Авторизація

» » » Промова керівника Офісу Президента Андрія Єрмака в Chatham House

Промова керівника Офісу Президента Андрія Єрмака в Chatham House




[/i]

Найскладніше в будь-якому виступі – почати. Ви всі, певно, це знаєте. За інших обставин я б витратив на це чимало часу. На правильний, максимально відповідний початок. Але часу в мене немає. Тому почну з простого. 
Нам роками казали, що Україна якось не так реформується. Та погляньмо на результати. Модернізовані Збройні Сили вже майже місяць стримують агресію однієї з найпотужніших армій світу. Логістичні ланцюжки функціонують. Суди працюють. Потяги ходять і перевозять мільйони людей. Комунальні служби виконують свою роботу навіть під обстрілами й бомбами. 
Випробування війною – чи не найсуворіше. Ми успішно реформуємося навіть зараз. І наша стійкість (sustainability) виявилася абсолютно реальною. 
Але стійкість – категорія не абсолютна. Це не про наявність, а про міру. Скільки ще лишилося? Залежить від багатьох чинників:
Від нашої рішучості – тут без змін. Ми – на своїй землі. Ми боронимо свої цінності. Свій спосіб життя. Свою свободу. У нас можете бути впевненими. 
Від зовнішньої підтримки – тут усе неоднозначно. 
Зараз ми маємо серйозну підтримку. Захід нарешті став колективним. Про це свідчать і санкції проти РФ, і підтримка України – гуманітарна, економічна, політична, військово-технічна. Але чи достатньо цього? І на скільки його, Заходу, вистачить? Як довго готові зазнавати збитків від порушення економічних зв’язків із Росією ті держави, які прагнули ці зв’язки зберегти за будь-яку ціну, навіть на тлі російського вторгнення в Україну? 
З огляду на досвід попередніх восьми років тут ми не можемо бути надто оптимістичними. Однак нині ризики для цілого світу настільки виросли, що вести business as usual їм уже просто не дозволять. 
Наступний чинник – чинник самої Росії. Який у неї запас міцності? Які цілі вона ставить? 
Захід увесь час каже про збільшення ціни, яку Росії доведеться платити за агресію. Та чи уявляємо ми, де та межа, за якою російське керівництво скаже: це надто дорого? Слід розуміти, що наратив «перемоги за будь-яку ціну» є не просто пропагандистським штампом. Москва його неодноразово інструменталізувала, перебиваючи ставку тих, кого вважала ворогом. У кількості жертв. У порушенні норм міжнародного права. У вдаванні до шантажу, включно з погрозами техногенними катастрофами та неконвенційною зброєю. В усьому. Це треба розуміти.
Водночас слід розуміти й те, що «маленькі переможні війни», які не досягають мети, завжди збільшують для Росії ризик соціального вибуху та державного перевороту. Успіх у війні, навпаки, стабілізує та консервує режим. Живить його прагнення до подальших завоювань. 
Ви запитаєте, що з цього випливає?
А те, що з війни, яку Росія розв’язала проти нас, переможцем повинна вийти Україна. 
Ми мусимо працювати лише на такий результат. Ми всі. 
Те, що відбувається в Україні зараз, стосується кожного. Кожного в цьому залі. Кожного уряду. Кожного у світі. Війна в Україні – це не просто ще один локальний конфлікт. Це світова війна, яка поки що точиться на території нашої держави.
Ще раз наголошу: зазіхання Росії виходять далеко за межі України. Вона претендує на відновлення радянської зони впливу як у Європі, так і в Азії. Вона претендує на злам усієї системи міжнародних відносин і дискредитацію всіх безпекових інституцій. 
Тому наступними можуть бути і Казахстан, і Польща, і країни Балтії, і Словаччина, і Молдова, і Грузія… Так, знову Молдова і Грузія. Грузія, яка після Саакашвілі знову боїться сказати криве слово Москві. Що ж, мабуть, це такий нетривіальний курс Тбілісі на євроінтеграцію. 
На російській бойовій техніці знову пишуть «На Берлін!» Знаєте, що це означає? Ми знаємо. Ізраїльтяни знають. Вірте тому, хто обіцяє вас убити.
У випадку України ціль у Росії одна – знищити. Позбавити суб’єктності. Зупинити nation building. Згідно з програмною тезою про один народ, яку ми чуємо вже два десятки років. Тому хтось може говорити, що ця війна не має раціональних підстав. Це війна з волі, а не з потреби. Та, мабуть, це перша в історії історіософська війна.
Тому треба виходити з того, що нинішнє керівництво Росії не відмовиться від цієї мети. І воно готове платити. Питання, чи готове платити його оточення, зараз можна винести за дужки. 
Тож зосередимося саме на цьому – на намірі знищити Україну. 
Цього не вдалося добитися стрімкою операцією. Жодного зі стратегічних завдань сили вторгнення не виконали.
Тому агресор намагається спровокувати гуманітарну катастрофу, знищити критичну цивільну інфраструктуру та промисловий потенціал. 
Ми мусимо зважати на те, що війна відбувається на нашій території. Що гинуть наші люди, що руйнуються наші міста. Наші Збройні Сили та громадяни тримаються з надлюдською мужністю, але війну не виграти без наступального озброєння, без ракет середньої дальності, які можуть бути засобом стримування (наголошу: в нашому випадку - стримування, а не агресії), загрожуючи російській території зіставними руйнуваннями. 
Без повноцінного ленд-лізу ми можемо лише оборонятись. Але неможливо довго ефективно захищатися без надійної ешелонованої системи протиповітряної оборони, яка збиває ворожі, балістичні ракети на далекій відстані. 
Однак нам її не дають. Як не дають і винищувачів. І так само як нас не хочуть бачити в НАТО. 
Цей страх ескалації зрозумілий. Але цей страх не врятує. 
Вінстон Черчилль усе пояснив: той, хто між ганьбою та війною обирає ганьбу, отримує і ганьбу, і війну. 
Якось я продюсував фільм «Передчуття», який знімав талановитий режисер В’ячеслав Криштофович. Так от, у головного героя є така примітна репліка: «Все має відбуватися вчасно». Сьогодні я як ніколи відчуваю силу цієї фрази. Все має відбуватися вчасно. Зараз – вчасно, як ніколи.
Цього четверга, 24 березня, у Брюсселі має відбутися позачергове засідання держав – учасниць Альянсу. Ще є час зробити конкретні кроки назустріч Україні. Або ж сказати чесно й публічно, що таких кроків не буде. Що це НАТО відмовляє Україні у вступі, а не вона відмовляється вступати, як це багато хто хоче подати останнім часом. Сказати – і разом почати будувати нову систему безпеки. 
Промова керівника Офісу Президента Андрія Єрмака в Chatham House

Російське керівництво розуміє лише мову сили й завжди плутає миролюбність зі слабкістю. Хочу запитати в наших європейських партнерів: то які ви насправді? Ви миролюбні чи слабкі?
Чи ви дасте нам нарешті ту зброю, яка дасть Україні змогу лишитися незалежною суверенною державою у міжнародно визнаних кордонах? Ви нарешті відкриєте нам повноцінний ленд-ліз? Чи й далі із занепокоєнням дивитиметесь, як перетворюються на уламки наші міста? 
Скажу просто: закрийте наше небо чи хоча б дайте нам нарешті далекобійні системи ППО. Ваш страх ескалації живить агресію. Ваша рішучість стримає її. 
Чітко артикульована позиція «Ми будемо збивати літаки, які є знаряддям терору. Ми будемо нищити ті засоби російської ППО, які атакуватимуть нашу повітряну поліцію» – ось, що нам потрібно.
Завтра. Зараз. Вчора. Інакше Україна стече кров’ю. Знелюдніє. Ми не скоримося, це вже всім зрозуміло. Але нагадаю те, що сказав спочатку: стійкість – це не про наявність, а про міру. 
Після російської окупації Криму та вторгнення на Донбас іноземні експерти почали говорити про «фінляндизацію» України. Вони мали на увазі лише одне: нейтральний статус і «особливі» стосунки з Росією. Та чомусь ніхто з них не говорив, що «фінляндизація» – це збереження держави, її суб’єктності та свободи народу ціною вимушеної втрати певних територій унаслідок агресії.
Але ми не відмовимось ані від свого суверенітету, ані від територіальної цілісності. І коли ми ціною неймовірних зусиль і жертв повернемо свої території, це стане нашою перемогою, але не буде поразкою Росії. 
Бо без рішучих дій світової спільноти ніщо не завадить агресору продовжувати завдавати ударів по будь-якій точці нашої держави. 
І кожен такий удар по Україні буде ударом по міжнародному праву. Це посилення кризи біженців у ЄС. Крах світової системи безпеки та інституцій, які її гарантують. Врешті-решт, це удар по світовій продовольчій безпеці. 
Власне, все це і є ключовою ознакою кризи світового порядку. Порядку, за якого готовність міжнародної спільноти карати за акти агресії, готовність карати за геноцид залишається здебільшого декларативною. Прибуток понад справедливість – хіба заради цього створювалася ООН? Хіба довкола цього об'єдналася Європа?  
Якщо так, то Україні не підходить жодна з наявних безпекових систем. Нам потрібна нова. Справедлива. Цю систему доведеться будувати з нуля. Ми готові. І ми за це заплатили. Заплатили найвищу ціну – болем, потом, кров’ю, життями. Ця плата дає нам моральне право вимагати: дійте! Вже зараз!
Скажу простіше: «фінляндизація» України чи гра в будь-яку іншу модель нейтралізації на російських умовах, яка не передбачає побудови нової системи безпеки, лише гарантуватиме, що ці виклики й ці загрози стануть вічними. 
Тож я спитаю: європейські країни, куди втікатимуть ваші біженці?
Україна залишається самотнім щитом Європи. Та що станеться, якщо цей щит зазнає критичних руйнувань?
Половинчаста позиція світової спільноти, на жаль, робить цей сценарій можливим. У такому разі для нас принципово важливими стають надійні гарантії нашої безпеки. Багатосторонні юридично зобов’язувальні гарантії. Та хіба в Заходу є щось таке ж надійне, як парасолька НАТО? Даруйте, нам про це невідомо.
А світу потрібні такі самі надійні гарантії того, що Росія більше не зможе успішно реалізовувати свої войовничі амбіції на міжнародній арені. Ми вимагаємо від партнерів таких гарантій для себе. Громадяни інших держав, вимагайте таких гарантій від своїх урядів. Вимагайте вже зараз, бо завтра буде пізно.
Без таких гарантій будь-які наші домовленості будуть крихкими й тимчасовими. І протримаються рівно до того моменту, коли Росія відновить сили і спробує атакувати знову. Терміни, в які це станеться, безпосередньо залежатимуть від темпів послаблення санкційного тиску на Росію та її можливостей обходити обмежувальні заходи. Тому ми закликаємо постійно й неухильно ці санкції посилювати. Міжнародний бізнес не повинен думати, як їх обійти заради надприбутків. Не повинен ставати співучасником злочинів проти людяності. Така співучасть має бути не лише тягарем на совісті. Ми закликаємо закордонні уряди до впровадження судової відповідальності за таку колаборацію. Аж до кримінальної.
Президент Зеленський сказав про це дуже чітко: «Не спонсоруйте військову машину Росії. Жодного євро для окупантів. Закрийте для них всі ваші порти, не постачайте товари, відмовляйтеся від російських енергоресурсів, тисніть, щоб Росія пішла з України. Я вірю, що мир можливий, але ви маєте діяти, щоб до миру прийти».
Уряди вагаються. Та прості люди вже зробили вибір. Вони впевнені, що Україні місце в ЄС. Так вважає в середньому 71% респондентів. 79% європейців вважають, що санкції проти Росії – це правильно. 67% громадян Євросоюзу вважають, що Україні треба надати зброю. Такі результати опитування оприлюднив Французький інститут громадської думки (IFOP).
Ці цифри більш ніж красномовні. Тож скажу урядам: дослухайтеся нарешті до своїх виборців.
Закликаємо міжнародну спільноту – не лише колективний Захід, а й Китай, Індію – відкласти суперечки між собою. Війна в Україні стосується всіх вас. Ви – лідери цього світу. Хтось скаже про два полюси. Я кажу про дві частини цілого. Російське питання не має заважати вам домовитися. Взаємопроникнення економік та інтеграція – набагато потужніша гарантія миру у світі, ніж загроза взаємного знищення.
Ви можете порозумітися. Російська агресія проти України комусь може здаватися слушною нагодою для реалізації власних амбіцій. Однак насправді це хибне враження: сподівання, що війну вдасться «локалізувати» в Україні, марні. Без належної відсічі Москва не зупиниться, і кожна наступна її авантюра неминуче наближатиме світ до гарячого глобального конфлікту.  
Драматичні події в Україні, героїчна боротьба нашої країни за свободу й демократію продемонструвала всьому світу: наші схід і захід разом. Тепер ми закликаємо світ стати трішки Україною. 
Схід і Захід, станьте разом на захист планети від тих, хто прагне підмінити силу права правом сили.

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Август 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031