Авторизація

» » » Підводні камені телефонної дипломатії

Підводні камені телефонної дипломатії

Підводні камені телефонної дипломатії Минулого тижня офіційне інтернет-представництво Президента України повідомило про телефонну розмову Петра Порошенка з Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель.

Привернула до себе увагу фраза: «Федеральний канцлер проінформувала Президента України про підсумки своїх переговорів у Росії 2 травня», розтиражована згодом багатьма вітчизняними інформаційними агентствами.

У пересічного читача вона мимо волі створювала картину ледь не звіту підлеглого керівнику про результати відрядження за його дорученням.

Утім така інтерпретація аж ніяк не відповідає реаліям та характеру стосунків цих двох осіб. Симптоматично, що німецька сторона взагалі не вважала за необхідне оприлюднювати повідомлення про цю телефонну розмову.

На загал Петро Порошенко і Ангела Меркель за останні три роки, за даними того же інтернет-представництва, мали 98 телефонних розмов у дво-, три та чотиристоронньому форматах.

Рівно половина з них припадає на період червня-грудня 2014 року, коли спілкування у пошуках шляхів врегулювання ситуації на сході України відбувалося в середньому кожного четвертого дня, а подекуди – і двічі на день (20 липня та 27 серпня).

Після ще одного сплеску активності комунікації на тлі ескалації конфлікту на Сході у лютому 2015 року вона послідовно зменшувалася через, як уявляється, її надмірність з точки зору Федерального канцлера.

Опосередкованим підтвердженням цього є і той факт, що німецька сторона не вважала за доцільне інформувати про понад 40 відсотків оприлюднених Банковою контактів. Українські та німецькі повідомлення містять істотні розбіжності щодо змісту та перебігу бесід.

На загал, з українського боку вони більш розлогі, з німецького – більш лапідарні, що, на нашу думку, пояснюється прагненням української сторони подати максимально вигідний іміджевий сигнал для національного споживача інформації.

Читайте також: Корупційні драми: як журналісти на суд у справі Насірова ходили

При всій специфічності цих повідомлень, пов’язаній, у тому числі з особливостями технології їх підготовки в Києві та Берліні, їх порівняльний аналіз засвідчує низку суттєвих відмінностей у інтерпретації підходів учасників переговорів.

Так, у ході двосторонньої розмови 22 червня 2014 року, відповідно до німецького інформаційного повідомлення, Канцлер наполягала на «мирному вирішенні конфлікту».

З українського ж боку була вжита теза про «солідарну позицію щодо підтримки мирного плану Петра Порошенка».

Важко уявити, що один із найвпливовіших світових лідерів буде застосовувати у розмові подібну персоналізацію, тому більш правдоподібними виглядають слова з німецького повідомлення про «зусилля України».

Це підтверджує і його заключне речення, де йдеться про «всі зусилля задля його мирного вирішення», включаючи, очевидно, і треті сторони.

3 вересня того ж року прес-служба Президента України повідомила про чергові українсько-німецькі телефонні консультації, у ході яких «Петро Порошенко та Ангела Меркель скоординували позиції напередодні Саміту НАТО, що відбудеться 4-5 вересня у Ньюпорті».

Натомість прес-служба Федерального канцлера скромно зазначила, що «під час телефонної розмови йшлося також про участь Президента України в саміті НАТО в Уельсі та українські очікування від Альянсу».

Симптоматичною виглядає відсутність згадки про заклик у ході тристоронньої телефонної конференції 14 грудня 2014 року «Президента Франції та Федерального канцлера до Президента України із завершенням формування уряду негайно започаткувати запланований процес глибоких реформ, адже тільки так може бути досягнуто одужання економіки та надання необхідної міжнародної фінансової допомоги», про який одностайно повідомлялося з французького і німецького боку,vi у відповідному повідомленні української сторони.

Читайте також: Комунально-платіжні новації: про що варто пам'ятати

Очевидно, що проголошена у ньому теза щодо обговорення співрозмовниками «можливості збільшення макрофінансової допомоги Україні, як через механізм міжнародних фінансових організацій так і на двосторонньому рівні» була вельми далекою від реальності.

Як виявляється, причини цих та інших численних нестиковок слід шукати, по-перше, у непрофесіоналізмі очільників та співробітників відповідних структурних підрозділів Адміністрації Президента, пануючих там настроях «вдавати, а не досягати», які часто-густо межують з маніпуляцією громадською думкою, незграбних спробах президентського оточення «прикрасити» повідомлення тезою, виграшною з точки зору внутрішнього споживача.

По-друге, в стійкому переконанні, що проголошена Петром Порошенком у контактах з іноземними партнерами тези безумовно сприймаються ними, забуваючи при цьому, що такі співрозмовники на відміну від вітчизняних надзвичайно рідко говорять «ні» на кшталт багаторічного радянського міністра закордонних справ.

Та ж Ангела Меркель, до речі, тільки на перший погляд близька і доступна у спілкуванні, залишаючись водночас постійно на відстані. Вона дружелюбна і обов’язкова, але завжди зберігає дистанцію, психологічно гостро реагуючи на намагання знехтувати нею.

На загал Ангела Меркель діє не за настроєм чи під впливом емоцій, а за переконаннями, свою незгоду з партнером або критику його вона не висловлює прямолінійно, а ховає свої зауваження у доброзичливі поради.

По-третє, в подекуди елементарному, наважимося припустити, нерозумінні термінів та понять, як це мало місце, наприклад, під час прес-конференції Петра Порошенка та Ангели Меркель 23 серпня 2014 року, коли проголошені нею «рамкові гарантії приватних інфраструктурних інвестицій у розмірі 500 млн. євро»viii з боку Федеративної Республіки раптом в українській інтерпретації трансформувалися у «фонд Європейського Союзу, який надасть 500 млн. євро на відновлення інфраструктури Донбасу»,ix тобто, абстрагуючись навіть від адресатів допомоги, гарантії інвестицій перетворилися в безвідплатну допомогу.

Шкода, що унаслідок невміння та небажання визнавати свої помилки, а відтак вчасно їх виправляти, ці помилки, які тягнуть за собою невиправдані втрати, множаться, а презентована громадськості ідилічна картина стосунків між Меркель та Порошенком аж ніяк не є запорукою, що між ними справді панують порозуміння та довіра.

Читайте також: Нафтові ринки тиску більше не піддаються: стабільного підвищення цін не буде

Стрімке збагачення Порошенка, його непритаманне для європейської політичної практики перманентне балансування між бізнесом і владою, що тягне за собою системний конфлікт інтересів, роблять його не до кінця зрозумілим, а відтак і чужим у очах Меркель.

Його схильність давати нереальні обіцянки, перебільшувати, привласнювати чужі здобутки, підкреслена, але не завжди підкріплена фактично деталізація з претензією на істину в останній інстанції, щира переконаність у своїй полігеніальності не можуть не насторожувати її.

Настирливість Петра Порошенка у контактах з Меркель, яка подекуди ставала нав’язливою, також не сприяла скороченню дистанції між ними, а навпаки, на нашу думку, викликала зворотну реакцію з її боку.

Не буде перебільшенням стверджувати, що тональність українсько-німецького діалогу на вищому рівні останнім часом погіршується.

Дається взнаки і відсутність реальних реформаторських кроків з боку українського керівництва, яка стимулює появу в Берліні та Брюсселі втоми від України, зменшення довіри особисто до Президента Петра Порошенка, а відтак – зростання у обох сторін взаємного розчарування.

Григорiй Солод

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930