Авторизація

» » Господарі і гості музичних салонів ХІХ століття

Господарі і гості музичних салонів ХІХ століття

Господарі і гості музичних салонів ХІХ століття

Твори віденських класиків, італійських і французьких оперних композиторів 19 століття звучали не тільки в престижних концертних залах, а й салонах придворної знаті. Мода на великосвітські посиденьки зародилася у Франції ще за Людовіка XІІІ, коли королівський двір був єдиним центром духовного і культурного життя. Потім збирати друзів і діячів мистецтва стали герцоги, маркізи і графи. У палацах відводили спеціальне місце для прийомів гостей, яке отримало назву «салону», що в перекладі з французької означає «велика зала». Музика, яка там звучала для розваги аристократів, отримала назву «салонної» або «камерної» – від італійського слова «камера», тобто «кімната». З нею пов'язано чимало цікавих історій та фактів.

Французька вітальня
Перший великосвітський салон відкрився 1620 року в будинку маркізи Катрін де Вівон Рамбуйє. Їй належить ідея створення своєрідного інтер'єру для кімнати – вітальні, де б все сприяло створенню відчуття весняного очікування.

Замість темного (дерев'яного або шкіряного) декору, в будинку Рамбуйє панували світлі блакитні і зелені кольори, а також велика кількість дзеркал, в яких відбивалося мерехтіння свічок. Господиня вперше почала прикрашати салон живими квітами. Гості збиралися навколо невисокого каміна, заставленого численними дрібничками, де панувала атмосфера дотепності і вишуканих відносин.

Завдяки Рамбуйє у Франції серед аристократок стало модним приймати гостей. Салон перетворився в місце специфічного спілкування знаті. Приємні експромти були притаманні для салонного проведення часу. Туди запрошували відомих музикантів, влаштовували театральні вистави і концерти. Часто саме там вперше виконували твори композиторів, присвячені аристократам. Адже ті нерідко ставали їхніми замовниками або виступали в ролі покровителів талановитих авторів.

Віденські пристрасті Бетховена
Музичні салони з'явилися і в Австрії. Почесним гостем віденської знаті був Людвіг ван Бетховен (1770 – 1827). Незважаючи на вибуховий характер, він частенько бував у будинку князя Карла Ліхновського і виконував у його музичному салоні для великосвітської публіки свої нові фортепіанні твори. Брат князя був майстерним піаністом. Він розучував сонати Бетховена, намагаючись довести, що вони не такі складні технічно, як здаються, і годяться для домашнього музикування.

Але не завжди Бетховен відповідав взаємною вдячністю. Бувало, відкидав усі прохання та пропозиції зіграти щось для гостей князя, а якось навіть замкнувся у кімнаті його замку. Тоді Ліхновський зажадав виламати двері. Але Бетховен поспішно покинув його маєток, повернувшись до Відня. Звідти написав меценату образливого листа: «Княже! Тим, чим я є я, я зобов'язаний самому собі. Князів існує і буде існувати тисячі, Бетховен же – тільки один!». Як не дивно, така відповідь не зіпсувала прихильність аристократа до композитора.

Ще одним покровителем Бетховена став успішний промисловець і банкір Відня – граф Моріц фон Фріц. Він був відомим колекціонером картин, книг та монет, а також меценатом – покровителем віденських музикантів. Йому Бетховен присвятив свою П'яту сонату для скрипки та фортепіано фа-мажор, яку за світлість фактури й характер музики прозвали «Весняною». Це один із найбільш просвітлених творів автора – творця безлічі драматичних сонат та симфоній.

Можливо, ідея його написання виникла під враженням від простодушної і щедрої натури графа Моріца фон Фріца, який легко розлучався із грошима. В результаті, розтринькав усе своє багатство і виявився банкрутом. Він став прототипом п'єси Фердинанда Раймунда «Марнотрат», написаної 1834 року.
Це банкрутство розсварило нотних видавців того часу, які вирішили опублікувати струнний квінтет Бетховена, написаний також для графа Моріца фон Фріца. Той, натомість за передачу на півроку авторських прав, виплатив за нього композиторові винагороду. Протягом цього часу Бетховен не міг виконувати свій квінтет і передавати його для публікації видавцям. Він дотримався своїх зобов'язань і тільки через півроку вирішив видати ноти струнного квінтету у знаменитій типографії «Breitkopf & Hartel». Ось тільки не знав, що граф Моріц фон Фріц самовільно продав партитуру цього твору і права на нього іншому видавцеві – Артарії.

Коли ж звістка про це дійшла до Бетховена, він впав у лють. У результаті, засипав гнівними листами іншого видавця, називаючи його негідником і злодієм. Хоча той отримав партитуру його твору законним шляхом і хотів на ньому заробити. Але Бетховен вдався до хитрощів – розмістив у газеті оголошення, в якому зазначив, що єдиною правильною і офіційною версією його квінтету є видання друкарні «Breitkopf & Hartel». У всіх інших виданнях – маса помилок та неточностей. Через це на нього подали позов до суду, вимагаючи спростувати таку інформацію. Але навіть виграна проти Бетховена справа не змусила його вибачитися.

«Зів'ялі квіти» Шуберта
Ще одним частим гостем віденських музичних салонів юристів Ігнаца фон Зоннляйтнера, Франца фон Шобера, письменника Едуарда фон Бауернфельда, художника Леопольда Купельвізера та багатьох інших був композитор Франц Шуберт (1797 – 1828). Музичні вечори, присвячені його музиці, називалися шубертіадами. На них сам Шуберт частенько акомпанував співакам. Адже, будучи автором дев'яти симфоній, здобув славу композитора-пісняра.
Шуберт мало прожив (всього лише 31 рік), але за цей час написав більше шестисот пісень, які мали успіх у віденської знаті. Їх автор об'єднував у цикли. Один з них – «Прекрасна мірошниця» (1823) здобув популярність у музичних салонах Відня. Серед назв пісень, написаних на слова поета-романтика Вільгельма Мюллера, вирізняється одна – «Зів'ялі квіти». Її мелодика покладена в основу масштабного інструментального твору Шуберта – Варіацій для флейти та фортепіано мі-мінор.

Його написанню передувала дружба композитора зі знаменитим флейтистом, викладачем Віденської консерваторії – Фердинандом Богнером. Він відомий ще й тим, що володів «віденською флейтою» моделі Георга Байра, діапазон звучання якої був ширше загальноприйнятого – з використанням нижнього регістра до «соль» малої октави.

Будь-які експерименти з удосконалення флейти для розширення виконавських можливостей вважалися сміливим новаторством і зацікавили композитора Шуберта, який сам був основоположником нової течії – епохи романтизму в музиці. Тому в його чуттєвих Варіаціях флейта стала сольним інструментом зі складною віртуозною партією.

Благородні покровителі Доніцетті та Франка
Відомий італійський композитор Гаетано Доніцетті (1797 – 1848) написав 74 опери, багато кантат, мес та псалмів. Інструментальна музика в його творчості не настільки численна. Серед його творів найбільш популярним є соната для флейти та фортепіано до-мажор. Він 1819 року присвятив її своїй покровительці – дворянці Маріанні Пезоллі-Грататоллі, яка зуміла підкупом звільнити його від військової повинності. Пізніше написав їй низку сонат для виконання у чотири руки, оскільки пані була майстерною піаністкою і любила розважати гостей грою на фортепіано.

Ще один автор опер, ораторій та симфонічних творів – французький композитор бельгійського походження Сезар Франк (1822 – 1890) – отримав всесвітню популярність, завдяки ... камерному твору – сонаті для скрипки та фортепіано ля-мажор. Він написав його на честь одруження свого друга – відомого скрипаля-віртуоза Ежена Ізаї. Той виконав сонату з автором всього лише після однієї репетиції під час весілля. Перед грою сказав: «Ніщо на світі не могло б доставити мені більшої честі та щастя. Це подарунок не тільки мені, а всьому світові... Я зіграю вам цю сонату так, як я її розумію, і спробую її передати, як мені підкаже серце...».

Світова прем'єра сонати Франка відбулася у брюсельському «Артистичному гуртку». Незабаром було зроблено переклад для флейти, альта, віолончелі з фортепіано. Вона стала звучати в усіх країнах світу, прославляючи її творця. Адже до того часу ім'я Франка було відомо лише вузькому колу шанувальників.

«Київський салон»
Почути всі ці твори можна буде у Києві. Відроджуючи традиції європейського салонного музикування, дует яскравих виконавців – заслуженого артиста, соліста-флейтиста Юрія Шутка, який грає на інструменті, відлитому із золота, та заслуженого артиста, професора НМАУ ім. П. І. Чайковського, піаніста Юрія Кота – дасть у Національній філармонії України (залі колишнього купецького зібрання) 21 жовтня цього року єдиний концерт під назвою «Шедеври камерної музики 19 століття».
Господарі і гості музичних салонів ХІХ століття

Звучання творів Бетховена, Шуберта, Франка та Доніцетті дозволить слухачам подумки перенестися в минуле і побувати у вишуканих інтер'єрах кращих європейських салонів Відня, Парижа, Мілана, насолодитися прекрасними зразками світового класичного мистецтва в авторському перекладі для флейти та фортепіано й просто відпочити душею під звуки божественної музики.

Олександра Тимощук, спеціально для "Вектор ньюз"

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Жовтень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031