Авторизація

» » Відносини між державою та церквою в Сполучених Штатах Америки

Відносини між державою та церквою в Сполучених Штатах Америки

Відносини між державою та церквою в Сполучених Штатах АмерикиРелігія відіграє значну роль в житті американських громадян, і мабуть саме тому відома всім фраза «In God We Trust» («В Бога ми віримо») стала для них своєрідним «слоганом життя». Коли в США починають говорити про найголовніші для особи свободи, то першою називають свободу віросповідання, тим самим підкреслюючи важливе місце релігії в соціумі. Більше 88 % американців вважають себе віруючими, що значно перевищує кількість віруючих в інших розвинутих країнах, і при цьому тут функціонує більше, ніж де б не було різних по своїй природі сект, релігійних конгрегацій та організацій.

Гарантією релігійної свободи в Америці є Перша поправка Конституції США 1791 р., яка зобов’язує Конгрес не підтримувати будь-яку релігію, не затверджувати державну релігію та не забороняти вільне віросповідання. Важливим в цьому є те, що ця Поправка діє і по сьогоднішній день, а відтак – церква і держава діють окремо, не втручаючись у справи один одного. Це два окремі інститути, які формують духовний та світський світогляди американського суспільства. Вони є невід’ємними компонентами механізму розвитку країни. Таким чином, американські цінності – це органічне поєднання трьох елементів: релігії, яка позбавлена церковного істеблішменту; республіканської громадянської релігії про Богом дані природні права; та релігійного плюралізму.

Важливим аспектом є юридична компонента відносин держави та церкви. Верховний Суд Сполучених Штатів відіграє значну роль в контексті діяльності релігійних установ, а також релігійної практики в Америці. Діяльність Суду в галузі релігії була побудована на основі тлумачення змісту Першої поправка Конституції США, про яку згадувалось вище. Якщо розглядати саме релігійний аспект діяльності Верховного Суду, то можна зазначити, що він розглядає справи по таких чотирьох напрямках як: відмежування церкви від держави або навпаки, співробітництво між духовною та світською складовими в контексті релігії, рівноправність відносин між релігіями та релігійними особами, інтеграція релігії та політики. Слід зазначити, що ці різні теми інтегровані в значно більшу структуру Верховного Суду, метою якої є визначення контурів того, як державна влада стикається з релігійною практикою в Сполучених Штатах. Верховний Суд США часто вдавався до аналізу праць батьків-творців американської нації XVIII століття, щоб визначити зв'язок між релігією та державою, яка мала на меті підпорядкувати американський соціальний та політичний порядок. Насправді, фраза «стіна поділу між церквою та державою» вперше була використана в Америці президентом Томасом Джефферсоном у 1802 році як скорочення пояснення значення, яке він запровадив для релігійних положень. Ця відома фраза була врахована Верховним Судом США у 1947 році як корисна метафора при розгляді суперечок про релігію. Таким чином, Суд визнає, що відокремлення церкви від держави є основоположною тезою.

Таким чином, «поділ між церквою та державою» є законним поняттям в Америці, але воно описує більше інституційний поділ, ніж прямий. Іншими словами, Конституція вимагає, щоб установи церкви та держави в американському суспільстві не були взаємопов'язаними, залежними або функціонально пов'язаними між собою. Метою цієї вимоги є досягнення взаємної незалежності та автономії для цих інституцій, виходячи з віри в те, що вони будуть функціонувати краще, якщо вони не матимуть влади над іншими інституціями. Церкви та інші релігійні установи в Америці не отримують прямого державного фінансування, а також від них не вимагають сплачувати податки з прибутків або майна. Державні службовці не призначають духовенство, і навпаки – релігійні організації не призначають урядовців. Уряди, навіть суди, не мають права вирішувати церковні суперечки, які пов'язані з доктринальними питаннями. Релігійні організації, на відміну від католицької церкви в середні віки, не мають повноважень диктувати закони чи державну політику, хоча вони можуть спробувати, оскільки вони не виключаються як учасники політичного дискурсу.

Цікавим з точки зору відокремлення держави від церкви в США, є приклад щодо обмеження релігійної діяльності в державних школах, який наводить у своїй статті «The separation of church and state in the US» Дерек Девіс. Інституційне відокремлення церкви та держави спостерігається найчастіше та найбільш суперечливо у судових рішеннях, які обмежують релігійну діяльність у державних школах. Рішення Верховного суду, які обмежують здатність шкіл виховувати церковних співочих та читців Біблії, друкувати «Десять Заповідей» та інші релігійні тексти, покликані захистити священний предмет релігії від державного втручання. Суд часто підкреслює, що діти дуже вразливі в релігійному відношенні у ранньому віці, а тому важливо залишити релігійну підготовку батькам, релігійним та іншим приватним організаціям.

Отже, як ми бачимо, в Сполучених Штатах Америки існує чіткий розподіл між державою і церквою, дотримання якого суворо контролює Верховний Суд. Можна констатувати, що чітко діє принцип «кожен має займатись своєю справою»: державна влада – відстоювати конституційні права та інтереси, а церква – всіляко сприяти розвитку духовного потенціалу американських громадян та формуванню у них відповідного світогляду. Для повноцінного розвитку духовного життя та віри потрібна повна автономія від політичного життя, а також невтручання урядових кіл у духовну сферу.

Окрім Першої поправки до Конституції США, де мова йде про відмежування держави від церкви, є і нормативно-правові згадки про даний аспект. Так, наприклад, в ст. 6 Конституції США мова йде про те, що не може вимагатись будь-яке підтвердження релігійних переконань в якості умови для зайняття будь-якої посади або офіційної посади, які запроваджені Сполученими Штатами Америки. До прийняття Білю про права 1789 р. це була єдина згадка про релігію в Конституції.
В 1797 р. Сенат США ратифікував договір з Тріполі, в якому в ст. 11 говориться про наступне: «Оскільки уряд Сполучених Штатів Америки не заснований на християнській релігії; оскільки він не має жодного характеру ворожнечі проти законів, релігії або спокою мусульман; і, оскільки Сполучені Штати ніколи не вступали ні в яку війну, не здійснювали ворожнечу проти будь-якої магометської нації, сторони заявили, що ніякий привід, що випливає з релігійних поглядів, ніколи не призведе до переривання гармонії, яка існує між двома країнами». Цією статтею затверджувались засади «релігійного балансу сил» між США та однією з двох держав (Тріполі), які називались «Barbary Pirate States» («Варварські Піратські Держави»).

Повертаючись до сучасності, потрібно зосередити увагу на тому, що в нормативно-правовому відношенні все залишається незмінним, але «масла у вогонь» підлило підписання Дональдом Трампом 4 травня 2017 р. Розпорядження, згідно якого церквам та іншим релігійним організаціям дозволяється стати більш активними в політичному відношенні. Згідно цього Розпорядження він наказує Внутрішній Службі Доходів (Internal Revenue Service) не вдаватись до «несприятливих дій» проти церков та інших релігійних організацій, звільнених від податків, які беруть участь у політичній діяльності, яка призводить до затвердження кандидата на політичну посаду. Але пастирі вже вільні виступати з політичними виступами і регулярно займаються цим. Церквам та іншим податковим організаціям заборонено затверджувати чи явно протидіяти політичним кандидатам згідно з Поправкою Джонсона від 1954 року, однак нове Розпорядження, чітко вказує, що ця діяльність все одно не буде допущена.

Виникає питання про те, чи не призведе такий крок Президента до виникнення антагонізмів між державою та церквою, а також до більшого поєднання цих двох інституцій? Американське суспільство і сьогодні продовжує обстоювати ідею про автономізацію держави і церкви, звикнувши до такої моделі протягом багатьох років. З точки зору іміджу та підтримки серед населення, цей «релігійний» крок Д. Трампа навряд чи можна розцінювати як позитивний. І без того маючи низький рейтинг серед американського соціуму (за даними опитування CNN в період з 14 по 17 грудня 2017 р. роботу Президента США схвально оцінили 35 % зі 1001 опитаного повнолітнього американця; відверто невдоволеними роботою Д. Трампа є 59 % опитаних) він ризикує не тільки «посіяти» негативні «зерна» у «грунт» американського суспільства, але і порушити багатовікові духовні традиції.

Олександр Вонсович, кандидат політичних наук,
експерт з міжнародних питань

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Вересень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930