Авторизація

» » Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною Галасливі мітинги націоналістів під стінами дипломатичних представництв у Києві й Варшаві, акти вандалізму та руйнування пам’ятників, публічне знищення державної символіки – ось найбільш характерні прояви міжнаціональної ворожнечі, які почастішали після прийняття Сеймом Республіки Польща сумнозвісного закону «Про внесення змін до закону про Інститут національної пам’яті - Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів». До цього переліку слід додати також надмірно ретельний митний огляд громадян України співробітниками польської Митної служба («Sluzba Celna») при перетині кордону, масове приниження українських заробітчан, а також факти побиття наших співвітчизників за характерний акцент.

З 1 березня 2018 року польське правосуддя отримало ще й право нещадно карати всіх, хто заперечуватиме злочини «українських націоналістів». Мова йде про те, що згідно з прийнятим законом до «нацистських злочинів», «комуністичних злочинів», «інших злочинів проти миру, людяності і воєнних злочинів» додано «злочини українських націоналістів і членів українських формацій – колабораціоністів Третього рейху Німеччини». Закон, який в Україні нарекли «антибандерівським», розтлумачив, що під такими злочинами слід розуміти: «… дії, вчинені українськими націоналістами в 1925-1950 роках, які полягають у застосуванні сили, терору чи інших форм порушення прав людини щодо індивідуальних осіб чи суспільних груп. Злочином українських націоналістів чи членів українських формацій – колабораціоністів Третього рейху Німеччини є також участь у винищенні єврейського населення чи геноциді громадян ІІ Речі Посполитої на теренах Волині і Східної Малопольщі».

Мало того, що таким чином польський парламент переклав відповідальність за вчинення акцій Голокосту в окупованій Польщі здебільшого на українців. Відтепер у польському національному законодавстві фігурує «Східна Малопольща», якою у міжвоєнний період називали Львівське, Тарнопольське і Станіславське воєводства Другої Речі Посполитої. Зараз ця територія розділена між Підкарпатським воєводством Польщі та Україною (Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області). Це все одне, щоб у нормативних актах РФ з’явився термін «Новоросія» в значенні територій сучасної України.

Реакція Києва на польський «історичний закон» не забарилася. Його одностайно засудили Президент, Верховна Рада, РНБО, МЗС України, визнавши таким, що суперечить історичній правді, демократичним цінностям і стратегічному партнерству двох сусідніх держав.

З гнівним осудом скандального рішення польського парламенту виступили також США й країни Євросоюзу, які відверто пригрозили Польщі негативними наслідками. Але найбільше обурення польський «історичний закон» викликав у Державі Ізраїль. Прем’єр-міністр цієї країни Біньямін Нетаньяху заявив, що його країна «не буде миритися з викривленням правди, переписуванням історії чи запереченням Голокосту». Його заяву підтримав також ізраїльський Кнесет та світова єврейська спільнота.

У чому ж причина такої одностайності? Невже США і Євросоюз консолідувались аби рішуче підтримати Україну, а в Ізраїлі раптом вирішили відмовитись від обвинувачень українських націоналістів і вояків УПА в убивствах євреїв під час Другої світової війни? Адже ще зовсім недавно про це заявляв Президент Держави Ізраїль Реувен Рівлін, виступаючи з трибуни Верховної Ради України, очевидно сплутавши її з кафедрою Кнесету.

Відповідь очевидна: як в Ізраїлі так і на Заході ніхто не збирається виступати в ролі адвоката України в її історичному спорі з Польщею. Їхнє обурення спричинене зовсім не «антибандерівською» спрямованістю польського «історичного закону», а його статтею 55а. Нагадаємо, що нею вводиться відповідальність для громадян Польщі й іноземців, «хто публічно й всупереч фактам приписує польському народові чи польській державі відповідальність чи співвідповідальність за вчинені Третім рейхом Німеччини нацистські злочини…, чи за інші злочини проти миру, людяності чи воєнні злочини, або в інший спосіб грубо применшує відповідальність дійсних виконавців тих злочинів…».

В Ізраїлі переконані, що в такий спосіб уряд Польщі хоче «відбілити» історію польського народу, в якій мали місце чисельні випадки вбивств поляками єврейського населення. На думку ізраїльтян, ця норма Закону може бути використана для переслідування євреїв чи єврейських організацій, які свідчитимуть про злочини поляків проти євреїв.

У відповідь на закиди Тель-Авіву Варшава намагається вибудовувати стратегію захисту. Насамперед, визнаючи незаперечні факти, які Інститут національної пам’яті (ІНП) Польщі вважає вже достатньо повно дослідженими, польські історичні політики наполягають на тому, що прояви польського антисемітизму в часи Другої світової війни були «поодинокими випадками». Утім, ця теза суперечить спогадам очевидців єврейських погромів, результатам досліджень інституту історії Голокосту «Яд Вашем» і висновкам ізраїльських істориків. За їхніми даними в знищенні євреїв брали участь як польські колабораціоністи, так і польські націоналісти.

Найбільш відомий випадок – знищення єврейського населення містечка Єдвабне. До 2001 року вважалось, що погром у Єдвабне в липні 1941 року вчинили німецькі карателі, аж поки американський історик Ян Томаш Гросс у своїй роботі «Сусіди: історія Голокосту єврейського народу» («Sąsiedzi: Historia zagłady zydowskiego miasteczka») не осмілився відкрито написати про організацію варварської різанини й спалення єврейського населення цього містечка поляками ініціативно, без допомоги й втручання німців.
Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

На фото Ян Томаш Гросс

Оцінки масштабів злочину різняться. Ян Томаш Грос називає цифру понад 1500 загиблих, фахівці ІНП вважають її перебільшеною, стверджуючи, що число жертв погрому становила від 340 до 350 осіб, у тому числі жінки та діти.
Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

Фрагмент пам’ятника жертвам погрому в Єдвабному
Таких «поодиноких випадків» на території окупованої Польщі було чимало. Газета «Жечпосполита» («Rzeczpospolita») 5 травня 2000 року писала про знищення єврейського населення руками місцевих поляків у Вонсоші, Візні, Радзілуві, Щучині. Про масове вбивство євреїв в Рожанах залишив спогади колишній Прем’єр-міністр Ізраїлю, лауреат Нобелівської премії миру (1994) Іцхак Рабін, авторитет якого визнається більшістю політиків світового рівня. Вважається, що всього поляками було організовано не менше тридцяти погромів і масових репресій, вчинених у 24 населених пунктах (Яков Эттингер. Паракдоксы польско-еврейских отношений//Лехаим: журнал. – Август 2001. - №8).

У березні 2011 року в Польщі вийшла ще одна робота Яна Томаша Гросса «Золотий врожай», де розповідається про те, як польські селяни під час Другої світової війни в пошуках золота й дорогоцінностей викопували останки євреїв з братських могил. Вона розколола польське суспільство, а її оцінки істориками були діаметрально протилежними. Одні звинувачували автора в бажанні здобути сенсаційну славу й отримати від цього «золоті» дивіденди. Інші намагалися виправдати польських селян, пояснюючи їхній антисемітизм бідністю й жадобою наживи. Було чимало й таких, хто підтримав висновки американського дослідника, закликавши польське суспільство подивитись правді в очі. Серед них - польський історик Аліна Скибінська.
Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

На фото Аліна Скибінська

Її інтерв’ю «Селяни вбивали євреїв – розповідь про книгу Гросса» (Chłopi mordowali Żydów - rozmowa o książce Grossa) газеті «Жечпосполита» від 12 січня 2011 року було присвячене презентації книги американського історика (http://www.rp.pl/artykul/592972-Chlopi-mordowali-Zydow-rozmowa-o-ksiazce-Grossa.html). У ньому Аліна Скибінська висловилась щодо мотивів жорстокості поляків: «По-перше, це був страх. Страх перед німцями і похідний страх від розпоряджень окупаційної влади – страх перед сусідами. І, по-друге, і це, мабуть ключ до розуміння того страшного явища – вбивцями керувала жадність. Убивство чи доносительство на єврея було засобом легкого збагачення, покращення матеріальної ситуації. Німці платили за участь в облавах і за виловлювання євреїв. Це невеликі грошові суми, алкоголь, цукор, цигарки. Насамперед, розраховували на те, що було у євреїв. Готівкові гроші чи біжутерія. Цінною добичею були одежа й взуття».

Польський історик розповіла також про деякі деталі дискусії навколо визначення точної кількості євреїв, які стали жертвами польських колабораціоністів й націоналістів під час Другої світової війни. За її словами, така цифра наразі встановлюється. Ян Томаш Гросс допускає, що їх кількість може становити 200 000 людей, але більш точні підрахунки можна буде зробити вже після опрацювання судових процесів над злочинцями, причетними до організації масового винищення євреїв на території окупованої Польщі.

Якими б не були справжні масштаби, але вже зараз є достатньо підстав стверджувати, що раболіпство, підлабузництво поляків перед німецькими окупантами, а також жорстокість і хабарництво у ставленні до євреїв, на окупованій території Польщі набуло таких масштабів, що стало явищем, яке отримало назву «шмальцовництво» («Szmalcownictwo»). До Другої світової війни цей жаргонний термін вживався у декількох значеннях щодо контрабандистів, скупників краденого, хабарників. Однак під час окупації «шмальцовниками» почали називати поляків, які доносили окупаційній владі на євреїв, вимагали хабарів від євреїв в обмін на збереження таємниці, а також поляків, які їх переховували.

Характерно, що масові антисемітські акції Польщі продовжувались і після завершення Другої світової війни. Найбільш відома з них - єврейський погром у місті Кельце, внаслідок якого було по-звірячому вбито 42 людини і понад 50 чоловік поранено.

Окрім заперечення масового характеру участі поляків у антиєврейських акціях, сучасні польські політики стверджують, що в роки Другої світової війни не було суто польських організаційних структур, які б співробітничали з нацистами. Як не було й польських органів державної влади чи місцевого самоврядування, котрі б приймали програмні рішення про фізичне знищення єврейського мирного населення. А раз так, то Польща має повне право переслідувати по закону тих, хто всупереч фактам звинувачуватиме весь польський народ чи польську державу у вчиненні злочинів проти людяності, зокрема участь у Голокості, применшуватиме роль реальних виконавців таких злочинів, а також використовуватиме термін «польські концтабори» в значенні «таборів смерті», створених нацистами на території окупованої Польщі в роки Другої світової війни.

Вживання терміну «польський» щодо нацистських концтаборів Освенцім, Треблінка, Майданек, Хелмно, Белжец і Сабібор дійсно недоречне. Але як бути з концтаборами, створеними самими поляками у міжвоєнний період? Мова йде про концтабір у місті Тухоль, де з 1919 по 1921 роки утримувались тисячі полонених червоноармійців, у тому числі українці, частина з яких загинула від голоду й інфекційних захворювань. А також концтабір у місті Береза-Картуська, де з 1934 по 1939 роки перебували ув’язненими противники режиму Юзефа Пілсудського – комуністи, діячі єврейського, українського і білоруського національних рухів. Їх тепер що належить називати польськими «таборами відпочинку»?

Полеміка між Ізраїлем і Польщею має ще один суттєвий аспект - матеріальний. Серед польських політиків і експертів є чимало таких, хто намагається переконати співвітчизників у тому, що емоційна реакція Ізраїлю обумовлена нібито побоюванням євреїв, що «історичний закон» може завадити спробам реституції майна єврейського населення в Польщі. Хоча й без цього закону, згідно з висновками дослідження, проведеного в квітні 2017 року Європейським інститутом спадщини Голокосту (ESLI): «Польща є єдиним членом Європейського Союзу і колишнім європейським членом комуністичного блоку, який не запровадив комплексного законодавства щодо реституції приватної власності в посткомуністичний період».
***

Спір Варшави й Тель-Авіву навколо «історичного закону» актуалізував дискусію навколо природи польського антисемітизму. Для спростування звинувачень у тому, що антисемітизм поляків споконвічно був і залишається нормою їхнього життя, польські історики посилаються на незаперечний контраргумент – найбільше «праведників народів світу» було серед поляків. Таке звання ізраїльський інститут «Яд Вашем» присвоює не євреям, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. За підрахунками «Яд Вашем» серед «праведників світу» кількість поляків становить 6454 чоловік. І це попри те, що на території окупованої Польщі німці встановили найсуворіші серед європейських держав порядки, що передбачали смертну кару навіть за разову допомогу євреям хлібом чи водою.

Зворушливі розповіді про них можна почути й побачити в експозиції музею історії польських євреїв ( Muzeum Historii Żydów Polskich), відкритого 2013 року у Варшаві на території колишнього Варшавського гетто.
Чому в оцінках польського «історичного закону» Ізраїль опинився по один бік барикад з Україною

У Кракові з 2004 року функціонує єврейський музей «Галіція» (Żydowskie Muzeum Galicjа). Там зібрані експонати, які розповідають про 800-річний період процвітання єврейської культури в Галичині, зокрема, експонується тимчасова виставка про міжвоєнний період життя єврейської громади Львова. 2008 року цей музей спільно з музеєм Освенціму розробив виставку «Польські герої» («Polish Heroes») про праведників світу, яка сьогодні експонується в шести музеях Польщі, Англії, Сполучених Штатів Америки.
***

Поза всяких сумнівів Ізраїль за підтримки США й країн Євросоюзу не відступить від оприлюдненої позиції щодо нетерпимого ставлення до викривлення Польщею історичної правди про Голокост. Він буде добиватися засудження рішення польського парламенту ОБСЄ, Радою Європи, Європарламентом, ООН. Це може призвести до посилення міжнародної ізоляції Польщі, а на фоні введення Єврокомісією санкційної процедури за порушення Польщею європейського законодавства, аж до позбавлення її права голосу в Раді Європи. У Держдепартаменті США закликали Польщу переглянути «історичний закон», оскільки він може вплинути на польські стратегічні інтереси та двосторонні відносини зі Сполученими Штатами й Ізраїлем.

Вже зараз під тиском США, Ізраїлю та поважних міжнародних інституцій риторика поляків дещо змінилася на користь України, що свідчить про усвідомлення польською владною елітою помилковості прийнятого рішення. Міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович в інтерв’ю виданню «Gazeta Polska» заявив, що Конституційний суд, розглядаючи «історичний закон» на відповідність конституційним нормам, «може врахувати сумніви української сторони й уточнити деякі питання, аби розвіяти нинішні побоювання». Його радник Пшемислав Журавський вел Граєвський взагалі висловив припущення, що «український фрагмент у законі про Інститут національної пам’яті Польщі міг бути написаний у Москві». Керівник ІНП Ярослав Шарек дав зрозуміти, що також не вірить у незмінність тексту поспіхом прийнятого «історичного закону». «Дискусія щодо закону про ІНП Польщі передчасна, оскільки він перебуває на розгляді Конституційного суду», - заявив він в інтерв’ю «Укрінформу».

Утім, певне пом’якшення позиції Польщі, а також стійкі стереотипи щодо українського антисемітизму, які віками формувались у свідомості мільйонів євреїв, не дають підстав для самозаспокоєння. Враховуючи досвід конфлікту між Варшавою і Тель-Авівом, Україна має бути готовою до неминучого відвертого діалогу з Польщею й Ізраїлем щодо реальної участі українських колабораціоністів, а також вояків УПА чи інших міліарних, військових, парамілітарних формувань у репресивних акціях під час Другої світової війни. Слід визнати, якщо для дискусії з польською стороною Український інститут національної пам’яті (УІНП) вже напрацював низку вагомих аргументів, то до полеміки з науковцями ізраїльського інституту «Яд Вашем» вітчизняні «політичні історики» навряд чи готові.

А дарма, бо у взаєминах між українцями й євреями під час Другої світової війни були не тільки трагічні, а й чимало виграшних і насправді героїчних сторінок. Насамперед, на серйозне наукове дослідження чекають долі тисяч українців, котрі за покликом душі спасали євреїв, але відповідно до критеріїв «Яд Вашем» не були визнані «праведниками світу». Поки що таку функцію виконують єврейські неурядові організації, а також історики-краєзнавці. Найбільш авторитетними серед них є Український центр вивчення історії Голокосту, створений 2002 року в партнерстві з Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України та Український інститут вивчення Голокосту «Ткума» («Відродження»), який з 1999 року функціонує в м. Дніпро. Але про це в наступному матеріалі.

Олександр Нечитайло, краєзнавець



Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Квітень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30