Авторизація

» » Путін і наука: Чи зарубцюються рани «РАН» після виборів президента?

Путін і наука: Чи зарубцюються рани «РАН» після виборів президента?

Путін і наука: Чи зарубцюються рани «РАН» після виборів президента? Кремль завжди відчував гостру потребу в науці. Передусім, для збереження і нарощування воєнно-стратегічного потенціалу. Але парадокс полягає у тому, що його взаємовідносини з академічним співтовариством ніколи не були паритетними. Чи то була Академія наук СРСР або її спадкоємиця - Російська академія наук (РАН), у влади завжди переважало бажання домінувати над цими центрами з планування, організації і координації діяльності наукового співтовариства.

Але якщо за радянських часів, особливо на етапі становлення адміністративно-командної системи управління країною, влада домагалася бажаного результату переважно репресивними методами, то в сучасних умовах Кремль зважився на радикальніші заходи. Під приводом реформування РАН влада вирішила її ліквідовувати шляхом заміни новими структурами. Це спричинило конфлікт Кремля зі значною частиною російських учених, котрі організували незалежне неформальне об'єднання академіків і членів-кореспондентів РАН «Клуб 1 липня», яке виступило проти запропонованих владою заходів.

Про це, а також про неодноразові спроби «продавити» на посаду глави РАН особисто відданого Володимиру Путіну президента «Курчатовського інституту» Михайла Ковальчука, «Вектор ньюз» повідомляв своїм читачам 19 серпня («Навіщо Володимиру Путіну знадобилося «зачищати» Російську академію наук»). І ось, 26 вересня нарешті відбулися вибори президента РАН, які були призначені ще на кінець березня 2017 року. Нагадаємо, тоді в них збирався у черговий раз брати участь Володимир Фортов, котрий на той час очолював академію. Проте, за два дні до голосування чинний президент РАН, незадовго до цього публічно принижений Володимиром Путіним, відмовився балотуватися і пішов у відставку. За неофіційною інформацією, він прийняв таке рішення під тиском з боку Президента РФ, з яким особисто зустрічався перед виборами.

Незважаючи на обґрунтований і цілком прогнозований опір російських академіків, Кремль не відмовився від спокуси реалізувати на виборах президента РАН улюблений принцип кадрової політики, що торжествує в сучасній Росії. Його суть полягає у тому, щоб на усіх ключових посадах знаходилась нехай не «пітерська», але надійна й перевірена «своя людина». З наполегливістю, гідною кращого застосування, Адміністрація Президента РФ підтримувала на виборах глави РАН Владислава Панченко, котрий очолює раду Російського фонду фундаментальних досліджень і Інститут молекулярної фізики, що входить до складу дослідницького центру «Курчатовський інститут». Його називають людиною, близькою до рідного брата вже згаданого Михайла Ковальчука, котрий так і не відбувся як академік РАН, друга і «особистого гаманця» Володимира Путіна, мільярдера Юрія Ковальчука. Це співзасновник горезвісного кооперативу «Озеро», власник «Національної медіа групи» і голова ради директорів банку «Росія». Як представник «ближнього кола» Владимира Путіна Юрій Ковальчук включений Мінфіном США до санкційного списку.

Проте, академіки знову проявили норовистість, у черговий раз «прокатавши» кандидатуру Кремля. Владислав Панченко, який офіційно вважався фаворитом майбутніх виборів, отримав лише 204 голоси з 1581. Не допомогли йому заклики залучити РАН до боротьби з киберзагрозами і активізувати допомогу владі у боротьбі з тероризмом. Зайнявши лише четверте місце, він навіть не потрапив в другий тур голосування.
Путін і наука: Чи зарубцюються рани «РАН» після виборів президента?

А переміг на виборах президента РАН глава нижегородського Інституту прикладної фізики РАН 62-річний Олександр Сергєєв. За нього було віддано 1045 голосів з 1489, що взяли участь у виборах (при 28 недійсних бюлетенях), тобто 70%. Він доктор фізико-математичних наук, почав роботу в РАН у 1977 році, з 2015 року керував Інститутом прикладної фізики. З 2013 року Сергєєв входить до «Клубу 1 липня» і користується його підтримкою. Одночасно у нового президента РАН міцні зв'язки з урядом, з представниками великого бізнесу, з Військово-промисловою комісією РФ. Представляючи свою програму академікам, Олександр Сергєєв назвав нинішній статус РАН «нікчемним» і заявив, що в Росії наука «потрапила в долину смерті, коли держава не могла так фінансувати, як раніше, а бізнес цього робити не став». Для виходу з такого гнітючого стану він запропонував створити при РАН наглядову раду на чолі з Президентом РФ, а також фінансувати академію за рахунок податку на прибуток від сировинних компаній: «Ті багатства, ті доходи, які вони зараз мають, загалом, здобуті працею наших учених». У своїй передвиборній промові Сергєєв підкреслив важливість взаємодії між державою і наукою : «Ми повинні повернути РАН довіру і повагу влади і суспільства». А довіра, за його словами, «будується на консенсусі».

Готовність вибудовувати стосунки з РАН на основі консенсусу продемонстрував і Президент Російської Федерації, затвердивши наступного ж дня академіка Сергєєва Олександра Михайловича президентом федеральної державної бюджетної установи «Російська академія наук». Найближчий час покаже, що це означає: завершення відкритого протистояння російських академіків з Кремлем чи перехід конфлікту в нову фазу. В усякому разі, причини, що спровокували його, обранням президента і президії РАН не усунені.
***

2001 року видавництво РАН «Наука» випустило книгу «Наука і влада: Спогади вчених-гуманітаріїв і суспільствознавців». До неї увійшли роздуми про пережите академіків РАН Леоніда Абалкіна, Георгія Арбатова, Олега Богомолова, Павла Волобуєва, Льва Мітрохіна, Теодора Ойзермана, Олексія Румянцева, членів-кореспондентів РАН Гліба Старушенка, Георгія Шахназарова і уродженця міста Гадяч Полтавській області професора Анатолія Бутенко, неодноразово гнаного «твердокамінними комуністами» за «ревізіонізм». Автори спогадів відверто розповідають про проблеми, з якими стикалася радянська і російська наука у післявоєнні роки, як складалися її стосунки з владою, розкривають механізми ухвалення доленосних рішень, говорять про відповідальність учених і політиків за провали в житті суспільства, ілюструють їх цікавими історичними фактами.

Наприклад, уродженець Херсона Георгій Арбатов, який народився у змішаній єврейсько-українській сім'ї, розповів про те, чому Леонід Брежнєв належним чином не відреагував на пропозиції щодо розвитку в СРСР науково-технічного прогресу. За його словами, після ХХІV з'їзду КПРС, що відбувся 1971 року, була створена спеціальна комісія з підготовки матеріалів Пленуму ЦК КПРС, на якому планувалося усебічно розглянути це питання. Склад комісії був дуже авторитетним. Її очолила, по суті, друга людина в партії, секретар ЦК КПРС А. Кириленко. До складу комісії увійшли також секретарі ЦК КПРС В.Долгіх, Ф.Кулаков, М.Соломенцев і крупні радянські учені. Проте, після того, як підготовлений 150-сторінковий текст доповіді доповіли А.Кириленку, будь-якої реакції з боку Політбюро ЦК КПРС і особисто Л.Брежнева на нього не було. Доля доповіді довгий час залишалася невідомою. І тільки на початку 80-х років, як згадує Г.Арбатов: «Дійшли чутки, що наша доповідь весь цей час лежала в сейфі Брежнєва, і коли спеціальна комісія після його смерті сейф відкрила, передала її Горбачову». Між тим, Г.Арбатов не вважає, що доповідь не була затребувана через косність розуму старіючого Генсека. Навпаки, за його словами: «Брежнєв до хвороби (1974 рік - прим. автора) за усіма параметрами відповідав ролі лідера однієї з двох супердержав, що випала йому по волі долі, міг гідно впоратися з множиною головоломних по складності внутрішньо і зовнішньополітичних завдань країни. Ні, він не був ні в якому разі людиною видатних талантів. Але не був він і дурнем, пихатим телепнем». Не вважає Г.Арбатов також, що реалізації ідей доповіді завадили марксисти-ортодокси, сприйнявши їх за замах на деякі священні «ідеологічні корови». Головною причиною того, що на початку 70-х років СРСР не узяв курс на розвиток науково-технічного прогресу, Г.Арбатов вважає колосальні багатства, що «несподівано звалилися на нашу голову, у вигляді нафти і газу Західного Сибіру».

Не можна також не погодитися з думкою, висловленою на сторінках вказаної книги уродженцем села Келеберда Кременчуцького повіту Полтавської області, членом-кореспондентом РАН Глібом Старушенком. Він вважає, що на відміну від політиків, зацікавлених в швидкому невідкладному виграші: «Вчений прагне докопатися до коренів, до суті проблеми. За великим рахунком, істина виявляється на стороні ученого. Наука помиляється рідше за владу». Але треба бути реалістами: сьогоднішньою Росією управляють не вчені, а цинічні політики, котрі зазвичай нехтують наукою. І частенько брехливі, навіть якщо серед них раптом виявилися «обнаучені». Черговий тому доказ - історія з міністром культури РФ «вірним путінццем» Володимиром Мединским. Як відомо, 2 жовтня поточного року експертна рада Вищої атестаційної комісії (ВАК) рекомендувала позбавити чиновника вченого ступеня після вивчення питання про його дисертацію. Її визнали ненауковою і пропагандистською.

У даному контексті, залишається тільки жалкувати, що Володимир Путін, анексувавши український Крим і розв'язавши збройний конфлікт на Донбасі, проігнорував застереження вчених щодо необхідності неухильного дотримання норм міжнародного права в умовах глобалізації.
Путін і наука: Чи зарубцюються рани «РАН» після виборів президента?

«Наука рекомендує російському керівництву вибудовувати свою зовнішню політику не за політичними домовленостями, а на правових, обов'язкових до виконання нормах і принципах», - резюмували роздуми академіків в розділі «Замість висновків» члени редколегії збірки «Наука і влада».

А шкода, адже за помилки Кремля неминуче розплачуватиметься обдурений у черговий раз російський народ.

Борис Дніпров


Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Жовтень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031