Авторизація

» » » Українці й американці стали значно ближчими: ми однаково розуміємо слово «свобода» – звернення Президента України до спільноти Стенфордського університету

Українці й американці стали значно ближчими: ми однаково розуміємо слово «свобода» – звернення Президента України до спільноти Стенфордського університету




[/i]

Шановні пані та панове!
Дорогі друзі!
Це справді честь – удруге звертатися до вашої спільноти, спільноти Стенфордського університету – до студентів, викладачів, усіх американців, усіх американок, які хвилюються за Україну та співпереживають нашій боротьбі за свободу.
Я вдячний вам за вашу зацікавленість і за таку кількість щирих, небайдужих, світлих поглядів, яку я бачу зараз, бачу сьогодні. Я бачу перед собою людей, саме людей, які не в бронежилетах, не в касках. Ви не перебуваєте в бомбосховищах. Серед вас немає поранених унаслідок ворожих обстрілів. Я дуже радий за вас. І цю нашу зустріч не зможе перервати сигнал повітряної тривоги, бо Каліфорнії не загрожують російські ракети. Але, на жаль, в Україні не так.
З вересня минулого року, коли я вперше був у Стенфорді під час візиту до Сполучених Штатів, дуже багато змінилося. Але, з іншого боку, дуже багато залишилося таким, як раніше.
Як я тоді й казав, Україна – це країна, де можливо все. Так і було. Але тепер усьому світу відомо, що в Україні можливо навіть те, про що інші багато років просто боялися подумати.
Україна – це країна, яка знищила міф про надзвичайну потужність російської армії. Армії, яка нібито за кілька днів могла б завоювати всіх, кого хоче. Але Україна – це країна, у якій російська армія продовжує вести війну, яку не хоче закінчувати. Зараз Росія намагається окупувати всю державу. Але ми відчуваємо в собі достатньо сил, щоб думати про майбутнє України, яка є й буде відкритою для світу.
Між вереснем минулого року і травнем цього року наше суспільство пережило стільки, що я не побажав би жодному іншому народу. І нам ще належить пройти новий шлях від травня цього року і, скажімо, до нового вересня.
Я знаю, що цей шлях буде дуже складним. Дуже болісним. Це буде шлях, на якому молоді люди дивитимуться не на викладачів в університетах і не на своїх друзів з мирного життя, як це робите ви. А на побратимів в окопах. І на ворогів, яких видно в приціл чи на відео з безпілотника розвідки. Але я знаю також, що для України на цьому шляху обов’язково настане етап, за яким почнеться мир.
Зараз я використовую слова, які кожен і кожна з вас читають і дуже часто чують в засобах масової інформації, в книгах: «боротьба за свободу», «міф», «російська армія», «війна», «пережили», «окопи», «шлях», «мир». Кожне з цих слів нібито одразу зрозуміле. Але чи всю їхню глибину ви відчуваєте зараз?
Учора російські війська знову обстріляли найбільше місто сходу нашої країни – Харків. З реактивної артилерії та спеціальних гармат, які називаються «Піон». Це важка артилерія – великої дальності й потужності. Ось із цієї зброї російська армія обстріляла вчора звичайні житлові квартали Харкова. Просто будинки. Там не було жодного військового об'єкта.
Унаслідок цього та інших обстрілів за вчорашній день у Харкові були вбиті 9 людей. Мирні мешканці. Під обстріл потрапила і родина з маленькою дитиною, їй було п'ять місяців. Батько загинув. Дитина загинула. Мати важко поранена.
Ми отримуємо такі чи схожі повідомлення вже 93 дні – з 24 лютого і вісім років – з 2014 року. Ось так в Україні.
Українці й американці стали значно ближчими: ми однаково розуміємо слово «свобода» – звернення Президента України до спільноти Стенфордського університету

Кожному й кожній, хто навчається у Стенфорді, однаково добре знайоме запитання: what matters most to you and why? Щоб навчатись у вашому університеті, потрібно написати есе – відповідь на це запитання.
І я впевнений, що за роки існування Стенфорду було написано дуже багато блискучих есе. Я впевнений, що й за останні вісім років було багато блискучих студентів і студенток вашого університету. Мабуть, серед них були й ті, хто пережив війну. І їхні відповіді на це запитання – what matters most to you and why? – напевно суттєво відрізнялися від відповідей тих, кому пощастило жити в мирі.
І зараз я кажу не про якість тексту. Я кажу про глибину відчуття слів. Конкретною людиною.
Після початку повномасштабної війни ми в Україні проводимо особливу церемонію нагородження наших захисників і захисниць. Тих, хто відзначився найбільше. І кому присвоєне звання Героя України. Як особливу пошану саме в тій залі президентської резиденції, де зазвичай зустрічали найвищих посадових осіб іноземних держав, які прибували в Україну з візитом – президентів і голів урядів, – я сьогодні вручаю Героям України орден «Золота Зірка». Або віддаю орден рідним Героя, якщо це звання присвоєне посмертно.
Нещодавно був нагороджений один із наших льотчиків. Пілот бойової авіації. Один з найкращих. Він загинув у боях за Україну. Коли я віддавав його «Золоту Зірку» його дружині, я сказав їй слова співчуття. Співчуття, що він пішов із життя. І у неї на очах виступили сльози. Вона відповіла, що він не пішов. Що він 30 років був у небі. І зараз залишився в небі. І в мене виступили сльози. Я відчув, що смерть не підкорила цих людей, цю родину. Він залишився в небі. Він для неї – живий. І так буде завжди в цій родині.
І всі ці слова – «небо», «життя», «смерть», «Герой» – для нього, для неї, для мене, для вас – вони різні. Своєю глибиною. Хоча ці слова звучать однаково для нас із вами. І ось ця глибина, ось ця дистанція у відчуттях – вона насправді сьогодні важить дуже багато. Вона пояснює, наприклад, те, чому ми й зараз, на 93-й день війни змушені говорити про посилення санкцій проти Росії, яке буде достатнім, щоб ця держава нарешті почала реально шукати мир, хоча б думати про нього. Вона пояснює, чому так іноді довго й складно нам домовлятися з партнерами про постачання саме тієї зброї, яка необхідна для звільнення нашої землі. Хоча вони хочуть допомагати.
Тому для мене ось це запитання, у відповідь на яке вам потрібно було писати есе, відчувається інакше, трішки інакше. Бо насправді саме на це запитання я відповідаю дуже довго – більше, ніж 93 дні, коли намагаюся дати своїй країні все необхідне, щоб ми могли вистояти, захистити нашу свободу і зрештою перемогти.
What matters most to me and why? Не знаю, чи відповідали колись на це запитання чинні президенти держави, що воює за свою свободу. Але ось моя відповідь. Прагматична.
Зброя, яка дасть змогу подолати технічну й кількісну перевагу російської армії.
Санкції, які дадуть змогу зупинити потік грошей на російський терор.
Фінанси, які дадуть Україні змогу зберігати соціальну нормальність, поки триває війна.
Блокування й конфіскація усіх російських активів, які є в іноземних юрисдикціях і які мають бути спрямовані на відбудову всього, що зруйнувала російська армія.
Справедливий трибунал для всіх воєнних злочинців, які вбивали, катували, ґвалтували й депортували наших громадян.
Оновлена дієва архітектура безпеки, яка не допустить нових воєн у світі.
І обов'язково – повне відновлення мирного життя у нашій країні. Щоб наші люди, наші студенти і студентки, як і ви зараз, могли спілкуватися вільно і в повній безпеці з президентами демократичних держав. Щоб українці та українки могли не думати, як і ви зараз, де бомбосховище. І щоб їм не потрібно було знати, як взагалі звучить сигнал повітряної тривоги.
І я вдячний усім нашим друзям у світі, хто робить так, щоб ці слова та їхня глибина звучали однаково для кожного й кожної, від кого залежать рішення про допомогу Україні.
Українці й американці стали значно ближчими: ми однаково розуміємо слово «свобода» – звернення Президента України до спільноти Стенфордського університету

Багато українців нещодавно дізналися про одного нашого хлопця. Дитину з Маріуполя, з міста, яке було повністю зруйноване російськими ударами. Цей маленький хлопчик в евакуації був дуже вдячний усім, хто прихистив його родину та інших мешканців Маріуполя. Він дуже хотів хоч якось віддячити тим, хто допомагає. Він запрошував усіх до себе в гості. Він сказав: приїжджайте наступного літа до нас, в Маріуполь. І каже: так, міста немає... але море лишилося!
І ця історія – вона про життя. Яке обов'язково перемагає. І яке насправді matters most для кожного й кожної.
І ця історія – про людину, яка залишається щирою та вдячною навіть у найстрашніших обставинах, бо це вільна людина.
І я вірю, що українці, пройшовши цю війну, залишаться саме такими. Щирими, вдячними й вільними.
І я впевнений, що після цієї війни дещо зміниться у відносинах між вами, між американським народом, і нами. Вже змінюється. Ми стали значно ближчими у наших відчуттях. Ми точно знаємо про себе, що маємо на увазі одне й те саме, коли говоримо слово «свобода».
Коли я повернувся в Україну минулого вересня, я був дуже окрилений. Я думав про те, скільки всього ми зможемо зробити разом. Але зараз я відчуваю схоже піднесення. Тому що бачу ваші очі й вірю: багато хто з вас буде в Україні й допомагатиме у нашій відбудові після війни, бо це найбільший проект захисту свободи, у якому ваше покоління може взяти участь.
Наші міста зруйновані. Наше море поки заблоковане. Але ми залишаємося вільними.
І наостанок. 24 лютого почалася повномасштабна війна проти України, коли 18-річні російські хлопці, військові, зайшли в нашу країну, зайшли в домівки наших людей. Щоб убивати, катувати, ґвалтувати. Це складно зрозуміти – для чого? Складно.
А рівно за три місяці, 24 травня, на іншому боці земної кулі, в Техасі, 18-річний хлопець зайшов у звичайну школу, щоб убити 19 дітей і двох дорослих. Це неможливо зрозуміти взагалі. Це трагедія.
І ми живемо у страшний час, коли американці висловлюють співчуття українцям через смерті на війні, а українці висловлюють співчуття американцям через смерті у мирі.
Прийміть мої співчуття.
Щодня треба не просто ставити собі ще одне питання, а обов'язково знаходити на нього відповідь: who matters most and why? Це для мене головне запитання: who matters most and why? Бережіть себе, своїх рідних, близьких, друзів. Бережіть світ.
Дякую, Америко!
Слава Україні!

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930