Торік у квітні, коли Верховна Рада змінювала прем’єр-міністра Арсенія Яценюка на Володимира Гройсмана, для необхідних 226 не вистачало лічених голосів. Коли домовитися про повернення не вдалося з жодною із трьох фракцій-вихідців, в парламенті спостерігалася дивна міграція – кілька позафракційних депутатів раптово захотіли увійти до Блоку Петра Порошенка. Їх було рівно стільки, щоб «коаліція на двох» обрала прем’єра.
Формально сьогодні ми маємо все ту ж коаліцію, яка складається з БПП і «Народного фронту», але за рік вона дещо «схудла». Фракції мають на двох лише 221 депутата. З точки зору простої арифметики — коаліції не існує. Якщо, звісно, не вдаватися до вищої математики з її принципами невизначеності.
Принципи коаліційної невизначеностіНині в українському парламенті можна говорити про два таких принципи невизначеності. Перший — чи можуть входити до коаліції позафракційні депутати. Другий – чи потрібна коаліція, якщо свою місію — обрати уряд — вона виконала.
Щодо першого. Ще 2010 року, обслуговуючи тодішні потреби режиму Януковича, Конституційний суд дав тлумачення, за яким до коаліції можуть входити не лише фракції, але й окремі депутати. Це мало певну логіку, адже команда Януковича перед тим «повернула» країну до Конституції 1996 року, отже і змішаної виборчої системи з депутатами-мажоритарниками. До речі, це рішення КСУ досі чинне, хоча і є предметом кримінального розслідування в рамках справи про узурпацію влади президентом-втікачем.
Але є й інше тлумачення Конституційного суду, яке датується 2008 роком. За ним коаліція формується винятково з депутатів фракцій. Отже, маємо два протилежних за змістом рішення, які стосуються двох різних редакцій Конституції. Тепер Україна знову живе за Конституцією 2004-го, яку ухвалювали з огляду на пропорційну виборчу систему. Натомість, парламент 2014-го обирався за змішаною системою, де половина депутатів — з мажоритарних округів. Заплутано? Але й це ще не все!
Порядок формування, функціонування і розпуску Коаліції має визначатися Конституцією та Регламентом Верховної ради. Але пошукати в тексті Регламенту слово «коаліція», ви отримаєте нуль результатів. Відповідні розділи були вилучені у 2010 році — тодішня пропрезидентська більшість прибрала будь-які згадування Коаліції із Регламенту. А в лютому 2014, коли голосували за повернення до редакції основного закону від 2004 року, їх просто забули повернути.
Навіть професійні правники-конституціоналісти вагаються з відповіддю на просте питання — чи є в парламенті коаліція.
«Як правник я можу сказати, що, відповідно до Конституції, до Коаліції мають входити лише фракції. Але, зважаючи на нашу політичну дійсність, майже очевидно, що депутати, які пройшли в парламент за мажоритарною системою, теж мають право формувати коаліцію, не входячи при цьому до фракції», — розводить руками експерт Центру політико-правових реформ Юлія Кириченко.
Друзі коаліціїТака юридична невизначеність грає на руку коаліційним фракціям, які уникають запитань про коаліцію. Їхня найчастіша відповідь – коаліція є, оскільки парламент працює і ухвалює закони. Але це, щонайменше, лукавство по відношенню до виборців. Бо всі позитивні голосування парламенту – плоди ситуативної співпраці з некоаліційними фракціями та групами.
Можна перевірити, як часто та чи інша фракція голосувала однаково з представниками коаліції. Наприклад, «Радикальна Партія» і «Самопоміч» щонайменше у 2 із 3 разів голосують синхронно з більшістю. Кожне друге голосування підтримує «Батьківщина». Значно менше, але епізодично допомагають провладній більшості Опозиційний блок, позафракційні та група «Відродження».
Підтримують голосування так званої більшості і депутати «Волі Народу», однак вищенаведена графіка враховує тільки ті голосування, в яких спільно з коаліціянтами голосувала більшість фракції чи групи. Таких у «Волі народу» не було.
Цікаво, що такі ситуативні голосування відбуваються постійно. Ми взяли два проголосовані 13-го квітня проекти, які добре ілюструють як більшість збирає необхідні голоси.
Перший – постанова «Про обрання члена конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів НКРЕКП». Необхідних 229 голосів не було б без Опозиційного блоку. Колишні колеги по коаліції «Самопоміч», «Батьківщина» та «Радикальна партія» голосували проти. А півтори години до того все ті ж «Самопоміч», «Батьківщина» та «радикали» допомогли ухвалити зміни до закону про державні нагороди. Без їхніх голосів 235 «за» не назбиралося б.
«Пропала грамота»Додамо кілька слів щодо суто формальних показників існування коаліції. Наприклад, Коаліційна Угода. Ніхто з лідерів коаліційних фракцій та й навіть спікер Верховної Ради не знають, де знайти документ, який мав би засвідчувати існування коаліції. Це, погодьтеся, додає сумнівів щодо її існування.
Щодо Списку членів коаліції – за його оприлюднення з Верховною Радою навіть судяться – все марно. Андрій Парубій переконує – такого в Апараті Ради ніколи й не було.
Читати також: Російські журналісти потрапили під обстріл біля ЯсинуватоїФінальним же коаліційним парадоксом є те, що Україна – чи не єдина держава, де коаліція записана як інститут влади у Конституції, а не є просто терміном політологів на позначення парламентської більшості. Але при цьому, саме в Україні коаліція є реальним фантомом. Адже функція коаліції у консенсусній демократії — це дещо більше, ніж розподіл міністерських портфелів.
Повну картину проблем довкола коаліції у Верховній Раді, коментарі народних депутатів та експертів, моделі функціонування коаліцій у світі можна подивитися у Спецпроекті Мережі «ОПОРА» та Hromadske.UA «Реформа.Парламент». Ведучі ефіру — Ольга Айвазовська та Андрій Сайчук, гості – народні депутати Владислав Голуб, Остап Єднак, Ігор Попов та експерт ЦППР Богдан Бондаренко. Проект здійснюється за підтримки Програми USAID «РАДА».
Наталка Тарасовська, Андрій Сайчук
Долучайтесь до нас у Facebook
