Авторизація

» » » Розправляє свої крила Україна

Розправляє свої крила Україна

Розправляє свої крила УкраїнаЗ вуст сучасних політиків та науковців нерідко лунають виправдання, що однією з причин тупцювання України на шляху трансформації суспільства є міцно вкорінена радянська традиція. Можна сперечатися, наскільки це відповідає дійсності, але у тому, що вона виявилась такою живучою, нічого дивного немає.

По-перше, в умовах понад 70-ти річного комуністичного володарювання, життя у «Великій Україні», а саме так у 20-30 роках ХХ сторіччя галичани, закарпатці, буковинці називали землі Верхньої, Середньої і Нижньої Наддніпрянщини з центром у Києві, не завмирало.

Попри жахіття колективізації, індустріалізації, «культурної революції», які супроводжувалися Голодомором, масовими політичними репресіями, русифікацією, безбожництвом, виросло декілька поколінь українців, вихованих радянською пропагандою. Не лише під впливом романтики соціалістичного будівництва, а й через тотальний контроль ВЧК-ГПУ-НКВС комсомольському юнацтву УРСР було не до аналізу причин відсутності комуністичних ідеалів у реальному житті. Кращі представники молодого покоління, яке виросло після Жовтневого перевороту загинули у вирі Другої світової війни, а тим, хто вижив, у повоєнні роки випала тяжка доля піднімати з руїн народне господарство, зміцнювати військово-промисловий потенціал СРСР, освоювали цілину, розбудовувати нафтогазовий комплекс Сибіру тощо.

Зараз же тим небагатьом сивочолим ветеранам війни і праці, які до спочину залишатимуться носіями радянських традицій, змінювати світогляд вже запізно. По-друге, коли тотальна корупція і криміногенна ситуація в країні вже становлять загрозу національній безпеці, а майнове розшарування суспільства досягло критичної межі, будь-які порівняння з радянськими часами виглядають явно не на користь сучасних умов існування.

Читайте також: Деякі сторінки історії ШОА (Голокосту) в Україні. Як це було в Кременчуці

Про доступну вищу школу, науку, армію, які відігравали роль «соціальних ліфтів» й дозволяли «простолюдинам» за рахунок власної праці реалізовувати свої здібності і таланти, можна лише мріяти. Так що жорстокі реалії буття і соціальна інерція з боку представників старшого покоління породжують цілком закономірне ставлення до радянського минулого, яке, аж ніяк, не здолати адміністративними методами.

Утім, прийнявши поспіхом і без належного громадського обговорення пакет законів про декомунізацію, сучасна українська влада продемонструвала готовність більшовицькими методами, а головне - авральними темпами зректися минулого УРСР. Для цього на законодавчому рівні запроваджені обмеження на дослідження найбільш складних і суперечливих сторінок історії України ХХ сторіччя.

Мова йде, насамперед, про визнання Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) «борцями за українську незалежність»; впровадження кримінальної відповідальності за невизнання легітимною «боротьбу за незалежність України у ХХ столітті»; віднесення їх публічного заперечення до образи пам’яті борців. Тож, навіть сумніви у достовірності цих тверджень дозволяють українській правоохоронній системі кваліфікувати такі дії як кримінальний злочин. Не менш одіозними, в контексті заборони пропаганди «комуністичного та націонал-соціалістичного режимів», виглядає кримінальна відповідальність за заперечення, «у тому числі в медіях, кримінального характеру комуністичного тоталітарного режиму».

Як наслідок, допоки Український інститут національної пам’яті (УІНП) браво звітувався вражаючими цифрами знесених кувалдами, тракторами і бульдозерами пам’ятників радянської доби, історична політика нашої держави перетворилася на об’єкт глузливої критики з боку демократично мислячих науковців.

На жаль, влада України й до цього часу залишається глухою до зауважень і пропозицій авторитетних європейських істориків, котрі неодноразово публічно висловлювали стурбованість з приводу того, що ці нормативні акти надмірно політизують історію й суперечать одному з основоположних прав – права на свободу слова, спрямовуючи Україну шляхом авторитарної Росії. Суттєвими репутаційними втратами загрожує Україні також нехтування рекомендаціям Європейської комісії «За демократію через право» (більше відома як Венеціанська комісія) щодо приведення законів про декомунізацію до стандартів Ради Європи. Бо для європейців запровадження будь-яких обмежень на доступ до історичних джерел є проявом середньовічного дикунства.

Минулорічне видання у Німеччині «Mein Kampf» з науковими коментарями і роз’ясненнями, яке сталося вперше за 70 років після заборони, послужило цьому черговим підтвердженням. До речі, деякі представники єврейської спільноти схвально зустріли цю ініціативу, заявивши, що видана у такому вигляді книга Адольфа Гітлера допоможе усвідомити суть Голокосту.

Завжди, коли владні структури розгублені й не здатні приймати адекватних рішень, знаходяться ентузіасти, котрі беруть ініціативу на себе. Тому не дивно, що поки в Україні градус полеміки навколо формування академічного погляду на історію УРСР ще навіть не досяг свого апогею, колишні військові льотчики відомої на увесь світ Полтавської авіабази, взяли на себе відповідальність за збереження пам’яті про ратні подвиги побратимів різних поколінь.

Читайте також: Історія як зброя пропаганди: чому Е. Коха судили в Польщі, а не в Україні?

Розправляє свої крила УкраїнаСлаветна історія секретної «Полтави-4», такою довгий час була зашифровка цього військового з’єднання, бере свій початок з 20-х років минулого сторіччя.

Спочатку там готувалися льотчики для частин Червоного Повітряного флоту, а 1936 року у Полтаві були розміщені перші важкі бомбардувальники.

У роки нацистської окупації 1941-1943 років німці зберегли інфраструктуру авіабази для розміщення бомбардувальників люфтваффе «Хейнкель-111».

Після звільнення Полтави, протягом 1944 року аеродром використовувався союзними військами у секретній операції «Френтік» - кодова назва радянсько-американської військової операції з бомбардування американськими літаками «Boeing B-17 Flying Fortress» («Літаюча фортеця») важливих промислових об’єктів Німеччини та її сателітів у трикутнику Англія – Італія – Полтава.

Читайте також: Чи скористаються історики матеріалами справи Еріха Коха для сприяння взаєморозумінню між українським і польським народами

Розправляє свої крила УкраїнаАле довго приховувати аеродром не вдалося.

Німецькі льотчики-розвідники вислідити точку, звідки злітають американські «B-17». У ніч з 21 на 22 червня 1944 року 122 «Хейнкелі» нанесли нищівний удар по Полтавському аеродрому, який призвів до найбільших втрат американської бомбардувальної авіації за всю Другу світову війну.

Після війни на території авіабази дислокувалась 13-а гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова 2 ступеню важка бомбардувальна авіаційна дивізія, яка підпорядковувалась командуванню 46-ї повітряної армії верховного головнокомандування стратегічного призначення зі штабом у Смоленську. 1955 року на її озброєння надійшов перший радянський реактивний бомбардувальник, легендарний Ту-16 (за класифікацією НАТО «Badger» — «Барсук»), який понад 40 років був флагманом Дальньої авіації СРСР.

Розправляє свої крила Україна1957 року дивізія першою в СРСР почала освоювати дозаправку в повітрі. 1974 року дальній понадзвуковий ракетоносець з крилом, що змінює стріловидність Ту-22М2 (за кодифікацією НАТО «Backfire), оснащений авіаракетним комплексом Х-22М, поступово «витіснив» Ту-16.

Чимало уславлених льотчиків служили у складі частин полтавської авіадивізії, через командування нею пройшли усі командувачі Дальньою стратегічною авіацією СРСР і Росії. Найбільш «зірковим» для військовослужбовців авіадивізії та її еліти – льотного складу 185-го гвардійського Кіровоградсько-Будапештського важкого бомбардувального авіаполку, був період «холодної війни».

Читайте також: Побачити Париж і померти... в’язнем Соловків (частина 1)

Розправляє свої крила УкраїнаЙого останнім командиром був полковник Валерій Верескул, який у грудні 2016 року, на жаль, раптово пішов з життя.

В одному із інтерв’ю він згадував:
«Полк був бойовою одиницею з трьох авіаційних ескадрилій, у кожній - по 9 літаків. У складі полку були також техніко-експлуатаційна частина, яка займалась ремонтом літаків, і спеціальна інженерна служба, що обслуговувала авіаційні крилаті ракети. Основною задачею була підготовка екіпажів до бойових дій, як на сухопутному, так і на морському чи океанському театрі. Екіпажі мали бути готовими виконувати задачі вдень і вночі, на великих і малих висотах, на до - і понадзвукових швидкостях, із авіабомбами, і з ракетами.

На кожен екіпаж було два таємних портфелі, у яких зберігалась бойова документація. Один портфель містив плани про застосування звичайних озброєнь, а в другому – про ракети з ядерною бойовою частиною. Були типові об’єкти на території Європи, Азії і в океані. Звичайно, якби почалася війна, то ці задачі уточнювались залежно від ситуації. Одним із можливих сценаріїв міг бути такий: ми непомітно підкрадаємося до американської корабельної групи у Середземному морі і наносимо удар. Чи, наприклад, ціллю могли бути крупні об’єкти на території Західної Європи».

У різні роки полк виконав чимало бойових завдань, пов’язаних із випробовуванням нових зразків ядерної зброї, брав участь в «інтернаціональної місії в Афганістані».

Розправляє свої крила УкраїнаЗа словами колишнього міністра оборони Росії Павла Грачова, методику «коврових бомбардувань» позицій моджахедів нібито особисто розробляв полковник Джохар Дудаєв, котрий майже п’ять років, з 1985 по 1989 рік служив у Полтаві начальником штабу 31 важкої бомбардувальної дивізії.

Слід зазначити, що він завжди заперечував причетність до участі у бойових діях проти ісламістів. Однак, незалежно від цих обставин та трагічної долі Джохара Дудаєва на посту Президента Чеченської республіки Ічкерія, полтавці зберегли про нього позитивну пам'ять. А однополчани й до цього часу з повагою згадують його, як «запального, емоційного і одночасно, надзвичайно чесного і порядного офіцера, який тоді ще залишався переконаним комуністом, відповідав за політичну роботу з особовим складом».

Тож один із стендів музею присвячений Джохару Дудаєву цілком обґрунтовано.

Читайте також: Побачити Париж і померти... в’язнем Соловків (частина 2)

У квітні 1992 року Полтавська авіадивізія увійшла до складу Збройних Сил України. Однак, оскільки її існування не вписувалось у Воєнну доктрину України, 2000 року була розформована. Наостанок, полтавські льотчики гучно «гримнули дверима», здійснивши безпрецедентний політ до Баренцового моря. І це попри те, що Ту-22 не були розраховані на такі дальні перельоти без дозаправки у повітрі.

Як згадує полковник Євген Пушкарьов:
«… в умовах авіабази літаки довелося переробляти, покращувати аеродинаміку. На зльоті Ту-22 з повними баками були настільки важкими, що зуміли відірватися від аеродрому на останніх плитах злітної смуги, а для того, щоб двигуни отримали більше кисню, поливали її водою».

І все ж, льотчикам українських ВПС вдалося успішно виконати учбово-бойову задачу: над окраїнним морем Північного Льодовитого океану літаки з «Полтави-4» вразили умовні цілі й успішно повернулися на базу.

Ліквідація літаків проводилась у декілька етапів, спочатку вони виводились із стану бойової готовності, а потім розпилювались. У церемонії знищення останнього літака Ту-22, яка відбулась 2006 року, взяли участь Посол США в Україні Джон Хербст разом з офіційними представниками МО США.

Вболіваючи за пам'ять і дбаючи про виховання майбутніх захисників Вітчизни, ініціативна група на чолі з Валерієм Верескулом чудом добилася збереження двох літаків для майбутнього музею.

Щоправда, дехто з ветеранів схильні вважати початком створення музею 1987 рік, коли поруч з учбовим корпусом полку на вічну стоянку був поставлений легендарний Ту-16. Так чи інакше, але першим директором музею Дальньої авіації під відкритим небом, який розпочав свою роботу 20 липня 2007 року довелося стати останньому командиру полку.

З часом, найбільший у світі стратегічний бомбардувальник Ту-160 («Білий лебідь»), Ту-95МС («Ведмідь»), Ту-134УБЛ, Л-39, багатоцільовий гелікоптер МІ-2, які й до цього часу експлуатуються ВПС РФ, а також заслужених ветеранів - Ан-2, Ту-16К і Су-15БУМ, вдалося перевезти у Полтаву з інших військових аеродромів України.

Для огляду були виставлені також крилаті ракети (КРС-2, КРС-5, ХХ22) та авіаційні бомби. Цінність експозиції у тому, що експонати можна не лише, як то кажуть «помацати» руками, але й піднятися в кабіну екіпажу, і навіть сісти за штурвал.

Читайте також: Україна – не Туніс

Розправляє свої крила Україна9 травня 2009 року, за ініціативою колишніх авіаторів в одному з приміщень авіабази «Полтава-4» була відкрита ще одна експозиція - військово-історичний музей 13-ї гвардійської Дніпропетровсько-Будапештської важкої бомбардувальної авіадивізії. 1 вересня 2016 року вони об’єдналися у філію Національного військово-історичного музею України – Музей важкої бомбардувальної авіації (м. Полтава), який очолив полковник Віктор Дейнега.

Працівники цього закладу роблять усе від них залежне, і навіть більше, для військово-патріотичного виховання громадян України, вшанування подвигу військових авіаторів під час Першої і Другої світових воєн, висвітлення етапів розвитку вітчизняної бомбардувальної авіації та яскравого прикладу міжнародного фронтового братерства і взаємодопомоги під час проведення 1944 року країнами антигітлерівської коаліції операції «Френтік».

Двері музею гостинно відкриті для представників ветеранських і громадських організацій, учнів шкіл, студентської молоді. Частими гостями є іноземні дипломати, регулярно приїздять делегації ВПС США. В музеї проводяться заходи за участю учасників АТО, серед яких вже є його співробітники. 6 березня 2017 року Віктор Дейнега вручив орден «За мужність» 3-го ступеню молодшому науковому співробітнику відділу науково-фондової роботи Леоніду Бондару. Так Президент України Петро Порошенко відзначив його мужність і героїзм, проявлений під час виконання гуманітарній місії Збройних Сил України «Евакуація 200» на території Донецької і Луганської областей.

Розправляє свої крила УкраїнаВтім, останнім часом до розпорядку роботи музею внесено певні корективи. Відтепер, як правило, туди можна потрапити після попередньої заявки. Це пов’язано з відродженням авіабази у Полтаві, яка знову перетворилась на військовий об’єкт. Тут дислокуються передові частини, створеної у лютому 2015 року 18-ї окремої бригади армійської авіації у складі Сухопутних військ України.

На сьогодні бригада укомплектована 6 гелікоптерами (Мі-24ВП, Мі-24П, Мі-8МТ, Мі-8МСБ-В), два Мі-2, однак очікується розміщення нової техніки, зокрема штурмовиків ближньої дії СУ-25. Льотчики цього з’єднання вже отримали бойове хрещення в зоні АТО, надаючи вогневу підтримку військам на полі бою, доставляючи десант, різноманітні вантажі, евакуюючи поранених.

Читайте також: Розв’язка конфлікту з РФ: китайський чинник

Гірко сприймати цю жорстоку реальність, але невдовзі експозиція музею поповниться траурними портретами військовослужбовців 18-ї бригади, котрі 26 березня 2017 року загинули внаслідок авіакатастрофи неподалік Краматорська. Крок у безсмертя зробили командир екіпажу МІ-2 підполковник Євген Волошин, 2-ий пілот капітан Дмитро Мовчан і старший лейтенант борттехнік Роман Кондул.

Розправляє свої крила Україна

Розправляє свої крила Україна

Розправляє свої крила Україна


У прагненні зректися всього, що в їхньому розумінні пов’язує Україну з УРСР, деякі представники вітчизняної «політичної еліти» свідомо чи з невігластва ігнорують об’єктивну істину, що без минулого немає майбутнього. Вони готові не брати до уваги навіть той факт, що українці були не лишень засновниками СРСР, але і його могильщиками. Об’єктивно, така позиція відповідає інтересам Кремля, багаторічний володар якого намагається за будь-яку ціну приватизувати радянський період історії СРСР. Згадаймо хоча б марення Володимира Путіна щодо можливості перемоги СРСР над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні без участі українців.

Однак, на прикладі створення і діяльності у Полтаві філії Національного військово-історичного музею України – Музею важкої бомбардувальної авіації, вкотре переконуєшся у тому, що попри усі негаразди, у наших співвітчизників вистачить терпіння й здорового глузду, щоб здолати Кремль в інформаційній війні за історичну спадщину.

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Апрель 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930