Авторизація

» » Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»Павло Жебрівський, який два роки очолює Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію, зустрівся в Краматорську зі спецкором «Вектор ньюз» і розповів про пріоритети діяльності адміністрації та проблеми й перспективи соціально-економічного розвитку Донеччини. Почалася бесіда – з питань культури, історії, мови, освіти, обговорено також можливість підтримки в регіоні інформаційної акції «Рік жертв Великого терору», що започаткована «Вектор ньюз» у партнерстві зі Всеукраїнським благодійним фондом «Журналістська ініціатива».

Автор цих рядків, уродженець Краматорська, запропонував власний «творчий внесок у здобутки Донеччини» – видати в рідному місті підготовлену до друку збірку нарисів і статей про соловецьких в’язнів з України, яких у роки Великого терору страчено в карельському урочищі Сандармох (докладніше про інформаційну акцію – у спецпроекті «Вектор ньюз»). Тема книжки актуальна з погляду виконання Указу Президента України «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937–1938 років». У розстрільному «Списку Сандармоху» є і співвітчизники, чиї долі пов’язані з Донеччиною: інженер Федір Загоруйко – уродженець Дмитріївки (нині Макіївка); правознавець, заступник директора сільгоспуніверситету в Ленінграді Михайло Баранник – народився в Авдіївці; професор, директор Інституту педосвіти в Маріуполі Микола Кузняк та інші.
Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

Відомий політик, народний депутат 4–6 скликань Верховної Ради України Павло Жебрівський – особистість неординарна: фаховий юрист, у минулому бізнесмен, після початку бойових дій у зоні АТО захищав незалежність держави, воюючи на Східній Україні добровольцем у званні старшого сержанта. І стиль його керівництва – особливий: поважає чесні правила гри, встановлення яких вбачає головною функцією держави. Свою книжку, презентовану 2014 року, назвав «Жити по-людськи».

«Куркульська» тема

Взагалі-то перше запитання керівникові обладміністрації мало бути про... «куркуля». Звісно, не в контексті відомих з історії подій – горезвісного розкуркулення селян під час насильницької колективізації 1930-х і влаштованого московським Кремлем Голодомору-геноциду в колишній житниці Європи, а в контексті... «куркулізації» сьогочасної Донеччини.

У Краматорську на залізничному вокзалі пасажирові впадає в око плакат: «Український донецький «куркуль». Як розпочати свій бізнес?» Меншим шрифтом у тексті зазначено: «За ініціативою голови Донецької облдержадміністрації Павла Жебрівського». Охочі мають змогу ознайомитися з лаконічним змістом друкованих закликів: «Створи бізнес-план, обери свій шлях: візьми участь у грантовій програмі, виграй конкурсний відбір, отримай кошти на розвиток; візьми кредит, подай документи, отримай компенсацію за кредит».

Очільник обласної адміністрації в розмові з кореспондентом прокоментував свою «куркульську» ініціативу так:

– Не секрет, що 93 відсотки валового внутрішнього продукту Донецької області виробляється на великих підприємствах. І лише 7 відсотків дає малий і середній бізнес. Ми хочемо знову пробудити українську ментальність власника. Тому я назвав проект «Український донецький «куркуль». Проект контраверсійний, одразу зачепив «совєтікум піпл», бо ж слово «куркуль» було колись лайливим (так зневажливо називали заможних селян. – Авт.) А наш принцип – треба дати змогу людині, яка хоче і вміє працювати, створити власну невеличку справу. Не обов’язково це мають бути кози, вівці, корови – це може бути пекарня, перукарня, школа танців чи, приміром, бригада сантехніків, яка надаватиме послуги ОСББ. Одне слово – малий бізнес. Отож «куркулі» – це підприємливі люди, добрі господарі.
Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

Хто хоче мати гроші на розвиток, подає бізнес-проект. Якщо ми бачимо, що він реальний і вкладення окупляться, ми даємо 250 тисяч гривень з обласного бюджету й 250 тисяч – додатково дає муніципалітет. Загалом виходить грант у півмільйона гривень для створення власної справи. Цьогоріч я виділив 140 мільйонів гривень на такі гранти – тільки з обласного бюджету. Що заважає в просуванні ініціативи? Неймовірний патерналізм. Небажання людей брати на себе відповідальність за власне життя. Але для нас це завдання (розвивати малий і середній бізнес) – ключове. Дехто вже звинувачує, мовляв, хочемо загубити великий бізнес. Кажу – ні, ми хочемо змусити його модернізуватися.

І ще один напрям розвитку економіки області – це індустріальні парки, виробництва з високою доданою вартістю. Чимало заводів на Донеччині морально застаріли, як, приміром, у Костянтинівці, отож маємо створити майданчики, щоб інвестор охочіше йшов до нас. Війна ж колись закінчиться...

З останньою фразою Павла Жебрівського, до речі, пов’язана й та частина бесіди, в якій ішлося про віднайдення українського коріння цієї землі.

Мільйон на історію

– Я виділив мільйон бюджетних гривень на дослідження історії Донеччини – прадавньої, в якій дуже важливим є її український складник, – розповідає голова адміністрації. – Побутує думка, що Донеччина – це Катька (імператриця Катерина II. – Авт.) і Серго Орджонікідзе. А до того, мовляв, нічого не було. Навіть деякі депутати нині кажуть, що за совєтів був позитив – індустріалізація, збудували заводи... І я тоді запитую, а за рахунок чого збудували? За рахунок мільйонів людей, яких в Україні заморили голодом. Вилучили й вивезли зерно, продали за золото й валюту, купили обладнання і збудували заводи. Якщо бачити тільки один складник – є заводи, які за Серго збудували, і не бачити, якою ціною робилася індустріалізація – оце найгірше...

У Донецькій області було і є немало українських патріотів, життя яких тісно пов’язане з цим краєм. Про них важливо пам’ятати, образно кажучи – маємо розчищати замулені джерела, прибирати наносне, віднаходити своє, рідне, яке свого часу нищила імперія. Для мене важлива і прадавня історія (до Катьки), як українці працювали на розвиток цього краю. Доводиться чути, що на Донбас завозили багато зеків, вони працювали тут «на хімії», на важких виробництвах (це також було, але це – не вся правда). Від 1930-х років зі всієї України люди їхали на шахти, щоб врятуватися від голоду. І нині, коли я спустився в шахту на глибину понад 1000 метрів, зайшов до забою, почув, як робітники віталися зі мною нормальною полтавською говіркою.
Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

На Донеччині віддавна існували українські села. Ми пам’ятаємо, яким був Маріуполь до 1970-х – там були українські школи. Російське – наносне, привнесене імперською політикою. Треба віднайти своє коріння, люди мають «зачепитися» за справжню історію. Ми бачили, особливо 2016 року, як багато місцевих жителів тут – у Краматорську, Слов’янську – шукали самоідентифікації. Хто ми? Совєтський народ? А його давно немає. Вважали, що в Росії – брати, а ось Кремль розв’язав війну... Потрібна правдива історія, а не чужа пропаганда. Тому ми виділяємо фінансові ресурси на українські книжки, телефільми про минувшину Донеччини. Українство маємо пробудити. Мені дуже подобається слово «віднайти»: українці, незалежно від походження – грецького, єврейського, німецького чи іншого – мають віднайти тут своє українство.

Візьмімо ще один аспект – перейменування вулиць. Називаємо їх іменами Василя Стуса, Олекси Тихого – життя цих героїв, борців за незалежність України тісно пов’язане з Донеччиною. Ось будемо оновлювати центральну площу Слов’янська – там обов’язково буде пам’ятник Михайлові Петренку (він автор слів відомої пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...»). Саме це маємо тепер завдання – віднаходити своїх героїв. Кожна місцина, кожне село, кожне місто мають таких людей, гідних увічнення, звитяжців, у яких бриніло українство. І це треба піднімати на щит. А наносне, на зразок Орджонікідзе та інших «інтернаціоналістів» совєтської доби – прибрати. Хай заблищить своє, українське (повторю: незалежно від етнічного походження, це може бути людина, що ідентифікує себе як українець польського, російського, білоруського чи будь-якого іншого походження, важливо, що він – патріот України).
Павло Жебрівський: «Як віднайти українську Донеччину»

Наступний складник діяльності в цьому напрямі – заміна вивісок, тобто написання їх українською мовою. Оскільки виділяються кошти на соціально-економічний розвиток міст, районів, то обласна адміністрація запропонувала: хто на місцях першим змінить вивіски (найменування магазинів, підприємств тощо), подавши їх державною мовою, той додатково отримає на соціально-економічний розвиток 30 мільйонів гривень. Хто зробить це другим – 20 мільйонів. А решта (незалежно від того, коли відбудеться заміна) одержує 10 мільйонів. Стимул, вважаю, вартий того, щоб за нього поборотися.

(далі буде)

Фото Євгена Гончаренка

Сергій Шевченко, Вектор Ньюз

Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

Залишити коментар
Популярне
Відео дня
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Серпень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031