Сьогодні Україна є основним плацдармом, де РФ випробовує новітні технології гібридної війни та весь арсенал свого впливу.
Наша держава, яка протистоїть збройній агресії з боку Росії, вимушена протидіяти також й інспірованій Кремлем масштабній інформаційній війні. Метою російської пропаганди, крім власне дестабілізації ситуації всередині України, є висвітлення на міжнародній арені діючої української влади як «фашистської» та «нацистської», а самої України як держави, що не відбулася. Все це робиться через розгалужену мережу агентів-впливу, організаторів, журналістів, політичних експертів, тролів, ботів, які здатні впливати на аудиторію як в Україні, так і закордоном.
Яскравим прикладом ведення таких «бойових інформаційних дій» є діяльність громадянина Ізраїлю
Якова Кедмі (Яши Козакова).
В минулому радянський дисидент, потім державний діяч, політик Держави Ізраїль, політолог, письменник, зараз «впливовий експерт» - Я.Кедмі часто відвідує Росію, де виступає на телебаченні та радіо у політичних шоу з різкою критикою української влади, внутрішньополітичних процесів в нашій державі. Паралельно він вихваляє президента РФ В. Путіна і його зовнішню політику. Така антиукраїнська риторика Я.Кедмі стала помітною у 2014 року, після революційних подій в нашій країні та в подальшому загострення стосунків між Україною і Росією.
Спробуємо розібратися: хто такий пан Я.Кедмі і чому йому так не подобається чинна українська влада.
У загальному доступі є дуже багато різної інформації стосовно Я.Кедмі, однак увагу шановного читача автор хотів би привернути до наступних фактів з його біографії.
Я. Кедмі народився 5 березня 1947 р. у Москві. Після закінчення школи працював робітником на заводі, заочно навчався в одному з московських вищих навчальних закладів. Став відомим після того, як 19 лютого 1967 року пройшов (пробіг) повз охорону міліції та зайшов на територію ізраїльського посольства у Москві, де подав прохання про імміграцію до Ізраїлю. Того разу він отримав відмову, оскільки ізраїльські дипломати небезпідставно вважали його провокатором. Однак пізніше Я.Кедмі повторив свої «акції» (заходив до посольств Ізраїлю та США) ще декілька разів, після чого отримав згоду від Ізраїлю на репатріацію. В подальшому Я.Кедмі публічно відмовився від радянського громадянства і в лютому 1969 року отримав дозвіл на еміграцію від влади колишнього СРСР.
Вас нічого не дивує? Нагадую, мова йде про Радянський Союз 1967-1969 років. Не буду Вас переконувати, просто викладу свої думки….
Так, незважаючи на активну дисидентську, антирадянську діяльність Я. Кедмі не перебував під кримінальним переслідуванням з боку радянської правоохоронної системи. Тієї системи, яка ув’язнила і знищила Олексу Тихого, Василя Симоненка, Василя Стуса і багато інших. Його публічні вчинки, як то непокора представнику правоохоронних органів, несанкціонований неодноразовий захід на територію іноземних дипломатичних установ, і багато іншого однозначно могли бути кваліфіковані як кримінальні злочини. Більше того, не відомо навіть про будь які адміністративні санкції по відношенню до самого Я. Кедмі чи його родичів, що, погодьтеся, є вкрай нетиповим для тодішнього жорсткого радянського режиму. Натомість Я. Кедмі досяг своєї мети і після виїзду з СРСР зробив блискучу кар’єру в державних, зокрема спеціальних, органах Ізраїлю. Невдовзі після свого виїзду він також домігся дозволу на виїзд з СРСР для своїх батьків. На мою думку такий розвиток подій міг бути можливим тільки в одному випадку – у випадку зацікавленості у ньому з боку органів колишнього КДБ СРСР. І подальше життя Я.Кедмі переконує мене у реальності цього припущення.
По прибутті в Ізраїль Я. Кедмі приймав активну участь у громадських організаціях, які займалися репатріацією євреїв (в основному з країн колишнього СРСР), пізніше проходив військову службу в Армії оборони Ізраїлю. Паралельно закінчив військове училище та школу розвідки. Під час служби в армії він познайомився з Біньяміном Нетаньяху (в майбутньому прем’єр-міністром Ізраїлю), який пізніше допоміг йому у кар’єрному зростанні. Після звільнення з лав збройних сил закінчив Тель-Авівський університет та Коледж національної безпеки.
З 1977 року Я.Кедмі працював в службі «Натів» (спеціальне державне бюро при канцелярії прем’єр-міністра, яке займається зв’язками з закордонними євреями, репатріацією, нелегальною міграцією). З 1990 року – заступник директора, з 1992 до 1998 рр. – директор «Натіва». Саме на період керівництва Я.Кедмі припадає пік еміграції євреїв з колишніх радянських республік, за деякими даними – більше мільйона новоприбулих в Ізраїль, що відзначають як його особисту заслугу. В 1996-1999 рр. Я.Кедмі був членом комітету спецслужб Ізраїлю при прем’єр-міністру Б. Нетаньяху з проблематики збройних сил Ірану. У 1999 р. Я.Кедмі пішов у відставку, цьому передувало погіршення його відносин з Б. Нетаньяху. Після виходу на пенсію ще деякий час він активно займався політикою, використовуючи свій авторитет в російськомовному середовищі Ізраїлю, підтримував Ехуда Барака на пост прем’єр-міністра. В Москві мав численні зв’язки серед впливових державних службовців, депутатського корпусу, керівників банків, силових структур. Цікавим є те, що сам Я.Кедмі у своїх численних інтерв’ю розповідав, що до 2015 року йому нібито було заборонено в’їзд до РФ (для прикладу https://www.eg.ru/politics/63129, https://pikabu.ru/story/yakov_kedmi_o_moskve_), однак у ЗМІ є багато доказів зворотного.
Погодьтеся, його неординарна біографія є ідеальною з точки зору успішного просування радянського розвідника - нелегала, який набув великої політичної ваги, а отже впливу, а також отримав можливість контролю над усім єврейським підпіллям колишнього СРСР.
Тому для мене цілком логічними і зрозумілими видаються його сьогоднішні оцінки «як впливового експерта з військово-політичних питань та міжнародної політики» щодо подій в Україні зокрема і персональна позиція як людини щодо нашої держави загалом. Російські спецслужби, які є наступниками та спадкоємцями радянських спеціальних служб, продовжують використовувати 71-річного Я. Кедмі (зрозуміло, що як представник свого народу, скоріше за все, він це робить не безкоштовно).
Звідси його нелюбов до України, її влади і проєвропейського вибору українців.
Колишніх, як то кажуть, не буває.
Сергій Юрченко
Долучайтесь до нас у Facebook
