Авторизація

» » Звичайний рашизм: думки з минулого

Звичайний рашизм: думки з минулого

Український народ, ладний душу й тіло положити за свою свободу, давно стоїть упоперек горла рашистському кремлю…

Вкладаю в термін «рашизм» власне розуміння політичної ідеології і соціальної практики режиму, базованого на ідеях «особливої цивілізаційної місії» росіян (а насправді вони – орда Zагарбників). Так звана старшість «братнього народу», імперіалізм совєтського типу, груба військова сила з «підтанцьовкою» благословителів у рясах – це основа рашизму, хоча й не вся. Науковці додають також використання геополітичних інструментів впливу (енергоносії для Європи), і нетерпимість до елементів культури інших народів тощо.
Звичайний рашизм: думки з минулого

Україномовна вікіпедія називає рашизм різновидом нацизму, фашизму та синонімом терміна «російський нацизм».

Про тоталітарну державу і злочини імперії терору пишу як дослідник і публіцист у пресі й у книжках уже понад три десятки років. Але нинішнє сусіднє історико-політичне утворення публічно називаю рашистським з лютого 2022 року, коли воно перейшло рубікон, розпаливши криваву повномасштабну війну світового виміру.

У наш час тиражі книжок, на жаль, невеликі... Авдиторія електронних ЗМІ значно ширша. Отож не гріх буде авторові цієї статті пригадати на сайті «Вектор ньюз» деякі актуальні «думки з минулого», які лишилися на сторінках ще свіжої книжки «Імперія терору».
Звичайний рашизм: думки з минулого

Не зайве буде нагадати й про спецпроєкт «Рік жертв Великого терору». Нині він знову актуальний на порозі першого (і дасть Бог – останнього) воєнного літа в Україні. Це свята справа – в переддень прийдешніх 85-х роковин початку масових політичних репресій 1937–1938 років привернути увагу суспільства до соловецької трагедії як жорстокої акції нищення інтелектуальної еліти нації. Ті масові розстріли, вчинені більшовицькою тиранією – предтеча нинішнього геноциду, влаштованого московським кремлем.

Дежавю Соловків



З кінця минулого століття тема комуністичного терору провідна в творчості автора – бо саме тоді, 1997 року, вперше на власні очі побачив у Білому морі Соловецький архіпелаг. На його островах упродовж 1920–1930-х років існували спочатку совєтський концтабір СЛОН – альма-матер ГУЛАГу, а потім Соловецька тюрма окремого призначення.

Влітку 1998-го в північних широтах уперше відвідав і місце розстрілів жертв сталінського режиму – урочище Сандармох у Карелії. За часів Єльцина активні дослідники історії державного терору зуміли «викричати» право створити в Карелії меморіал, про який теперішня кремлівська влада воліє назавжди забути. Тому луб’янська зграя і влаштовує гоніння на міжнародне товариство «Меморіал», тому й кинула за ґрати Юрія Дмитрієва та звела в могилу Сергія Колтиріна.
Звичайний рашизм: думки з минулого

…За рік до початку повномасштабного воєнного вторгнення рашистів автор цих нотаток зібрав і видав у Києві книжку публіцистики «Імперія терору». У її вступній статті зазначив, що нове видання – частина двокнижжя (попередня збірка «Соловецький реквієм» побачила світ 2013 року в переддень Євромайдану). Епіграфом до «реквієму» взяв суголосні суспільним настроям рядки з роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого»: «...найбільше я люблю «Реквієм», а в ньому «Dies irae» – «День гніву». Могутня музика, крізь яку проривається клекіт барикад. І я раптом подумав: якщо українці ще здатні на День гніву, то Україна буде. А якщо не здатні, то вже ні».

«Як показала новітня історія, українці здатні – і на День гніву, і на Революцію гідності, і на збройний захист свого цивілізаційного вибору (цитую написане рік тому, але… саме в цьому і є задум публікації про думки з минулого. – Авт.). Проте одна біда була і є в України: народ, ладний душу й тіло положити за свою свободу, як і багато століть тому, стоїть упоперек горла московському кремлю (мала літера тут – вияв ставлення автора до керівництва держави-агресора)».

Нині з малої букви українська преса пише не лише слово «кремль», а й «москва», «путін» «рф»... Узвичаїлися в інформаційному просторі визначення «держава-агресор», «держава-терорист», коли йдеться про лігво рашизму. Деякі цитати зі згаданого двокнижжя, а також переказані близько до тексту думки, здається, тепер навіть більш актуальні, аніж навесні 2021-го.

«Наступниця» третього Риму



Горезвісний «третій Рим» ударив як грім серед ясного неба (так багатьом здалося 2014 року, хоча москва давно точить зуби на Київ). Співгарантка безпеки, суверенітету й кордонів України (за Будапештським меморандумом 1994-го), спадкоємиця арсеналу ядерної зброї колишнього СССР мала б утримуватися від погрози застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності своєї сусідки, як і від економічного тиску на неї. Проте «першопрестольна» потоптала міжнародну угоду: окупувала Крим і залила вогнем «градів» Східну Україну. Це вже не совєтські переселення народів у північну тайгу чи азійські степи й навіть не масові репресії та Великий терор доби червоної окупації у формально «мирний час»... Це війна як продовження імперської політики іншими засобами.

У своїй публіцистиці часто використовую силу цитат: думки як блискавки висвітлюють істину й спонукають замислитися. Отже, Україна – це «не даність на всі часи, це процес постійної боротьби (так вважає публіцист Ігор Лосєв. – Авт.). України буде стільки, скільки українці собі виборють. Поразку гарантує відмова від боротьби».

Тюрма народів



Загарбництво й агресія – це родове в наступниці імперії від її царських часів до комуністичних і дальших. На багнетах і терорі тримався червоний Союз ССР. Зазирнімо в минуле, коли кремль пускався берега, а потім брехнею-пропагандою намагався сховати від усього світу шило в мішку – свої криваві злодіяння. Кому окупант відмовив у праві любити свій край і свою мову – тих мордували «по соловках, сибірах, магаданах». Тисячам і тисячам «трійки» казали «помри»... А чого вартий убивчий Голодомор-геноцид 1932–1933 років, влаштований у житниці Європи!
Звичайний рашизм: думки з минулого

Самовидець Соловків Семен Підгайний, історик, уродженець козацької Кубані, ще в далеких 1940-х поділився в «Недостріляних» таким спостереженням: «…протягом цілої історії Росії росіяни мусять боротися з підлеглими їм націями, і, борючись з ними, самі попали в найтяжчу кабалу правлячої верхівки. Народ живе не для себе, а для боротьби з іншими народами, здобуваючи славу і могутність для невеличкої зграї – прихильників царизму чи большевизму». А нині, додамо, той народ ще й кістьми лягає задля панування зграї убивць-клептократів, очолюваних воєнним злочинцем, клієнтом Гааги.

Свого часу й Олександр Солженіцин, автор книжки «Архіпелаг ГУЛАГ», нагадував верховодам кремля (цитата з газети мовою оригіналу): «Великая ли мы нация, мы должны доказать не огромностью территории, не числом подопечных народов, – но величием поступков. И глубиною вспашки того, что нам останется за вычетом земель, которые жить с нами не захотят». Натомість «велич вчинків» щуриної зграї зводиться й далі до збройної «оранки земель» тих держав і народів, які не хочуть бути московськими підопічними.

Гидотна грабіжниця



«Імперією награбованих земель» влучно назвав московію поет, мислитель і колишній сотник армії УНР Євген Маланюк. Психологія злодія завжди тяжіла над урядами тієї імперії, що постала грабуванням, зауважив український мислитель майже сто років тому. А в XXI столітті держава-загарбниця знову нагадала Україні й усьому світові про свою злодійську сутність.

Має рацію і наш сучасник Олександр Невзоров, до речі, внук генерала МГБ СССР, у минулому пітерський репортер, потім опозиційний політик: «…под словом «Россия» вы обязаны понимать то историко-политическое образование, которое в принципе свою жизнь видит в захвате, агрессии, насаждении себя, в грубых попытках устранения любого инакомыслия. И это традиционно для России уже на протяжении нескольких веков. Она никогда другой и не была».
Звичайний рашизм: думки з минулого

Життя, на жаль, підтверджує традиційний образ бандитів-мародерів і в нинішній московській війні проти України. Дасть Бог, ця війна буде для імперії терору останньою. Внаслідок неминучої поразки рашистів небезпечне для людства агресивне утворення на тілі Євразії має нарешті припинити своє існування – як у нинішньому його форматі, так і в чинних кордонах.

Недоруйнована в 1990-х роках тюрма народів рано чи пізно остаточно розвалитися. Це так само природно, як природними були й будуть об’єктивні закони суспільного розвитку. А далі, хочеться вірити, буде зовсім інша історія, справедлива, і в ній народиться безпечніший світ для всього людства.

Прийдешню історію вже зараз пишуть демократичні держави спільно з українцями – справжніми спадкоємцями Київської Русі. Важливо не змарнувати цього історичного шансу й допомогти десяткам націй, що прагнуть самовизначення вже не одне століття, нарешті позбутися остогидлого московського ярма.

Гібридна імперія – брехлива й грабіжницька (рашисти ж цуплять навіть унітази, а не лише чужі території) – вже засиділася на своїх багнетах і має піти слідом за відомим військовим кораблем. І зробити це треба якомога швидше, щоб через загайну війну менше лилося людської крові під брудні лапи бункерного щура.

І пам’ятаймо – поразку гарантує відмова від боротьби. Це стосується не лише героїчних зусиль Українського народу.

Сергій Шевченко, заслужений журналіст України
Фото автора


Долучайтесь до нас у Facebook

Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Июнь 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930