Авторизація

» » Село і Незалежність

Село і Незалежність

Село і Незалежність- Мамо, а чому ми не святкуємо День Незалежності?
- Ну так це ж не релігійне свято. Позавчора неділя була, перед тим на Спаса до церкви ходили. Картопля сама себе не викопає.


Це діалог в типовому селі на Західній Україні. Тут люди цураються фізичної роботи як і у неділю, так і в релігійні свята, які у липні-серпні майже щотижня, не рахуючи неділі. Виняток може скласти лише збір соломи чи сіна – якщо в неділю надвечір піде дощ, то скошений урожай може зіпсуватись. Моя мати часто нарікала на таку кількість свят, адже кожен день відпочинку влітку забирав можливість заробити гривню.

- От колись, як був колгосп, то ми й не знали, що таке відпочинок у релігійне свято. Працювати доводилось навіть на другий день Пасхи, чи Різдво. Зате всі чекали «Дєнь октябрьской рєволюциї». Тоді ніхто на роботу не виходив, свято було.

Вперше я відсвяткував День Незалежності лише торік. То було перше літо, коли я не вертався в село до батьків, а лишився працювати в місті, там де проходив уже третій курс мого навчання на бакалавраті. Це був мій перший вихідний в державне свято. Вперше я зміг подивитись на парад не у вигляді короткого повтору у вечірніх новинах, а цілком – з допомогою трансляції у прямому ефірі. Місто дало можливість взяти участь в заходах приурочених до цього дня. Завжди жвавий від авто проспект Незалежності був перекритий.

Саме тоді виникла думка, як вмотивувати селян не бути байдужими до цього свята? Саме в дні державних свят різниця в поведінці українських міст та сіл найбільш значима. Держава навмисно створила можливість громадянам хоч раз на рік покинути роботу і згадати, що Україна, в якій ми живемо, була народжена саме в цей день. Однак, в селах темп життя відрізняється. До 1991 року він був однаковий. В усіх працюючих громадян був один і той же авторитет – держава. На перший погляд ніхто не бачив у ній левіафана, що існує як інструмент гноблення і примусу. Та і що таке «левіафан» теж, практично, ніхто з пересічних не знав. Посередником між громадянином і державою був директор заводу, колгоспу чи будь чого іншого.

З приходом незалежності авторитети змінились, або взагалі зникли. Перше, чим зайнялись жителі мого села (окрім розділу колгоспного майна та землі) була побудова церкви. Авторитетом селян став священник. Лише одне його слово - і вони без будь-яких заперечень облаштовували йому житло (сільська рада в якості житлового будинку виділила йому колгоспну контору, хоч і були ідеї зробити там дитячий садок, якого в селі дуже не вистачало), він вирішував їхні суперечки з приводу роботи на третій день Святої Трійці, без нього ніхто не міг сісти до весільного столу – всі чекали благословення. Подібного було багато. Разом з цим селян не можна звинувачувати у відсутності патріотизму. Навпаки, частіше саме вони в різні часи української історії допомагали будувати державу. Звичайно, священник міг би влаштувати святкову літургію в цей день. Але моє село і так уже п’ятий рік має додаткове свято в честь ікони Божої Матері, назва якої співзвучна з назвою цього населеного пункту. Боюсь, що він може накликати на себе ще трішки нарікань.

Щороку, коли на святкуванні Дня Незалежності на Хрещатику Президент говорить, що цього дня всі українці єднаються, я мовчки згадую своє рідне волинське село. Для реального об’єднання потрібне щось потужніше, ніж просто вихідний день і військовий парад.

P.S. Під час написання згадав діалог зі своїм другом, що відбувся у жовтні 2013 року.
- Богдане, знаєш чому в Україні неможлива національна революція?
- Чому?
- Бо коли б українці не спробували об’єднатись, весною чи в кінці літа вони розійдуться по домівках. У них там картопля не порана.


Богдан Кузьмич

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Грудень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31