Авторизація

» » На чому «проколовся» активіст кремлівського агітпропу Вишинський

На чому «проколовся» активіст кремлівського агітпропу Вишинський

На чому «проколовся» активіст кремлівського агітпропу ВишинськийПротягом останнього місяця Президент РФ Володимир Путін тричі поспіль приділив увагу долі арештованого в Україні Кирила Вишинського – керівника філії російського інформаційного агентства «Федеральне державне унітарне підприємство «Міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні» (далі – «МІА «Росія сьогодні»), якого Служба безпеки України підозрює у створенні на території України підривної проросійської інформаційної мережі й державній зраді.

Нагадаємо, 18 травня 2018 року на прес-конференції за підсумками переговорів з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель, тобто вже на третій день після затримання Вишинського, Президент РФ назвав його арешт «безпрецедентною річчю». Виступаючи на його захист, Володимир Путін обурився: «Людину намагаються звинуватити у державній зраді за те, що він робив публічно і виконував свій професійний обов’язок». 7 червня 2018 року під час «Прямої лінії» Президент РФ прокоментував пропозицію про обмін Кирила Вишинського на незаконно засудженого в Росії до 20 років позбавлення волі українського режисера Олега Сенцова. При цьому він дав зрозуміти, що вважає такий обмін нерівноцінним: «Нашого журналіста … арештували за його пряму професійну діяльність. Що ж стосується другого фігуранта, пана Сенцова, він же затриманий в Криму, до речі кажучи не за журналістську діяльність, а за підготовку терористичного акту, за підготовку вибуху, в результаті якого могли постраждати конкретні люди. Це різні речі, різні і непорівнянні». Щоправда 10 червня 2018 року, коментуючи телефонну розмову з Президентом України Петром Порошенком, під час якої обговорювалось, у тому числі, питання обміну Вишинського на Сенцова, Володимир Путін дещо пом’якшив риторику: «Говорити про те, як це питання вирішується, поки передчасно, я би утримався, насамперед, для того, щоб нічого тут не порушити і нічому не завадити».

Як не дивно, але це один з небагатьох випадків, коли з Президентом РФ варто було б погодитись. Порівнювати Олега Сенцова з Кирилом Вишинським дійсно недоречно. Одна справа громадянин України російського походження Сенцов, який своїми першими кроками в мистецтві вже встиг зарекомендувати себе самобутнім талановитим режисером. Адже невипадково на його захист піднялася вся кінематографічна громадськість світу, відомі політики, депутати Європарламенту. Інша – маловідомий журналіст Кирило Вишинський, який відразу ж після арешту відмовився від українського громадянства, розраховуючи на захист Росії, громадянином якої він став «втихаря» після анексії Криму і окупації російськими військами частини Донбасу.
Даючи правову оцінку обґрунтованості арешту Вишинського, Президент РФ оперував аргументами, наданими йому ймовірно Слідчим комітетом Росії, очолюваним його однокашником по юридичному факультету Ленінградського університету Олександром Бастрикіним. Вочевидь, там ще й досі вважають Україну васальною територією, на яку поширюється російська юрисдикція. Бо інакше, як можна пояснити, що за фактом арешту Вишинського Слідком РФ порушив кримінальну справу за статтями «перешкоджання законній діяльності» і «притягнення завідомо невинної особи до кримінальної відповідальності» російського Кримінального Кодексу.

Немає сумніву в тому, що російське суспільство, зомбоване підконтрольними Кремлю засобами масової інформації, вкотре повірить словам свого незмінного Президента. Росіянам, привченим за роки правління Володимира Путіна боятися й тремтіти, значно комфортніше жити з усвідомленням того, що усі проблеми за них вирішить «освічений цар».
На чому «проколовся» активіст кремлівського агітпропу Вишинський

На жаль, в Україні також знайшлося чимало таких, хто повірив заявам Володимира Путіна про те, що арешт Вишинського Службою безпеки України був пов'язаний з його «відкритою професійною журналістською діяльністю». Через політичну упередженість, некомпетентність, недовіру до вітчизняних правоохоронних органів чи під впливом ворожої пропаганди вони накинулися на Службу безпеки України із критикою за нібито порушенні свободи слова й демократичних принципів журналістської діяльності.
Утім, навіть поверхневе вивчення оприлюднених матеріалів у поєднанні з аналізом чинної нормативно-правової бази вказує на те, що твердження Володимира Путіна щодо Кирила Вишинського далекі від істини.

По-перше. Діяльність «РІА Новини Україна» в українському правовому полі була незаконною, бо відповідно до статті 12 Закону України «Про інформаційні агентства» усі представництва іноземних інформаційних агентств, що діють в Україні, підлягають державній реєстрації. Кирило Вишинський знав про це, а тому приховав факт підпорядкованості «РІА Новини Україна» російському інформаційному агентству. Крім того, Кирило Вишинський володів інформацією, що 2017 року рішенням РНБО України до «МІА «Росія сьогодні» застосовано обмежувальні санкції у вигляді блокування активів, припинення надання телекомунікаційних послуг, через що разом з російськими «кураторами» розробив схему обходу санкцій. І нарешті, якби Кирило Вишинський допускав аналогічні вчинки в країнах Євросоюзу, не кажучи вже про Росію, з ним також не стали б церемонитись, арештували й судили, оскільки відповідальність за схожі діяння, кваліфіковані слідчими СБ України по 111-ій статті Кримінального Кодексу України «Державна зрада», передбачена кодексами цих держав.

По-друге. Завдання, які відпрацьовувались Кирилу Вишинському керівництвом МІА «Росія сьогодні», м’яко кажучи, були далекими від стандартів, закріплених Декларацією принципів поведінки журналістів, прийнятих на ІІ Всесвітньому Конгресі Міжнародної федерації журналістів (Бордо, 25-28 квітня 1954 р.) зі змінами на 18 Всесвітньому Конгресі МФЖ (Хельсингьор, 2-6 червня 1986 р.). Замість дотримання міжнародних принципів і правил журналістської етики, які передбачають забезпечення балансу думок і точок зору, достовірності (посилання на джерела), відокремлення фактів від коментарів, точності, повноти представлення фактів, від Кирила Вишинського вимагалось системне наповнення медіапростору України інформаційними та аналітичними матеріалами, що відповідають зовнішньополітичним інтересам РФ; забезпечення інформаційної підтримки зовнішньополітичної діяльності Президента та Уряду РФ; інформування української діаспори в країнах Європи, Азії та Америки про проблеми життя в Україні з точки зору зовнішньої політики РФ.

По-третє. Судячи з усього, Кирило Вишинський «справно» виконував поставлені Москвою задачі. Він дисципліновано розміщував на сайті «РІА Новини Україна» вироблений в Росії контент, регулярно звітував про виконання редакційних завдань, будь-які дії, аж до термінів відпустки узгоджував з керівництвом «МІА «Росія сьогодні». Отримані з Москви вказівки були чіткими й конкретними. Від Кирила Вишинського, зокрема, вимагалось вживати прийняту в Кремлі термінологію, наприклад, називати події Революції Гідності «збройним переворотом», «насильницьким захопленням влади» тощо. Увійшовши в раж, Вишинський часом перевершував своїх закордонних «кураторів». Наприклад, фейковий референдум в Криму він називав «референдумом про приєднання Криму до Росії», хоча навіть у Російській Федерації він офіційно називався «референдум щодо територіальної приналежності Криму»; після того, як російський «БУК» збив малазійський літак рейсу МН17 Кирило Вишинський поширював статті, у яких популяризував виготовлені в Росії, завідомо неправдиві версії загибелі 298 мирних людей.

По-четверте. Якщо Кирило Вишинський займався в Україні відкритою журналістською діяльністю, навіщо було «МІА «Росія сьогодні» розробляти схему прихованого фінансування «РІА «Новини Україна»? Адже матеріалами слідства доведено, що кошти з РФ надходили йому не напряму, а на рахунки фіктивного підприємства в Сербії, яке в подальшому перенаправляло їх на користь структур Вишинського в Україні. Офіційна версія – надання структурою «РІА Новини Україна» інформаційних послуг сербському підприємству. Транзакції з Сербії в Україну здійснювались закордонними структурами російського банку «ВТБ». Щомісяця – понад 50 тис. євро.

По-п’яте. Крім фінансової підтримки, Кирило Вишинський отримував з Кремля дивіденди у вигляді державних нагород та інших привілеїв. Так, за висвітлення анексії Криму, Вишинський К.В. був нагороджений медаллю ордену «За заслуги перед Вітчизною» 1 ступеня (Указ Президента РФ від 22.04.2014, нагорода № 10717) та медаллю МО РФ «За повернення Криму» (Наказ Міністра оборони РФ від 15.04.2014 № 227). Медаль ордену «За заслуги перед Вітчизною» була вручена Вишинському безпосередньо в Кремлі Першим заступником керівника Адміністрації Президента РФ Громовим О.О. Характерно, що на момент нагородження Кирило Вишинський не мав російського громадянства, а набув його лише відповідно до Указу Президента РФ «Про здобуття громадянства Російської Федерації» від 30.09.2015 № 488.
На чому «проколовся» активіст кремлівського агітпропу Вишинський

Під час обшуку банківської скриньки Кирила Вишинського було виявлено його трудовий договір з МІА «Росія сьогодні» на керівництво представництвом на території України, понад 200 тис. доларів США, предмет, ззовні схожий на пістолет «Браунінг 1906».
***

Немає жодних сумнівів у тому, що серед держав, визнаних Кремлем «країнами головного противника», Україна займає одне з чільних місць. Проти нашої держави спецслужби РФ застосовують увесь наявний арсенал форм, методів, сил і засобів розвідувально-підривної діяльності. Серед них – активне використання в інтересах спецслужб журналістів, тобто їх вербування, а також використанням журналістського прикриття кадровими співробітниками.

З метою створення належних умов для розширення розвідувальної присутності за кордоном, а також забезпечення контролю за діяльністю провідних засобів масової інформації, російські спецслужби повернулися до практики КДБ СРСР з впровадження до керівництва ЗМІ і в журналістський корпус своїх співробітників. Присутність у засобах масової інформації дозволяє російським спецслужбам ефективно виконувати розвідувальні й контррозвідувальні завдання, проводити активні заходи впливу на формування громадської думки, дезінформаційні акції тощо. Найбільше співробітників СЗР, ФСБ, воєнної розвідки РФ зосереджено в крупних інформаційних агентствах, орієнтованих на закордонну аудиторію, де вже склались давны традиції співпраці з спецслужбами. Достатньо згадати Леоніда Колоскова – радянського журналіста, письменника, поета, перекладача і одночасно ветерана зовнішньої розвідки, який з 1959 по 1989 пропрацював у газеті «Известия». За його плечима майже 15 років роботи власкором в Італії, потім в Югославії, заступником редактора закордонного відділу «Известий», заступником головного редактора додатку «Неделя». Характерно, що за успішну журналістську роботу в Італії він нагороджений радянським орденом «Знак Пошани» й італійською медаллю «Золотий Меркурій», натомість в ПГУ КДБ СРСР він дослужився лише до підполковника.

Колишній начальник управління зовнішньої контррозвідки ПГУ КДБ СРСР генерал-майор Олег Калугін теж починав кар’єру розвідника в Комітеті СРСР з радіомовлення, а згодом на посаді кореспондента «Московського радіо» в Нью-Йорку. З 1980 по 1897 роки О.Калугін працював заступником начальника УКДБ по Ленінграду і Ленінградській області, організовував там розвідувальну роботу. Він зберіг про Володимира Путіна такі спогади: «Путін був майором … Він був такою малопомітною фігурою, що я пам’ятаю лише його обличчя, тому що він приходив якісь папірці підписувати».

Починаючи з перебудовних років кінця ХХ століття й до наших днів взаємини російської преси з ФСБ РФ й іншими спецслужбами, складались непросто. Після поразки у Першій чеченській війні (1994-1996), в ході якої міністр інформації Чеченської республіки Ічкерія Мовладі Удугов один виграв інформаційну війну в цілого полку військових ідеологічних бійців Збройних Сил Росії, Кремль зробив належні висновки, взявши курс на знищення політичної журналістики в Росії. Для того щоб російські журналісти навіки забули, що вони є представниками «четвертої гілки влади» й покликані завжди залишатися «цепними псами демократії» було створено відповідну законодавчу базу, яка дозволила запроторювати їх у буцегарню за «екстремізм» та інші злочини.

Тому, перед тим як кидатись звинуваченнями на адресу України, Президенту РФ варто було б звернути увагу на стан свободи слова у себе в державі. А там є над чим замислитись: за підрахунками впливової неурядової організації «Репортери без кордонів» з моменту приходу 1999 року до влади Володимира Путіна, в Росії загинуло, як мінімум, 34 журналіста, сім представників цієї професії утримуються зараз у російських в’язницях, чого не було навіть за часів СРСР. А згідно з щорічною доповіддю «Репортерів без кордонів» за індексом свободи слова Росія в 2014-2015 роках опинилась на 152 місці з 180 країн, між Гамбією й Сінгапуром.

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Листопад 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930