Авторизація

» » Як треба владі відреагувати на нібито появу українських ракетних двигунів у Північній Кореї

Як треба владі відреагувати на нібито появу українських ракетних двигунів у Північній Кореї

Як треба владі відреагувати на нібито появу українських ракетних двигунів у Північній КореїОднією з головних інформаційних подій вчорашнього дня стала стаття в «The New York Times». Її автори, посилаючись на експертний аналіз американських розвідувальних служб, поширили інформацію про те, що: «Двигуни міжконтинентальних ракет Північної Кореї, які здатні поцілити у США, ймовірно придбані на «чорному ринку», і виготовлені на заводі в Україні, історично пов'язаному з російською ракетною програмою».

Цю сенсаційну новину в Україні і за кордоном відразу ж почали порівнювати із «кольчужним скандалом». Її безперечно необхідно було спростовувати. Однак, емоційна реакція представників української влади у черговий раз продемонструвала неготовність високопоставлених державних чиновників, точніше їхніх експертів і консультантів адекватно реагувати на провокаційні інформаційні закиди з-за кордону. Коментарі державних чиновників такого високого рівня мали бути настільки компетентними, щоб згодом не виникало потреби їх коригувати. А скоріш за все, проявлену поспіхом шаблонність доведеться виправляти. Судіть самі.

«Україна не постачала ракетні двигуни та будь-які ракетні технології до Північної Кореї. Вважаємо, що ця антиукраїнська кампанія спровокована російськими спецслужбами для прикриття своєї участі в північнокорейських ядерних та ракетних програмах», - заявив Секретар РНБО України Олександр Турчинов. Російську версію походження публікації підтримав також заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін, звернувши увагу на те, що стаття побудована на точці зору однієї людини - Майкла Еллмана, котрий у 1995-2001 роках очолював програму скорочення російської ракетної загрози й працював у Москві.

По-перше. Стаття не містить прямих звинувачень на адресу керівництва України у порушенні режимів нерозповсюдження зброї масового знищення, а тому вважати її «антиукраїнською» не варто. Президент нашої держави згаданий у ній в зв’язку з тим, що «американські слідчі» не вірять офіційній інформації «Південмашу» про те, що наш уславлений завод жодного разу не брав і не збирається брати участь у «передачі потенційно небезпечних технологій за межі України», зокрема, у Китай. Проте, у цьому ж абзаці автори статті застерегли, що американські фахівці констатують відсутність будь-яких доказів того, що «Уряд Президента Петра Порошенка, який недавно відвідав Білий дім» був поставлений до відома чи контролював те, що відбувалось в середині комплексу».

Відтак, пропонуючи варіанти реагування влади на публікацію в «The New York Times», варто було б не обмежуватись лише спростуванням, а гучно заявити на весь світ, що Україна ініціює проведення ретельного розслідування на національному і міжнародному рівнях з метою з’ясування, яким чином Північній Кореї вдалося придбати на «чорному ринку» ракетні двигуни для міжконтинентальних балістичних ракет (МБР).

Не слід виключати, що попри репутаційні втрати для України, саме у такій перевірці зацікавлені американські спецслужби, які розраховують отримати додаткові відомості про підтримку Росією, Китаєм і Іраном північнокорейської ракетної програми.

Враховуючи такий перебіг подій, доцільно наголосити на неухильному дотриманні Україною міжнародного законодавства у цій сфері та успіхах українських спецслужб у боротьбі з міжнародними організованими злочинними угрупованнями, які спеціалізуються на тіньовому обігу ракетних видів озброєння.

Доречно було б у цьому контексті нагадати, що у липні 2012 року Красногвардійський районний суд міста Дніпропетровська засудив до 8 років ув’язнення двох північнокорейських розвідників Рю Сонгчель і Лі Тхекіль, які працювали під прикриттям торговельного представництва Північної Кореї у Білорусі. Приїхавши до Дніпропетровська, північнокорейці прагнули отримати доступ до секретних документів КБ «Південне» з проектування твердопаливних і рідинних двигунів, систем постачання палива, відділення ступенів ракет, відповідними комп'ютерними програмами, іншою специфічною інформацією, що становить державну таємницю.
Як треба владі відреагувати на нібито появу українських ракетних двигунів у Північній Кореї

По-друге. Аргументи, які автори статті використали для звинувачень Північної Кореї в отриманні незаконним шляхом ракетних двигунів українського виробництва, не виглядають дилетантськими й не зводяться виключно до «позиції однієї людини».

Так, окрім вищезгаданого Майкла Еллмана і неназваних «американських слідчих», у статті фігурують інші фахівці. Зокрема, автори наводять слова анонімних «чиновників розвідки, які вже давно говорять між собою: в основі нових ракет лежить настільки складна технологія, що північнокорейці просто не змогли так швидко на неї переключитись». Крім цього, згадується оцінка експерта з Німеччини Норберта Брюгге (Norbert Brügge), який стверджує, що фотографії запуску північнокорейського ракетного двигуна «говорять про сильну схожість між ним і моделлю «Південмашу» RD-250. Автори статті у «The New York Times» також апелюють до наукового видання «Вісник атомника», який минулого тижня вийшов у США. Там були надруковані результати детального аналізу нового південнокорейського ракетного двигуна й зроблений висновок, що він був виготовлений за зразком RD-250. Для підкріплення точки зору щодо іноземного походження північнокорейського ракетного двигуна, автори статті цитують інтерв’ю колишнього директора ЦРУ США Леона Панетта каналу «CBS Face to Nation». У ньому досвідчений американський розвідник визнав, що у своєму прагненні створити оснащені ядерною зброєю МБР, Північна Корея випередила розвідувальне співтовариство, яке не очікувало таких темпів. «Швидкість, з якою їм вдалося досягти таких результатів – це, власне кажучи, здивувало як Сполучені Штати, так і весь світ», - сказав він.

Відтак, «відмахнутися» від наведених фактів Україні просто так не вдасться. Скоріш за все, під тиском світової громадськості кожен із наведених у статті аргументів доведеться ретельно перевіряти, аналізувати й публічно спростовувати. Що вкрай необхідно, як нашим співвітчизникам, так і американському істеблішменту.

По-третє. Внаслідок поспішних заяв, учасниками нібито «спровокованої російськими спецслужбами антиукраїнської кампанії» фактично були оголошені досить авторитетні в США автори статті – шеф Вашингтонського бюро «The New York Times», член елітної Ради з міжнародних відносин Девід Сангер (David Sanger) та лауреат Пулітцерівської премії по журналістиці Уільям Брод (William J. Broad).

Навряд чи така прямолінійна реакція українських чиновників викличе захоплення, зокрема у Девіда Сангера, котрий є членом Стратегічної групи Інституту Аспена (Aspen Institute). А це такий собі клуб витонченої інтелектуальної американської і світової еліти. У різні часи до неї входили і входять: колишні Держсекретарі США Кондоліза Райс і Мадлен Олбрайт, колишній міністр оборони США Уільям Перрі, колишній керівник ЦРУ США Джон Дойч, колишній глава Всесвітнього банку Роберт Зеллік, принц Саудівської Аравії Бандара бін Султан та інші відомі політики, діячі культури й мистецтва. Показово, що Інститут має власний маєток у містечку Уай-Рівер (Wye River), де президенти США полюбляють приймати високих гостей, ховаючись від сторонніх очей.

Та й сам Майкл Еллман, на якого посилаються Девід Сангер і Уільям Брод, вважається кваліфікованим експертом у сфері нерозповсюдження зброї масового знищення, насамперед, ракетної техніки. Працюючи старшим науковим співробітником Міжнародного інституту стратегічних досліджень Близького Сходу, він давно досліджує іранську ракетну програму. До його висновків про неспроможність Ірану протягом найближчих років організаційно і технологічно створити власну ракету міжконтинентальної дальності прислухаються політики й експерти у сфері озброєнь. Саме він один із перших публічно заявив про існування доказів, які вказують на те, що північнокорейський і іранський режими «мають глибоке ракетне співробітництво і здійснюють спільні програми розвитку». Причому, на думку Майкла Елмана, Пхеньян відіграє провідну роль, а Тегеран підтримує його грошима.

Що ж стосується «російського сліду», так вій, ймовірно, присутній таки у цій історії, щоправда не у зрозумілій українським політикам формі розміщення в авторитетному виданні «замовної статті», а більш витончений. Російські спецслужби вже давно навчилися провокувати владні кола США, провідних американських політиків та журналістів на дискримінаційні заяви та дії щодо України.

Борис Дніпров






Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Січень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031