Авторизація

» » Пам’яті Євгена Марчука: спогади колег

Пам’яті Євгена Марчука: спогади колег

28 січня 2022 року Євген Марчук міг би відзначати свій 81-й рік народження. Але не витримало серце...
Пам’яті Євгена Марчука: спогади колег

Непоправне сталось рік тому, 5 серпня.

«Рік без ЄК» - для друзів та колег це привід ще раз згадати про видатну Особистість. Адже Євген Кирилович — Людина, яка не просто створила Службу безпеки України, але обіймала ключові посади в державі в критичні для країни часи. Його досвід зараз був би на вагу золота. Але не склалось.

МІА «Вектор ньюз» пропонує почути тих, хто знав Євгена Марчука й хто виніс зі знайомства та дружби з ним для себе щось своє, особисте.
***

Пам’яті Євгена Марчука: спогади колегОлександр Христенко, ветеран українських спецслужб, генерал-лейтенант запасу:

Ось і промайнув рік з тієї ночі, коли пішов у засвіти Євген Кирилович Марчук – український державний діяч, високодостойний громадянин своєї країни, один з тих, кому в серпні 1991 року випало стояти біля колиски української державності, а потім 30 років боронити її незалежність на найвищих державних посадах.

Мені й досі складно говорити, писати й навіть думати про Є.К.Марчука в минулому. Так не вистачає його впевненості, оптимізму, компетентних порад… Скільки корисного він би встиг ще зробити, аби не підступна хвороба. Адже його досвід і знання безцінні й, на жаль, належним чином не оцінені! Здається, що через російсько-українську війну, яку він усіляко попереджав, Україна не встигла усвідомити масштаб цієї втрати.

Є.К.Марчуку за 80 прожитих земних років вдалося зробити чимало. Віриться, що його майбутні біографи розберуться в хитросплетіннях долі цієї непересічної особистості й дадуть об’єктивну оцінку «затятому оперу» (14 оперативного і 17 років керівного стажу служби в КДБ УРСР), першому Голові Служби безпеки, четвертому Прем’єр-міністру, Секретарю Ради національної безпеки і оборони, Міністру оборони, народному депутату, кандидату в Президенти України, науковцю (кандидату юридичних наук), поліглоту (знав англійську, німецьку, іспанську, російську мови). Комусь, розбираючи архіви й аналізуючи спогади сучасників, можливо, вдасться з’ясувати справжні причини відставки Є.К Марчука з посади Голови Кабміну з формулюванням «за створення власного політичного іміджу»; хтось дасть справедливу оцінку поведінки його партнерів по «Канівській четвірці» чи фахово прокоментує далекоглядну позицію в заочній дискусії з Президентом Німеччини Вальтером Штайнмаєром щодо «формули» врегулювання конфлікту на Донбасі тощо. Працюючи над життєписом Є.К.Марчука, дослідники вочевидь будуть вражені глибиною його знань у сфері безпеки, військовій справі, політології, юриспруденції, знаннями історії, релігії й світової літератури, умінням розбиратися в тонкощах театрального, оперного мистецтва, грою на музичних інструментах.

За що б не брався Є.К.Марчук, він прагнув досягти досконалого рівня. Зокрема, його вмінням побачити прекрасне в буденному й залишивши його в спадок нащадкам захоплювались навіть фотографи-митці.

Усіма своїми вчинками Є.К.Марчук постійно доводив, що без знань вітчизняної, світової історії, літератури, як фундаменту професіоналізму й компетентності, наші державні чиновники приречені на хуторянство, малоросійство в головах і «шароварщину» в поведінці.

До цього часу не полишає почуття спустошення й вини за недостойні вчинки й дошкульні слова декотрих осіб з його оточення, які навмисно чи ненароком залишили зарубки на хворому серці Є.К.Марчука, вкоротивши йому віку. Особливо обурюють «мемуари» деяких опонентів, які до часу утримувались, однак зараз всмілилися зводити рахунки чи «розставляти акценти» у взаєминах з ним.

Деякі рішення народних обранців також викликають огиду. Зокрема ті, що унеможливлюють достойне увічнення імені Є.К.Марчука, позаяк за формальним ознаками він підпадає під дію люстраційних законів. Але хочеться вірити, що здоровий глузд переможе.

Що ж стосується збереження народної пам’яті про Є.К.Марчука, то одним з його найкращих творінь залишається Закон України «Про Службу безпеки України». Перший Голова СБ України не тільки відіграв важливу роль в розробці законопроекту, але й до останніх днів свого життя захищав його фундаментальні принципи від бездумних посягань «неофітів» і просто невігласів.
***

Пам’яті Євгена Марчука: спогади колегАнатолій Сахно, український письменник, журналіст, ветеран українських спецслужб, полковник у відставці:

5 серпня виповнюється рік відтоді, як у засвіти полинула душа нашого друга, колеги, щирого порадника й вчителя Євгена Кириловича Марчука.
Кожен, хто особисто знав цього велета і спілкувався близько з ним, може багато розповісти цікавого про Євгена Кириловича, адже й сам він був надзвичайно цікавою людиною. І розповідають, і пишуть, і… згадують.

Мені пощастило, бо кілька років працював плече в плече з ЄК (як ми називали Марчука без його присутності), коли він займав посаду Голови СБУ. Та й опісля, знаходячись на найвищих щаблях української державної влади, Марчук не забував своїх колишніх колег. Бути прессекретарем у такого вимогливого начальника – справа непроста. Працювати з ЄК було надзвичайно важко. І... легко. Він не терпів напівтонів, недомовок, хитрування. За недбалість карав жорстко, помилки прощав і… вчив.

Яскравим прикладом цього пригадується епізод із дуже непростого періоду для нашої держави, коли в 1994 році кримський «президент» Мєшков, звичайно ж, не без «братнього кураторства», закликав росію включити до свого складу Крим. Окрім відомої кризи навколо поділу Чорноморського флоту, було чимало інших епізодів, які відомі невеликому колу осіб. Драматичні події відбувалися в Головному Управлінні СБУ Криму. Половина особового складу «ратувала» за приєднання до росії, інші тяглися до України. Будинок главку був поділений на дві частини й розділений «барикадою». В розв’язанні кримської кризи брав безпосередню участь Марчук. Вранці він викликав мене в кабінет і дав завдання звернутися в прямому ефірі через українське радіо до кримських колег. Я занотував те, що повинен був сказати. Виконавши завдання, чекаю вечора і виклику, щоб доповісти. Але те, яким тоном ЄК сказав «зайдіть», не віщувало нічого доброго.

- Що ви там наговорили на радіо? – майже кричав Марчук.
- Я зробив так, як ви сказали, - щиро здивувався, а сам відчуваю, що щось втнув не те.
- Ви сказали, що я у телеграмі Мєшкову запевнив його, - ЄК зробив наголос на слові «запевнив».
- А що не так? – знову здивовано.
- Хто він такий, щоб я його «запевняв»?! Я його «проінформував»…

Таких нюансів у спілкуванні було чимало, що свідчило про надзвичайну вимогливість Марчука. Але він швидко відходив, бо тут же існувало багато інших проблем і завдань, які треба було виконувати негайно.

Останній раз ми бачилися на його дні народження. Євгенові Кириловичу було 79-ть. Він, як завжди, багато й цікаво розповідав. Потім попросив мене заспівати. Я співав про маму. Дехто з гостей сплакнув, ЄК теж розчулився. Під кінець запросив усіх присутніх на свій ювілей через рік. «Толю, отоді ще поспіваємо!» - сказав впевнено й навіть весело.

Не поспівали…

Цю світлину я зробив того вечора.
Пам’яті Євгена Марчука: спогади колег

На ній – два колеги, два друга, два генерали: Євген Кирилович Марчук і Василь Васильович Крутов. Вони бачили, що я їх фотографую. І не заперечували…

Світла пам’ять Великій Людині, нашому дорогому ЄК. У цей складний час так не вистачає його порад. Здається, що й хід історії пішов би по-іншому, якби він був з нами, з країною.

З Україною!

Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Август 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031