Авторизація

» » Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2)

Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2)

Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2)Вчений Олександр Ушкалов видав друком у Харкові ґрунтовне дослідження про Михайла Ялового – «Золоті лисенята» повертаються. Юліан Шпол: життя і творчість» (2012). Це перша книжка, в якій на основі численних джерел, зокрема архівних матеріалів, зроблено спробу «відтворити життєвий шлях письменника, а також розглянути його поетичну, прозову й драматургічну спадщину на тлі загальних тенденцій розвитку європейської літератури першої третини ХХ століття». На жаль, до цієї праці – глибокої та змістовної – вкралася прикра помилка, яку помітить уважний історик.

Яворський, та не академік


Арештований Михайло Яловий у травні 1933-го на вимогу слідчих підготував пояснювальні записки, згадавши в них вечірку в Харкові приблизно 1926 року. Серед присутніх на заході назвав, зокрема, Репу, Вікула, Яворського, Букшованого, Максимовича та деяких інших (переважно – фігурантів сфальсифікованої чекістами справи «УВО»). Щодо Яворського автор монографії написав у посиланнях – це історик, економіст, політолог, академік ВУАН з 1929 року. Насправді в записках Ялового йдеться не про історика Матвія Івановича Яворського (1884–1937), а про іншу людину – його однофамільця Олексу Яворського – це підтверджують, зокрема, дальші слова самого письменника.

Яловий пригадав, що зустрічав Яворського вже в останні два роки (до свого арешту) доволі часто на вулиці разом з Березинським. І в Ялового склалося враження, що вони (Яворський з Березинським) коли й не приятелі, то дуже тісно пов’язані один з одним. Та й Максимович про Яворського казав – бойова людина, мало не офіцер, має у своїй біографії якийсь терористичний замах... До речі, про Карла Максимовича (Саврича) Олександр Ушкалов у своїй праці зазначив, що той «заарештований 9 січня 1933 р. у зв’язку зі справою УВО. Подальша доля невідома». Іншу інформацію містить Малий словник історії України, виданий 1997 року: Саврич (Максимович) помер 1934-го – «позбавив себе життя у Біломорсько-Балтійському таборі НКВС» (стаття Олександра Рубльова).
Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2)

Втім, повернімося до персони Яворського. З контексту пояснювальних записок Ялового стає цілком зрозуміло, що йдеться в них про Олексія Климентійовича Яворського (1892–1937) – це він у минулому офіцер УГА, командир куреня 3-ї Залізної дивізії УНР. Він же був представником видавництва «Рух» – того самого, директором якого працював Березинський (Антон Антонович Біленький-Березинський). А історика Матвія Яворського, як відомо, арештовано в березні 1931 року в Ленінграді – у справі «Українського національного центру». Академік у лютому 1932-го дістав шість років виправно-трудових таборів, після чого його відправили на Соловецькі острови. Звісна річ, не міг Михайло Яловий у 1931–1933 роках доволі часто бачити Матвія Івановича на вулицях Харкова в компанії з Березинським. А от Олекса Яворський, якого на початку 1933 року арештують у справі «УВО» й так само запроторять згодом на Соловки, у неволі повівся як «бойова людина». Він намагався втекти, коли в’язнів перевозили з Карельського берега на архіпелаг. Та спроба була невдалою: втікача розшукали й зачинили в одиночну камеру острівного спецізолятора.

Деякі фігуранти справи «УВО», яких репресовано 1933 року, пройшли спочатку через Свірські табори, перш ніж опинилися на Соловках. Це, зокрема, Тимофій Репа, Іван Сіяк, Михайло Яловий, а також «засуджений» трійкою 23 вересня 1933-го вчений-географ академік Степан Рудницький. З матеріалів архівних справ, досліджених автором цієї статті, випливає, що принаймні до початку 1936 року Іван Сіяк ще перебував у Свірських таборах. А прізвища Репи й Рудницького фігурують в агентурній записці секретно-політичного відділу 3-ї частини 8-го Соловецького відділення Біломорсько-Балтійського комбінату НКВД, складеній 4 квітня 1936-го. Значить, навесні того року ці «увісти» вже були в таборі на біломорських островах. Ймовірно, і Ялового переведено на Соловки не раніше 1936 року.

На жаль, немає згадок про Юліана Шпола у спогадах колишнього політв’язня Семена Підгайного (не з усіма ж українськими бранцями автор «Соловецьких портретів» міг там зустрічатися). Бракує і згадок про Ялового в архівних агентурно-оперативних та інших матеріалах чекістських органів (крім відомої довідки, складеної тюремним начальством у перші місяці Великого терору, а також самого протоколу № 83 та витягу з нього про те, що рішення трійки виконано 3 листопада 1937-го). На тлі результатів історичних досліджень, проведених вченими кількох країн (щодо соловецького етапу, страченого восени 1937-го), видається зайвою обережність Олександра Ушкалова у визначенні місця масового розстрілу 3 листопада. Вчений пише: «Свірлаг ОДПУ, м. Лодєйне Поле; за іншою версією – в урочищі Сандармох під Медвеж’єгорськом...» Немає сумнівів, що Михайло Яловий у складі найбільшого етапу в’язнів острівної в’язниці був переправлений у жовтні 1937 року на Карельський берег, а далі – до робітничого селища Медвежа Гора, звідки приречених возили ночами вантажівками на розстрільний полігон НКВД в урочище Сандармох. Саме там жертв соловецької трагедії щороку поминає громадськість, починаючи від осені 1997-го – коли в Медвеж’єгорському районі було створено меморіал. Там же встановлено 2004 року й Козацький хрест «Убієнним синам України».

А в районі Лодєйного Поля, колишньої «столиці» Свірлагу в Ленінградській області, ймовірно, страчено другий тюремний етап (це були розстріли наприкінці першої декади грудня 1937-го). Списки тогочасних великих етапів Соловків відомі з віднайдених архівних документів репресивних органів. Але масові страти зимової пори 1937–1938 років – то вже інші сторінки Великого терору, які не стосуються до розстрілів у карельському урочищі.

У лабетах чекістської «феміди»


Наостанок – кілька слів про методи роботи чекістів у справі «УВО». Михайла Ялового допитував оперуповноважений секретно-політичного відділу ГПУ УССР Сергій Пустовойтов – один з відомих фальсифікаторів слідчих справ. Долучали до цієї роботи й уповноваженого Михайла Проскурякова. Обидва чекісти входили до «ударної слідчої групи», створеної навесні 1933 року для розслідування (а на ділі – фабрикування) справи «УВО». Очолював групу Михайло Александровський (справжнє його прізвище Юкельзон). Обвинувальний висновок щодо «широко розгалуженої контрреволюційної організації» склав 10 жовтня 1933-го Борис Козельський (Голованівський). Через 10 днів цю фальшивку під грифом «цілком таємно» затвердив голова ГПУ УССР Всеволод Балицький.

Щодо Козельського дослідник Вадим Золотарьов, автор книжки «Секретно-політичний відділ ДПУ УСРР: справи та люди» (Харків, 2007), зауважив: «в основі професійних успіхів Бориса Володимировича лежала свідома фальсифікація слідчих справ, у чому йому неабияку допомогу надавали численні агенти-провокатори» (до слова, серед таких провокаторів з 1933 року був і завербований органами ГПУ Антон Біленький-Березинський). Вадим Золотарьов у книжці називає також ще кількох осіб, які в той період і в наступні кілька років співпрацювали з чекістами, коли органи держбезпеки додавали й додавали фігурантів до «гумової» справи «УВО». Вигадані відомості (приміром, про наявність «терористичних груп») постачали на вимогу оперативників Катерина Бородчак (вона ж Марія Хам – дружина соловецького в’язня Миколи Хама), Штейн – дружина вже згаданого Березинського, Володимир Юринець, Іван Карбоненко, Антін Онищук... Долі цих людей здебільшого трагічні: життя декого з них обірвали кулі в 1937–1938 роках. Не минули кулі й оперпрацівників, що фабрикували справи: Козельський заподіяв собі смерть на початку 1936-го, згодом страчено Александровського, Пустовойтова, Грушевського та ще кількох «орлів Балицького». І самого колишнього наркома внутрішніх справ УССР також розстріляли...

Михайло Яловий у своїх поясненнях слідству зазначав, що про повстанську роботу боротьбистського підпілля або «націоналістичного блоку» в цілому, а також про роботу «УВО» – нічого не знав і не знає. А чиїсь свідчення проти арештованого щодо причетності до згаданих структур, вважав він, можуть бути лише наклепом і неправдою від початку й до кінця. Якщо ж його, Ялового, буде засуджено до найвищої кари, додав у поясненнях, то хотів би, аби йому надали можливість побачитися (тобто провести очні ставки) з тими особами, щоб вони самі підтвердили свідчення проти нього.
Михайло Яловий: зауваги до творів про розстріляного митця (частина 2)

У тритомнику «Остання адреса...» як ілюстрацію вміщено сторінку рукописного протоколу очної ставки між Михайлом Миколайовичем Яловим і Юрієм Івановичем Озерським (Харків, 9 грудня 1933 року). Державний і освітній діяч Озерський, майбутній в’язень Соловків, заявив, що з Яловим знайомий, але з ним на політичні теми розмов не вів. Втім, що це змінило в долі митця? «Феміда» часів Ягоди, Єжова та інших керівників ОГПУ–НКВД була швидкою на розправу й далекою від справжнього правосуддя...

Сергій Шевченко, «Вектор ньюз»

Фото автора

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930