Авторизація

» » Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри Ізраїлю

Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри Ізраїлю

Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри  Ізраїлю20-22 вересня 2017 року євреї усього світу відзначали Рош Ха-Шана – 5778-ий єврейський Новий рік. Варто хоч на мить замислитись над величчю цієї дати, аби вразитися: «Як цьому етносу, попри тяжкі тисячолітні випробування, вдалося зберегти міцно скріплені Торою традиції і цілісну картину світу»? За роки гоніння єврейський народ був розсіяний по багатьох країнах і жив серед різних народів. Кожну державу, де протягом 2500 років мешкали євреї, вони вважали своєю батьківщиною й прагнули знайти себе у всіх галузях життя. Немає жодної сфери людської діяльності, де б євреї, мріючи про Єрусалим і власну державу, не проявили своїх талантів.

Так було і в Україні, хоча багаторічна історія україно-єврейських стосунків наповнена не лише позитивними сторінками. Можна безкінечно сперечатися, чи то єврейський народ подарував Україні чимало геніальних особистостей, чи навпаки, Україна створила умови для розвитку їх виняткових здібностей, але факт залишається фактом: число державних діячів, політиків, вчених, медиків, бізнесменів, спортсменів, письменників, художників, музикантів, акторів серед євреїв, народжених в Україні, безпрецедентно вражаюче. Якщо взяти лишень сферу політики, з’ясується, що один з лідерів сіонізму, співзасновник Держави Ізраїль і її збройних сил Володимир Жаботинський з Одеси, її другий президент Бен-Цві Іцхак – народився у Полтаві, легендарний прем’єр-міністр Голда Меїр – уродженка Києва, запеклий ворог Сталіна Лев Троцький (Лейба Бронштейн) – з села Янівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, а вірний сталініст Лазарь Каганович – з села Кабани Радомисльського повіту Київської губернії. І це далеко не вичерпний перелік.
***

Допитливий дослідник історії єврейської громади міста Кременчука Борис Шепетовський, в роботі над книгою «Иерусалим в Украине», про яку «Вектор ньюз» розповідав 15 лютого цього року, користувався спогадами колишнього мешканця цього наддніпрянського міста Авраама Смолянського. У передмові краєзнавець зазначив, що 252 сторінки їх рукописного тексту передав йому онук автора. Ним виявився не хто інший, як 23-й міністр оборони і 3-й міністр стратегічного планування Держави Ізраїль Моше («Бугі») Яалон, зображений на фото з авторським екземпляром книжки «Иерусалим в Украине» в руках.
Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри  Ізраїлю

Цей факт викликав інтерес не тільки наявністю прямого зв’язку високопоставленого ізраїльського політика з Кременчуком. Цікаво було дізнатися, ким були батьки Моше Яалона, як вони опинились в Ізраїлі, чому у них різні прізвища, звідки взялося прізвисько «Бугі», чи довелось йому відвідувати Україну та які емоції відчуває він до історичної батьківщини своїх предків. Ще більшої інтриги добавила інформація про те, що після відставки з посади міністра оборони і депутата Кнесету популярний ізраїльський політик Моше Яалон пообіцяв вступити у боротьбу за керівництво державою: «На наступних виборах я збираюся поборотися за лідерство в Ізраїлі».

За допомогою того ж таки Бориса Шепетовського й шляхом вивчення доступних документальних джерел вдалося з’ясувати, що дід майбутнього міністра оборони Ізраїлю Авраам (Абрам) Смолянський народився 6 липня 1869 року у правобережній частині міста Кременчука - посаді Крюків. При народженні батьки назвали його Авраамом бен Цві, тобто Авраамом сином Цві. У ті часи єврейське ім’я Цві ототожнювали з слов’янським іменем Григорій. Тому не дивно, що в архівному «Списку виборців іудейського віросповідання, які мають право брати участь у першому міському виборчому з’їзді по місту Кременчуку, Крюкову і Градизьку», складеному 16 липня 1912 року у зв’язку з виборами до Державної Думи Росії, а також у «Списках осіб, які мають право бути обраними у присяжні засідателі за 1913, 1914, 1915, 1916 роки по Кременчуцькому повіту», він фігурує, як «Смолянський Абрам Гершевич, купець, міщанин» (цитується за «Базой данных жителей Кременчуга и Кременчугского уезда» ). Наведені архівні відомості спростовують помилку, допущену у біографіях Моше («Бугі») Яалона, написаних з використанням російськомовної версії «Вікіпедії». Справжнє прізвище його дідів і батьків було не «Смілянські», «Смилянські» чи «Смелянські», а саме «Смолянські».

Родина Смолянських займалась торгівлею паливно-мастильними матеріалами, виконуючи замовлення Крюківських вагоноремонтних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці (зараз Крюківський вагонобудівний завод) та інших підприємств міста. Очевидно справи у Авраама Смолянського йшли успішно. Його торгова лавка згодом розмістилась у центрі Кременчука на престижній вулиці «Міщанській». Він був добропорядною набожною людиною, регулярно відвідував головну Хоральну синагогу міста, щотижня робив там пожертви. На початку ХХ століття у сім’ї Смолянських народився хлопчик Давид, якому судилося стати батьком майбутнього військового і державного діяча Ізраїлю. Можливо подальше життя цієї єврейської родини у Кременчуці так розмірено та спокійно протікало б і надалі, якби не Перша світова війна й буремні революційні події 1917 року.
***

З початком Першої світової війни в сім’ї Смолянських з’явився кадровий військовий. Ним став Цві Почтарь – рідний брат дружини Авраама Смолянського.

Він народився 25 травня 1888 року у селі Кобелячок Кременчуцького повіту, але коли подорослішав - переїхав до сестри. Коли високий й статний Цві Почтарь опинився на фронті, його відразу ж зарахували до гренадерської частини. То були відбірні елітні підрозділи, призначені для штурму ворожих укріплень. За проявлені у боях мужність і героїзм він був нагороджений Георгіївським хрестом, що підтверджується архівними матеріалами Ізраїлю. Щоправда, на російському сайті «Георгиевские кавлеры Великой войны 1914-1918» значиться не Цві Почтарь, а Лейба Почтарь, нагороджений Георгіївським хрестом ІV ступеню за номером 649919. Чому Лейба, а не Цві, можна лише здогадуватись.

Насамперед, Лейба Почтарь і Цві Почтарь можуть бути двома різними особами. Ймовірно також, що при оформленні на Цві Почтаря нагородних документів сталася звичайнісінька «помилка писаря», який не вдавався до «тонкощів» правильного написання його імені. Бо, як відомо, усіх слов’ян в армії тоді називали «Іванами», німців «Фріцами» й «Гансами», а євреїв кликали «Абрамами» й «Лейбами». Але не слід виключати й того, що Цві Почтарь свідомо прагнув уникнути вживання у нагородних документах свого справжнього імені, оскільки до носіння на грудях «ворожого символу» іудеїв – хреста його одновірці ставилися неоднозначно, а тим більше ортодоксальні рабини. Й не дивно, бо окрім медальйона у вигляді хреста, на його тильній стороні було вибито «За веру, царя и Отечество». Для того щоб певною мірою зняти напругу, 1844 року російський імператор розпорядився для нагородження іновірців встановити спеціальний знак. Той відрізнявся тим, що замість Святого Георгія у центрі медальйона зображався герб Росії – двоголовий орел.

У тому, що Цві Почтарь увійшов до когорти близько 2500 євреїв-кавалерів цього почесного ордену воїнської слави, великої сенсації немає. Російські євреї, яких до 1917 року було призвано в армію з пів мільйона, на фронтах Першої світової війни воювали хоробро і цілком професійно, спростовуючи поширені байки про нібито притаманне їм природне боягузтво. А от те, що Цві Почтарю було присвоєно офіцерське, можливо унтер-офіцерске звання – випадок унікальний. Бо у царській Росії для отримання офіцерських погон єврей мав бути кантоністом (вихованцем гарнізонних шкіл для фінських, циганських, польських, єврейських дітей-рекрутів) або вихрестом. Однак, виходячи із спогадів Авраама Смолянського, ні тим, ні другим він не був.

Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри  ІзраїлюНавряд чи демобілізованому з російської імператорської армії Цві Почтарю думалось, що доля ще раз змусить його проявляти оцінену колись Георгіївським хрестом хоробрість. У 20-х роках минулого століття він переселився на Землю обітовану. Але, тільки-но над Державою Ізраїль нависла смертельна небезпека, він знову взяв у руки зброю і став в ряди бійців армії оборони Ізраїлю - ЦАХАЛ. Життя 60-річного Цві Почтаря трагічно обірвалося 15 лютого 1948 року в одному з боїв кривавої арабо-ізраїльської війни 1947-1948 років. Його ім’я було навічно занесене до списку воїнів, які загинули у війнах та боях за незалежність Ізраїлю, ознайомитися з яким можна на державному сайті (http://www.izkor.gov.il), назва якого у перекладі з івриту звучить як «Згадаємо усіх».
***

Майбутньому військовому і державному діячу Ізраїлю не довелося бачити й спілкуватися зі своїм героїчним родичем. Але розповіді про нього супроводжували все дитинство і юність Міші Смолянського, багато в чому обумовивши обраний ним життєвий шлях. Він народився 23 червня 1950 року в Кирьят-Хаїмі поблизу Хайфи, у сім’ї вихідців з України. Його дід, кременчуцький купець Авраам Смолянський, у середині 20-х років минулого століття прийняв рішення разом із усією родиною переселитися на землі Ізраїлю. Там його син Давид зустрів матір майбутнього міністра. Батья Смолянська (у дівоцтві Зільбер) родом з Галичини. На окупованій нацистами території України вона пережила жахіття Голокосту і виїхала до Ізраїлю після закінчення Другої світової війни. Фахівці, які професійно досліджують проблеми Голокосту в Україні, переконані, що вижити у тих умовах вона могла лише за підтримки місцевого населення.

1967 року у 17-річному віці Міша Смолянський змінив прізвище на «Яалон» для того щоб засвідчити прагнення ідентифікувати себе з ідеєю розбудови Держави Ізраїль. Тоді ж за твердість характеру і напористість він отримав від друзів прізвисько «Бугі», що перекладається з івриту як «каток». З того часу у всіх офіційних документах він фігурує вже не як Міша Смолянський, а як Моше («Бугі») Яалон. Доки 1968 року молодого «Бугі» не призвали на строкову армійську службу, йому довелося попрацювати у кібуці – ізраїльській сільськогосподарській комуні. Там він спочатку трудився у корівнику, а згодом трактористом. Звільнившись 1971 року з військової служби у званні старшого сержанта, Моше Яалон повернувся до мирного життя, про військову кар’єру не помишляв, одружився і два роки працював трактористом в сусідньому кібуці. Але з початком арабо-ізраїльської війни 1973 року він знову був призваний до війська, брав участь у захопленні Суецького каналу. Після її закінчення «Бугі» з відзнакою закінчив офіцерські курси і з того часу пов’язав своє життя з армією.

Війна Судного дня виявилась для Моше Яалона далеко не останньою. Наприкінці 70-х років він вдосконалював свій професіоналізм на посаді командира спецпідрозділу 35-ї парашутно-десантної бригади «Цанханім» - елітної частини, укомплектованої добровольцями. Потім був призначений заступником командира одного з найбільш засекречених спецпідрозділів Генерального штабу ЦАХАЛ «Сайерет Маткаль», призначеного для ведення бойових дій за межами Ізраїлю. Керувати бійцями, які мають декілька військових спеціальностей – від підводника-підривника до парашутиста-десантника, було непросто, бо командир повинен ні в чому не поступатися підлеглим, показуючи їм приклад успішного бою. Але саме у складі «Сайерет Маткаль» під час першої ліванської війни 1982 року «Бугі» проявив свої лідерські якості. Потім була служба командиром батальйону, тяжке поранення 1985 року у сутичці з терористами, навчання після одужання у штабному коледжі Кімберлі (Велика Британія). Повернувшись на батьківщину, Моше Яалон був призначений вже командиром «Сайерет Маткаль». За той час, коли цей підрозділ очолював «Бугі», його бійцями було проведено принаймні дві успішні операції: 1988 року ліквідовано керівника військового крила палестинської організації ФАТХ Халіла Аль-Вазіра, відомого під іменем Абу Джихад, а 1989 року в Лівані захоплений духовний лідер терористичної організації «Хізбалла» шейха Обейда. Тієї самої «Хізбалли», яка зараз в одних окопах із російськими військами Володимира Путіна намагається втримати на своїх штиках диктаторський режим Асада у Сирії. Так що звання «полковник» і підвищення по службі Моше Яалон отримав цілком заслужено.

Наприкінці 80-х він закінчив факультет суспільствознавчих наук Хайфського університету. Протягом 1990 – 1995 років Моше Яалон командував бригадою, дивізією. 1995 року він був призначений керівником воєнної розвідки «АМАН», яка поряд із Загальною службою безпеки «ШАБАК» і зовнішньою політичною розвідкою «МОССАД», є однією з трьох основних ізраїльських спецслужб. 1998 року «Бугі» став командувачем Центрального воєнного округу, а 2002 року обійняв найвищу воєнну посаду в ізраїльських збройних силах - начальника Генерального штабу армії оборони Ізраїлю. Йому було присвоєно звання «генерал-лейтенант».
Про українські коріння кандидата в прем’єр-міністри  Ізраїлю

Стрімка й успішна військова кар’єра Моше Яалона несподівано для багатьох обірвалася 2005 року його гучною відставкою через розбіжності, що виникли з прем’єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном в оцінках причин і наслідків уходу частин ізраїльської армії і поселенців із Сектору Газа. 2008 року «Бугі» розпочав самостійну політичну кар’єру. Вступивши в партію «Лікуд», він тричі обирався депутатом Кнесету, працював міністром стратегічного планування і віце-прем’єр-міністром (2009-2013), міністром оборони (2013-2016). Але 20 травня 2016 року Моше («Бугі») Яалон знову подав у відставку, мотивувавши це рішення «нехваткою довіри до прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху».
***

Завершивши військову кар’єру, Моше Яалон написав книжку спогадів «Довга коротка дорога», яку видав 2008 року. За майже 10 років, які минули з того часу, біографія автора поповнилась новими яскравими подіями і фактами, гідними нових мемуарів. Відтак, хочеться вірити, що у майбутньому на їх сторінках знайдеться місце спогадам «Бугі» про його особистий вклад в активізацію співробітництва Ізраїлю з Україною в ім’я процвітання двох народів.

Олександр Нечитайло, краєзнавець


Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930