Авторизація

» » Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Нині про ті знакові події п’ятдесятирічної давності мало хто й пам’ятає. Хіба що самі чехи і словаки традиційно щороку згадують як у ніч із 20 на 21 серпня 1968 року за вказівкою з Кремля до Чехословаччини увійшли війська Варшавського договору для придушення процесів демократизації. Тоді лише кілька годин знадобилося радянським танкам і бронетранспортерам із десантниками на борту, щоб дістатися Праги і оточити урядові будівлі.

Сьогодні неупереджений аналіз тих подій дає змогу зазирнути у потойбіччя витоків гібридних воєн, зрозуміти суть нинішньої російської агресивної політики, імперських амбіцій і кремлівської пропаганди, причини зазіхань на суверенітет і територіальну цілісність Грузії й України, заяв про загрозу російським інтересам в інших куточках світу.

Що ж відбулося тоді у дружній і братній Радянському Союзові Чехословаччині і чому після тих подій чехи й словаки упродовж десятиліть здебільшого приховано, але нерідко й відкрито ставилися до радянських громадян як до окупантів і цей негатив перенесли вже на російських громадян?

У середині 1960-х в Чехословаччині почався рух за проведення економічних та суспільних реформ і дотримання свободи слова. У січні 1968 році Александр Дубчек був одностайно обраний першим секретарем комуністичної партії Чехословаччини і у квітні запропонував радикальну програму реформ.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Вона передбачала демократичні вибори, більшу автономію Словаччині, свободу слова і віросповідань, відміну цензури преси, зняття обмежень на поїздки за кордон, зміни в системі управління і функціонування промисловості й сільського господарства. Громадяни радо зустріли такі новації, що одразу відобразилось в активізації суспільного і культурного життя, а ці події дістали назву «Празької весни».
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Водночас лідери Радянського Союзу побачили в чехословацьких подіях загрозу падіння комуністичного режиму в самій Чехословаччині і поганий приклад для інших соціалістичних країн. У Москві при оцінюванні наслідків тих чи інших реформ і новаторства для побудови розвиненого соціалізму домінувало імперське мислення. Все прораховувалося з позиції співвідношення сил і конфронтації у світі, а також наслідків для радянської гегемонії.

Леонід Брежнєв та інші кремлівські керівники намагалися натиснути на Дубчека, проводили з ним офіційні й неофіційні зустрічі, переконували відмовитися від наміченого курсу, та все марно. І тоді в умовах суворої конспірації стали готуватися до введення військ на територію Чехословаччини, щоб силою зброї змусити залишитися у комуністичному таборі.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Спершу активізували на території ЧРСР діяльність резидентури Комітету державної безпеки СРСР. Було розширено представництво КДБ, тіснішими стали контакти з керівниками чеських спецслужб, більшість з яких дотримувалися прорадянської позиції. Тут особливих проблем не було. Співробітники КДБ почувалися в Чехословаччині на правах «старшого брата», мали доступ до широкого масиву інформації і вказували, що і як треба робити. Вони стежили за кожним кроком чехословацьких лідерів, прослуховували їхні розмови, вербували агентуру в їхньому оточенні.

Чи не вперше за часів «холодної війни» до Чехословаччини направили радянських розвідників-нелегалів під виглядом іноземних туристів або бізнесменів. Вони збирали інформацію про настрої у суспільстві, намагалися встановлювати контакти з антисоціалістичними елементами і навіть залучалися до поширення листівок проти нової влади.

Радянські спецслужби були причетні і до закладання тайників зі зброєю, які потім демонстрували як свідчення підготовки збройного заколоту опозиційних сил. Інформація, яка надходила каналами КДБ і доповідалася керівникам СРСР, була спрямована на те, щоб підштовхнути їх до рішучіших дій. Так, підлеглі голови КДБ Юрія Андропова доповідали про виявлені склади зі зброєю, нібито таємно доставленої з ФРН. Насправді ж ця зброя належала народній міліції Чехословаччини. Повідомляли про підпільні радіостанції, надані країнами Заходу. При цьому самі добре знали, що це радіостанції, офіційно призначені на випадок можливої війни.

Згодом у східнонімецькій пресі з’явилася публікація про те, що поблизу Праги помічено вісім американських танків. Як з’ясувалося, американці знімали фільм про події Другої світової війни. Танки були звичайними муляжами. А інформацію в пресу передали радянські спецслужби, при цьому навіть не попередивши про це колег із дружньої розвідки Німецької демократичної республіки.

Історія з уявними американськими танками – це лише один приклад роботи тодішньої служби «А» (активних заходів) Першого головного управління КДБ СРСР. На її рахунку ще був сфабрикований план ідеологічних диверсій у Чехословаччині, нібито розроблений США. Цей план опублікувала газета «Правда». Все робилося для того, щоб показати світовій спільноті: події у ЧРСР відбуваються за сценарієм західних спецслужб і війська НАТО вже готові увійти на територію країни.

У середині липня 1968 року до чехословацької поліції надійшов анонімний дзвінок про нову схованку зі зброєю. На зазначеному місці знайшли п’ять ящиків з американськими автоматами часів Другої світової війни. У радянській пресі одразу ж з’явилася публікація про те, що США постачають контрреволюціонерам зброю. Згодом чехословацька міліція з’ясувала, що зброя зберігалася на складах Групи радянських війсь у Німеччині і, вочевидь, потрапила на територію ЧРСР внаслідок спецоперації КДБ і східнонімецького МДБ. Та це вже нікого не цікавило. Маховик був запущений.

Чи не нагадує усе це щось із сьогоднішніх подій?

Після того у Чехословаччини були проведені штабні навчання військ Варшавського договору. На територію країни ввели 27 тисяч солдат і офіцерів. А після завершення навчань їх не поспішали виводити. Це була своєрідна репетиція перед масштабним вторгненням. У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року приблизно 200 000 військ і 5 000 танків країн Організації Варшавського договору (СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки), крім Румунії, увійшли на територію Чехословаччини для придушення «Празької весни».
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Чехословацькі громадяни намагалися демонстраціями, мітингами та іншими мирними способами протестували проти інтервенції, але були безсилі проти радянських танків. Вони намагалися прибирати вказівні знаки населених пунктів, щоб заплутати радянських солдат, кидали в танки каміння і квіткові горщики, а на стінах будинків великими літерами писали красномовні фрази: «Батько – визволитель. Син – окупант».
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Солдати та офіцери не могли зрозуміти, чому «миролюбна акція» країн Варшавського договору викликала таку негативну реакцію місцевого населення. Замполіти наполегливо втокмачували їм в голови, що війська НАТО загрожують захопити Чехословаччину і скинути народну владу, їхня ж місія – зашкодити цьому і захистити завоювання соціалізму.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Тієї ж ночі радянські танки і бронетранспортери увійшли до Праги, оточили будинок ЦК. До нього увірвалися десантники, знайшли кабінет Александра Дубчека, перерізали всі телефонні дроти і стали складати списки присутніх. Потім Дубчека і ще кількох активних прихильників реформ під посиленою охороною вивезли на територію СРСР і тимчасово розмістили у горах під Ужгородом на спецдачах під пильним наглядом співробітників КДБ і міліції. Невдовзі їх доправили літаком у Москву, де під шаленим тиском вимагали підписати всі документи, які склали у кремлівських кабінетах, і йти у відставку. Після того, як ці плани здійснилися, на місце непоступливого Александра Дубчека Москва поставила слухняного Густава Гусака. Він одразу провів масову чистку, найперше, серед інтелігенції і студентів. З вільнодумством було майже покінчено. З компартії виключили півмільйона осіб, яких разом з членами сімей, по суті, на два десятки років викреслили з активного життя у країні.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Звісно, протести ще тривали, але вже не так масово. У 1969 році в Празі студенти Ян Палах і Ян Заїц з інтервалом у місяць зробили самоспалення на знак протесту проти введення радянських військ. Розчаровані новою політикою люди емігрували на Захід, в основному висококваліфіковані фахівці. У країні запанувала атмосфера розчарування. А радянських громадян, яких після Другої світової війни називали не інакше як визволителями, стали більше асоціювати з окупантами.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

У Радянському Союзі проти введення радянських військ до Чехословаччини протестували по-різному. Деякі журналісти центральних газет відмовлялися писати те, що їм диктували редактори, і змушені були звільнятися. Та це були поодинокі випадки. На Красній Площі у Москві представники інтелігенції 25 серпня 1968 року провели нечисленну демонстрацію в підтримку незалежності Чехословаччини. Вони розгорнули плакати з гаслами «Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!», «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧССР!», «За вашу і нашу свободу!», «Свободу Дубчеку!». Демонстрацію розігнали, гасла кваліфікували як наклепницькі, а демонстрантів засудили до різних термінів позбавлення волі.
Відлуння «Празької весни» 1968 року. П’ятдесят відтінків чорного

Набагато активнішими були протестні настрої в українському суспільстві. Їхній пік припав на кінець серпня 1968 року. Сильний тиск офіційної радянської пропаганди, жорстка політична цензура не змогли перекрити всі канали, якими об’єктивна інформація про події в Чехословаччині надходила до українських громадян. Спільний кордон, родинні і дружні контакти давали змогу отримувати достовірну інформацію.

Від 21 серпня до 7 вересня республіканські органи КДБ зафіксували 1182 випадки негативної реакції жителів України на втручання СРСР у внутрішні справи ЧССР. Надійшло 23 сигнали про розповсюдження в республіці листівок та прокламацій, у яких засуджувалася політика Кремля супроти західного сусіда. Про це йдеться у одному з номерів науково-документального видання «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». У ньому опубліковано документи КДБ Української РСР, які проливають світло на реакцію громадян України на події в ЧРСР. У документах зазначається, що протести проти окупації ЧРСР зафіксовано не лише в західних областях України, а й у Чернігові, Черкаській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій, Одеській областях тощо. У доповідній записці республіканського КДБ до ЦК КПУ від 4 березня 1969 року мовилося про «ідеологічні збочення» в Спілці письменників України, «тенденційне ставлення низки членів СПУ до подій у Чехословаччині».

Додалося роботи особливим відділам у військах. Далеко не всі солдати й офіцери, які брали участь у подіях у Чехословаччині, схвально відгукувалися про радянське партійне керівництво, що послало їх наводити лад у іншій країні. У листах, що надходили з військових містечок у ЧРСР на батьківщину, також не все описувалося так оптимістично, як про це повідомляла радянська пропаганда. Тоді усіма каналами радіо і телевізійного мовлення, інформагентств і преси в один голос звучали чітко виписані у кремлівських кабінетах тези про «братерську допомогу чехословацькому народові в захисті завоювань соціалізму». Було також пущено в обіг апробовану тезу про одностайну підтримку народами Радянського Союзу, у тому числі українським, зовнішньополітичного курсу СРСР.

Відтоді пройшло 50 років. Змінився світ, погляди людей на історію і сьогодення. Але не скрізь і не в усіх. Російське керівництво нагадує тих минулих радянських кремлівських керманичів, які не хотіли бачити реального стану справ і всіма силами намагалися зберегти своє владарювання і вибудуваний тоталітарний режим.

Історія нічому їх не вчить. Жодних уроків з тогочасних подій, вочевидь, ніхто не виніс. А варто б пам’ятати, що «Празька весна» не минула безслідно. Вона дала поштовх подальшому розвиткові опозиційного руху, зародженню вже на новому етапі історії ідей антитоталітарних масових рухів і революцій, які призвели наприкінці 1980-х років до зміни суспільного устрою в колишніх соціалістичних країнах.

У Російській Федерації нині про ті події намагаються не згадувати, щоб ні в кого не виникло бажання робити якісь порівняння із введенням російських військ у Грузію в серпні 2008 року, коли проводилась операція під назвою «прінуждєніє к міру», і тим більше з подіями в Криму і на Донбасі.
Байдужість до таких історичних подій і уявне безпам’ятство яскраво характеризують ставлення росіян до свого минулого. Водночас такий прояв амнезії виник не сам по собі, а внаслідок дії добре відлагодженого механізму впливу на масову свідомість. Заклики, спрямовані на те, щоб не ворушити минуле, забути про злочини радянського періоду, уже давно взяли на озброєння провідні російські пропагандисти. Саме ці установки стали однією із важливих складових путінського авторитаризму.

Як наслідок, режиму починають пробачати всі злочини в минулому і вседозволеність нині. Понад те, небажання у Росії згадувати про ті події, на відміну від усього цивілізованого світу, не є випадковим. Такий ефект є головним досягненням тоталітарної системи інформації і пропаганди, яка не просто замовчує, дезінформує, бреше і дискредитує події та їх учасників, а, що важливіше, девальвує ті цінності, якими керувалися учасники руху за реформи, світле подає як чорне. Тим самим у головах росіян знищується сама думка про можливість змін, віра в те, що можливе інше життя, інший суспільний лад, інші цінності.

Олександр Скрипник,
дослідник історії спецслужб



Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31