Авторизація

» » » Дорого, але чи якісно? Питання і відповіді про імпортні ліки в Україні

Дорого, але чи якісно? Питання і відповіді про імпортні ліки в Україні

Дорого, але чи якісно? Питання і відповіді про імпортні ліки в Україні
Дорого, але чи якісно? Питання і відповіді про імпортні ліки в Україні
Ліки. Фото: dw.com
70% витрачених на ліки коштів українці віддають за імпортні препарати. При цьому доводиться покладатися радше на репутацію відомих світових фармацевтичних брендів, адже система державного контролю якості ввезених ліків в Україні вкрай недосконала.
Інформагенція ZIK уже писала про те, що європейські виробники продуктів харчування, в тому числі й відомі бренди, які імпортують свої товари в Україну, заради здешевлення продукції для українського ринку замінюють найбільш дорого вартісні компоненти на дешевші і менш якісні аналоги. Тепер же ми вирішили з’ясувати, чи існує така ж проблема і у випадку з ліками і чи можуть українці бути впевненим в якості імпортних медпрепаратів, які вони купують в аптеках.

Чи відрізняються препарати в Україні і на Заході?


Опитані нами експерти медичної галузі оцінюють ситуацію неоднозначно. З одного боку, не можна порівнювати звичайні товари із ліками, адже там зовсім інші вимоги і механізми контролю. З іншого – через недосконалу систему державного контролю просто неможливо точно сказати, що саме завозиться в Україну.
«У випадку з лікарськими засобами існує процедура реєстрації, механізми контролю якості. І ці механізми у розвинених країнах ефективніші, ніж в Україні. Саме тому ми відстоюємо спрощену процедуру реєстрації в Україні ліків, що вже були зареєстровані компетентними органами країн із суворою регуляторною системою (Швейцарія, Японія, Канада, США) або ж ліки, зареєстровані Європейською агенцією з лікарських засобів. Тому я б не називала лікарські засоби, що надходять на такі ринки як Україна, менш якісними або аналогами дороговартісних ліків», – каже виконавчий директор БФ «Пацієнти України», експерт Реанімаційного пакету реформ Ольга Стефанишина.
Тобто, за її словами, ліки тієї ж фірми, куплені, скажімо, в якійсь з країн ЄС і в Україні, будуть однакової якості. «Причому на обох ринках є ліки, повністю вироблені на виробничих потужностях Німеччини, але є і ті самі ліки, вироблені виробником з дотриманням технології, всіх хімічних формул та процесів згідно з реєстраційним свідоцтвом, дотриманням GMP, але, наприклад, в Індії, де виробництво лікарських засобів дешевше через дешевшу робочу силу. До речі, значна частина лікарських засобів, які зараз є на ринках розвинених країн, також виробляються в Індії, і в цьому немає нічого поганого», – додає вона.
Схожої думки дотримується голова Координаційної ради організації «Медконтроль» Ігор Щедрін. Він пояснює, що заміна субстанції, з якої виробляється препарат, на якийсь інший, дешевший аналог, призводить до появи нового препарату. Такі препарати називаються генериками. В їх основі та сама діюча речовина, що в оригінального препарату, але склад може відрізнятися. При цьому клінічні випробування повинні показати, що препарат, попри деяку різницю в складі, безпечний і лікує, як і оригінальний препарат. Всі генерики мають різні торгові назви, коштують по-різному і виробляються різними фармкомпаніями.
«Один і той же препарат, вироблений в Німеччині для самої Німеччини і для України, буде повністю ідентичний – це гарантує спеціальна система контролю якості, – зазначає експерт. – Коли в Україні МОЗ і лобісти намагалися впровадити систему спрощеної реєстрації препаратів, була небезпека, що систему контролю якості зможуть обходити махінатори. Вони могли б видавати «ліві» виробничі майданчики в країнах третього світу за ті, на яких нібито робляться препарати для Європи (а насправді ні). Але продукції відомих світових фармацевтичних брендів ця небезпека не стосується».
Доктор фармацевтичних наук, президент громадської спілки «Українське агентство з оцінки технологій охорони здоров’я» Костянтин Косяченко натомість констатує, що наразі дуже складно оцінити якість імпортованих в Україну ліків, адже, за його словами, система контролю фактично не працює.
«По-перше, зараз діє мораторій на перевірки аптек. По-друге, ті лікарські засоби, які закуповують для України міжнародні організації, взагалі не підлягають контролю якості з боку держави. Тобто на сьогодні ніхто не може бути впевненим – ні пацієнт, ні держава – наскільки завезені ліки якісні та ефективні.
Що стосується інгредієнтів, які входять в імпортні лікарські засоби, то дійсно раніше була така інформація, що там використовують інші інгредієнти для того, щоб здешевити ці препарати для нашого ринку. Вони ніби такі самі, але можна мати сумніви, чи за біодоступністю, за дієвістю вони еквівалентні тим іноземним лікам, які продаються на європейському ринку», – зазначає доктор фармацевтичних наук.

Який відсоток фальсифікату?


Виконавчий директор БФ «Пацієнти України» Ольга Стефанишина вважає систему перевірки якості лікарських засобів в Україні складною, бюрократичною і такою, що не виконує свою функцію належним чином.
«В Україні ліцензуються всі оператори ринку лікарських засобів, існує спеціальний орган контролю – Держлікслужба, існують процедури реєстрації, процедури фармаконагляду. Тим не менш, усі ці процедури є бюрократичними і недосконалими, відсутня система обов’язкового маркування ліків двомірним матричним кодом GS1, не запроваджується обов’язкове дотримання аптечними закладами GPP. Окрім того, в Україні недостатньо лабораторій, які можуть належним чином перевірити якість лікарських засобів», – зазначає Ольга Стефанишина.
Утім, незважаючи на недосконалу систему якості, рівень фальсифікації лікарських засобів в Україні насправді є невисокий, вважає вона.
Ігор Щедрін також застерігає не повторювати оцінки, що нібито в Україні 50% фальсифікованих препаратів, 20% чи взагалі багато. «Єдині цифри, які є в реальності, – це оцінки Держлікслужби. Судячи з них, фальсифікату виявляється близько 1% від загального обороту препаратів. Всі інші оцінки «експертів» – це повна профанація», – каже він.
Систему контролю якості препаратів в Україні Щедрін оцінює як сучасну, але не повністю вільну від фактору корупції: «Реформа цієї галузі в Україні ще не завершена, проте українські покупці в цілому захищені від фальсифікату. В Україні працює трирівнева система: контроль при ввезенні ліків на територію України і при виробництві препаратів в Україні; контроль якості ліків, що надходять в аптеки, уповноваженими особами; планові і позапланові перевірки на підприємствах. Зараз позапланових перевірок небагато, тому що тут важливий баланс між тиском на бізнес (і загрозою корупції) і захистом інтересів громадян на якісні ліки».

Чи виправдала себе система закуповування ліків через міжнародні організації?


Ось уже майже два роки Україна здійснює закупівлю медпрепаратів через чотири міжнародні організації. Фахівці оцінюють цю практику теж неоднозначно. З одного боку, в певних моментах очевидна економія державних коштів, однак з іншого боку – виникає багато питань щодо якості закуплених препаратів, адже найдешевше – не означає найкраще. Також виникають проблеми з вчасним надходженням ліків до України і закупівлі препаратів із коротким терміном придатності.
«Міжнародні організації економлять до 40% бюджетних коштів – факт, підтверджений аудитом Рахункової палати. Це ті 40%, які до цього йшли у кишеню дистриб’юторів, одним словом – на відкати. І це гроші, на які міністерство зараз збільшує обсяги закупівель ліків. Завдяки економії держава може забезпечити необхідним лікуванням більше пацієнтів. Так, наприклад, на зекономлені кошти закуплено більше ліків для хворих на мукополісахаридоз, легеневу артеріальну гіпертензію, хворобу Гоше та інші», – оцінює позитиви Ольга Стефанишина.
Про негативи говорить Костянтин Косяченко, який переконаний, що система закупівлі ліків міжнародними організаціями, хоча була спрямована на подолання корупції в цій сфері, насправді не виправдала себе. Крім того, у результаті Україна отримує препарати далеко не найкращої якості, та ще й із запізненням.
«Це як, на приклад, коли сім’я вирішила дати сусіду гроші, щоб він купив для неї хліб. А сусід купує цей хліб аж через рік. Тобто цей інструмент у нас виявився якимось дивним і не запрацював, як слід. Мабуть, це тому, що ми не африканська країна. Там це працює, в Африці міжнародні організації купують найдешевші ліки, тому що там узагалі нічого немає. А в нас вийшло так, що міжнародні організації користувалися нашими коштами певний період і в результаті закупили не завжди те, що нам потрібно. До того ж, усі ці лікарські засоби не підлягають контролю якості при ввезенні. Я вважаю, що це недопустимо для цивілізованої країни», – наголошує фахівець.
На думку Ігоря Щедріна, у цілому міжнародні закупівлі не виправдали надій. Вони привели до серйозних проблем: зриву термінів поставок ряду препаратів, спроб махінаторів протягнути на український ринок препарати сумнівної якості через систему держзакупівель. При цьому зниження цін по всіх позиціях, на жаль, не відбулося, а по ряду позицій закупили навіть дорожче.
«Крім того, міжнародні закупівлі не дали якоїсь нової якості боротьби з корупцією. Набагато краще було б жорстко покарати всіх, винних у корупції при держзакупівлях (а саме, ініціювати і довести до кінця кримінальні справи і забезпечити покарання винних), а потім вибудувати нову, поки не корумповану систему. Цього зроблено не було. Зараз, коли на зміну міжнародним організаціям скоро знову прийде МОЗ, ніхто не впевнений, що корупція не повернеться.

Як відрізняється вартість тих же самих ліків в Україні і в Європі?


Виходячи із аналізу, який робив БФ «Пацієнти України» по трьох нозологіях, лікування яких наразі в програмі реімбурсації (гіпертензія, бронхіальна астма, діабет ІІ типу), є препарати, які в Україні дорожчі більше як в 10 разів ніж, на приклад, в Латвії та Угорщині.
«Раніше така проблема була і з ліками, закупленими за державний кошт, і з ліками в аптеках. З приходом міжнародних організацій цю проблему у державних закупівлях подолано: ціни, за якими закуповують для України ліки міжнародні організації, в рази нижчі, ніж ті, за якими закуповував МОЗ у 2014 році. Але в аптечному сегменті ситуація залишається незмінною», – коментує Ольга Стефанишина.
Вона пояснює, що така ситуація зумовлена складною та тривалою в часі процедурою доступу ліків на ринок України, а імпортери часто закладають у вартість ці ризики. Крім того, Україна є референтною країною для РФ, а в РФ ринок більший і ціни там вищі, тому виробники та імпортери тримають ціни високими в Україні.
«Наразі Уряд поступово намагається орієнтувати ринок на європейські ціни, наприклад Постанова КМУ № 862 від 09.11.2016 «Про державне регулювання цін на лікарські засоби» запроваджує обмеження ціни лікарських засобів, які є в програмі реімбурсації (гіпертензія, бронхіальна астма, діабет 2 типу) медіаною цін за такий лікарський препарат в референтних країнах. Такі зважені та поступові кроки в ціновому регулюванні ринку є доволі логічними через те, що різке запровадження обмежень може таким чином вплинути на ринок, що частину ліків припинять поставляти взагалі, а це неприпустимо оскільки пацієнти не мають припиняти лікування», – зазначає Стефанишина.
Різниця при закупівлі тих же ліків в Європі і Україні (тобто препаратів з тими ж торговими назвами) іноді існує, погоджується Ігор Щедрін. Причому, за його словами, нерідко буває, що Україні продають значно дешевше, ніж європейським країнам. Але кожен прецедент великої різниці в ціні виробнику невигідний: інші покупці починають тиснути і вимагати зниження цін теж. Тому такого намагаються не допускати.
«А що стосується різниці в ціні між препаратами-генериками (тобто з однією і тією ж діючою речовиною, але різними торговими назвами), то в цілому в Україні препарати значно дешевші, ніж в Європі, тому що на ринку є дешеві аналоги європейських препаратів. Але це в середньому. Є окремі випадки: на приклад, буває, що в Європі препарат є, а в Україні його взагалі не можна купити інакше, як на сірому ринку, тому що він дуже дорогий, в Україні не зареєстрований, і виробник його тут продавати не збирається в зв’язку з відсутністю вигоди. Ось тоді люди змушені йти на сірий ринок. Такі випадки, як правило, стосуються інноваційних препаратів, розроблених зовсім недавно – наприклад, для лікування онкозахворювань».
Костянтин Косяченко зазначає, що в Україні люди надають перевагу українським лікам, тому що вони найдешевші. Приблизно 72-75% ліків в упаковках, які купують в аптеках, – це продукція українських виробників. Тобто іноземних ліків купують лише 25-30%. Але у грошовому вимірі маємо абсолютно інше співвідношення – 70% коштів люди віддають за імпортні ліки.
І цю тенденцію треба міняти, адже часто ціни на імпортні ліки в Україні завищенні, вважає експерт. «Це чистий маркетинг – немає обґрунтування, скільки вони насправді повинні коштувати. Думаю, на якісь перепрати ціни завищені, якісь, навпаки, дешевші, ніж в Європі. Але немає ніяких підстав стверджувати, що ці ціни обґрунтовані і відповідають рівню доходів в державі», – каже Костянтин Косяченко.
Ще одне важливе питання, на яке він звертає увагу, це доцільність купівлі тих чи інших ліків. Адже дуже часто українці просто ведуться на рекламу, купуючи препарати, які їм насправді можуть бути не потрібні.
«Якщо подивитись структуру того, що купують в аптеках, може скластися враження, що в Україні переїдають – купуються всякі «мезими», які багато рекламують. Тоді як перше місце за захворюваністю, як і в усіх країнах, у нас займає кардіологія. Тобто під впливом реклами чи порад знайомих люди часто купують різноманітні «фуфломіцини». Що ж стосується так званих «пустих» ліків, які насправді не мають діючої речовини і просто не працюють, то зараз такої статистики не існує, знову ж таки, через те, що в нас не працює нормально система контролю якості лікарських засобів», – наголошує він.
Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031