Авторизація

» » Воєнна допомога Сполучених Штатів Америки Україні: на словах чи на ділі?

Воєнна допомога Сполучених Штатів Америки Україні: на словах чи на ділі?

Воєнна допомога Сполучених Штатів Америки Україні: на словах чи на ділі?Дане питання з 2014 р. залишається актуальним для України, адже досі США не надали необхідної воєнної допомоги, яка б дійсно в практичній площині повпливала б на перебіг війни на сході. Після подій Революції гідності, ця країна була визначена в якості основного стратегічного партнера, з яким надалі буде проводити співробітництво наша держава, але по сьогоднішній день це «партнерство», нажаль, проявляється, здебільшого, лише у формі різного роду заяв, обіцянок та декларативних рішень. Як приклад, можна навести ситуацію із постачанням Україні летальної зброї. Це питання розглядається вже понад 3 роки, але кінцевого практичного результату і досі немає. Чому? А тому що наш «партнер» щоразу висуває все нові і нові вимоги, які задовольняють інтереси не нашої держави, а США.

Так, наприклад, 19 червня 2015 р. Сенат Сполучених Штатів ухвалив законопроект про витрати на оборону в 2016 році, який включав постачання летальної зброї Україні. Згідно з прийнятим проектом закону, передбачалось надати військову допомогу на суму 300 млн. доларів. Допомога включала радарні системи та протитанкові комплекси. Білий дім з обережністю ставився до постачання летальної зброї Києву, побоюючись, що такий крок може лише призвести до загострення конфлікту на сході України. Цю ідею підтримала і Російська Федерація. І лише Президент України та інші високопосадовці, як не дивно, активно виступали за надання саме летальної зброї, яка, на їх думку, поставила б остаточну крапку у конфлікті. Але цього не сталось у 2016 р., адже настав період американських передвиборчих перегонів, які звели проблематику летальної зброї до широкої дискусії без конкретних практичних рішень.
У 2017 р., після того, як Дональд Трамп офіційно вступив у свої президентські повноваження, про летальну зброю почали говорити в іншому контексті, який полягав у розробці спільного плану Пентагону та Державного департаменту із постачання Україні летальної зброї. Поточний рік закінчується, а летальної зброї так наша держава і не отримала.

17 листопада 2017 р. обома палатами Конгресу був затверджений проект оборонного бюджету США на наступний рік, в якому передбачається виділення Україні 350 млн. доларів допомоги, включаючи надання летальної зброї та іншого устаткування, навчання та надання технічної допомоги. Однак допомога США буде надаватись за умови прогресу в ключових реформах оборонного сектору України. Сенатор Роб Портман заявив, що ці реформи включають в себе: введення цивільного контролю за військовими, співпрацю та координацію з парламентським наглядом за військовими, покращення системи забезпечення та управління запасами та безпеки чутливих іноземних технологій. Також в проекті оборонного бюджету мова йде про те, що вперше, оборонна допомога Україні може надаватись для зміцнення захисту на морі: надання повітряних та берегових оборонних радарів, мінного та протимінного обладнання, прибережного та берегового устаткування. Значно розширюються можливості допомоги з лікування та реабілітації українських військовослужбовців. Полегшуються можливості використовувати допомогу США для покриття медичних та інших витрат, пов'язаних з турботою про українських службовців, медичного навчання та підтримки українців.

І знову ми бачимо, що в документі немає жодної конкретної згадки про летальну зброю. Так що ж це за «партнер», який так яскраво «на словах» обіцяє надати такого роду зброю, а «на ділі» надає нелетальні озброєння і технічну та медичну допомогу. Звісно, що така допомога теж потрібна, але вона не відіграє ключової ролі у процесі врегулювання ситуації на сході України. Чому так? Може тому, що Сполучені Штати не хочуть втручатись у конфлікт, намагаючись тиснути на Росію економічними та іншими санкціями, тим самим обстоюючи варіант недопущення ескалації. А можливо і тому, що така «політика обіцянок і запевнень» вигідна, в першу чергу, самим Сполученим Штатам, які в такий спосіб все більше затягують Україну в орбіту своїх геополітичних та зовнішньополітичних інтересів. Зрозуміло, що такі сценарії розвитку подій не відповідають українським національним інтересам і несуть в собі загрозу національній безпеці. Українське керівництво хоче бачити в обличчі США справжнього стратегічного партнера, який несе відповідальність за свої слова і дійсно хоче допомогти у врегулюванні конфліктної ситуації.

Не треба забувати і про те, що сьогодні на міжнародній арені відбувається геополітичне протистояння між США та Росією, в якому розігруються європейська, близькосхідна та азіатсько-тихоокеанська карти. Кожна з них має свою специфіку, вагу, значення, зміст, цілі та завдання. Ситуація з Україною підпадає під «європейську карту», в якій наша держава позиціонується як буферна, сіра зона між європейським та євразійським геополітичними просторами. Російська Федерація всіляко намагається довести той факт, що наша держава була і залишається частиною слов’янського світу, маючи на увазі етнічні коріння, менталітет, національну свідомість, культуру, побут та інші чинники. Сполучені Штати намагаються залучити Україну до західної цивілізації із протилежними особливостями, які містяться в геополітичній ідеї пан-американізму. На підставі зіткнення двох протилежних за змістом геополітичних гравців страждає третя сторона – Україна, яка взагалі ідентифікує себе в якості частини європейського простору. Така ситуація вимагає від українського керівництва остаточного геополітичного визначення та інтеграційної спрямованості, які об’єктивно та в повному обсязі повинні відповідати національним інтересам нашої держави.

Але повернемось до воєнної допомоги. Якщо проаналізувати допомогу в період з 2014 по 2016 рр., то виявляється, що країни Європейського Союзу надали її більше, ніж Сполучені Штати. Переважним чином, це була допомога гуманітарного та медичного характеру, але у достатньо великих обсягах.
Так, наприклад, Польща поставила понад 600 тон гуманітарної допомоги (сухпайки, балаклави, військові рюкзаки, фуфайки з довгими рукавами, рукавиці, рушники, черевики польові, сумки для спорядження). Литва надала елементи озброєння (які саме, кількість та типи становлять воєнну таємницю) та 150 тон боєприпасів для автоматів АК-47. Велика Британія виділила 2000 шоломів марки 6, 150 шоломів з вмонтованими приладами нічного бачення, 200 GPS-навігаторів, 220 захищених ноутбуків, 1000 пакетів першої медичної допомоги. Європейський Союз надав 142 позашляховика, 51 мікроавтобус, 142 тепловізора і 36 захищених ноутбуків. Звичайно, це не повний перелік постачань від європейських країн, але якщо підрахувати весь кількісний обсяг допомоги, то він перевищуватиме американський.

За цей же період Сполучені Штати Америки поставили в Україну 35 броньованих позашляховиків «Volkswagen Amarok» і «Toyota Land Cruiser 200», понад 120 бронеавтомобілів HMMWV, 5 катерів «Willard» Sea Force 730 та Sea Force 11M для ВМС України, понад 2500 тис. одиниць приладів нічного бачення AN/PVS-14, понад 40 автомобілів швидкої допомоги Burtek B4731. Зрозуміло, що це не повний обсяг допомоги, але якщо провести тактико-технічний аналіз вищенаведеної техніки, то висновки свідчитимуть про те, що її кількості не тільки не достатньо для проведення повномасштабних операцій, але і технічні характеристики не в повній мірі відповідають виконанню сучасних бойових завдань. Україна потребує значно більшої кількості хоча б нелетальних озброєнь і не тих, що вже морально та технічно застарілі, а саме сучасних із відповідним високотехнологічним обладнанням.

Переходячи до висновку слід зазначити, що продовження надання Сполученими Штатами Америки воєнної допомоги в таких обсягах і в такому контексті жодним чином не сприятиме врегулюванню ситуації на сході нашої держави. Затягування процесу надання летальної зброї призводить не тільки до ускладнення конфліктної ситуації, але і погіршує стан українсько-американського воєнно-технічного співробітництва, що, в свою чергу, негативним чином позначається на стані національної безпеки і робить Україну більш уразливою по відношенню до сучасних викликів та загроз. Нажаль, доводиться констатувати, що по ключових напрямках воєнної допомоги ситуація залишається в площині «слів та обіцянок», а не в площині «справи». Україні потрібно якомога швидше позбавитись від маніпулятивних аспектів зовнішньої політики США, які йдуть у супереч національним інтересам. Зробити це можна шляхом більш практичного, об’єктивного, конструктивного та наполегливого відстоювання українських позицій на всіх політичних та воєнних рівнях, а також шляхом проведення незаангажованої, неупередженої, незалежної національної зовнішньої політики, яка повинна бути сконцентрована на повноцінній реалізації українських інтересів. Лише за таких умов в перспективі може з’явитись можливість не тільки розвивати співробітництво продуктивного характеру, але і знайти реальні можливості для остаточного врегулювання конфліктної ситуації на сході України.

Вонсович Олександр, кандидат політичних наук, експерт з міжнародних питань

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031