Гендиректор Інституту серця Борис Тодуров про реформи, призначення та найбільші проблеми медицини
Борис Тодуров
Я погоджуюсь з
правилами сайту та
політикою приватностіМедицина в Україні є однією з найболючіших та найважливіших тем. Законодавці та урядовці змінюються, але проблеми залишаються.
Відомий український кардіохірург, генеральний директор «Інституту серця МОЗ України» Борис Тодуров розповів у програмі HARD с Влащенко про недоліки реформ, проблеми та загрози медицині в Україні.
- Чи достатньо буде коштів на реформування медичної галузі, які закладають у головному фінансовому документі на наступний рік? Як вам заява нової міністерки охорони здоров’я про те, що реформу, розпочату Уляною Супрун, будуть продовжувати?
- Україна за три роки управління Супрун скотилася із 73-го чи 75 місця на 137, якщо не помиляюся, у класифікації ВООЗ за рівнем надання медичної допомоги. За п’ять років Україна втратила майже 3 мільйони пенсіонерів – із 13 мільйонів до 10 мільйонів зменшилось. Це ж люди не виїхали за кордон, це люди, які померли. Якщо ми хочемо продовжувати таку ж реформу далі з такими ж цифрами та такими результатами, то це сумна картина.
Жодної реформи не було, все звелося до того, що ми виконували замовлення якихось міжнародних організацій із закупівлі медикаментів, із «розчищення» медичного поля від державних структур, державних лікарень для того, щоб сюди зайшли міжнародні корпорації і на фармацевтичний ринок, і на ринок надання медичних послуг. Я думаю, що перед Супрун стояло саме таке завдання.
- Якщо говорити про загальні речі. Прийшли нові люди. На мій досить наївний погляд, людина може погодитися стати міністром в будь-якій галузі, якщо в неї є чіткий план, що вона буде робити на цій посаді. Я передивилася сайт і я там не побачила концепції реформування української медицини.
- Я думаю, що призначення нової міністерки охорони здоров’я було непоганою альтернативою Уляні Супрун, від якої вже всі хотіли позбутися і потрібна була хоча б якась людина, яка б зайняла цей пост і її замінила. Насправді всі цьому дуже зраділи.
Якщо говорити взагалі про призначення, які сьогодні відбуваються (зараз не про міністра, ми її підтримуємо зараз у силу того, що бачимо її бажання щось змінити) – це синдром неусвідомленої некомпетентності. Тобто люди самі не розуміють, наскільки вони не компетентні, і сідають в деякі крісла з повною упевненістю, що вони геніальні і що вони є тим новим обличчям. І лише завдяки тому, що це – нове обличчя, вони вже значно кращі від своїх попередників.
На жаль, це приносить поганий результат, оскільки просто нове обличчя – це ще не результат і це не робота. Хороший хлопець – це не професія. Якщо він не був задіяний ніде раніше у цій галузі і раптом стає міністром чи якимсь чиновником, і він не знає, за що хапатися, це катастрофа. Сьогодні ми бачимо, що відбувається у багатьох відомствах. Я ходжу багатьма міністерствами, і всі тихенько говорять: «У нас катастрофа! У нас прийшли такі непідготовлені люди, вони не знають, за що братися, вони ухвалюють закони, які протирічать один одному. А це серйозні речі – це закони за якими живе ціла галузь.
- Два тижні тому на вашому місці сидів радник Скалецької Дмитро Раїмов, він також не був у медицині, але він досвідчений піарщик, проте щось відбулося. Він сказав, що йому не етично розказувати, що саме відбувається всередині Міністерства охорони здоров’я. На його місце прийшли нові люди, але мене напружило те, що прийшов пан Хрєнов, який був радником пані Супрун, отже прийшли люди з грантової сфери. Чи користуються вони довірою лікарів, чи не тривожать вони вас?
Піарник Дмитро Раїмов, колишній радник глави МОЗ
- Я цієї людини не знаю і не можу давати жодних характеристик. Можу сказати глобально, що зовнішнє управління продовжується і воно передбачає, що управляти набагато простіше, якщо маніпулювати непрофесіоналами. Спробуйте подискутувати зі мною з приводу реформ. Я ж можу ставити розумні питання, можу мотивовано відповідати, мотивовано заперечувати деякі речі. А якщо людина з вулиці, яка працювала в пивоварні, і їй доручають департамент в Міністерстві охорони здоров’я, то що йому скажуть згори - це вона і робитиме. Яку постанову дадуть, таку і виконуватиме. Найчастіше вони нічого не виконують, тому що це люди, які є маніпуляторами. Це словоблуди і демагоги, які маніпулюють тим, що десь почули. Маніпуляція, коли ми говорили, що при Супрун – катастрофа і медицина завалюється, нам говорили, «А що при Богатирьовій було краще?». Так не було краще, також було погано, але ми очікували від цієї команди, що буде краще, ми ж голосували, підтримували, але стало гірше.
- Що ви вважаєте найбільшими проблеми української системи охорони здоров'я?
- Фінансування на першому місці. Ми зараз втрачаємо кадри винятково через питання фінансування. Медсестра, яка отримує 3 тисячі гривень, не буде працювати в операційній та реанімації. Їй або повинні доплачувати (пацієнти, хірурги, лікарі), що й відбувається у більшості клінік, або вона їде у Польщу, чи взагалі йде з медицини. Кадровий голод жахливий.
Друга проблема - кадри. Ми втрачаємо найкращих, найкреативніших людей, які масово виїжджають за кордон. Із західних областей йде справжній потік, деякі відділення закриваються. Мої колеги з західних областей кажуть, що немає кому працювати у реанімації. Завідувач кардіохірургії сам чергує в реанімації, бо всі в Чехії, Словаччині і т.д.
Третя проблема - організаційна. Сьогодні немає стратегії розвитку медицини. Ми не знаємо, куди йдемо. Якщо Супрун озвучувала якусь англійську модель (в Англії бюджет медицини складає 13% загального бюджету, а ми зі своїми 3%, які виділяють на медицину, побудувати англійську модель), то тепер такої моделі немає. Для того, аби будувати якусь модель, потрібно провести базовий аналіз доходів та видатків в медицині. Для того, аби розуміти видатки, ми повинні прийняти українські стандарти лікування. За останні 5 років не прийнято жодного стандарту (може десь хтось локально приймав, але МОЗом не прийнято).
- Чим займався МОЗ останні 5 років і чим зараз займається?
- МОЗ за вимогою Світового банку займається скороченням соціальних видатків, це зрозуміло, скорочення кількості пенсіонерів, тяжкохворих, видатків на високотехнологічні операції. Це все завдання, яке стоїть перед тими людьми, які керують, а люди, які сидять у директоратах, виконують цю програму. Тому в мене велике побоювання за життя нашого інституту та таких самих інститутів Академії наук, яких доводять до банкрутства.
Зараз нам говорять, що ми до нового року повинні стати казенним підприємством. Це означає, що наш інститут не буде мати гарантії з оплати зарплати та комунальних послуг. Ми повинні самі на це заробити. На хвилинку, це 100 мільйонів гривень в рік. Я як керівник думаю, чим я маю це заробити, коли у мене немає стандартів, протоколів та тарифів. Ми вже третього листа написали у Мінфін з проханням дати тарифи, на які витрачено понад 20 мільйонів гривень на розробку тарифів минулим МОЗом. Ті тарифи, які нам дають, то ми бачимо, що операція КШ коштує 30 тисяч гривень, але це навіть не 1/10 частина. Від НСЗО за цими тарифами я можу тримати максимум 10% від потреби. Від хворих я не можу брати за операцію тому, що платні послуги регулюються ще постановою Кабміну 1138, яка була підписана ще Лазаренком. До неї були невелику добавки в 2010 і 2017 роках, але там взагалі немає хірургічних операцій. Тобто за операції ми не можемо брати гроші в людей, бо немає співоплати. Нам кажуть, «ви переходіть, а ми співоплату проголосуємо». Уже одного разу хотіли проголосувати, але Конституційний суд не пропустив, бо це суперечить статті 49. Хлопці, у вас немає юридичної і економічної бази переводити нас на казенне підприємство. Ви можете це зробити з єдиною метою - аби довести до банкрутства Інститут серця, аби не було можливості виплачувати зарплату і платити комунальні послуги і зупинити надання послуг, а це - 6000 операцій в рік.
Інститут серця МОЗ України
Сьогодні такий безлад не лише з нами, це відбувається в районних і обласних лікарнях. В Херсоні така ситуація, коли всіх переводять на казенні підприємства, а в них дефіцит бюджету 79 мільйонів. Як хочеш так і викручуйся, немає за що купити інсуліну.
- Чи є в Україні якась розумна пропорція між державними та приватними клініками, які не можуть робити низку складних операцій та не несуть такої відповідальності перед хворим, як державні?
- Переваги приватних клінік полягають у тому, що там чудовий сервіс, нове обладнання, найкращі спеціалісти, добра зарплата, немає поборів та корупції тощо.
У чому проблема приватних клінік: їхня робота побудована на бізнесі. Вони не будуть брати важких хворих, вони не будуть брати завідомо помираючих чи тих хворих, які потребуватимуть великих вкладень. Тому в усіх країнах, нормальних країнах, за винятком дуже багатих, таких, як Америка, де лікують всіх за свої страхові видатки, є розумний баланс між університетськими, державними лікарнями, муніципальними лікарнями та приватними. Цей баланс коливається між 20% до 50% у різних країнах Європи.
В Німеччині зараз йде більше нахил до приватних клінік, в яких добрий менеджмент дозволяє на основі нормальної страхової медицини забезпечувати лікування, зокрема і тяжкохворих. Є прекрасна іспанська модель, коли важкохворий виїжджає за межі тієї території, на які він застрахований, то гроші йдуть за ним. Тому вони лікують всіх у себе і не відправляють нікуди. Є якісь речі, які вже давно придумані
У наших реаліях приватні клініки, на жаль, працюють на невеликий прошарок населення, який може їм заплатити, це може бути близько 5% українців. Навіть у Києві – це невеликий прошарок, що вже говорити, чому так мало приватних клінік у регіональних центрах. Оскільки «багаті хворі», в основному, зосереджені у столиці.
От на багатих хворих цей ринок і тримається, тому так мало приватних клінік. Як тільки введуть страхову медицину, з’явиться велика кількість приватних клінік. Вони вже до цього готуються. Багато з них будується з розрахунку на те, що через рік-два з’явиться страхова медицина і тоді за хворим підуть гроші, зокрема бюджетні і страхових компаній. Тоді буде нормальний баланс.
- Чому вже понад два роки в Україні не можуть ухвалити закон про трансплантацію?
- Тому що ніхто не займається цим серйозно. Є маса лобістів, яким цей закон не потрібен. Одна група лобістів – це люди, які продають діалізні колонки. Це дуже великий бізнес. Друга група лобістів – це люди, які заробляють на відправці наших важких пацієнтів за кордон лікуватися, і це теж хороший бізнес. На жаль, ці люди впливають на прийняття рішення щодо закону.
Мене декілька разів запрошували на круглий стіл. Я прийшов і сказав, «ось білоруський закон на 8 сторінках, будь ласка зараз перекладемо його на українську мову, ухвалимо його та почнемо працювати, як у Білорусі».
Білорусь за п’ять років після прийняття цього нового закону із презумпцією згоди (притім, ця країна ментально, за економічним рівнем така ж, як Україна, ідентична практично)…, і от вони за п’ять років у 40 разів збільшили кількість пересадок печінки, серця, легень, рогівки та іншого.
Більше того, вони не лише знищили свою чергу і листок, вони реально заробляють мільйони доларів. Ось ми імплантували 5 механічних сердець і ці 5 осіб через рік-півтора поїхали в Білорусь на пересадку. Ось останньому хлопчику успішно пересадили два тижні тому. Ми платимо зі своєї кишені 120 тисяч доларів, бо це бюджетні гроші. За кожну пересадку серця. Нонсенс. Ми зробили першу пересадку в 2001 році і наші пацієнти після цього живуть 13-16 років, і останні 13-14 років в Україні взагалі немає трансплантацій серця.
Наташа Влащенко
Долучайтесь до нас у Facebook
