Авторизація

» » Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?Останнім часом у мас-медіа все частіше порушується питання свободи слова як однієї з головних демократичних цінностей. Однак чомусь ніхто не говорить про те, що свобода слова повинна мати на увазі й високі стандарти журналістики: насамперед чесність, об'єктивність і доказовість будь-яких тверджень.

На жаль, в інформаційному просторі нерідко з'являються матеріали, які зі свободою слова не мають абсолютно нічого спільного, бо ж ґрунтуються не на об'єктивних фактах і мають вигляд непрофесійно зробленої заказухи. Прикладом таких матеріалів можуть бути статті, які з'явилися на інтернет-ресурсах hronika.info і «Антикор1», що позиціонує себе як перший міжнародний антикорупційний портал. Ідеться про опубліковані тут матеріали «Скелети в шафі головного лікаря Київської лікарні № 9» («Антикор1») і «Путін» у білому халаті. КГКБ № 9» (hronika.info). І якщо в другому випадку автор все-таки названий (Ігор Радковський), то в першому випадку прізвище автора матеріалу (якийсь Сергій Кирилов), яка 7 вересня 2016 року на сайті ще була, уже 8 вересня кудись безвісти зникла (може, соромно стало?).

Зв'язатися з авторами матеріалів або з редакторами більш ніж важко, оскільки ресурси вказують або адреси для розміщення реклами, або іншу інформацію, яка однак не дозволяє поспілкуватися ані з авторами, ані з редакторами, ані з керівниками проекту.
Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

В обох матеріалах автори досить необ'єктивно розповідають про Київську міську клінічну лікарню № 9, посилаючись і на матеріал Ірини Скоропад, розміщений на ресурсі «Українська правда», і на взяті на різних інтернет-ресурсах відгуки пацієнтів, які чомусь завжди дуже негативні — вигляд все це має досить тенденційний. Але як же насправді справи в цьому муніципальному медичному закладі?

Справедливості заради зауважимо, що у своєму матеріалі п. Скоропад все-таки згадує й про те, що лікарні, як, втім, і всій медицині, часто не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше.

Починаємо з моргу
Із якоїсь причини обох авторів дуже турбує робота моргу, «який працює тільки до обіду» — принаймні, фотографії цієї скорботної споруди є в обох публікаціях.

Що ж, матимемо як данність, що смерть неминуча і, як кажуть у народі, усі ми там будемо. Але що значить «працює тільки до обіду»?
На вхідних дверях окремого будиночку моргу висить інформаційне оголошення, що тіла покійних можна забрати до двох годин дня, однак звертатися з будь-якого питання можна цілодобово — і вказаний номер телефону. Зовсім незрозуміло, навіщо забирати покійних пізно ввечері або, наприклад, уночі — ані оформлення необхідних паперів, ані поховання в цей час неможливі. Але все-таки морг працює цілодобово, хоча на різні процедури виділяється різний час. Не стануть же добродії автори обурюватися, що не можуть одержати цілодобовий вільний доступ до банківського відділення, у дитячий садок або в міську адміністрацію? Більше того, співробітники будь-якого лікарняного підрозділу, включаючи й морг, завжди готові прийти на допомогу.

Що ж до «затрапезного вигляду» моргу, то, напевно, ніхто не сперечатиметься, що ця споруда має відповідати певним будівельним і санітарним нормам і вимогам, які зовсім не передбачають не просто архітектурних витребеньок, але навіть звичайних вікон.

Про церкву
Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?Не може не викликати подиву й голосне обурення з приводу розташованого на лікарняній території храму — йдеться про церкву св. Пантелеймона, яка була освячена митрополитом Володимиром у 2004 році.

Навіть не дуже знайомим із будівельними правилами людям добре зрозуміло, що й рішення про землевідведення, і рішення про будівництво приймає далеко не керівництво лікарні. А на рубежі 2000-х каплички й невеликі храми з'являлися на території дуже багатьох медичних установ, щоб людям у важкі хвилини було де знайти розраду.

Чи потрібна тут церква? Хто приймав рішення про її будівництво й освячення? На які гроші вона була збудована? Безумовно, відповіді на ці питання можуть цікавити, як і те, чому побудована церква Московського, а не Київського Патріархату. Але невже хтось всерйоз думає, що все це залежить від керівництва лікарні?

Представник лікарняної адміністрації заявляє, що й до рішення про будівництво, і до самого будівництва керівництво лікарні не мало жодного стосунку. Не довіряти офіційній особі немає жодних підстав, але все-таки ми обов'язково зустрінемося з головним лікарем лікарні Михайлом Валюком, при якому ця культова споруда з'явилося. Крім того, хто заважав авторам досить, м'яко кажучи, критичних матеріалів звернутися за коментарями до настоятеля церкви або безпосередньо в Патріархат?

Їжа тілесна
Не залишилася поза увагою авторів і їжа, якою забезпечуються хворі. Претензії повторюються на підставі матеріалу Ірини Скоропад, який розмістила «Українська правда» на початку 2013 року. Так, каша, але це джерело «повільних» вуглеводів, що гарантує відсутність інсулінових сплесків. Так, суп, але в лікарняному харчуванні наваристих бульйонів бути просто не може. І як же інакше треба годувати пацієнтів лікувального закладу, яким необхідно дієтичне харчування? Іншого меню, крім дієтичного, у лікарні бути просто не може, оскільки саме спеціальна дієта може створювати необхідне тло для ефективного застосування будь-яких лікарських засобів. Більше того, при багатьох захворюваннях дієтичне харчування, яке завжди має на увазі безліч обмежень, просто необхідне. Було б дивно побачити на лікарняних столах жирне м'ясо, наваристі супи, солону або гостру їжу.

Заодно не завадило б подумати й про те, що сніданки, обіди й вечері для хворих готуються на одній кухні для всіх відділень і виконувати індивідуальні замовлення в таких умовах просто неможливо. Крім того, кухарі мають обходитися тими грошима, які держава виділяє на лікарняне харчування.

Гроші, які цікавлять усіх
Величезна увага в усіх згаданих нами матеріалах приділяється грошам, які надходять у розпорядження лікарні. Але ось що дивно — невже хтось думає, що лікарня на свої потреби одержує готівку? Ось невелика цитата з однієї зі статей (тут і далі цитати подаються мовою оригіналу): «Согласно официальной финансовой отчетности больницы, почти 1 млн грн поступило в виде платных услуг и 90,6 млн грн — из других источников собственных поступлений, в т.ч. в виде благотворительных взносов пациентов. Таким образом, общая сумма финансирования КГКБ № 9 из всех источников за минувший год составила почти 150 млн грн.».

Здавалося б, гроші чималі. Але ж і лікарня немаленька. Крім того, тут розташоване єдине в Києві відділення гематології, де лікують рак крові. Зауважте, лікують зовсім безкоштовно — вартість тільки однієї ін'єкції життєво необхідного препарату може суттєво перевищувати півтори тисячі гривень, а курс лікування може потребувати кількох сотень тисяч. Але ж у відділенні лікується не одна людина…
Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

Напевно, варто згадати й те, що в цій лікарні інфекційне відділення займає окреме приміщення й обладнане окремими боксами, що унеможливлює поширення інфекції на інші відділення. А, як відомо, окреме приміщення — це окремі гроші.

Розсохлі вікна й ремонт
Таємничий Сергій Кирилов, чиє прізвище на сайті незбагненним чином зникло, іще раз посилається на матеріал Ірини Скоропад: «…трухлявые и холодные окна, разбитая сантехника и нерабочие краны»…

Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?Що тут скажеш… Дійсно, ремонт лікарні — справа необхідна. Але не треба бути будівельним експертом, щоб навіть, глянувши побіжно, помітити, що в багатьох відділеннях майже всі вікна вже замінені на сучасні склопакети, які виключають протяги й просто не можуть стати порохнявими, оскільки металопластик не гниє й не розсипається. Відремонтована вхідна група, що веде до прийомного покою й у відділення, обладнаний пандус, який дозволяє потрапити в приміщення лікарні навіть на інвалідній колясці.

Ремонт лікарняних приміщень триває постійно, оскільки немає можливості закінчити його блискавично або настільки швидко, як хотілося б. По-перше, коштів на ремонт виділяється не так уже й багато, по-друге, ремонт доводиться робити, ані на хвилину не припиняючи лікувальний процес. І керівництву лікарні часто доводиться вибирати, закривати відділення чи вирішувати проблеми з ремонтом якось по-іншому (чомусь згадується знамените «Вам шашечки чи їхати?»).
Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

Нехай поступово, але лікарня стає дедалі сучаснішою. Наприклад, у приміщенні лікарні відкрився Центр магніторезонансної томографії. Хоча цей Центр і не належить до відділень лікарні (це інша юридична особа, яка просто орендує приміщення), але для багатьох хворих це зручно.

Головне — люди
Усім відомо, що в будь-якій справі, і особливо в лікарні, у школі й у церкві, головне — це люди. І, напевно, найбільше це справедливо саме стосовно лікарень, бо ж тут часто вирішується питання життя й смерті, і саме лікарям тут Всевишній тимчасово віддає частину своїх повноважень. Тим більше незрозуміло, чому лікарям заважають працювати, розміщаючи в медійному просторі неперевірені, недоброзичливі й провокативні матеріали.

Найбільше від обох авторів перепадає Михайлу Дмитровичу Валюку, головному лікарю лікарні. Чого тільки не ставиться йому в провину! Він, мовляв, і московську церкву на лікарняні гроші побудував, і в часи Майдану здавав жандармам потерпілих протестувальників, він і грішми розпоряджається неправильно… Мабуть, найдивніше звинувачення — це звинувачення в тому, що «руководимая им больница входит в число лидеров по объемам финансирования и отсутствию контроля со стороны властей. Спросите, когда был проведен финансовый аудит данного заведения?». Ще одне звинувачення теж досить несподіване — «22 января 2014 года, в разгар революционных событий, вышел указ Президента о награждении госнаградами, где был отмечен целый ряд интересных персон... Фигурировал в том указе и Михаил Валюк — он получил звание «Заслуженного врача Украины», единственный из врачей по всей Украине!». Ну, тут навіть коментувати незручно. Може, автору цієї монументальної праці невідомо, що подання на нагородження можуть чекати свого часу роками?

Нескладно дізнатися, що в часи втікача Януковича державні нагороди одержували не тільки «проФФесорські» приятелі й подільники, але й достойні трудівники, які працюють у різних галузях. Наприклад, у 2013 році орденом «За заслуги» ІІ ступеня нагороджена доктор медичних наук А.М. Романенко, у 2012 році орден «За заслуги» І ступеня одержав футболіст Андрій Шевченко, в 2011 році нагороджені Богдан Ступка (Орден Держави), учений-атомник О.О. Ключников (Орден Держави), льотчик-випробувач С.М. Трошин (Орден «Золота Зірка») й інші громадяни України. зауважте, йдеться не про почесні звання, а про ордени! І які ж висновки з цього можна зробити?..

А далі хтось зі зниклим зі сторінки сайту прізвищем Кирилов цікавиться, чому це головлікаря не торкнулася люстрація. Виникає бажання уточнити, а чи знає пан Кирилов, що таке люстрація й чи знайомий він із відповідною законодавчою базою… Але уточнити немає в кого, бо ж автор недосяжний. І найбільше цей таємничий громадянин, який добре ховається, нагадує відомого Поліграфа Поліграфовича Шарикова, начальника відділу очистки, який так само безапеляційно висловлюється на різні теми, а заодно й навішує ярлики…

Невже комусь може здатися, що саме такий вигляд і має свобода слова?

Далі ще цікавіше — як же не поцікавитися походженням діамантів? Пан Радковський, не сумніваючись, цитує якусь Олю з якогось сайту (без прізвища й будь-яких інших розпізнавальних знаків): «Персонал в больнице — редкие уроды-беспредельщики. Сложилось впечатление, что их жизненное кредо — это доводить людей до гроба. Лекарства, которые выделяют по государственной программе, просто продают»...

Невже згаданий пан не розуміє, що свобода слова — це не тільки права, але й обов'язки, які має на увазі будь-яка свобода, що не планує перетворитися на свавілля? А якщо так, то жодних оцінних суджень, якщо це не стосується краси природи й негараздів погоди, жодних необґрунтованих звинувачень. Чомусь усе це більше й більше нагадує наклеп (якщо незрозуміло, то словник пояснює так: несправедливе, навмисне викривлення фактів, неправдиве звинувачення). Бідні високі стандарти…

Якщо спочатку було слово…
Цікаво, згадані вище автори вважають, що вони «мочать» тільки головлікаря? Але ж ці публікації зачіпають увесь колектив: досвідчених завідуючих відділеннями й скромних санітарок, лікарів і працівників харчоблоку, середній медичний персонал і ліфтерів? І ніхто не подумав, що слово завжди стоїть на самому початку, адже ще в Біблії сказано, що спочатку було Слово (це на самому початку Євангелія від Іоанна)? І кому, як не журналістам, знати, що слово може не тільки жорстоко ранити, але й убивати? Ані документів, ані доказів — нічого, крім огульних звинувачень. Невже так розуміють свободу слова деякі «лицарі пера»?

Але тут автоматично виникає ще одне дуже цікаве запитання. Якщо слово — це справді початок, то який фінал має бути в цієї історії?
Не треба бути провидцем, щоб легко побачити кілька можливих задач, які хтось невідомий намагається вирішити за допомогою явної й зовсім неякісної заказухи.

Можливо, комусь сподобалася прекрасна й, скажемо чесно, немаленька територія лікарні. А що? Тут прекрасно можна розмістити ще одну висотку або навіть кілька висоток, тут можна побудувати черговий торговельно-розважальний центр — площа ж дозволяє, транспортна інфраструктура прекрасно розвинена, місце затишне…
Пристрасті навколо київської лікарні: свобода слова чи відверта заказуха?

Може, Московський патріархат придивився для себе дуже красиве місце й планує розширити храм, який тут стоїть? Але нам це невідомо, адже шляхи Господні несповідимі…
Якщо ж хтось дуже занепокоєний і це розгортається кампанія проти головного лікаря Київської міської клінічної лікарні Михайла Валюка, то виникає питання, навіщо так складно? Це спроба сформувати громадську думку? Але ця спроба нікуди не годиться, оскільки досить непрофесійна й безграмотна. Тим більше, що думку про лікувальні установи, про їхнє керівництво й про лікарів люди складають або особисто, або орієнтуючись на думку тих, кому довіряють.

Хтось просто тренується? Комусь потрібні публікації? Скажемо прямо, пишатися цими публікаціями вкрай складно: написано бездоказово, неграмотно, із величезною кількістю оцінних суджень, які, згідно зі стандартами журналістики, просто неприпустимі (зрештою, це не твір про те, як хтось провів літо).

Але як би там не було, Vector News найближчим часом неодмінно звернеться безпосередньо до головного лікаря Київської міської клінічної лікарні № 9 Михайла Дмитровича Валюка, щоб одержати коментарі, не отримані, як це має бути, авторами аналізованих матеріалів — адже ці, з дозволу сказати, статті, більше нагадують пасквілі, що ображають і головлікаря, і весь колектив.

…І все ж таки, пристрасті навколо київської лікарні — це просто втілення неправильного уявлення про свободу слова чи відверта заказуха?

Наталія Коваль (Глоба), спеціально для Vector News
Фото А. Михальченко



Долучайтесь до нас у Facebook, читайте наш канал у Telegram та отримуйте новини прямо у ваш смартфон

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Залишити коментар
Новини
  • Останні
  • Перегляди
  • Коментарі
Календар публікацій
«    Липень 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031