний фонд почала розвалювати ще Юля десь у 2008 році. Тоді вона через незграбну економічну політику добилася того, що Україна найгірше перенесла світову кризу. Деякі сусіди, як Польща, навіть покращили свою ситуацію. А в нас тоді без війни та стихійного лиха гривня девальвувала майже удвічі. І ще й добита урядом економіка не змогла скористатися таким вигідним для експорту фактором та продовжила занепадати. Назрівав соціальний колапс і Кабмін зробив абсолютно безглуздий крок, – щоб якимось чином підтягнути пенсії до межі біологічного виживання при надмізерних зарплатах, запровадили всім українцям відомий ще від часів СРСР полярний коефіцієнт. Так-так, оті 1,35 – це радянська надбавка для працівників в умовах Сибіру й Далекого Сходу. Рішення було безглуздим і найгіршим із тих, які можна було вибрати.
Але з того часу почалася найнебезпечніша тенденція в усій нашій новітній історії – розбалансування, банкрутство й поступовий розвал Пенсійного фонду. Коли уряд не зробив нічого, щоб розігріти економіку, підвищити зарплати, впорядкувати пенсійні виплати, але натомість навантажив ПФ полярним коефіцієнтом, такі наслідки стали неминучими. З бюджету почали дотувати ПФ. Спершу на 2 млрд гривень, а в останній рік уже на понад 140 мільярдів. Ми навіть не уявляємо, як близько були від повного розвалу Фонду. І лише підвищення тарифів разом з перекриттям афер, зокрема й Онищенка-Тимошенко на енергоносіях, вдалося перекрити аналогічну за розміром діру в «Нафтогазі» й перекинути вивільнені кошти на ПФ. Але далі розбалансованим фонд залишатися не може, все одно за 2-3 роки він би зруйнувався, а гарантовані пенсії собі могли б вибити хіба нардепи та судді. Тож перший мотив Гройсмана – це елементарний порятунок солідарної пенсійної системи.
Уже зараз завдяки заходам із детінізації, підняттю мінімалки та поступовому росту економіки є ресурс на осучаснення пенсій. Перетворення ПФ в бездефіцитний фінансовий інструмент – це вже справа багатьох років як наслідок реалізації норм закону. Я на цій обставині зупинився так детально, бо про найбільшу загрозу, до якої штовхали країну колишні бездарні урядовці й нинішні популісти, у нас якось не прийнято говорити.
2. Наступний блок – питання справедливості. Найперше – це приємні плоди – осучаснення, тобто підвищення пенсій. Ніхто цього за останні роки не робив, включно з галасливою екс-прем’єркою. Єдине осучаснення за останні понад 10 років провели в 2012 році та й то за принципами «азаровської справедливості», тобто за показниками 2007 року (ще до Юлиної девальвації). Дуже огидно, коли ті, хто самі при владі цього не робили, зараз кричать, що це щорічний обов’язок Кабміну. Так от, держава індексує саме державні соціальні виплати, а ПФ перебуває в розпорядженні держави, але не належить до цієї категорії виплат. Те, що від Гройсмана вимагали (щоб без жодних інших змін просто підвищив пенсії) не лише могло остаточно знищити всю пенсійну систему, але й було б відвертою політичною кон’юнктурою. Саме так поступив Віктор Янукович у серпні-вересні 2004-го, бажаючи підвищити свою популярність перед виборами. Законом, навпаки, вводиться зобов’язання для будь-якого уряду щорічно здійснювати осучаснення пенсій.
Про «славетний полярний коефіцієнт» від Тимошенко я вже згадував. Про нього зараз найбільше плачуть популісти. Але логіки в такій системі нарахувань таки направду не було, шкода від неї фатальна, а незначне просідання розміру пенсій заторкне лише невелику вікову категорію.
І головне – зростання необхідного страхового стажу. Яке чомусь маніпулятивно називають прихованим зростанням пенсійного віку. Маніпулятивно, бо варто просто здійснити просту арифметичну дію, щоб у цьому переконатися. Від 60 (вік виходу на пенсію) відіймаємо 20 (вік, коли середньостатистичний українець починає працювати). Отримуємо навіть не 35, а 40. І ця норма почне діяти лише з 2028 року, а до того упродовж 10 років термін буде зростати від 25 до 35, щоб усі, хто не весь час офіційно працювали, могли нагнати необхідну кількість років. Сьогоднішні 15 років стажу, при тому, що кожен з нас працював, заробляв і за щось мусив жити упродовж усіх цих 40 років, виглядають, як насмішка. До речі, чому саме нардепи так невдоволено сприйняли новацію? Для нинішніх і колишніх ця та кілька інших норм украй невигідні, як і для мене особисто. З 15 необхідних років для пенсії у мене 12 – високооплачуваної роботи нардепом, а тепер усе це розмивається. Але ж треба не лише про себе думати.
Загалом, нове пенсійне законодавство містить чимало складних норм, деталей, умов. Як і будь-який інший закон, цей краще читати в оригіналі, а не в коментарях. Проте я тут не ставив собі за завдання зробити детальний аналіз закону. Мова йшла про те, щоб просто нагадати, які знакові закони, проголосовані минулого тижня, ми пропустили мимо своєї уваги, переключившись на депутатські дебоші четверга-п’ятниці...

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Жовтень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031