Авторизація

» » Ви мене не зрадили - розчарували

Ви мене не зрадили - розчарували

Ви мене не зрадили - розчарувалиЧимало ветеранів спецслужб і правоохоронних органів України, які мають досвід протидії тероризму, після статті Станіслава Речинського «Справа «Савченко-Рубана», або Високе мистецтво автогола» («Дзеркало тижня» від 16 березня 2018 року) відчули гіркий присмак розчарування. Невже її написав саме той автор, кожен з виступів якого, незалежно від місця роботи - журналістом, редактором засобів масової інформації, штатним співробітником Служби безпеки чи МВС України, раніше в «оперному середовищі» викликав значний суспільний резонанс?

Навіть зараз жевріє надія, що Станіслав Речинський завтра публічно зречеться явно замовної статті й назве «темні сили», які спотворили авторський текст.

Бо дійсно, якби він мав на меті донести читачам власну позицію, то скористався б сайтом «ОРД», де журналіст найбільш часто друкує свої матеріали. Однак, «Дзеркало тижня» справедливо вважається одним з найбільш професійних в України, де статті сумнівного авторства з’явитися просто не можуть. Отже, виходить, що у Станіслава Речинського була потужна внутрішня мотивація, або ж хтось з його впливових «покровителів» змусив популярного журналіста взяти участь у реалізації комплексу заходів з компрометації головної спецслужби України. Не треба бути провидцем щоб зрозуміти, що саме для цього й був використаний авторитетний тижневик, який має поважну читацьку аудиторію не тільки в Україні, але й у Москві, Брюсселі, Нью-Йорку, Лондоні, оскільки виходить українською, російською та англійською мовами.

Прикро визнавати, що на відміну від притаманних «Дзеркалу тижня» глибоких аналітичних матеріалів, зазначена стаття стала взірцем упередженого висвітлення проблеми. Складається враження, що її справжньою метою була ретрансляція кремлівських темників про недолугість українських спецслужб і крах правоохоронної системи України в цілому. Професійний аналіз наведених в офіційних матеріалах СБ України аргументів був підмінений «притягнутими за вуха» версіями й дилетантськими умовиводами.

Не маючи бажання їх аналізувати й втомлювати читача їхнім переліком, наведу лише деякі з «перлів». Вже на самісінькому початку статті автор (автори) піддають сумніву доцільність оприлюднення інформації про затримання Рубана: «… то чи не логічніше було б накрити всю мережу, дочекатися затримання замовників та організаторів, а не радіти затриманню «перевізника»? Отакої! Невже колишній керівник прес-служби СБУ Речинський не почув або не втямив слова Василя Грицака, що у спецслужби не було намірів робити з цього сенсації, а рішення повідомити громадськості про резонансне затримання було прийняте з метою упередження пересудів вже після витоку відомостей про нього? Чому колишній начальник Управління взаємодії із засобами масової інформації і зв’язків з громадськістю СБУ проігнорував заяву Голови СБУ, що організаторами переправлення зброї через лінію розмежування були лідер ДНР Захарченко та його спільник Тимофеєв («Ташкент»)? З яких причин професійний журналіст не вловив суть риторичного питання Голови Служби безпеки щодо ймовірної причетності «московських кураторів» ДНР до замовлення й санкціонування цієї злочинної оборудки? Чи Речинський мав на увазі якихось інших замовників й організаторів?

Якщо ж поважний журналіст надумав собі, що силою власного інтелекту, сидячи в затишному службовому кабінеті, він здатний оцінити своєчасність прийняття рішення щодо початку реалізації матеріалів оперативної розробки, то перед цим йому слід вивчити «матеріальну частину». Для початку, Речинському варто було б відкрити підручник з основ оперативно-розшукової діяльності, допуск і доступ до якого радник міністра внутрішніх справ України очевидно має. Там записано, що відповідальність за прийняття рішення, на якій стадії вчинення злочину слід припиняти протиправну діяльність покладається виключно на оперативного працівника та його керівників. Таке непросте рішення приймається за результатами аналізу всієї здобутої в ході оперативної розробки об’єкта інформації. Щоб зрозуміти механізм прийняття таких рішень будь-якому претенденту на роль експерта з оперативно-розшукової діяльності бажано мати хоча б початкову підготовку й досвід роботи в оперативному підрозділі. Немає жодних сумнівів, що, враховуючи чутливість розробки Рубана та її судову перспективу, таке управлінське рішення, ймовірно, узгоджувалось також зі слідчими СБУ або військової прокуратури. Бо одна з головних задач у цій ситуації – уникнути обвинувачень у потуранні протиправній діяльності чи навіть провокуванні злочину. Тим більше, що на сьогоднішній день громадськості вже відомо те, що раніше знали виключно працівники СБУ. А саме, про роль у справі Рубана народного депутата України Савченко, активне втручання якої могло б ускладнити реалізацію розробки. Чи колишній помічник народного депутата України Станіслав Речинський забув, які права має член парламенту?

Або, чого варте припущення автора статті, що телевізійний сюжет про доповідь Голови СБ Президенту України про затримання Рубана був показаний по телебаченню для того, щоб виправдати «боягузтво» Петра Порошенка, який 9 березня цього року не покладав квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку. Перед тим, як висувати таку версію, бажано було б знати хоча б основи організації заходів із забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державна охорона. Навіть якби не було інформації про затримання Рубана й підготовку теракту в Києві, участь Президента України у цих заходах вважалась би недоцільною. Бо упередження конфліктних ситуацій за участю глав держав з протестувальниками – аксіома в роботі служб охорони будь-якої країни. Чи хтось мав на меті влаштувати бійку співробітників УДО з організаторами масової протестної акції біля пам’ятника Кобзарю? Не важко уявити, як би раділи такій «картинці» в Кремлі.

Чи не найбільше вразила поспішність, з якою «вистрілив» Речинський. Він же усвідомлює, що наступного тижня з’являться нові викривальні матеріали, появу яких анонсував Голова СБУ. Кульмінацією має стати виступ Генерального прокурора України в парламенті з поданням на зняття депутатської недоторканості з Савченко. Очевидно, там будуть фігурувати найбільш переконливі матеріали аудіо і відео документування. Чому ж тоді досвідчений учасник міжпартійних, міжвідомчих «інформаційних воєн» вдався переконувати українське суспільство в тому, що: «… презентації СБУ виглядають анахронізмом і просто не працюють. Їм не вірять. Бо пам'ятають, що рідкісний відеозапис допливає до судового вироку». Неминуче напрошується версія, що у такий спосіб Речинський готує українське суспільство до нігілістичного сприйняття результатів роботи СБ України по справі Рубана-Савченко. Що ж побачимо, кого саме захищає Речинський, чекати залишилось не довго.

Повертаючись до теми авторства статті, бере сумнів, що професіонал такого високого штибу як Станіслав Речинський раптом почав грішити хворобою журналістів-початківців, схильних до використання термінів, значення яких або не розуміють, або вживають не до ладу. Так, прагнучи принизити значення результатів оперативно-розшукової діяльності СБ України, автор стверджує, що вона нібито працює за такою схемою: «До людини, політично (а часом і економічно) значущої та схильної до радикальних висловлювань, «підводять» нібито співчуваючого, котрий починає ці розмови провокувати, а потім ще й приводить «друзів», і таким чином ніби створюється організація. Чиста «зубатовщина», коли хтось пам'ятає цей термін». Пам’ятають і нагадують Станіславу Речинському, що під терміном «зубатовщина» в історичній літературі розуміється система легальних робітничих організацій, яка була створена на початку ХХ століття для відволікання пролетарів від політичної боротьби й названа ім’ям начальника Московського охоронного відділення С.В.Зубатова. До чого ж тут СБ України?

Але особливо вразила непристойність, проявлена автором у ставленні до особистості Голови СБ України. Неприпустимі для фахової журналістики випади на його адресу засвідчили здатність автора компенсувати відсутність належних аргументів примітивними образами. Схожими епітетами раніше нагороджували Василя Грицака хіба що прем’єр-міністр країни-агресора Медведєв та лідери ДНР/ЛНР. Попри те, що стаття, принаймні виходячи з її назви, нібито присвячена Рубану й Савченко, прізвище Голови СБ України вживається 15 разів, виключно в принизливому або зневажливому сенсі. Так, за словами Рачинського, Василь Грицак має «велику любов до піару й показухи», «хворобливу схильність до піару», а також здатний на те, щоб «потішно акцентувати», «навіть усвідомлювати» тощо.

Більш того, аби дискредитувати Голову СБ України автор (автори) вдаються до голослівних тверджень, що: «Ще на початку своєї служби в Києві Грицак любив розповідати, що він 1996 року запобіг замаху на Павла Лазаренка. Однак, за однією з версій, замах на Лазаренка був інсценівкою. Як Грицаку вдалося врятувати Лазаренка — історії невідомо». Ці заяви Речинського не відповідають дійсності. По-перше, версія щодо інсценування посягання на життя Павла Лазаренка свого підтвердження не отримала. По-друге, коли розслідувалась ця справа, Василь Грицак ще працював в УСБУ у Рівненській області, а тому брав участь у її оперативному супроводженні, лише виконуючи певні доручення основних розробників з Управління «Т» СБУ. Згодом, працюючи з 1999 року в цьому підрозділі Служби безпеки, Василь Грицак отримав низку позитивних результатів, а тому в нього не було потреби фантазувати про нібито запобігання замаху на життя колишнього Прем’єр-міністра України. У всяк випадку, його колеги такий факт категорично заперечують.

Цікаво, що першим «запустив» цю плітку сайт «ОРД» у статті «Сладкая жизнь борца с коррупией Василия Грицака» за підписом «Эмиль Конопатский по материалам «Украинских файлов». (http://ord-02.com/item/47823-sladkaya-zhizn-bortsa-s-korruptsiey-vasiliya-gritsaka). Навіть її поверхневий порівняльний аналіз із позавчорашньою статтею Станіслава Речинського у «Дзеркалі тижня» дає можливість знайти вражаючу схожість двох матеріалів. Починаючи з історії про причетність Грицака до перевірки інформації про замах на Леоніда Кучму в Німеччині і, закінчуючи іншими неперевіреними відомостями.
***

Український письменник, поет, публіцист, літературний критик Євген Маланюк, який воював в армії УНР сотником, щиро захоплювався ранньою творчістю автора «Сонячних кларнетів». 1921 року він писав: «Павло Тичина – це голос землі, що вперше заговорила людською мовою». Але через три роки, коли Тичина почав на замовлення прославляти комуністів, Євген Маланюк затаврував його словами: «Від кларнета твого пофарбована дудка осталась, - В окровлений жовтень ясна обернулась весна».

Звичайно, порівняння Станіслава Рачинського з Павлом Тичиною умовне і доречне виключно в частині, що стосується мотивації творчості, тим більше, що сто років тому домінували зовсім інші стимули, ніж 2018 року. Через що хочеться запитати колись сміливого журналіста з державницькою позицією: «А як йому живеться у виділеній йому Службою безпеки України квартирі? Чи не потребує він покращення житлових умов»?

У пісні, яку виконує Вахтанг Кікабідзе, є такі рядки:
«Ведать вы не ведали, знали вы едва ли,
Вы меня не предали – разочаровали»

Борис Дніпров

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Аватар користувача
Дивним чином думка Речинського збіглась з думкою тисяч українців, що в мережах називають цю операцію з "тумбочками Рубана" - блокбастером СБУ корпорейшен. В цій операції постановочне все від початку до останнього дубля. А в те, що це була операція прикриття шпигуна Лоліти(Порошенка), то в це віриться відразу. Бо Дев'ятого Березня на день народження Кобзаря українці традиційно збираються на мітінги по всій країні. І трба було якось налякати їх "терактами з тисячами жертв", щоб вони сиділи по домівкам.
Цитувати         
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Січень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031