Авторизація

» » Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

2004 року в США була розсекречена доповідь «Глобальні тенденції на період до 2015 року», підготовлена експертами провідних аналітичних центрів. Росія у ній розглядалась як зона нестабільності, у зв’язку з чим робився прогноз, що протягом найближчого десятиліття вона розпадеться на 6-8 держав. Як бачимо, на цьому історичному етапі розвалу Росії не відбулося, але це не означає, що вплив на процес дезінтеграції РФ вказаних американськими аналітиками чинників втратив актуальність. Зокрема, зберігається загроза переростання територіальних конфліктів, яких на території Російської Федерації жевріє близько 30-ти, в організований сепаратистський рух. Найбільш небезпечним і непередбачуваним серед них вважається спір між Чечнею і Інгушетією за Сунженський і Малгобекський райони, які кожна з республік вважає своїми.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Тому в Кремлі з явним полегшенням сприйняли звістку про те, що організатори мітингу, який з 4 по 17 жовтня 2018 року тривав у столиці Інгушетії Магасі (у перекладі з інгуської мови – «місто сонця»), закликали його учасників розійтися по домівках. Хоча, йдеться не про припинення акції протесту проти підписання угоди з урядом Чечні про обмін спірними територіями, а лише про її тимчасове призупинення до 31 жовтня, коли в Магасі розпочне роботу Всесвітній конгрес інгуського народу. Новий етап мітингу триватиме, як мінімум, до 2 листопада, про що досягнуто домовленість лідерів мітингувальників з владою.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Таке компромісне рішення далося сторонам протистояння непросто. Воно стало результатом переговорів протестувальників з керівництвом Інгушетії, а також прямих і «підкилимних» перемовин членів оргкомітету мітингу з представниками федерального центру. Відчутною також є втома учасників мітингу й працівників правоохоронних органів.

Пауза, що виникла у протистоянні сторін дає можливість більш детально проаналізувати основні причини зіткнення інтересів політичних еліт Грозного і Магасу, з’ясувати суть конфлікту всередині інгуського суспільства. Це дасть змогу спрогнозувати, наскільки він може загострити ситуацію у вибухонебезпечному регіоні Північного Кавказу, дестабілізувавши тим самим обстановку в Російській Федерації в цілому.

Хроніка конфлікту
26 вересня 2018 року Герой Росії, генерал-майор МВС РФ Рамзан Кадиров і Герой Росії, генерал-майор Юнус-Бек Євкуров в присутності Повноважного представника Президента РФ у Північнокавказькому федеральному окрузі, Героя Росії, генерал-лейтенанта Олександра Матовнікова підписали угоду про фактичну демаркацію адміністративних кордонів між Чеченською Республікою і Республікою Інгушетія.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Попередні домовленості, досягнені свого часу колишніми главами республік Джохаром Дудаєвим і Русланом Аушевим, Ахматом-Хаджі Кадировим і Муратом Зязіковим, закріпляли за чеченцями й інгушами право на території споконвічного проживання тейпів (тейпи – кланові групи родів у Чечні, Інгушетії та інших народів Північного Кавказу). Однак вони не вирішували суперечок навколо спірних територій Чечено-Інгушської АРСР, на яких до 1993 року проживали вайнахи – єдиний народ, який утворюють чеченці й інгуші.

Новою угодою від 26 вересня 2018 року був передбачений паритетний обмін територіями: Чечня передавала Інгушетії гірську й лісисту місцевість на кордоні з Малгобекським районом, а та передавала таку ж територію у Надтеречному районі.

Якщо чеченське суспільство позитивно сприйняло факт підписання угоди й схвалило її зміст, то в Інгушетії реакція була з точністю до навпаки. Щойно звістка про підписання угоди рознеслась по республіці, на центральну площу Магасу вийшло декілька десятків протестувальників, 13-ох з яких інгуська поліція відразу ж арештувала. Однак це не зупинило опозиціонерів - 1 жовтня вони організували автопробіг, перекривши на декілька годин ділянку федеральної дороги «Кавказ».

Утім, попри активні протести співвітчизників й однозначно негативну реакцію ради глав старійшин інгуських тейпів, 4 жовтня Народні Збори Республіки Інгушетія (парламент) прийняли закон «Про затвердження Угоди про встановлення кордонів між Республікою Інгушетія і Чеченською Республікою». За її ратифікацію проголосували 17, проти – 3, утримались 5 з 25 депутатів, які прийшли на засідання. Тим самим інгуські парламентарі проігнорували позицію Конституційного суду Республіки Інгушетія, який напередодні голосування виніс вердикт, що угода про кордони з Чечнею може бути затверджена Народними Зборами лише після регіонального референдуму, оскільки питання зміни кордонів між регіонами можуть вирішуватись з урахуванням думки населення. Того ж дня за закликом старійшин тейпів, який поширювався через соціальні мережі, мешканці Магасу й навколишніх населених пунктів почали збиратися на центральній площі міста, вимагаючи перегляду угоди й відставки президента Інгушетії. За різними оцінками у несанкціонованих акціях протесту взяли участь від 5 до 10 тисяч жителів республіки, при тому, що кількість мешканців Магасу становить близько 9 тисяч.

До протестувальників спочатку вийшов президент Інгушетії, згодом приєднались депутати Народних Зборів. Але діалог не відбувся - в главу республіки і народних обранців полетіли різні предмети та пляшки з водою. У відповідь охорона відкрила вогонь у повітря. Однак це не спинило учасників мітингу, найбільш активні з них ув’язались у бійку з правоохоронцями. У Магас терміново були введені додаткові підрозділи Російської гвардії, влада обмежила доступ до Інтернету, виникли проблеми з мобільним зв’язком, центральні дороги міста перегородили бетонними плитами і призупинили транспортне сполучення. Звичайно, вжиті владою заходи дещо остудили войовничий пил найбільш радикально настроєних учасників мітингу. Однак, репресивні заходи призвели й до неочікуваних наслідків. Наступного дня, у п’ятничній молитві, яка проходила на центральній площі столиці Інгушетії, разом із протестувальниками брали участь бійці підрозділів правопорядку, сформованих з місцевих жителів. За повідомленням одного з активістів «Amnesty International» співробітники республіканського МВС разом із протетувальниками не пропустили також колону Росгвардії, яка рухалась в Магас із Ставрополя. На цій підставі деякі експерти заявили про єднання інгуської поліції з народом, прояв непокори федеральному командуванню Росгвардії.

Очевидно, вони не далекі від істини, оскільки 19 жовтня начальник інгуської поліції був відправлений у відставку.

Зрештою, влада була змушена дозволити проведення протестної акції з 8 по 15 жовтня, згодом продовживши її до 17 жовтня включно.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

10 жовтня Народні Збори Інгушетії не змогли зібрати кворум для позачергового засідання, щоб розглянути питання про відміну підсумків голосування, яким затверджена угода. На позачергове засідання з’явилося всього 11 депутатів.

17 жовтня, тобто на 10 день після її офіційного опублікування, угода вступила в законну силу і мітингувальники залишили урядовий квартал Магасу.

Територія Сунженського району як головний камінь спотикання у взаєминах Інгушетії з Чечнею
Виходи нафти на поверхню схилів порівняно невисокого Сунженського хребта в Інгушетії були замічені задовго до початку промислового освоєння нафтових родовищ. Здавна місцеві жителі використовували нафту для господарських потреб, а також з лікувальною і військовою метою.

Промисловий видобуток нафти на території Інгушетії почався 1915 року. У 50-60-х роках ХХ століття він значно зріс у зв’язку з відкриттям високопродуктивних покладів вуглеводів Сунженської нафтоносної зони. Попри те, що на сьогоднішній день нафтові родовища Інгушетії вважаються досить виробленими (по нафті - 93,1%, по газу – 91,7%), нафта і газ залишаються основою паливно-енергетичного комплексу республіки. Влада Інгушетії активно намагається шукати шляхи підвищення ефективності нафтової і газової промисловості. 2015 року Магас навіть створив посаду повноважного представника Інгушетії у Китаї, перед яким була поставлена задача залучити китайські інвестиції у розвиток паливно-енергетичного комплексу республіки.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Відтоді давні прикордонні суперечки з Чечнею щодо територіальної приналежності Сунженського району актуалізувались, оскільки почали все відчутніше позначатися негативним чином на індексі інвестиційної привабливості Інгушетії.

Відповідно до угоди 1993 року, підписаної президентом Республіки Інгушетія Русланом Аушевим з президентом незалежної Чеченської республіки Ічкерія Джохаром Дудаєвим, Сунженський район практично повністю відходив до Інгушетії. Поки йшли війни і тривала відбудова «примушеної до миру» бунтівної Чечні, її керівництво утримувалось від висунення територіальних претензій до сусіда. Хоча суперечки між обома суб’єктами Російської Федерації періодично виникали.

Розбіжності між Інгушетією і Чечнею про кордони загострились наприкінці 2012 – початку 2013 року, коли у риториці глави Чечні Рамзана Кадирова з’явилися реваншистські нотки: «У нашому розпорядженні є архівні документи, які підтверджують, що ці райони (Сунженський і частина Малгобекського) є частиною республіки. Прийшов час чітко обозначити лінію межі відповідно до закону». Підконтрольний йому парламент відразу ж прийняв закон, за яким декілька населених пунктів Сунженського району Інгушетії переходили під юрисдикцію Чечні.

Оскільки таке рішення було прийнято явочним порядком, непрості взаємини між двома «братськими» республіками вийшли на рівень відкритого протистояння, в Грозному і Магасі навіть були створені комісії з визначення територіально-адміністративного кордону. Кремлю довелось докласти чимало зусиль для примирення ворогуючих сторін. Внаслідок вжитих заходів напруженість дещо спала, хоча парламент Чечні й не поспішав відміняти скандальний закон.

Хиткий спокій тривав аж поки у серпні 2018 року чеченська сторона силами власних будівельників не розпочала активний ремонт дороги, що з’єднує територію Чечні з інгуським селом Аршти Сунженського району. Для їхньої безпеки чеченські правоохоронці навіть встановили блокпост.

Розпочаті без погодження з Магасом будівельні роботи на її території спричинили вкрай негативну реакцію інгуського суспільства. Дії чеченської сторони були розцінені як черговий доказ того, що уряд Чечні розпочав підготовку до анексії частини Сунженського району. 25 вересня у районному центрі селищі Сунжа на сход зібралися місцеві мешканці, які висловили обурення з приводу позиції керівництва республіки, яке нібито погодилось на відторгнення земель на користь Чечні. Називались навіть цифри: 17 тисяч гектарів нежилої території державного заповідника «Ерзі», а це близько 5% площі земель Інгушетії, де залишились могили предків, руїни жилих будинків, родові башти. Ця стихійна акція завершилась відставкою глави Сунженського району.

Попри те, що у чечено-інгуській угоді про землі Сунженського району не сказано жодного слова, підозри протестувальників не слід вважати надуманими.

По-перше, Чечня неодноразово зазіхала на сусідню територію, через незаконну вирубку чеченцями лісу на території заповідника «Ерзі» постійно виникали конфлікти, до локалізації яких залучались місцеві правоохоронці.

По-друге, у травні 2018 року російська нафтогазова компанія «НК «Роснефть» отримала ліцензію на освоєння Бамутсько-Даттихської ділянки надр, яка знаходиться на території обох республік: селище Бамут у Ачхой-Мартанівському районі Чечні, а Даттих входить до складу Сунженського району Інгушетії.

По-третє, право на промислове освоєння Бамутсько-Даттихського родовища федеральний центр фактично надав чеченській стороні: 18 вересня 2018 року на прохання глави Чечні Рамзана Кадирова, Президент РФ Володимир Путін підписав указ про передачу в регіональну власність 100% акцій ВАТ «Чеченнефтехимпром», яка є дочірнім підприємством «НК «Роснефть».

І нарешті, лідери інгуської опозиції вважають, що у серпні 2018 року Володимир Путін погодив кандидатуру Юнус-Бека Євкурова на посаду президента Республіки Інгушетія лише після його згоди на відторгнення спірних територій на користь Чечні, точніше її глави Рамзана Кадирова, котрий з успіхом виконує роль «кремлівського жандарма» на Північному Кавказі. На їх думку, після низки гучних корупційних скандалів, пов’язаних з втратою грошей соціальних фондів і федеральних субвенцій, розбазарюванням коштів, виділених на будівництво Соборної мечеті у Магасі, а особливо після відлучення Муфтіятом Інгушетії Юнус-Бека Євкурова від мусульманської общини, він не мав морального права очолювати республіку. Однак сталося те, що було вигідно Кремлю - 8 вересня 2018 року слухняні Народні Збори більшістю голосів втретє обрали висунутого партією «Єдина Росія» Юнус-Бека Євкурова президентом Інгушетії.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

І вже через два тижні новий-старий президент Інгушетії, яку він беззмінно очолює з жовтня 2008 року, підписав скандальну угоду з Рамзаном Кадировим. Зробив він це настільки поспішно, що не лише перший президент Інгушетії Руслан Аушев, але й московські чиновники пізніше критикували його за відсутність належної роз’яснювальної роботи, ігноруванні громадської думки старійшин. «Стихійність» підписання такого важливого документа згодом визнав і сам Юнус-Бек Євкуров, намагаючись виправдати його загостренням ситуації у зв’язку з будівництвом дороги у Сунженському районі. Хоча, не слід виключати того, що Юнус-Бека Євкурова «всадив» за стіл переговорів з Рамзаном Кадировим й змусив підписати угоду Повноважний представник Президента РФ у Північнокавказькому федеральному окрузі Олександр Матовніков.

Реакція Кремля на протести в Інгушетії
На Північному Кавказі у період чеченських воєн був популярним такий анекдот: «На роздоріжжі стоїть федерал. Перед ним камінь з написом: «Наліво підеш – уб’ють. Направо підеш уб’ють». «Що ж робити?», - думає він. Тут внутрішній голос йому підказує: «Думай швидше, а то уб’ють прямо тут». Сьогодні цей жарт втратив минулий колорит головним чином через те, що з допущених в минулому трагічних помилок Кремль зробив належні висновки і демонструє здатність швидко й адекватно реагувати на кризові ситуації у цьому вибухонебезпечному регіоні.

Заради об’єктивності слід підкреслити, що події на Північному Кавказі ще з першої президентської каденції Володимира Путіна (1999-2004) постійно знаходяться у полі його зору. Він самочинно розставляє кадри на ключових посадах і особисто контролює ситуацію на найбільш складних напрямках реалізації соціально-економічної політики. Емоційні звинувачення російських опозиціонерів на адресу Президента РФ у тому, що він самоусунувся від вирішення конфлікту в Інгушетії не мають під собою реального підґрунтя. «Події розгортаються прямо зараз, там є певна внутрішня напруженість. Президент отримує інформацію, на місці ведеться робота, тому діагноз ставити передчасно», - заявляв прес-секретар Президента РФ Дмитро Песков 26 вересня.

Говорячи про «роботу на місці», кремлівський чиновник мав на увазі, насамперед, раніше згаданого Повноважного представника Президента РФ у Північнокавказькому федеральному окрузі Олександра Матовнікова, висновкам і пропозиціям якого Володимир Путін довіряє повністю. Абсолютна довіра пояснюється тим, що Матовніков, як і очільник Кремля, є вихідцем із системи КДБ-ФСБ, пройшов службу в «Альфі», воював у Чечні, потім був заступником командувача Сил спеціальних операцій російської воєнної розвідки, офіцером з спеціальних доручень Президента РФ, керував військовими операціями в Україні і Сирії. Він добре орієнтується у ситуації в Інгушетії та інших північнокавказьких республіках, не приховує давніх дружніх стосунків з Рамзаном Кадировим, з яким познайомився ще 1999 року.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Не буде помилкою припустити, що саме Олександр Матовніков разом із начальником управління внутрішньої політики Адміністрації Президента РФ Андрієм Яріним, який має досвід роботи в урядах Чечні і Кабардино-Балкарії, взяли на себе ініціативу в організації перемовин з лідерами мітингувальників. Немає жодних сумнівів, що вони напряму отримували оперативну інформацію від управлінь ФСБ РФ по Інгушетії і Чечні, використовували її для впливу на лідерів протестних акцій, координували дії підрозділів спецслужб і правоохоронних органів, доповідали в Москву пропозиції, отримували відповідні санкції і вказівки.

Як наслідок, для угамування мітингових пристрастей вайнахів у Магасі Кремль вирішив не застосовувати надмірну жорстокість, яку росгвардійцям дозволено проявляти щодо стариків, жінок і дітей Москви, Санкт-Петербургу та інших російських міст. Відтак, оповідь Юнус-Бека Євкурова про телефонний дзвінок Володимира Путіна аж на десятий день протестів з рекомендацією «не допускати силових дій», «розмовляти з людьми методами мови, демократії», мала б підтвердити й гарантувати обіцянки Олександра Матовнікова мітингарям не застосовувати силу, створити ілюзію причетності до зняття напруги президента Інгушетії, а також закріпити у свідомості інгушів «міф про доброго московського царя».

Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, які головні аргументи використовували представники федерального центру у переговорах з протестувальниками: доля власних доходів у бюджет Інгушетії складає 18,6%, а сума безоплатних і безповоротних дотацій республіці «для вирівнювання бюджетної забезпеченості» становить 9,2 мільярди рублів (21 місце серед 83 суб’єктів РФ).

Той факт, що зустріч Олександра Матовнікова з членами оргкомітету мітингу відбулась 16 жовтня не у Магасі, а в його представництві у П’ятигорську, та ще й без участі керівників Інгушетії, красномовно свідчить, кому насправді належить вирішальна роль у врегулюванні конфлікту. Недаремно один з учасників назвав цю зустріч «пасткою», де активістам було рекомендовано оскаржувати угоду в судових інстанціях, зосередитись не на організації вуличних протестів, а на боротьбі з корупцією, шукати шляхи примирення президента Юнус-Бека Євкурова з Муфтіятом Інгушетії тощо. Відтепер про активну фазу протестів можна говорити хіба що у минулому часі.

Таким чином федеральний центр фактично підтримав «представника Володимира Путіна на Північному Кавказі» Рамзана Кадирова, провокативна роль якого у розпалюванні прикордонного конфлікту з Інгушетією очевидна. Він стояв у витоків його виникнення у 2012-2013 роках і, цілком імовірно, саме Кадирову належить ідея поспішного підписання скандальної угоди 26 вересня 2018 року. За мовчазної підтримки Кремля гарячкуватий президент Чечні навіть вдався до невластивого кавказцям брутального залякування учасників протестів в Інгушетії, серед яких було чимало поважних старійшин вайнахських тейпів. Прагнучи за будь-яку ціну заволодіти інгуськими землями, Рамзан Кадиров з вражаючою точністю копіює дії Президента РФ щодо України. Анексією українського Криму той відкрив «ящик Пандори», подавши приклад суб’єктам РФ вирішення силовими методами чисельних територіальних спорів на Північному Кавказі.
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Зараз вже складно з’ясувати, хто у кого поцупив аргументи для виправдання порушень основоположних принципів і норм права. Світ запам’ятав, як 2013 року Володимир Путін поповнив класику політичного блюзнірства заявами про «хунту, яка шляхом перевороту захопила владу в Україні». Так незграбно Президент РФ намагався обґрунтувати зречення Росією від зобов’язань по Будапештському меморандуму щодо територіальної цілісності України.

Точнісінько як доктор економічних наук, академік Академії наук Чеченської Республіки Рамзан Кадиров майже за рік до цього виправдовував зазіхання на інгуські землі: «Всім відомо, що Сунженський і Малгобекський райони є частиною Чечні. Якщо російськими законами, керівництвом Росії режим Дудаєва визнаний незаконним, незаконними визнані усі його укази і розпорядження, то про який договір з Дудаєвим в Інгушетії йде мова? Якщо ж щось, пов’язане з кордоном, визнається таким, що має законну силу, то потрібно визнати законність Дудаєва, його злочинного режиму і всього, що він творив. Визнати, що Ічкерія була державою».
Чи можуть події в Інгушетії спровокувати початок процесу розвалу Росії?

Висновки
1. Латентний чечено-інгуський конфлікт виник не на рівному місці, а був реанімований амбіціями керівництва Чечні і помилками очільників Інгушетії. Підтримавши чеченську сторону, Кремль не задовольнив жодної із вимог протестуючих інгушів. Це пояснюється наближеністю Рамзана Кадирова до Володимира Путіна, а також відсутністю в Республіці Інгушетія харизматичного лідера і потужних опозиційних партій, спроможних очолити протестний рух.

2. Президент Інгушетії Юнус-Бек Євкуров міцно вмонтований у владну кремлівську вертикаль і, скоріш за все, за підтримки Москви збереже за собою цю посаду. Як залежний від Кремля республіканський лідер партії «Единая Россия» він буде робити усе, щоб не допустити до влади молодих політиків, які могли б стати справжніми лідерами нації. Єдине, що може стати на заваді такого сценарію розвитку подій – рішення Всесвітнього конгресу інгушів, який розпочне свою роботу в Магасі 31 жовтня 2018 року, а також можливі плани першого президента Інгушетії Руслана Аушева повернутися в активну політику.

3. Радикалізація протестів інгушів може відбутися виключно за умови грубого, невмотивованого ігнорування федеральним центром і чеченським керівництвом думки старійшин вайнахських тейпів Інгушетії, оскільки російське законодавство діє на Північному Кавказі лише у тій частині, якщо воно не суперечить шаріату (закріплені Кораном і Сунною пророка Мухаммеда норми поведінки) і адату (звичаєве право у мусульман). Скоріш за все, пошук компромісів з Чечнею і Кремлем активно триває і буде оформлений у рішення Всесвітнього конгресу інгушів.

4. Конспірологічні версії про те, що Кремль зацікавлений у «малій переможній війні» з сепаратистами на Кавказі задля відволікання уваги суспільства від економічних проблем, позбавлені здорового глузду. Насправді, Адміністрація Президента РФ зацікавлена у стабілізації обстановки в країні, що дасть змогу мінімізувати наслідки поразки «Единой России» на виборах в чотирьох регіонах, вирівняти рейтинг влади, який стрімко падає внаслідок початку проведення пенсійної реформи, дошкульних економічних санкцій Заходу, отримання автокефалії УПЦ тощо.

5. Імперська Росія має такі ж історичні шанси на розвал, як і СРСР. Він може відбутися виключно за умови послаблення впливу федерального центру на суб’єкти РФ. Акції непокори на Північному Кавказі, насамперед, масові протести в Республіці Інгушетія і Кабардино-Балкарії, доречно розглядати як свідчення реальності такої загрози. Водночас, за своїми масштабами вони не йдуть у порівняння з Карабаським, Ошським, Придністровським конфліктами, які відіграли роль каталізаторів розпаду СРСР. Головна відмінність між ними полягає у тому, що своїми діями Кремль упередив переростання їх у міжетнічні протистояння.

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930