Давайте творити єдність України та Європи

Економічні, політичні, фінансові, воєнні та інші вирішення цієї проблеми дуже складні, але вони багато у чому залежать від розуміння нашим суспільством багатьох світоглядних питань.

У наших умовах консолідація українського суспільства є неодмінною передумовою перемоги України у неоголошеній війні Росії проти Українського народу та нашої держави. Росія веде себе як держава-терорист і ставить на меті знищити не тільки землю та економіку України, але і наші духовність, культуру та віру – без них не буде українського народу.

Говоримо про стан ситуації на середину 2022 року.

7 травня 2022 року, на 74 день російського воєнного вторгнення в Україну, у своєму зверненні до народу Президент України Володимир Зеленський підкреслив, що «…російська армія витратила ракету, щоб знищити музей Григорія Сковороди у Харківській області. Ракету. Щоб знищити музей. Музей філософа та поета, який жив у XVІІІ столітті. Який учив людей того, що таке справжнє християнське ставлення до життя і як людині пізнати себе. Що ж, схоже, що це страшна небезпека для сучасної Росії – і музеї, і християнське ставлення до життя, і пізнання людьми себе. Прицільні ракетні удари по музеях – це навіть не кожен терорист додумається. Але ось така армія воює проти нас. Ось це вони хочуть принести і в інші європейські країни. Станом на 7 травня російська армія зруйнувала або пошкодила вже майже 200 об'єктів культурної спадщини».


Це церкви, мечеті, синагоги, освітні та адміністративні будівлі релігійних громад України. Серед пошкоджених унаслідок атаки ворога споруд: 5 – мусульманські, 5 – іудейські, решта 173 - християнські. 22 належать протестантським громадам, 19 – Православній церкві України, три – Римо-католицькій церкві (РКЦ) та дві – Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ). Майже три чверті (73%) об'єктів – 127 зі 173 пошкоджених християнських споруд, повністю або частково зруйнованих внаслідок нападу Росії, належать УПЦ.

В умовах війни гуманітарна складова українського суспільства неподільна з військовою та економічною складовою, тому слід зосередитися на розв’язання проблем гуманітарних аспектів війни, зокрема, історії, духовності та такої чутливої сфери, як віра. За даними українських соціологів, на у середині 2000-х років понад 31 відсотка населення дотримувалися релігійних поглядів, а Україна посідала 11 місце серед 34 країн Європи за ступенем релігійності.

Для консолідації заходів українського суспільства у духовно-релігійній сфері, враховуючи сучасний історичний контекст, доцільно звернутися до староукраїнської спадщини. У цьому контексті особливий інтерес становить період ІХ-ХІ століть, особи та події, пов’язані із становленням Київської Русі та її інтеграцію у світову і європейську спільноту.

Почнемо із Святого Володимира Великого.

Великий князь київський (979 – 1015), князь новгородський (970 - 988), хреститель України-Руси (988). Засновник Київської митрополії Константинопольського патріархату, будівничий Десятинної церкви у Києві. В олтар Десятинної церкви були покладені мощі Святого Климента Римського, які Володимир Великий отримав після перемоги під час Корсунського походу (987-988) над Візантією.

Намагання Володимира Великого отримати мощі священномученика Святого Климента Римського не було другорядним. У християнському світі та у в всій Європі цей час існували певні правові норми, визначені у рішеннях Вселенських соборах, які до 1054 року були єдині для католицької, православної та інших християнських церков.

VII Вселенський (II Нікейський) собор у 787 р. визначив «... якщо деякі храми посвячені без святих мощів мученицьких, то визначаємо: най буде звершене у них положення мощів із звичайною молитвою. Якщо будь-який єпископ посвятить храм без святих мощів: нехай буде відлучений як такий, хто порушив церковні заповіти». Цей собор був останнім, рішення якого визнані православною та католицькою церквами.

Результатами Корсунського походу було одруження на Анні – сестрі візантійського імператора Василя ІІ. Обрав своїм гербом тризуб, карбований на монетах Володимира Великого, який сьогодні є гербом України. Володимир Великий канонізований православною і католицькою церквами як рівноапостольний святий.

Про головний результат цього княжого походу у Корсунь літопис повідомляє, що, повертаючись у Київ, Володимир взяв «... мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне [й] ікони на благословення собі». У Києві на мощах священномученика Климента Римського була закладена перша християнська церква - Десятинна.

А головою Святого Климента князь Володимир Великий хрестив киян у Дніпрі. Ось чому Святий Климент вважається першосвященником і покровителем Київської Русі. Його особа якомога повно відповідала умовам, поставлених перед собою Володимиром Великим завдань - позиціонувати свою державу як християнську, визнану у Західному та Східному світі.

Хто ж такий святий Климент Римський, або Климент І (? - 23 листопада 97/101) - 4-й папа римський (88 - 97) священномученик, один із 12 апостольських отців, які були сучасниками апостолів, їхніми учнями, що продовжували традиції та вчення самих апостолів. Апостол Петро особисто висвятив Климента в єпископи Риму. Відомий як автор листа до церкви в Коринфі із закликом до єднання християн.

Доброчесне життя, милосердя і молитви Святого Климента І свого часу навернули до християнства багатьох римлян. Тому імператор Риму Домініан звинуватив Климента в непошані офіційних язичницьких богів і 97 р. заслав його до каменоломень Криму.

В каменоломнях неподалік літописного Корсуня (Херсонесу Таврійського) Святий Климент зустрів багато вірних християн, допомагав їм у тяжкій праці, продовжував активну пастирську діяльність. За час його перебування в Криму було збудовано сімдесят п’ять християнських церков, значно збільшилося число християн.

За такі діяння імператор Траян у 101 р. наказав стратити Климента. Його прив'язали до залізного корабельного якоря, вивезли на човні в море і втопили (сучасна бухта Козача у м. Севастополь). За джерелами присутні на страті християни у молитвах благали дати їм можливість поховати Климента за християнським звичаєм. Сталося диво - море відступило від берега і вони знайшли тіло Климента на скелі, що зовні нагадувала храм. Поруч із тілом страченого Климента лежав і якір.

За церковним переказом щорічно в день мученицької кончини святителя (за григоріанським календарем - 23 листопада, за юліанським - 8 грудня) дивне явище повторювалося, і впродовж тижня паломники мали змогу відвідати гробницю Климента. В кінці четвертого століття Римська Церква визнала папу Климента святим мучеником (священномученик).

Якір з особою Святого Климента Римського деякими дослідниками пов’язується із так званим «хрестом-якорем», або тризубом. Якір у руках святого апостола Петра на присутній фресці у базиліці Святого Климента І, яка побудована у Римі неподалік від собору Святого Петра.

Рівноапостольні Костянтин (Кирило) та Мефодій, відомі як солунські брати, слов’янські просвітителі. Біля 861 р., за часів візантійського імператора Михаїла вони відвідали Херсонес (Корсунь) та віднайшли мощі Святого Климента Римського і урочисто перенесли в церкву Святих Апостолів.

Частину мощів Святого Климента Римського солунські брати принесли до Риму, коли були покликані туди 866 р. папою Адріяном II. Святих братів зустрів сам папа з усім своїм кліром і городянами, які із запаленими свічками вийшли назустріч святим проповідникам. За переказами під час зустрічі мощів Святого Климента, віднайдених біля Херсонесу, відбувалися численні чудесні зцілення. Саме тоді папа римський Адріан II затвердив літургію слов’янською мовою у церквах.

Присутність мощів Святого Климента в Римі сприяла його в Європі, а особливо на Балканах серед слов’ян. Саме тоді святі Кирило і Мефодій отримали дозвіл розповсюджувати слов’янські церковні книги і проводити богослужіння слов’янською мовою. Іван Франко, який ґрунтовно дослідив це питання у роботі «Святий Климент у Корсуні. Причинок до історії ранньохристиянської легенди» (1906), зазначив: «згадка про принесення мощей святого Климента до Рима назавсігди і нерозривно зв’язана з першим виступом слов’янського писаного слова на всесвітню арену, з першим затвердженням його рівнорядності... з культурними мовами Європи».

Продовжимо цю тему.

Олександр БЄЛОВ, історик, віце-президент незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», заступник голови Служби безпеки України (1995-1996 р.р.), заступник Секретаря РНБОУ – директор Національного інституту стратегічних досліджень (1996 – 2001 роки)

Долучайтесь до нас у Facebook